Богдан Хмельницький - Історичні постаті - Історичні постаті - Каталог статей - Referat-info
 
Referat-info
Меню сайту
Категорії розділу
Історичні постаті [173]
Block title
Статистика

Онлайн всего: 2
Гостей: 2
Пользователей: 0
Головна » Статті » Історичні постаті » Історичні постаті

Богдан Хмельницький
Богда́н (Зино́вій-Богда́н) Миха́йлович Хмельни́цький (27 грудня 1595 (6 січня 1596)[ - 27 липня (6 серпня) 1657) — український військовий, політичний та державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, очільник Гетьманату (1648–1657). Керівник Хмельниччини — повстання проти зловживань коронної шляхти в Україні, котре переросло у загальну, очолену козацтвом, визвольну війну проти Речі Посполитої. Перший з козацьких ватажків, котрому офіційно було надано титул гетьмана. Намагався розбудувати незалежну українську державу, укладаючи протягом свого правління союзи з Кримським ханатом та Московським царством. Представник роду Хмельницьких.

Про життя Богдана Хмельницького до 1647 року відомо дуже мало. Як зазначав Михайло Грушевський:

« «Особиста біографія Хмельницького настільки ж убога на реалії і безсумнівні факти, наскільки багата на легенди» »
Місцем народження вважається Чигирин, як рік народження вказують або 1595 або 1596 або 1593 рік. При хрещенні отримав імена Богдан-Зиновій; другим ім'ям ніколи не користувався.

Батько — чигиринський підстароста Михайло Хмельницький — перебував на службі у коронного гетьмана Станіслава Жолкевського, потім у його зятя Івана Даниловича. Історики мають надзвичайно мало відомостей про Михайла Хмельницького. Досі невідомо, з якого поселення — Хмільника, Хмелева, Хмеліва, Хмельного чи Хмелівки — походив рід Хмельницьких. Іван Крип'якевич припускав, що він — вихідець із с. Хмельника, розташованого у Перемиській землі. Є версія про польське (мазовецьке) походження Михайла, котру не підтримують українські історики. Роберт Маґочі у своїй історії України пише про білоруське походження Михайла Хмельницького.

Матір походила з козацького роду.

На портреті того часу, внизу, розміщений герб Сирокомля Богдана Хмельницького. Факт шляхетства Хмельницького не доведений. За найпопулярнішою версією, його батько — шляхтич, внаслідок баніції був позбавлений титулу.

Згодом шляхетство отримав син гетьмана — за гербовниками Каспера Несецького (1715–1724, Львів) та Яна Непомуцена Бобровіча (1835) — з 1659 року Хмельницькі користувалися гербом Масальських (пол. herb Masalski), саме ним король Ян II Казимир офіційно нагородив Юрія Хмельницького під час нобілітації. Звідси ще одна поширена версія, за котрою Хмельницькі походили з руського шляхетського роду Масальських — нащадків чернігівських князів.

Освіту здобув у Львівській єзуїтській колегіїчи Ярославі

На королівській службі
Вступивши до реєстрового козацтва, Хмельницький під час одного з боїв під Москвою врятував королевича Владислава, і потім той завжди прихильно до нього ставився. Повернувшись на батьківщину, брав участь у польсько-османській війні 1620–1621 років, під час якої в битві під Цецорою батько й син Хмельницькі потрапили у османський полон. Іншої думки — старший Хмельницький загинув в цій битві — дотримувався, зокрема, Мирон Кордуба.Ще за одною версією, батько загинув у османському полоні, сам Богдан потрапив у полон. 2 роки важкого рабства (за однією версією — на османській галері, за іншою — у самого адмірала) для Хмельницького не пройшли даремно: вивчивши досконало турецьку і татарську мови, він зважується на втечу (за іншими даними, був викуплений родичами). Знаходячись у Стамбулі, Богдан фактично виконував обов'язки перекладача при одному з командувачів османського флоту, удосконаливши своє знання турецької мови.

У 1622 р. Хмельницький утік з полону (версії про викуп, матір'ю чи знайомими, вважаються малоймовірними в останніх біографіях Богдана Хмельницького). Інформація про прийняття ним ісламу — легенда. Батько залишився в Османській імперії, незабаром помер[17]. Повернувшись до Суботова, був зарахований в реєстрове козацтво.

Цікавий факт
Пророчі слова Хмельницького «Все створене людськими руками ними ж може бути знищено» були промовлені у відповідь на запитання С. Конєцпольського щодо оцінки могутності новозбудованого Бродівського замку. Згодом Веспасіян Коховський у своїй хроніці «Історія Польщі від смерті Владислава IV» зважив за доцільне епізод з маловідомою фортецею у Бродах віднести як слова щодо потужної Кодацької фортеці, котра дійсно впала 1648-го р. під час штурму під проводом Хмельницького.
З кінця 1620-х років почав активно брати участь у морських походах запорожців на османські міста (кульмінацією цього періоду став 1629 рік, коли козакам вдалося захопити передмістя Константинополя).

Від 1633 р. на службі у великого коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського, отримав квартиру в Бродах. Під час оглядин новозбудованого Бродівського замку в 1633, на які була запрошена місцева шляхта, Хмельницький необачно висловився

« …все створене людськими руками, ними ж може знищитися»
щодо фортеці, розгнівивши цим коронного гетьмана. За даними Івана Крип'якевича, фразу: «Збудоване руками можна руками зруйнувати» було сказано під час огляду Кодацької фортеці 1639 року.Від гніву С. Конєцпольського мусив шукати схованки на Запоріжжі, лише через деякий час повернувшись до Суботова.

Веспасіян Коховський стверджував, що Б. Хмельницький допомагав Тарасу Трясилу, «…ішов слідами бунтівників Якова Острянина і Дмитра Гуні, був учасником жахливого діла, яке самі призвідці спокутували смертю, а він уникнув заслуженої кари».

Під час конфлікту з чигиринським підстаростою — Даніелем Чаплинським, який виконував «замовлення» дідича — Александра Конєцпольського, привілей щодо права власності на Суботів підступом був відібраний у Хмельницького, про що він сам пише у своїх листах до великого коронного гетьмана Миколая Потоцького «Ведмежої лапи», до короля Яна II Казимира в 1648. Юристи пояснили, що через відсутність документів виграти справу неможливо. Малоймовірно, Б. Хмельницький подав скаргу до сейму, який відмовив — необхідним було підтвердження А. Конєцпольського. Тоді Б. Хмельницький звернувся до короля Владислава IV, який привілеєм від 22 липня 1646 затвердив Суботів за ним. А. Конєцпольський на це не зважив. Проти Хмельницького виступав також багатий чигиринський орендар Захарій Сабиленко.

Були намагання ворогів знищити його фізично. Зокрема, 1647 року на Б. Хмельницького під час татарського нападу на Чигирин, один польський жовнір вдарив його шаблею по шиї; врятувала залізна сітка, прикріплена до шолому. Жовнір виправдовувався: «Я думав, що це татарин».
Не змігши нічого довести (королі Сигізмунд III, Владислав IV на той час не жили), отримавши тільки 150 злотих відшкодування,[22] Богдан Хмельницький подався до низового козацтва.

Після довгого перебування на Запоріжжі Хмельницький повернувся до Чигирина, одружився з Ганною Сомко і отримав уряд сотника чигиринського. В історії наступних повстань козаків проти Речі Посполитої між 1630 і 1638 роками ім'я Хмельницького не зустрічається. Єдина його згадка в зв'язку з повстанням 1638 року — договір про капітуляцію повсталих був писаний його рукою (він був генеральним писарем у повсталих козаків) і підписаний ним та козацькою старшиною. Після поразки знову зведений у ранг сотника.

Від 1622 по 1637 рік немає певних відомостей про життя і діяльність Хмельницького. Всі пізніші оповіді про його великі подвиги у війнах з татарами, османами, Москвою (під час Смоленської війни 1632–1634 років) не мають документального підтвердження. Безперечне лише те, що в 1620-х роках Хмельницький зв'язався з Козаччиною, де він служив, мабуть, у Чигиринському полку, брав участь у військових походах козаків проти татар і коронного війська.

Біля 1625–1627 років Хмельницький одружився з Ганною Сомківною (козачкою з Переяслава) й заклав свою родину. Тоді ж він оселився на успадкованому від батька хуторі Суботові, біля Чигирина. З 1637 року Хмельницький серед вищої козацької старшини. Він брав участь у повстанні проти Речі Посполитої і як військовий писар — підписав капітуляцію під Боровицею 24 грудня 1637 року. Дмитро Вирський припускав, що 1638 року брав участь у боях на стороні коронного війська. Восени 1638 року Хмельницький був членом козацького посольства до короля Владислава IV Вази. Є підстави вважати, що він належав тоді до тієї старшини, яка вважала за можливе порозуміння Війська Запорозького з Річчю Посполитою. Однак, дальший хід подій довів йому повну неможливість згоди. Польська ординація 1638 року скасувала автономію Війська Запорозького й поставила Козаччину в безпосередню залежність від військової влади Речі Посполитої в Україні. Хмельницький втратив військове писарство (цей уряд був скасований) і став одним з сотників Чигиринського полку. Наступні роки Хмельницький присвятив головно своєму господарству на Чигиринщині (Суботів, слобода Новоселище й суміжні землі).

У 1646–1647 роках король приймав в умовах великої секретності делегації козаків, до яких входили Іван Барабаш (як старший) та троє його супутників, серед яких був Б. Хмельницький, щодо участі козаків в планованій війні проти османів. На одній з цих таємних аудієнцій Іван Барабаш був призначений наказним гетьманом козаків-реєстровців у майбутній війні з османами, отримав від короля 2 важливі привілеї, за одним з яких дозволялось озброєння козаків, за іншим дозволялось збільшення компуту реєстровців з 6 до 12-ти тисяч, дозвіл робити набіги на османське узбережжя Чорного моря. Викрадені Б.Хмельницьким в грудні 1647 року, за версією польських дослідників, привілеї мали послужити для підбурювання козаків, приготування повстання[24] в 1648 році.
По смерті польського короля Сигізмунда III Вази (квітень 1632) козацька старшина вислала на конвокаційний сейм своїх представників із вимогою дозволити брати участь у виборах нового короля й послабити національно-релігійні утиски. На провінційних сеймиках в Україні обговорювалося питання про необхідність повернення православним вірянам їхніх прав, яких їх позбавлено після укладення Берестейської унії 1596. Так, на сеймику в Прилуках запорозькі козаки склали для своїх делегатів інструкцію, в якій вимагали позитивного вирішення на сеймі питання про відновлення прав православної церкви. Подібні вимоги висували й братства, зокрема, Львівське та Віленське. Останнє навіть виготовило спеціальну брошуру для конвокаційного сейму під назвою “Синопсис” - “Короткий опис прав, свобод і вольностей...”. Вимоги українського населення підтримала й православна духовна ієрархія на чолі з архімандритом Києво-Печерської лаври П.Могилою. Оскільки повернення відібраних у них прав вимагали й протестанти, П.Могила знайшов підтримку в литовського гетьмана князя Христофора Радзивілла. На конвокаційному сеймі 22.6.1632 у Варшаві православні та протестанти спільно подали свої вимоги, сформульовані в 14 пунктах. Під час роботи комісії (входили від православних-П.Могила, від уніатів -В.Рутський), яку очолював королевич Владислав укладено проект угоди між представниками православного і католицького духовенства (містив 9 пунктів). У вересні 1632 на елекційному сеймі під тиском православних делегатів (серед них і А.Кисіль), що вимагали негайно визнати свободу віровизнання і права православної церкви, створено нову комісію і підготовлено “Статті”. Згідно з цим документом православна церква в Україні офіційно діставала право мати свою ієрархію на чолі з митрополитом і 4 єпископами (львівським, луцьким, перемиським, мстиславським), вільно відправляти службу, мати церкви, монастирі, друкарні, школи, братства. Православній церкві поверталися церкви й монастирі в Києві (крім Видубицького монастиря). Київським православним митрополитом обрано П.Могилу. “Статті” мали компромісний характер і не могли остаточно врегулювати релігійне питання в Україні. Крім того, після обрання королем, Владислав IV під тиском польської шляхти анулював деякі пункти цього акту. Вже віддавна можновладці Речі Посполитої в Україні, політичні противники короля Влaдислава IV, дивилися на українську шляхту скоса («кривим оком»). Зняти напругу в суспільсві на законодавчому рівні вже в котре пробував посол (депутат) Сейму (парламенту) Речі Посполітої - боярин Адам Кисіль. Русин за походженням, стурбований нерівністю у державі, він в парламенті домагавася прийняття написаного ним трактату "Про рівність прав і спільне життя Сарматів польських і Сарматів руських (українських)". Під тиском козацьких повстань, Сейм приймає його, але польська шляхта Поділля не погоджуєься його виконувати і повстає проти Короля Владислава IV, під тиском якого прийнятий цей закон. Польська шляхта особливо вороже ставилася до Богдана Хмельницького, прихильника Владислава IV і одного з носіїв автономіських поглядів. Власники (з 1633) Чигиринщини — Конєцпольські: коронний гетьман Станіслав і його син, коронний хорунжий Олександр за допомогою свого чигиринського підстарости Д. Чаплінського, який мав особисті рахунки з Б. Хмельницьким, вирішили позбавити його маєтку в Суботові, що в ті часи було звичною справою. Чаплинський вчинив ґвалтовий «заїзд» на Суботів (хоч Хмельницький мав на нього королівський привілей з 1646 року), зруйнував економію й пограбував майно Хмельницького, а слуги Чаплинського одночасно на Чигиринському ринку важко побили малого сина Хмельницького. Серед цих турбот і тривог 1647 року померла дружина Хмельницького, а в кінці того ж року А. Конєцпольський наказав ув'язнити й стратити Б. Хмельницького, якого врятувала лише допомога й порука його друзів, серед чигиринської старшини, зокрема полковника С. М. Кричевського — кума й однодумця Хмельницького. Б. Хмельницький повідомив Королю IV про завдані кривди, у відповіді Король закликав Б.Хмельниького допомогти йому у боротьбі проти Подільської шляхти, тому в кінці грудня 1647 Б. Хмельницький та його старший син Тиміш з невеличким (300 чи 500) загоном козаків подався на Запоріжжя. 20 січня 1648 р. Хмельницький підійшов під Січ; 24 січня захопив усі човни і провіант; 25 січня заволодів фортецею, при цьому значна частина реєстровців перейшла на бік повстанців. Невдовзі його було обрано за гетьмана. По підготовці до збройного виступу Хмельницький прийняв заходи:

— розіслав універсали до українського народу із закликами вступити до лав козацького війська;
— налагодив виробництво пороху, організував закупівлю зброї та боєприпасів;
— заручившись підтримкою Османської імперії, у лютому-березні 1648 р. у Бахчисараї українські посли уклали угоду з кримським ханом Іслам-Гіреєм ІІІ про військову допомогу у війні проти Речі Посполитої.
Це був початок нової хвилі збройної боротьби за рівнісь прав русинів (українців) в Речі Посполитій, яка після смерті Влaдислава IV 20 травня 1648, переросла уНаціонально-визвольну війну українського народу, очолену Б. Хмельницьким.

Перемоги 1648 року у битві під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями запалили всенародне повстання українського народу проти адміністрації й шляхти Речі Посполитої та її агентури в Україні. Саме тоді було здійснено облогу Львова й Замостя, визволено з-під влади Речі Посполитої велику територію України. Учасник подій — Самовидець (Р. Ракушка) так описує цю хвилю революції, яка почалася в 1648 році й дійшла до свого вершка наступного року:

«Так усе, що живо, поднялося в козацтво, аж заледво знайшол в яком селі такого человіка, жеби не міг албо сам, албо син до войска йти; а єжели сам нездужал, то слугу паробка посилал, а иніе килко их было, всі йшли з двора, тилко одного зоставали, же трудно было о наймыта …, навет где в городах были й права майдебурскіе — и присягліе бурмистрове й райцы свої уряды покидали, и бороди голили, до того войска ишли».
Тріумфальний в'їзд Хмельницького в Київ у неділю 27 грудня після вечірні і зустріч його на Різдво 1648 року як «пресвітлого володаря й князя Руси» із вищим православним духовенством, київською інтелігенцією та єрусалимським патріархом Паїсієм[30] свідчили, що початок нової козацько-гетьманської держави, власне держави Хмельницького був зроблений.

Рішення Б. Хмельницького воювати проти гнобителів освятив Патріарх Константинопольський (Йоанникій II або Парфеній II) у 1651 році, надіслав корінфського митрополита з мечем, освяченим на гробі Господнім, який перепоясав ним гетьмана.
У своїй боротьбі проти Речі Посполитої Хмельницький створив, одну за однією, три коаліції.

Першою була українсько-кримсько-османська коаліція, утворена в 1647–1648 pp. Вона паралізувала небезпеку з боку коронно-московського союзу А. Киселя 1647 року й допомогла Україні здобути великі мілітарні успіхи, завершені Зборівською угодою 1649 року. Але, внаслідок трикратної зради кримського хана (Зборів — 1649, Берестечко — 1651, Жванець — 1653), й пасивності Османської імперії, Б. Хмельницькому не вдалося повністю використати успіхи й здобути остаточну перемогу над Короною.
Друга коаліція — українсько-московська, з царем Олексієм I Михайловичем, укладена в Переяславі 1654 року (додатково затверджена березневими статями 1654 р., які козацьке посольство уклало з московським царем у м. Москва) скерована проти Речі Посполитої.
Текст угоди так і не вдалося знайти, а представники Московії спираються лише на чернетки.

Ця угода не принесла Україні всіх тих воєнних і політичних успіхів, задля яких її було створено. Козацька старшина, духівництво та київський митрополит не підтримали угоди й відмовилися присягати цареві. 1656 року московський цар зрадив переяславські домовленості і без участі українських представників, підписав у Вільно договір між Московією та Річчю Посполитою.

Третя антипольська коаліція (1656–1657) — союз між Україною, Швецією, Семигородом та іншими державами (Бранденбург, Молдавія, Валахія).
Перші дві коаліції мали на меті завдати Речі Посполитій військово-політичної поразки й забезпечити та ґарантувати цілісність і незалежність козацької держави, третя антипольська коаліція (1656–1657) — союз між Україною, Швецією, Семигородом та іншими державами (Бранденбург, Молдавія, Валахія), — за планом Хмельницького, була направлена на цілковиту ліквідацію держави Речі Посполитої («снести б Коруна вся, будто Коруна Польская и не бывала»), та створити незалежну Руську державу (Велике князівство Руське) в межах цілої етнографічної території України та Білорусі під владою гетьмана й Війська Запорізького. Це дуже збентежило московський уряд, який доклав усіх зусиль, щоб перешкодити успіхові цієї коаліції. Московія, після підписання миру з Річчю Посполитою, розпочала війну зі Швецією. Одночасно на теренах Речі Посполитої вирувала війна, що увійшла в історію під назвою «Потоп». Військові невдачі та нереалізація дипломатичних планів Б. Хмельницького прискорила його смерть.
Категорія: Історичні постаті | Додав: blackrekx18 (20.11.2016)
Переглядів: 7 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Block title
Block title

Copyright MyCorp © 2016