Сутність, програмуванні в системі державного регулювання економіки полягає:

• в аналізі стану національної економіки і складанні узагальненого прогнозу на майбутнє;

• визначенні найраціональнішого з позицій держави варіанта розвитку економіки;

• розробці і реалізації заходів щодо досягнення поставлених цілей.

Об'єктивна необхідність програмування економіки зумовлена такими факторами:

• наявністю потреби в глибоких і відносно швидких структурних перетвореннях національної економіки;

• недостатньою ефективністю суто ринкових механізмів або їх нерозвиненістю.

Основними завданнями програмування — як форми державного регулювання економіки — є підтримка економічної рівноваги, вплив на якісне перетворення економіки, стимулювання розвитку економіки.

Мета державного програмування— досягнення прийнятного для держави варіанта розвитку економіки.

Програмування як форма державного регулювання має такі специфічні особливості:

• воно є особливим способом втручання держави в економіку, який не усуває стихійності руху, а лише коригує його;

• воно є елементом сучасної ринкової організації економіки, оскільки держава не керує агентами ринку, а лише орієнтує їх у поведінці і забезпечує в головному їх самостійність;

• основу програмування становить структурне регулювання (з точки зору об'єкта програмування І з точки зору методу — селективного впливу);

• програмування як форма впливу на економіку є систематичним і комплексним, тобто охоплює усі сфери фактори і стадії відтворення;

• програмування деякою мірою, але оволодіває економічним розвитком.

Програмування — це процес орієнтації економіки з боку держави через регулярний і комплексний вплив на її структуру відповідно до варіанта соціально-економічного розвитку в рамках ринкового механізму.

За рівнем проблем як об'єктів програм розрізняють:

• великомасштабні комплексні програми (комплексна програма науково-технічного прогресу в народному господарстві, програму розв'язання найважливіших соціальних проблем);

• програми розвитку найважливіших ланок соціально-економічного розвитку (житлова програма для концепції підвищення рівня життя).

Програмування як елемент державного регулювання економіки найбільшого поширення набуло у практиці державного регулювання економіки США, Канади, франції і Японії. Широку відомість отримала програма освоєння ресурсів р. Теннессі, розроблена в США у ЗО-ті роки, Програми освоєння районів Півночі розроблені і реалізовані у Канаді. В Японії розроблявся ряд національних програм, найвідомішими з яких є програми "Технополіс", "План реконструкції Японських островів".

Державні програми, як правило, не е обов'язковими не лише для звичайних агентів економіки (приватних і державних), а й для самих державних органів управління. Виняток становлять державні цільові комплексні програми.

Цільові комплексні програми. Особливе місце у системі державних програм посідають цільові, комплексні програми.

Комплексно-цільова народногосподарська програма — це директивний, адресний плановий документ, в якому визначений за ресурсами, виконавцями та строками здійснення комплекс економічних, техніко-економічних, науково-дослідних, техніко-виробничих, організаційно-господарських заходів, у яких, як правило, беруть участь чимало галузей, господарських органів і регіонів і які дозволяють — загальними зусиллями — вирішити народногосподарську проблему.

За змістом комплексні цільові програми поділяються:

• соціально-економічні програми, спрямовані на вирішення проблем розвитку і удосконалення способу життя, підвищення матеріального і культурного рівня життя населення, перетворення виробничих і соціальних умов праці, поліпшення умов відпочинку;

• виробничі програми, орієнтовані на збільшення виробництва певних видів продукції (і послуг), розвиток нових видів виробництва, підвищення якісних характеристик продукції, підвищення ефективності використання ресурсів;

• науково-технічні програми, націлені на розвиток наукових досліджень, вирішення проблем розробки і впровадження в практику нових видів техніки і технології;

• екологічні програми;

• регіональні програми, націлені на господарське освоєння нових районів, перетворення економіки сформованих регіонів України, формування територіально-виробничих комплексів.

Верховною Радою України схвалено такі пріоритетні напрями, що вимагають програмного вирішення:

• Здоров'я людини.

• Охорона навколишнього середовища.

• Продовольство.

• Наукомісткі технології (якість).

• Ресурсозбереження.

• Інформатика, автоматизація та приладобудування.

• Нові речовини та матеріали.

• Наукові засади національно-культурного відродження.

За встановленим переліком програм відкривається конкурс на розробку конкретних цільових наукових програм.