Хрещення Русі
Запровадження християнства — це епохальний поворот в
історії Давньоруської держави, який не тільки суттєво вплинув на всі сфери
тогочасного суспільного життя, а й надовго визначив характерні особливості
вітчизняної моделі історичного розвитку.
Прийшовши до влади, Володимир Великий спробував
провести релігійну реформу, суть якої полягала в модернізації язичництва,
запровадженні на Русі культу єдиного бога — громовержця Перуна. Ієрархія новоствореного пантеону відповідала розкладу
політичних сил у країні, адже верховним божеством було визнано не полянського
Даждь-бога, а новгородського Перуна. Очевидно, Володимир мав зважати як на новгородську
еліту, завдяки грошам якої прийшов до влади, так і на норманських найманців, на
мечі яких спирався (громовержець Одін — брат-близнюк литовсько-слов'янського Перуна
— був покровителем скандинавської
дружини). Проте навіть модернізована стара релігія не відповідала потребам
часу: вона гальмувала процес державотворення; не захищала багатств і привілеїв
феодальної верхівки, що набирала сили; ускладнювала розвиток зв'язків з християнськими
країнами. Тому запровадження нової державної монотеїстичної релігії стало
життєвою необхідністю. Вибір було зупинено на християнстві візантійського
зразка. І це зовсім не випадково. По-перше, ще за часів існування античних
міст-держав для Подніпров'я визначився південний вектор цивілізаційної
орієнтації, який значно посилився з появою торгового шляху «із варяг у греки». По-друге,
у державної еліти вже існували досвід та традиція хрещення (Аскольд, Ольга),
пов'язані з Константинополем. По-третє, відповідно до візантійської моделі
християнства світська влада домінувала над релігійною, що цілком влаштовувало
великого князя: ідеологічну підтримку своїм державотворчим планам він
отримував, а контроль над ним з боку церкви не встановлювався. По-четверте,
візантійське православ'я знайо-
ІШЛО Русь з християнським віровченням рідною мовою, ЩО значно
прискорювало і спрощувало процес
поширення Ті утвердження нової релігії. Єдине, що тривожило Володимира, —
це реальна загроза через прийняття християн-ОТВа потрапити
в ідеологічну або ж навіть політичну залежність
від Візантії.
Розв'язанню
проблеми посприяв збіг обставин. У 986 р. Візантійський імператор Василь II,
проти якого виступили •імельні магнати, попросив у Володимира військової допо-ІІОГИ для
придушення заколотників.
Київський князь погодився, але висунув вимогу — одруження із сестрою імпе-фітора Анною.
Це була надзвичайно висока ціна, адже від-ЙЬвідно до
існуючих тоді канонів візантійські принцеси МОГЛИ виходити
заміж лише за рівних собі або хоча б за Представників родини німецьких
імператорів. Проте обставини були сильніші за традиції: реальна загроза Константинополю змусила
Василя II піти на поступки, водно-ЧІС
він сам висунув вимогу, щоб Володимир
охрестився і •ІІіровадив християнство на Русі. Виконуючи умови русь-ЙЬ'ВІзантійської
угоди, у Києві хрестився Володимир.
Шеститисячне
руське військо допомогло візантійському
імператору розбити сили
феодальної опозиції влітку Р№ р. У битві під Хрисополем. Проте, опанувавши ситуа-Ш10, Імператор
зрікся своїх обіцянок і відмовив
князю відАТИ за нього сестру. Намагаючись досягти поставленої ме-№
Володимир здійснює блискавичний похід до Криму і ШШОШіює важливий
пункт візантійського панування на Мрострові,
головну житницю імперії —
Херсонес (Кор-ШНЬ). Імператору нічого не залишилось, як виконати умо-м угоди. Саме
в Корсуні восени 989 р. Володимир взяв ШЛЮб
з Анною. Ця подія і стала точкою
відліку процесу Висадження
християнства на Русі. Драматичні
події, Пов'язані із
запровадженням нової релігії, що відбулися Протягом трьох
років (988, 989, 990) літописцем спресовані В один —
988 р. Насправді християнізація Русі тривала Декілька століть.
<«4<
Прийняття християнства значно
вплинуло на подальший розвиток Київської Русі:
*и І. Нова віра сприяла остаточному розкладу родового , Лйду й формуванню та зміцненню нових феодальних від-НфСин у
східних слов'ян. Християнство,
сформоване як ре-ійгія класового суспільства, освячувало владу панівної
елі-ВИ. соціальну диференціацію та всю феодальну систему. Водночас воно
рішуче стверджувало рівність усіх перед
Богом, чим
закладало принципово нові підвалини в ідеологічні моделі майже всіх соціальних
рухів, у тому числі антифеодальних.
2. Православ'я стало надійним ґрунтом для створення
могутньої, централізованої самодержавної країни. До кінця 80-х років X ст. Русь була
слабоконсолідованою, поліцентричною державою, що зберігала єдність і форму
завдяки мечам великокнязівської дружини. Одночасне проведення адміністративної
та релігійної реформ якісно змінило ситуацію. Сприяючи централізації, вони
зламали сепаратизм місцевих князів та племінних вождів, утвердили єдиновладдя
київського князя як основу політичної моделі управління Руссю (християнське
єдинобожжя стало своєрідним ідеологічним підґрунтям утвердження особистої
влади верховного правителя).
3. Прийняття християнства сприяло зростанню міжнародного
авторитету держави. Хрещення
Русі та одруження на сестрі візантійського імператора ввели Володимира у коло
християнської сім'ї європейських правителів, а Давньоруській державі відкрили
шлях до її визнання європейською християнською спільнотою. З того часу великий
князь ставав повноцінним суб'єктом міжнародного права: кордони його держави
вважалися недоторканними (бодай номінально); на полі бою княжих воїнів брали в
полон, а не в рабство, та ін. Запровадження нової віри не стало основою
ідеологічної та політичної залежності від Константинополя. Навпаки, воно
сприяло налагодженню і розширенню плідних зв'язків, заснованих на принципі
рівноправності, з багатьма європейськими країнами. Це підтверджують тісні
контакти з Німеччиною, Польщею, Швецією, Римом. Після християнізації Русь була
навіть тісніше пов'язана із Заходом, ніж з Візантією, про що свідчать численні
шлюбні угоди династії Рюриковичів. Зокрема, протягом X—XIII ст. вони уклали 83
шлюби з представниками західноєвропейських родин, а з членами візантійських
династій лише 12.
4. Під впливом християнства поступово відбулася до-
корінна зміна світобачення та світосприйняття насе-
лення Давньоруської держави. Особливістю
язичницького
світогляду було обожнення природи. Язичництво пригні-
чувало людську душу і виховувало страх перед природни-
ми силами. Оголошення християнством Бога надприрод-
ною силою, яка керує світом, докорінно змінило ситуацію,
позбавивши людину цього страху. Поступово відбувається
зміщення акценту в релігійній вірі: він переноситься із
ВОВНІшнього
на внутрішній світ людини, внаслідок чого людина отримує
свободу вибору поведінки. Справедлива розплата чекає
в потойбічному світі. Такі якісні зміни помітно іплинули на
звичаї та мораль ранньофеодального суспільства: певною
мірою пом'якшилися стосунки між людьми, було
усунено полігамію, засуджено
звичаї родової помсти, Поліпшилося ставлення до бідних, особливо до рабів.
б. Нова
віра заклала якісно нові підвалини в культурній сфері,
сприяла розвитку писемності, літератури, архітектури та
мистецтва.
Водночас
прийняття християнства візантійського зраз-Ка спричинило появу низки негативних
явищ, тенденцій ТА процесів:
1.Православна церква не стала справжнім гарантом захисту
різних соціальних верств, вагомою противагою Самодержавній владі. Це зумовлено насамперед візантій-оькою моделлю
християнства. Саме вона дала змогу руським
самодержцям підім'яти під себе
духовну владу. По-ПВрше, відповідно до візантійських канонів церква мала
Підпорядковуватися світській владі, тоді як за католицизму навпаки — світська
влада підкорялася духовній. По-ДРУГЄ,
відсутність целібату (обов'язкова
безшлюбність у Католицького
духовенства) не давала змоги
духовенству Православному, переобтяженому сім'ями, законсервованому практикою
передачі своєї професії в спадок, ні по-ВОВНЮвати свої кадри за рахунок здібних
людей з низів, ні ОТати справжнім духовним опонентом світській владі. По-іратє, православна
церква не одержувала такої могутньої Підтримки
ззовні, яку мала завдяки діям
Папи Римського Католицька
церква, і тому православ'я не
могло стати пе-рашкодою на шляху створення російськими правителями вНОТеми
загального підкорення державі всіх сфер суспільного життя.
2. Прилучення до багатств світової культури було обмежене. На
противагу країнам Західної Європи, а також вЛОВ'янським державам Польщі та
Чехії, де утвердився за-ХІДНИЙ католицький варіант християнства і мовою
бого-ІЯужіння та церковної літератури була латина, на Русі Щарковна служба
правилася слов'янською мовою. Безумовно,
це сприяло швидкому поширенню
нової релігії се-1ІД населення, але водночас помітно звужувало русло
Культурного потоку, адже прилучення до світової культурі відбувалося,
головним чином, через слов'янську літературу
з Болгарії, Сербії та частково через грецькі книги, що
Перекладалися на Русі. Усунення на тривалий час з поля