|
|
 |
Штучний інтелект
Зміст:
Введение
Механічний подход
Електронний подход
Кібернетичний подход
Нейронный подход
Поява перцептрона
Штучний інтелект, і
теоретичних проблем психологии
З кінця 40-х років науковці дедалі більшої кількості університетських і
промислових дослідницьких лабораторій неслися зухвалої мети:
побудова комп'ютерів, діючих в такий спосіб, за результатами
роботи їх було б від людського розуму.
Терпляче просуваючись уперед, у своїй нелегкій праці, исследовате-
чи, працюють у галузі штучного інтелекту (ІІ), виявили,
що вступив у бій з іще дуже заплутаними проблемами, далеко виходячи-
щими межі традиційної інформатики. Виявилося, що передусім
необхідно зрозуміти механізми процесу навчання, природу мови та чувс-
твенного сприйняття. З'ясувалося, що створення машин, які імітували
роботу людського мозку, потрібно з'ясувати, як діють
мільярди його взаємозалежних нейронів. І тоді багато дослідників
дійшли висновку, що мабуть найважча проблема, що стоїть перед
сучасної наукою - пізнання процесів функціонування людського
розуму, а чи не просто імітація його роботи. Що безпосередньо затраги-
вало фундаментальні теоретичних проблем психологічної науки. У
насправді, ученим важко навіть дійти спільної точки зору віднось-
тельно самого предмета їх досліджень - інтелекту. Тут, як і
притчі про сліпах, намагалися описувати слона, намагається дотримуватися
свого заповітного визначення.
Хтось вважає, що інтелект - вміння вирішувати складні завдання;
інші розглядають його як спроможність до навчання, узагальнення і ана-
логиям; треті - як взаємодії з зовнішнім світом шляхом
спілкування, сприйняття й усвідомлення сприйнятого. Проте багато исс-
ледователи ІІ схильні прийняти тест машинного інтелекту, запропонований
на початку 1950-х років видатним англійським математиком і фахівцем
по обчислювальної техніки Аланом Тьюрингом. Комп'ютер вважатимуться
розумним,- стверджував Тьюринг,- коли він здатен змусити нас пове-
рить, що ми маємо справу ні з машиною, і з людиною.
Механічний підхід.
Ідея створення мислячих машин "людського типу", які каза-
лось б думають, рухаються, чують , кажуть, і взагалі поводяться як
живі люди сягає корінням у глибоке минуле. Ще древні єгиптяни і
римляни відчували побожний жах перед культовими статуями, кото-
рые жестикулювали і вирікали пророцтва (зрозуміло не без допомоги
жерців). Середньовічні літописі сповнені оповідань про автоматах, спосіб-
ных ходити і рухатися майже як і їхні власники - люди. У середні
століття і навіть пізніше ходили чутки у тому, що в когось з мудреців є
гомункули (маленькі штучні чоловічки) - справжні живі, шпп-
собные відчувати істоти. Видатний швейцарський лікар і естествоис-
пытатель XVI в Теофраст Бомбаст фон Гогенгейм (більш відомий під
ім'ям Парацельс) залишив посібник з виготовлення гомункула, в до-
тором описувалася дивна процедура, начинавшаяся з закапывания в ло-
шадиный гній герметично закупореної людської сперми. "Ми будемо
як боги, - проголошував Парацельс. - Ми повторимо найбільше з див
господніх - створення человека!"(4)
У XVIII в. завдяки розвитку техніки, особливо розробці часо-
вых механізмів, інтерес до таких винаходів зріс, хоча результа-
ти були значно більш "іграшковими", чому це хотілося б Парацельсу. У
1736 р. французький винахідник Жак де Вокансон виготовив механичес-
кого флейтиста в людський зростання, який виконував дванадцять мело-
дий, перебираючи пальцями отвори і дмучи в мундштук, як справжній му-
зыкант. У 1750-х років Фрідріх фон Кнаус, австрійський автор,
який був при дворі Франциска I, сконструював серію машин, які
вміли тримати ручку і могли писати досить довгі тексти. Інший мас-
тер, П'єр Жак-Дроз зі Швейцарії, побудував пару дивних по слож-
ности механічних ляльок розміром із дитини: хлопчика, пише листи
і дівчину, грає на клавесині.
Успіхи механіки ХІХ ст. стимулювали ще більше честолюбні за-
мыслы. Так було в 1830-х роках англійський математик Чарльз Бэббидж заду-
малий, щоправда, не завершивши, складний цифровий калькулятор, який
він їх назвав Аналітичної машиною; як стверджував Бэббидж, його машина в
принципі міг би розраховувати шахові ходи. Пізніше, в 1914 р., ді-
ректор однієї з іспанських технічних інститутів Леонардо Тор-
рес-и-Кеведо справді з готував електромеханічне пристрій,
здатне розігрувати найпростіші шахові ендшпілі майже також хоро-
шо, як і творча людина.
Електронний підхід.
Але тільки після Другої Першої світової з'явилися устрою,
начебто, підходящі задля досягнення заповітної мети - моделювання
розумного поведінки; що це електронні цифрові обчислювальні мало-
шини. "Електронний мозок", як тоді захоплено називали комп'ютер,
вразив в 1952 р. телеглядачів США, точно передбачив результати прези-
дентских виборів протягом кількох годин до отримання остаточних даних.
Цей "подвиг" комп'ютера лише підтвердив висновок, до котрого той час
прийшли багато вчених: настане день, коли автоматичні обчисли-
тели, так швидко, невтомно і безпомилково виконують автоматичні
дії, зможуть імітувати невычислительные процеси, властиві
людському мисленню, зокрема сприйняття і навчання, распознава-
ние образів, розуміння повсякденної мови і листи, прийняття рішень на
невизначених ситуаціях, коли відомий все факти. Отже
"заочно" формулювався свого роду "соціальне замовлення" для психології,
стимулюючи різноманітних галузей науки.
Багато винахідники комп'ютерів, і перші програмісти развлека-
лисій становлячи програми для зовсім на технічних занять, як сочи-
нение музики, рішення головоломок і з гри, першому місці тут оказа-
лисій шашки і шахи. Деякі романтично налаштовані програмісти
навіть змушували свої машини писати любовні листи.
Наприкінці 1950-х років всі ці захоплення виділилися на нову є або
менш самостійну гілка інформатики, що отримала назву "искусс-
твенный інтелект". Дослідження у сфері ІІ, спочатку сосредо-
гострені у кількох університетських центрах США - Массачусетському
технологічному інституті, Технологічному інституті Карнегі в Пітт-
сбурге, Станфордском університеті, - нині проходять у багатьох інших
університетах і корпораціях навіть інших країнах. Загалом дослідників
ІІ, працюючих створення мислячих машин, можна розділити на дві
групи. Одних цікавить чиста наука і їх комп'ютер - лише инс-
трумент, який би можливість експериментальної перевірки теорій
процесів мислення. Інтереси інший групи лежать у області техніки:
намагаються розширити сферу застосування комп'ютерів, і полегшити поля-
зование ними. Багато представників другої групи мало дбають про выяс-
нении механізму мислення - вони вважають, що їх роботи - це чи
корисніше, ніж вивчення польоту птахів та літакобудування.
Нині, проте, виявилося, що і наукові і
технічні пошуки зіштовхнулися з незрівнянно серйознішими важко-
стями, ніж уявлялося першим ентузіастам. На початковому етапі багато
піонери ІІ вірили, що за який-небудь десять років машини машини
знаходять найвищі людські таланти. Передбачалося, що подолавши
період "електронного дитинства" і обучившись в бібліотеках усього світу,
хитромудрі комп'ютери, завдяки швидкодії точності й діють безвідмовною
пам'яті поступово перевершать своїх создателей-людей. Зараз далеко не всі
зізнається, і якщо й каже, то зовсім на вважає, що такі
дива незабаром настануть.
Протягом усієї своєї короткій історії дослідники у сфері
ІІ завжди були на передньому краї інформатики. Багато нині звичайні
розробки, зокрема удосконалені системи програмування,
тектовые редактори і програми розпізнавання образів, значною
мері розглядаються на працях з ІІ. Інакше кажучи, теорії, нові
ідеї, і розробки ІІ постійно приваблюють увагу тих, хто прагне
розширити області застосування й можливості комп'ютерів, зробити їх бо-
лее "дружелюбними" тобто понад схожими на розумних помічників і ак-
тивных порадників, ніж педантичні і тупуваті електронні раби,
якими вони були.
Попри багатообіцяючі перспективи, жодної з розроблених
досі програм ІІ можна назвати "розумної" у звичайному розумінні
цього терміну. Це тим, що вони вузько спеціалізовані;
найскладніші експертні системи з своїх можливостей скоріш напоми-
нают дресированих чи механічних ляльок, ніж людини з його гинув-
кім розумом і широкий кругозір. Навіть серед дослідників ІІ тепер
багатьох бере сумнів, більшість подібних виробів принесе сущест-
венну користь. Чимало критиків ІІ вважають, що така обмеження
взагалі нездоланні.
До таких скептиків і Хьюберт Дрейфус, професор
філософії Каліфорнійського університету у Берклі. З його погляду,
істинний розум неможливо відокремити з його людської основи, заклю-
ченной у людському організмі. "Цифровим комп'ютер - не людина, -
каже Дрейфус. - У комп'ютера немає тіла, ні емоцій, ні потребнос-
тей. Він позбавлений соціальної орієнтації, яка купується життям в
суспільстві, саме вона робить поведінка розумним. Не сказати,
що комп'ютери неможливо знайти розумними. Але цифрові комп'ютери, зап-
рограммированные фактами і правилами з нашого, людської, життя,
справді що неспроможні стати розумними. Тому ІІ у вигляді, як ми
його уявляємо, невозможен".(1)
Кібернетичний підхід.
Спроби збудувати машини, здатні до розумного поведінці, в зна-
чительной мері натхненні ідеями професора МТІ Норберта Вінера, од-
іншої з найвидатніших особистостей у інтелектуальної історії Америки. Крім
математики він мав широкими пізнаннями за іншими областях, включаючи
нейропсихологию, медицину, фізику і електроніку.
Вінер був переконаний, що перспективні наукових досліджень
в про прикордонних областях, які можна конкретно відніс-
ти до тій чи іншій конкретної дисципліни. Вони лежать десь з кінця на-
ук, тож їм звичайно підходять настільки суворо. "Якщо складнощі у
рішенні будь-якої проблеми психології мають математичний характер,
пояснював він, - то десять непоінформованих у математиці психологів просунути-
ся не далі одного так само недосвідченого".
Винеру та її співробітнику Джуліану Бігелоу належить розробка
принципу "зворотний зв'язок", який успішно застосовано розробки
нового зброї, із радіолокаційним наведенням. Принцип зворотний зв'язок
залежить від використання інформації, що надходить з навколишнього ми-
ра, зміни поведінки машини. У основу розроблених Винером і
Бігелоу систем наведення було покладено тонкі математичні методи;
від найменшого зміні що проглядали від літака радіолокаційних сигна-
вилов вони відповідно змінювали наведення знарядь, тобто - помітивши по-
катування відхилення літака від курсу, вони відразу расчитывали його далеч-
нейший шлях збереження та направляли гармати те щоб траєкторії снарядів і саме-
летів перетнулися.
Надалі Вінер розробив на принципі зворотний зв'язок теорії
як машинного і людського розуму. Він доводив, що став саме
завдяки зворотний зв'язок живе пристосовується оточуючої сре-
де і домагається своєї мети. "Усі машини, які претендують "розум-
ность",- писав Пауль, - повинні мати здатність переслідувати опреде-
ленні цілі й пристосовуватися, тобто. навчатися". Створеної їм науці
Вінер дає назва кібернетика, що у перекладі із грецької означає
рулевой.(2)
Слід зазначити, що принцип "зворотний зв'язок", запроваджений Винером
був у якійсь мірі передбачений Сеченовым у явленні "центрального
гальмування" в "Рефлексах мозку" (1863 р.) і розглядався
як механізм регуляції діяльності нервової системи, і який в
основу багатьох моделей довільної поведінки у вітчизняній психоло-
гии.
Нейронный підхід.
На той час й інші вчені стали розуміти, що творцям
обчислювальних машин чого повчитися у біології. У тому числі був
нейрофізіолог і поэт-любитель Уоррен Маккалох, який володів як і Вінер
філософським складом потужні мізки і широким колом інтересів. У 1942 р. Макка-
лох, беручи участь у науковій конференції в Нью-йорке, почув доповідь одного
із працівників Вінера про механізми зворотний зв'язок в біології. Выска-
занные у доповіді ідеї перегукувалися з ідеями Маккалоха
щодо роботи мозку. У перебігу наступного Макка-
лох у співавторстві зі своїми 18-річним протеже, блискучим математиком
Уолтером Питтсом, розробив теорію діяльності мозку. Ця
теорія і була тієї основою, де сформувалося широко расп-
ространенное думка, що функції комп'ютера та мозку значною ме-
ре подібні.
Виходячи почасти з попередніх досліджень нейронів (основних
активних клітин, складових нервову систему тварин), проведених
Маккаллохом, вони з Питтсом висунули гіпотезу, що нейрони можна упро-
щенно розглядати, як устрою, які оперують двоичными числами.
Двоичные числа, які з цифр одиниця і нуль, - робочий інструмент
одній з систем математичної логіки. Англійський математик XIXв.
Джордж Буль, який запропонував цю дотепну систему, показав, що логи-
ческие затвердження можна закодувати у вигляді одиниць і нулів, де еди-
ка відповідає істинному выссказыванию а нуль - брехливому, після чого-
го цим можна оперувати як звичайними числами. У 1930-ті роки XX в. пі-
онеры інформатики, особливо американського вченого Клод Шеннон, по-
няли, що двоичные одиниця і нуль цілком відповідають двом станам
електричної ланцюга (включено-выключено), тому двоичная система иде-
ально адресований електронно-обчислювальних пристроїв. Маккалох і
Питтс запропонували конструкцію мережі з електронних "нейронів" і показу-
чи, що подібна мережа може виконувати практично будь-які уявні
числові чи логічні операції. Далі вони припустили, що ця
мережу стані також навчатися, розпізнавати образи, узагальнювати, тобто.
вона має усіма рисами інтелекту.
Теорії Маккаллоха-Питтса разом із книжками Вінера (2) викликали
величезну цікавість до розумним машинам. У 40-60-е роки перебудови всі більше кибер-
нетиков з університетів і доходи приватних фірм замикалися в лабораторіях і
майстерень, напружено працюючи над теорією функціонування мозку і
методично припаивая електронні компоненти моделей нейронів.
На цьому кібернетичного, чи нейромодельного, підходи до машин-
ному розуму скоро сформувався так званий "висхідний метод" -
рух від простих аналогів нервової системи примітивних істот, про-
ладающих малим числом нейронів, до найскладнішої нервову систему людини
і вищий. Кінцевою метою бачилася у створенні "адаптивної мережі", "са-
моорганизующейся системи" чи "студіюючої машини" - всі ці назви
різні дослідники використовували для позначення пристроїв, здатних
ознайомитися з оточуючої обстановкою і з допомогою зворотний зв'язок змінювати
свою поведінку у повній відповідності з панівною на той час
бихевиористской школою психології, тобто. поводитися само як живі
організми. Однак зовсім ні в першій-ліпшій нагоді можлива аналогія з живими
організмами. Як якось помітили Уоррен Маккаллох та її співробітник
Майкл Арбиб, "коли з весні вам захотілося обзавестися коханої,
годі брати амебу й уміє чекати поки еволюціонує".
Але тут лише у часу. Основний труднощами, з кото-
рій зіштовхнувся "висхідний метод" біля підніжжя свого існування, була
високу вартість електронних елементів. Занадто дорогий опинялася
навіть модель нервової системи мурахи, що складається з 20 тис. нейронів, не
кажучи вже про нервову систему людини, що включає близько 100 млрд. ній-
ронов. Навіть найдосконаліші кібернетичні моделі містили лише
неколько сотень нейронів. Настільки обмежені можливості збентежили
багатьох дослідників у той час.
Поява перцептрона.
Однією з тих, кого нітрохи не злякали труднощі був Френк Розенб-
латів, праці якого здавалося відповідали найпомітнішим прагненням кі-
бернетиков. У 1958 р. їм було запропоновано модель електронного
устрою, названого їм перцептроном, які мали б имити-
ровать процеси людського мислення. Перцептрон мав переду-
вать сигнали від "очі", що складається з фотоелементів, в блоки
електромеханічних осередків пам'яті, які оцінювали відносну ве-
личину електричних сигналів. Ці осередки з'єднувалися між собою слу-
чайним чином у відповідність до пануючій тоді теорією, відповідно до
якої мозок сприймає нову інформації і реагує її у через
систему випадкових перетинів поміж нейронами. Два роки була проде-
монстрирована перша діюча машина "Марк-1", яка мала нау-
чится розпізнавати що з літер, написаних на картках, які
підносили для її "очам", схожі на кінокамери. Перцептрон Розенб-
лата виявився найвищим досягненням "вранішнього", чи нейромодельного
методу створення искусственого інтелекту. Щоб навчити перцептрон
здібності гадати з урахуванням вихідних передумов, у ньому пре-
дусматривалась якась елементарна різновид автономної роботи, чи
"самопрограмування". При розпізнанні тій чи іншій літери одні її
елементи чи групи елементів виявляються значно більше существеными,
ніж інші. Перцептрон міг навчатися виділяти такі характерні осо-
бенности літери напівавтоматично, свого роду методом спроб і помилок,
що нагадує процес навчання. Проте можливості перцептрона були ог-
раниченными: машина не могла надійно розпізнавати частково закриті
літери, і навіть літери іншого розміру чи досконалістю малюнка, що, які ис-
користувалися на етапі її навчання.
Провідні представники з так званого "спадного методу" спеці-
ализировались, на відміну представників "вранішнього методу", в
складанні для цифрових комп'ютерів загального призначення програм реше-
ния завдань, які від людей значного інтелекту, наприклад для
гри акторів-професіоналів у шахи чи пошуку математичних доказів. До захистів-
ников "низхідного методу" ставилися Марвін Мінський і Сеймур Пейперт,
професора Массачусетського технологічного інституту. Мінський почав
свою кар'єру дослідника ІІ прибічником "вранішнього методу" й у
1951 р. побудував обучающуюся мережу на на вакуумних електронні лампи.
Проте незабаром на момент створення перцептрона перейшов в противопо-
помилковий табір. У співавторстві з з южно-африканским математиком Пейпер-
тому, з яким його познайомив Маккаллох, він зробив книжку "Перцептро-
ны"(3), де математично доводилося , що перцептроны, подібні ро-
зенблатовсим, принципово неспроможна виконувати ті
функцій, які передбачав їм Розенблат. Мінський стверджував, що, не
говорячи про ролі працюючих під диктовку друкарок, рухливих роботів
чи машин, здатних читати, слухати і розуміти прочитане чи услы-
шанное, перцептроны будь-коли знаходять навіть вміння розпізнавати перед-
позначок частково закритий іншим. Спостерігаючи що стримить через крісло коша-
чий хвіст, така машина не зможе зрозуміти, що вона.
Не скажеш, що що з'явилася 1969 р. ця критична робота
покінчила з кібернетикою. Вона лише перемістила інтерес аспірантів і
субсидії урядових організацій США, традиційно що фінансують
дослідження з ІІ, інше напрям досліджень - "спадний
метод".
Інтерес Вільгельма до кібернетиці останнім часом відродився, оскільки сто-
ронники "спадного методу" зіткнулися з так само нескоримими працю-
ностями. Сам Мінський публічно пожалкував, що виступ
завдало шкоди концепції перцептронов, заявивши, що , відповідно до його тепе-
решним уявленням, для реального прориву уперед, у створенні розум-
ных машин знадобиться пристрій , багато в чому наче перцептрон. Але
переважно ІІ став синонімом спадного підходу, який висловлювався в
складанні дедалі об'ємніших програм для комп'ютерів, моделюючих
складну діяльність людського мозку.
Штучний інтелект, і теоретичних проблем психології.
Можна виділити дві основні лінії робіт з ІІ. Перша пов'язані з
удосконаленням самих машин, на підвищення "інтелектуальності" ис-
кусственных систем. Друга пов'язані з завданням оптимізації спільної
роботи "штучного інтелекту" та власне інтелектуальних віз-
можностей людини.
Переходячи до власне психологічним проблемам ІІ О.К. Тихомиров
виділяє три позиції щодо питання взаємодії з психології та искуст-
венного інтелекту. 1) "Ми мало знаємо про людському розумі, ми хоти
його відтворити, ми це всупереч відсутності знань"- цю позицію
й у багатьох зарубіжних фахівців із ІІ. 2) Друга позиція
зводиться до констатації обмеженості результатів досліджень интел-
лектуальной діяльності, проведені психологами, соціологами і фі-
зиологами. Як причини вказується відсутність адекватних мето-
дов. Рішення у відтворенні тих чи інших інтелектуальних функ-
ций у роботі машин. Інакше кажучи, якщо машина переймається тим раніше ре-
шавшуюся людиною, то знання, які можна подчерпнуть, аналізуючи
цю роботу і є основним матеріал для побудови психологічних ті-
орий. 3) Третя позиція характеризується оцінкою дослідження у сфері
штучного інтелекту і психології як "цілком незалежних. У
цьому випадку допускається не лише споживання, використання
психологічних знань у плані психологічного забезпечення робіт з
ІІ.
Закономірно постає запитання про який вплив робіт з штучному
інтелекту в розвитку психологічної науки. О.К.Тихомиров (9) выде-
ляет як результату - поява нової області психоло-
гических досліджень, саме, порівняльні дослідження, як
одні й такі завдання вирішуються людиною і машиною. З іншого боку, вже перекл-
шиї роботи з штучного інтелекту показали, що українці про-
ласть вирішення завдань порушується соспоставительными дослідженнями,
а й проблему мислення загалом. Виникла потреба у уточненні крі-
териев диференціації "творчих" і "нетворчих" процесів.
Понад те, і дослідження сприйняття й дослідження пам'яті нахо-
дятся під сильним впливом машинних аналогій (монографія Р.Клацки).
Оригінальна відбиток робіт з ІІ несе у собі нова психологи-
ческая теорія поведінки (дослідження Д. Міллера К.Прибрама Ю.Галанте-
ра). Тоді як традицій вітчизняної психології необхідно
розведення понять поведінки й діяльності.
Популярні ідеї системного аналізу дозволили зробити порівняння
засад роботи штучних систем та власне людської дея-
тельности важливим эвристическим прийомом виділення саме специфічного
психологічного аналізу діяльності.
У 1963 р. виступаючи нараді по філософським питанням физиоло-
гии ВНД і психології, О.Н. Леонтьєв сформулював таку позицію:
машина відтворює операції людського мислення, і отже
співвідношення "машинного" і "немашинного" є співвіднесення операциональ-
ного і неоперационального у людській діяльність у той час цей
був досить прогресивний і я виступав проти кібернетичного
редукціонізму. Однак у згодом при сравнени операцій, у тому числі
складається робота машини, і операцій як одиниць діяльності
було виявлено істотні розбіжності - в психологічному сенсі "операція"
відбиває спосіб досягнення результатів, процесуальну характеристику,
тоді як прменительно до машинної роботі цей термін використовується
в логико-математическом сенсі (характеризується результатом).
У працях зі штучного інтелекту постійно використовується
термін "мета". Аналіз відносини коштів до мети А.Ньюэлл і Г.Саймон на-
зывают як один з "эвристик". У психологічної теорії дея-
тельности "мета" є конституирующим ознакою дії відмінність
від таких операцій (і правоохоронної діяльності загалом). Тоді як і штучних
системах "метою" називають деяку кінцеву ситуацію зі якої стре-
мится система. Ознаки цій ситуації мають бути виявленими і
описаними на формальному мові. Цілі людської діяльності мають
іншу природу. Кінцева ситуація може по-різному відбиватися субъек-
тому: як у понятійному рівні, і у формі уявлень чи перцеп-
тивного образу. Це відбиток може характеризуватися різною мірою
ясностьи, виразності. З іншого боку, в людини характерно непросто
досягнення готових цілей а й формування нових.
Також робота систем штучно інтелекту, характеризується не
просто наявністю операцій, программ,"целей", бо як зазначає О.К.Тихоми-
рів,- оцінними функціями. І в штучних систем є свого роду
"ціннісні орентации". Але специфіку людської мотивационно-эмоцио-
нальной регуляції діяльності становить використання як
константних, а й ситуативно виникаючих і динамічно мінливих оце-
нок, істотно також різницю між словесно-логическими і емоціо-
нальными оцінками. У існуванні потреб і мотивів бачиться раз-
личие між людиною і машиною лише на рівні діяльності. Ця безпідставна теза
спричинив у себе цикл досліджень, присвячених аналізу специфіки чоло-
веческой діяльності. Так було в роботі Л.П.Гурьевой (7) показано зависи-
мость структури мисленнєвої діяльності під час вирішення творчих завдань
через зміну мотивації.
Між іншим, саме недостатня вивченість процесу целеобра-
зования проявилася у формулюванні "соціального замовлення" для
психології із боку дослідників ІІ, і справила істотне стиму-
лирующее вплив психологічної науки.
Інформаційна теорія емоцій Симонова й у значної степе-
ні харчується аналогіями із пусконалагоджувальними роботами систем ІІ. З іншого боку проблема волі-
вого прийняття рішень в психології у деяких роботах розглядається
як формальний процес вибору одній з безлічі заданих альтернатив,
опускаючи цим специфіку вольових процесів. У той самий час, Ю.Д.Ба-
баевой (5) була спроба вивчення можливості формалізації
процесу целеобразования з урахуванням глибокої психологічної аналізу
цього процесу у діяльності.
Отже все три традиційні області психології - вчення про
пізнавальних, емоційних і вольових процесах виявилися під влия-
нием робіт з ІІ, на думку О.К.Тихомирова призвело до оформленню
нового предмета психології - як наука про переробку інформації, науч-
ность цього визначення досягалася з допомогою "технізації" психологичес-
кого знання.
Звертаючись до проблеми ролі ІІ в навчання Л.И.Ноткин (8) рассматри-
вает цей процес як одного з взаємодії людини з
ЕОМ, і розкриває серед перспективних можливостей ті , які напр-
влены створення про адаптивних учнів систем, имити-
рующих оперативний діалог учня і преподавателя-человека.
Отже роль взаємодія між дослідженнями искусс-
твенного інтелекту та психологічної наукою можна охарактеризувати
як плідний діалог, дозволяє а то й вирішувати так хоча б нау-
читься запитувати як високого філософського рівня - "Що таке
людина ?", і більш прагматичні - методичні і методологичес-
киє.
Література:
1)Дрейфус Х. Чого що неспроможні обчислювальні машини.- М.: Прогрес,
1979
2) Вінер М. Кібернетика і общество.-М:ИЛ, 1958
3) Мінський М., Пейперт З. Перцептроны -М:Мир,1971
4) Комп'ютер знаходить разум.Москва Світ 1990
У цьому збірнику: Психологічні дослідження інтелектуальної дея-
тельности. Под.ред. О.К.Тихомирова.- М., МГУ,1979.:
5) Бабаєва Ю.Д. До питання формалізації процесу целеобразования
6) Брушлинский А.В. Чи можливий "штучний інтелект"?
7) Гур'єва Л. П. Про зміни мотивації за умов використання ис-
кусственного інтелекту.
8) Ноткин Л.И. "Штучний інтелект" і проблеми навчання
9) Тихомиров О.К. "Штучний інтелект, і теоретичні питання
психології"
Джерело: http://bukvar.su/informatika/176765-Iskusstvennyiy-intellekt.html |
| Категорія: Інформатика і комп`ютерні технології | Додав: Natar (28.01.2014)
|
| Переглядів: 803
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
|
