Referat-info
Меню сайту
Категорії розділу
Психология [128]
Block title
Block title
Block title
Головна » Статті » Психология » Психология

Освіта як спосіб входження людини у світ науки і культури. Реферат

Латинський термін "культура" означає вирощування, удосконалювання. Відповідно до людини це вирощування, удосконалювання, формування її образу

Приймаючи до уваги таке трактування, етимологічно культура виступає передумовою і результатом освіти людини.

У процесі освіти людина залучається до системи культурних цінностей (через пізнання історичної спадщини мистецтво, архітектуру). Оскільки досягнення пізнавального характеру являють собою сукупність матеріального і духовного надбання людства, остільки освоєння вихідних наукових положень також є знаходженням культурних цінностей.

Існує і дидактичне поняття культури - навчання і виховання молодого покоління засобами культури. Процес взаємодії, як присвоєння і створення людиною нових культурних цінностей, у рамках освітньої системи є творенням. Тобто зв'язаний з культурою в її динамічному аспекті.

Як відомо, мова є способом пізнання навколишнього світу і засобом комунікації. Одночасно вона виступає як хоронитель і виразник духовної культури, що передається як від покоління до покоління, так і в умовах освітньо-виховних установ. Не випадково рівень культури епохи (і окремої людини, зокрема) визначається ставленням до мови як структуротворчого компоненту цілісної культури. Тому місія освіти полягає в тому, щоб сформувати у молодого покоління відповідальне ставлення до рідної й іноземної мови, до збереження і збагачення історичних, наукових і культурних цінностей.

Таким чином, співвідношення освіти і культури можна розглядати в різних аспектах:

  • у рамках культурологічної парадигми педагогічної системи;
  • через формування полі-культурної освіти;
  • в умовах культурно-історичного типу конкретної освітньої системи (вузу, школи);
  • як систему культурно-освітніх центрів у рамках однієї чи різних країн;
  • через аналіз навчальних дисциплін культурологічного спрямування;
  • через шляхи і способи розвитку культури суб'єктів освіти (педагогічної культури і розумової культури учнів);
  • засобом опису і проектування образа культурної й освіченої людини конкретної історичної епохи;
  • через розкриття специфіки культурно-освітнього середовища зростаючої людини;
  • через узагальнення, збереження і відродження культурно-освітніх традицій народу, етносу, нації.

Освіта - це процес передачі накопичених поколіннями знань і культурних цінностей. Зміст освіти формується і поповнюється зі спадщини культури і науки, а також з життя і практики людини. Отже, освіта є соціокультурним феноменом і виконує відповідні соціокультурні функції.

У зв'язку з цим освіта стає необхідним і важливим чинником розвитку як окремих сфер (економіки, політики, культури), так і всього суспільства.

Розглянемо основні соціокультурні функції і потенціал сучасної освіти.

1. Освіта - це один з оптимальних і інтенсивних способів входження людини у світ науки і культури. Саме в процесі освіти людина освоює культурні цінності. Зміст освіти черпається і безупинно поповнюється з культурної спадщини різних країн і народів, з різних галузей науки, а також з життя і практики людини.

Важко переоцінити значення освіти в розвитку у молодого покоління відповідального відношення до культури рідної мови і мов міжнародного спілкування. Цьому сприяють діалогічні форми навчання. Діалог - це форма суб'єкт-суб'єктного пізнання навколишнього світу. Він має особливе значення на стадії розпізнавання сутнісного, евристичного і креативного в пропонованій навчальній інформації.

Освітнє середовище, сформоване у школі чи вузі, впливає на вибір правил спілкування і способів поводження людини в соціальній групі. Даний вибір визначає манеру спілкування і стиль поводження, що надалі проявляться в міжособистісних і ділових контактах дорослої людини.

Одночасно освіта являє собою процес трансляції культурно-оформлених зразків поводження і діяльності, а також встановлених форм громадського життя.

Духовне в людині само-виявляється завдяки його "злиттям" з культурою. Носієм культури виступає родина, і освоюється в процесі навчання та самоосвіти, виховання і самовиховання, професійної діяльності і спілкування з оточуючими людьми. Однак, саме в процесі навчання і виховання людина сприймає соціокультурні норми, що мають історичне значення для розвитку цивілізації, суспільства і самої людини. Тому при визначенні цілей і задач освітніх систем уточнюють соціальне замовлення. У свою чергу зміст освіти може бути обмежений стандартами регіону, країни, усього світу, що враховують характер взаємодії людини з культурними цінностями, міру і ступінь їхнього присвоєння і створення.

2. Освіта як практика соціалізації людини і наступності поколінь. Освіта виявляє себе як практика соціалізації людини і наступності поколінь людей. У різних соціально-політичних умовах (і в період реформ) освіта виступає стабілізуючим фактором між новими соціальними уявленнями та ідеалами попередніх поколінь, що втілилися в історичній традиції. Тому освіта дозволяє утримувати процес відтворення і передачі історичного і соціального досвіду й одночасно закріплювати у свідомості молодого покоління нові політичні й економічні реалії, нові орієнтири суспільного і культурного розвитку.

Не випадково однієї з головних задач освіти є підготовка молодого покоління до самостійного життя і формування образа майбутнього. Перспектива майбутнього відкривається в ході засвоєння різних форм життєдіяльності людини (навчання, праці, спілкування, професійної діяльності, дозвілля).

В умовах радикальної зміни ідеологічних догматів, соціальних уявлень, ідеалів і буття людей у цілому саме освіта виконує стабілізуючу функцію і сприяє адаптації людини до нових життєвих умов.

На зламі історичних епох актуалізується проблема забезпечення наступності культурно-освітньої традиції, збереження самобутності народу і сформованої системи цінностей. Збереження вищезазначених складових сприяє їхній інтеграції в системі світових цінностей як елементів макросоціуму.

При цьому, традиція виконує визначальну функцію в процесах освіти і виховання нового покоління.

Життя людини - це ланка в ланцюзі поколінь. Людина живе у просторі соціально-культурної традиції, що впливає на формування її характеру, стилю поведінки, прагнень, цінностей та інтересів. У зв'язку з цим відносини між традицією і новаціями в сфері освіти і виховання людини втілюють взаємозв'язок між освітою і культурою народів у цілому.

Система освіти включає стан, тенденції і перспективи розвитку суспільства, відтворюючи і зміцнюючи сформовані в ньому стереотипи. Соціальна функція освіти з одного боку, характеризується як підготовка покоління до самостійного життя, а з іншого боку, закладає основи майбутнього суспільства і формує образ людини в перспективі.

Сутність підготовки до самостійного життя полягає:

  • у формуванні способу життя, прийнятого в суспільстві;
  • в освоєнні різних форм життєдіяльності (освітньої, трудової, суспільно-політичної, професійної, сімейно-побутової);
  • у розвитку духовного потенціалу людини для творення і творчості.

Тому для кожної соціально-економічної формації і культурно-історичного етапу розвитку суспільства і держави властива своя система освіти, а для народу, нації - система виховання, але у міжнародних педагогічних системах існують загальні риси. Саме вони закладають основу для процесу інтеграції у світовий освітній простір.

3. Освіта є механізмом формування суспільного і духовного життя людини і галуззю масового духовного виробництва. Освітні і виховні установи концентрують вищі зразки соціально-культурної діяльності людини визначеної епохи, тому соціальна цінність освіти визначається значимістю освіченої людини в суспільстві. Гуманістична цінність освіти полягає в можливості розвитку пізнавальних і духовних потреб людини. У цілісній системі освіти усіх видів і рівнів відбувається нагромадження і розвиток інтелектуального і духовно-морального потенціалу країни.

4. Освіта як процес трансляції культурно-оформлених зразків людської діяльності. У процесі навчання і виховання людина засвоює соціокультурні норми, що мають культурно-історичне значення. У результаті засвоюються норми моралі і морального поводження людини в соціальній групі і на виробництві, у родині і громадських місцях, а також правила спілкування, міжособистісних і ділових контактів. Не випадково зміст освіти бачать не тільки в трансляції соціального досвіду в часі, але й у відтворенні встановлених форм громадського життя в просторі культури.

5. Освіта як функція розвитку регіональних систем і національних традицій. Специфіка населення окремих регіонів обумовлює характер педагогічних задач. Молодь включається в духовне життя міста чи села за допомогою освіти. У регіональних освітніх системах враховуються освітні запити різних соціокультурних груп населення. Так, наприклад, розробка освітнього стандарту визначається специфікою регіону країни.

6. Освіта є тим соціальним інститутом, через який передаються і втілюються базові культурні цінності і цілі розвитку суспільства.

Освітні системи - це соціальні інститути, що здійснюють цілеспрямовану підготовку молодого покоління до самостійного життя в сучасному суспільстві. У процесі постановки цілей і задач для конкретних освітніх систем необхідне уточнення соціального замовлення в рамках усієї системи освіти країни.

Наприклад, у 1970-80-і роки перед вітчизняною системою освіти ставилася задача підготовки творчої, інтелектуально і духовно розвинутої людини, громадянина своєї Батьківщини й інтернаціоналіста, вихованого в дусі комуністичних ідей і ідеалів. У 1980-90-і годи пріоритет віддається підготовці наполегливої і комунікабельної людини, що володіє іноземними мовами. Якщо в перший період високий соціальний статус мали фізики, математики, інженери, то сьогодні соціально значимі юристи, економісти і бізнесмени, а також гуманітарії - філологи, перекладачі, викладачі іноземних мов.

Освітні установи - це соціальні інститути, які включають систему установ дошкільної, шкільної, середньої спеціальної, вищої і додаткової освіти, здобувають державний статус системи освіти в країні. У даному контексті освітні установи включені в соціальну практику. Їхня соціальна функція складається в наданні освітніх послуг населенню країни. Здійснення соціальної функції вимагає прогнозування і планування розвитку освіти. Останнє стає значимим компонентом у процесі формування державної освітньої політики країни. Державну норму того чи іншого типу освіти визначає державний освітній стандарт. Одним із основних напрямків такої політики є розробка державних освітніх стандартів для школи і вузу.

Державні освітні стандарти визначають обов'язкову навчальну програму кожної школи чи вузу. Такий стандарт складається з двох частин. Перша частина - це набір обов'язкових для всіх шкіл чи вузів дисциплін, друга частина - дисципліни на вибір. На рівні конкретного навчального закладу перша частина - обов'язкові дисципліни навчального плану для всіх учнів, друга частина - предмети на вибір. Стандарт включає обов'язковий набір вимог до підготовки випускника школи чи вузу.

7. Освіта як активний прискорювач культурних змін і перетворень у суспільному житті й в окремій людині.

Духовний початок у людині виявляється завдяки його "вростанню" у культурну спадщину родини і культурну традицію, що вона засвоює протягом усього життя за допомогою процесів освіти, виховання і професійної діяльності. Освіта прискорює цей процес у ході розвитку і становлення людини як особистості, суб'єкта й індивідуальності. Цей факт доводиться дослідженнями й освітньою практикою.

В освітньому процесі педагоги створюють умови і вибирають такі засоби і технології, що забезпечують особистісний ріст тих, хто навчаються, розвиток їхній суб'єктних властивостей і прояв індивідуальності. Кожна навчальна дисципліна та визначена освітня технологія орієнтовані на розвиток даних якостей. [8, 62-63]

Таким чином, культура й освіта залишаються в центрі уваги усього світового співтовариства. Вони виступають як провідні фактори суспільного прогресу і розвитку цивілізації.

Взаємодія культури й освіти може розглядатися в різних аспектах:

  • на рівні соціуму, в історичному контексті;
  • на рівні конкретних соціальних інститутів, сфери чи середовища розвитку людини;
  • на рівні навчальних дисциплін.

Освіту людини й освітню систему розглядають тільки в конкретному соціокультурному контексті, у зв'язку з багатогранністю їх відношень.

Освіта виконує соціокультурні функції:

  • є способом соціалізації особистості і наступності поколінь;
  • середовищем спілкування і залучення до світових цінностей, досягнень науки і техніки;
  • прискорює процес розвитку і становлення людини як особистості, суб'єкта, індивідуальності;
  • забезпечує формування духовності в людині та її світогляду, ціннісних орієнтацій і моральних принципів.

Література

  1. Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания // Избранные психологические труды. В 2 т. Т. 1. М., 1980. -С. 79.
  2. Белик А. П. Соціальна форма руху – М.: Наука, 1982. - 248 с.
  3. Бордовская Н. В., Реан А. А. Педагогіка. Підручник для вузів- Санкт-Петербург: Питер, 2000. – 304 с.
  4. Ковальчук В. А. Особливості взаємодії школи та соціального середовища // Теоретичні та методичні засади соціально-педагогічної підготовки вчителя. - Київ-Житомір.: Державний педагогічний інститут. - 2001. - С. 36.
  5. Коляденко С. М., Юрчук О. О. Деякі питання соціалізації особистості у творчий спадщині В. О. Сухомлинського // Теоретичні та методичні засади соціально-педагогічної підготовки вчителя. - Київ-Житомір.: Державний педагогічний інститут. 2001. - С. 46.
  6. Корсаєвська Г. В. Співвідношення біологічного і соціального в людині. М.: 1975. –С. 10.
  7. Лавриченко Н. М. Педагогіка соціалізації: європейські обриси – Київ: Віра інсайт – 2000. - С. 129-131.
  8. Леднева О. Процесуальний вимір соціалізації особистості // Alma mater (Вісник вищої школи) – 2002. - №3. - С. 17-22.
  9. Семенов Г. Социализация, воспитание, развитие: какой смысл вкладывает в эти понятия современная наука // Воспитание школьников. - 1999. - № 6. - С. 2 – 7.
  10. Сорокін П. А. Загальнодоступний підручник соціології. -. М.: 1994. - 181 с.
  11. Соціальна педагогіка: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / за редакцією В. А. Нікітіна. – М.: Гуманітарний видавничий центр ВЛАДОС, 2000 – 272 с. - С. 30
Категорія: Психология | Додав: Natar (27.12.2017)
Переглядів: 420 | Теги: Освіта як спосіб входження людини у | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Пошук
Block title
Block title

Copyright MyCorp © 2024