Між поезією та містикою у певному сенсі існує природна схожість, яка споріднює їхні іманентні можливості проникати крізь плівку невідомого, за якою одразу губиться думка, зникає горизонт бачення, а предмети наче непомітно розчиняються, втрачаючи не тільки контури, а й фізичне тіло

СВІФТ ДЖОНАТАН - ЖИТТЄВИЙ ТА ТВОРЧИЙ ШЛЯХ

Як більшість пейзажів у Чехова, степ - теж «ландшафт настрою», який своєї похмурої або, навпаки, жвавій атмосферою наштовхує героїв на несподівані філософські висновки про сенс життя і його власної долі. Будучи тлом дії чеховських оповідань і повістей, степ незмінно зростає в них до цілісного образу, що наповнюються глибоким філософським змістом. Тому настрою і філософські роздуми героїв при спогляданні степу стають стійкими компонентами її образу в творі. Вони зводяться до двох домінант: 1) захоплення багатством і розкішною красою природи, що народжує у героїв нездоланну жагу до життя, і 2) відчуттю втраченої в млосної нескінченності степу, холодною і байдужою до людини

І в житті, і в творчості Гоголь ішов найважчим, найскладнішим шляхом - шляхом церковної аскетики - очищення, відновлення в собі образу Божого, воцерковлення своїх писань. І він залишився самотнім подвижником в літературі, майже ніким не зрозумілим.

 Мета реферату - проаналізувати та узагальнити випадки вживання антитези весна -- осінь у ліриці поета. 
 На підставі вищезгаданої мети визначаються завдання: 
 -визначити особливості антитези як риторичної фігури розташування; 
 -проаналізувати випадки протиставлення весни і осені в пейзажної лірики І. Сєверяніна; 
 -встановити значення даної антитези для формування ставлення до світу ліричного героя І. Сєверяніна.  

Спробуємо зробити остаточні висновки про те, що Толстой розумів під війною і миром. Це - Дві філософські категорії, що пояснюють принцип існування життя на землі, дві моделі розвитку людської історії.

Про життя Абу Абдаллаха Джафара Рудакі — засновника поезії східного гуманізму — відомо дуже мало. Він народився в маленькому гірському селищі Панджрудак, розташованому у північній частині сучасного Таджикистану поблизу скелястого підніжжя Зеравшанського хребта. Тут і минуло дитинство майбутнього поета. Назва селища — Панджруд — у перекладі означає «п'ять річок» («рудак» —річка, струмочок). Рідне селище поета — високогірна оаза, що потопає в розкішних садах, разюче контрастує із обпаленою сонцем мертвою напівпустелею. Через усе життя поет проніс у своєму серці любов до рідного краю та односельців і своєрідно виявив її, взявши за псевдонім назву свого маленького селища, а не пишномовний епітет або ім'я свого могутнього покровителя, як це робили тогочасні поети.

Ім’я Адама Міцкевича набуло для поляків особливого значення. Він вважається символом національної своєрідності, гідності польського народу, який вів багатовікову боротьбу за отримання незалежності. Творчість Міцкевича прийнято розподіляти на три періоди: - ранній, віленсько-ковенський (до 1824). Кращими творами цього періоду вважають "Оду до молодості” (1820) "Балади й романси” (1822), поему "Гражина” (1823);
- російський (1824 – 1829) – "Кримські сонети” ( 1826 ), "Конрад Валленрод” (1828);
- період еміграції (1830 – 1855) – закінчено "Дзяди”, створено "Пана Тадеуша”.