За часів Київської Русі сформувалося феодальне сус­пільство в східних слов'ян. У цілому становлення феодаль­них відносин у Давньоруській державі відбувалося в загальноєвропейському руслі: від державних форм до сеньйоріальних (вотчинних). Цей процес був складним, тривалим і розгортався поетапно. Спочатку в IX ст. форму­ється система експлуатації всього вільного населення вій­ськовою знаттю (князем та дружиною). Основним елемен­том цієї системи була данина, «полюддя». У X ст. стався переворот у поземельних відносинах: князі захоплюють і концентрують у своїх руках общинні землі, внаслідок чого виникає доменіальне (вотчинне) землеволодіння великого князя. Наступним кроком у процесі феодалізації стала по­ява в XI ст. земельної власності верхівки служилої знаті — бояр та православної церкви.

У X—XII ст. у давньоруському суспільстві активно формувалися васальні відносини: за вірну службу князь дарував своїм боярам та дружинникам міста і села. Дару-НДася не територія, а право стягувати податки. Так посту­пово склалася помісна форма феодального землеволодін­ня, яка не передбачала передачі землі в спадок та її відчу­ження без згоди князя. З ослабленням князівської влади, ПООИленням відцентрових тенденцій у державі дедалі біль­шого поширення набирає вотчина — спадкове володіння, ЩО могло вільно відчужуватися (продаватися, передавати­ся в спадок, даруватися).

Хоча процес утвердження феодальних відносин у Ки-ЇІОЬКІй Русі в цілому збігався із загальноєвропейськими ТВИДвнціями, він мав і свої особливості. По-перше, у Дав-ИМРУСЬКІй державі феодалізм зароджувався на основі Первіснообщинного ладу, східнослов'янське суспільство Мовскочило через рабовласницький етап розвитку. По-Друге, на Русі темпи феодалізації були уповільненими по­рівняно з Європою, де ще з античних часів прижилися тра­диції приватної власності; по-третє, виникнення та станов-ЛВННЯ великого землеволодіння не призвело до масового ввмоемелення селян, оскільки в межах державної терито­рії існувала значна кількість незаселеної, господарськи не-МВОСИОЇ землі.

■ У X—XIII ст. з поглибленням процесів феодалізації на Руоі ускладнювалася ієрархічна структура панівного кла-ОУі ооновними категоріями якого були князі, бояри та дру-ШМИНИКИ. Активно йшов процес диференціації серед фео-ІММЮ належного населення. Основними його верствами

Іуди І

" я) смерди — більша частина селян, що мали приватне ГООПодарство, житло, земельні наділи, платили данину ИИЯЯіо І були підносно вільними;

в) накупи - люди, що через різні причини втрачали ■Лясне господарство і амушені були йти в кабалу до феода-ДВ Ой купу (грошову позичку);

в) рядовичі — селяни, що уклали з феодалом ряд (дого­вір), на підставі якого визнавали свою залежність від нього і ІМУШйііі були працювати за частку виробленої продукції; гл' г) челядь — особи, що втратили своє господарство і ВрЯЦЮВДЛИ на феодала. їх продавали, дарували, передава­ні у спадщину;

ч І) холопи — населення, що перебувало у повній влас-ИООТІ феодала.

Вй феодалізму земля була основним засобом виробниц-ІІЯі Право володіння нею стало юридичним підґрунтям, ІИОИОМІчною основою отримання феодалами земельної ренти від залежних селян. Характерними ознаками фор­мування відносин залежності були пряме насильство (по­заекономічний примус) та економічне закабалення смер­дів. Історія Київської Русі знає три види ренти, що ніби віддзеркалювали динаміку соціально-економічного роз­витку. На ранньому етапі феодалізму домінувала нату­ральна рента (оброк продуктами), формою якого було «по­люддя ». Захоплення феодальною елітою общинних земель та формування вотчини призвели до появи відробіткової ренти. Подальший розвиток товарно-грошових відносин зумовив зародження в X ст. ще однієї форми ренти — гро­шової, яка згодом стала найпоширенішою.

Провідною галуззю економіки Київської Русі було сільське господарство. Спираючись недавні традиції, особ­ливо великого розвитку досягло землеробство. Це сталося за рахунок використання досконалих та різноманітних знарядь праці (плуг, рало, соха, борона, заступ, мотика, серп, коса) та різних, залежно від географічних умов, сис­тем обробітку ґрунту (вирубна, перелогова та парова з дво­пільною і трипільною сівозмінами). У сукупності ці чин­ники сприяли високому рівню продуктивності зернового господарства. Зокрема, середня врожайність зернових ста­новила сам — 6,2, тобто одна десятина (1,09 га) давала 8 ц зерна. Здобутки в землеробстві в поєднанні із значними площами пасовиськ та сінокосів були підґрунтям для роз­витку приселищного скотарства. Допоміжними галузями господарства стали промисли — бджільництво, мислив­ство, рибальство.

Важливе місце в господарському житті давньоруського суспільства належало ремеслу. У Київській Русі найпоши­ренішими його видами були залізообробне, гончарне, юве­лірне, ткацьке виробництво, всього ж існувало понад 60 видів ремесел. Соціальна організація ремісничого вироб­ництва ніби віддзеркалювала процес розвитку феодальних відносин. Існувало три категорії ремісників: сільські, вот­чинні та міські. На ранньофеодальному етапі переважають перша і друга категорії; за часів роздрібненості дедалі біль­шу роль відіграє третя. Міське ремесло відрізняється від сільського складністю, різноманітністю та якістю. Найбіль­ших успіхів давньоруське ремесло досягло в металургії та обробці заліза. За даними археологічних досліджень, асор­тимент виробів із заліза цього періоду налічує до 150 назв.

Прогресуюче відокремлення ремесла від землеробства, диференціація ремісничих спеціальностей, концентрація та організація ремісників зумовили піднесення торгівлі та вростання міст. Розквіту Київської Русі сприяло й те, що її Територія була вкрита мережею важливих міжнародних Торговельних шляхів. Одним із найдавніших і освоєних був «грецький» шлях («із варяг у греки»), що через Дніп­ро вв'язував Прибалтику та Причорномор'я. «Шовковий» шлях, який пролягав через Наддніпрянщину, з'єднував Центральну Європу з Середньою Азією та Китаєм. «Соля-ИИЙ» та «залізний» були сполучною ланкою між Кавказом ТВ, Прикарпаттям.

Активні торговельні відносини та операції сприяли •Тіновленню в Давньоруській державі грошової системи. Пврші монети на території України, головним чином, рим-•ЬКІі з'явилися в II—III ст. З часом східні слов'яни запро-Мдили власну специфічно місцеву грошову одиницю — Иуну (хутро куниці або білки). Зі зростанням обсягу тор­гівлі з'являється нова лічильна одиниця — гривня, яка в XII ст. дорівнювала 50 кунам. Згодом м'які хутряні гроші Поступаються місцем твердій валюті — гривням, що явля­ли собою зливки срібла вагою 160—196 г. Лише наприкін­ці XIII ст. з'являється карбованець — срібний зливок, ИГ0Ю 1/2 гривні. За часів Володимира Великого почали Иірбувати золотники і срібляники — перші вітчизняні мо-МТИ. Проте, незважаючи на появу металевої валюти, хут­ро було загальним ціновим еквівалентом майже до XIV ст., Твбто часу, коли почалося систематичне, масове карбуван­ня монет.

і '* У добу піднесення Київської Русі інтенсивно розгорта-

МІ міста, що стають економічними, політичними, адмі-ОТративними та культурними центрами, своєрідними

ЇШИ зв'язку Давньоруської держави. Літописи пові-Ляють, що в IX—X ст. існувало понад 20 міст (Київ, НІГІв, Бєлгород, Вишгород, Любеч, Смоленськ, Новго-|Д та ін.). У XI ст. згадується ще 32 міста. Напередодні Иігольської навали на Русі налічувалося понад 300 «гра-I», о яких майже 100 були справжніми містами. У зв'яз-МУ В ЦИМ не дивно, що варяги ще на межі IX—X ст. назива­ли Русь «Гардаріки» — країна міст (замків).

Отже, за доби Київської Русі в соціально-економічній сфері розпочався процес становлення феодальних відно­син — формується система приватного землеволодіння, ускладнюється ієрархія панівного класу, інтенсивно від­бувається диференціація феодально залежного населення. Провідною галуззю економіки цього часу було сільське господарство, розвиток якого спирався на традицію та дос­від попередніх поколінь. Дедалі енергійніше йшов пошук нових технологій обробітку землі, вдосконалювалися зна­ряддя праці. Відокремлення ремесла від землеробства, концентрація ремісників у «градах», активізація обміну та торгівлі сприяли становленню грошової системи.