З появою та розвитком ручної вогнепальної зброї захисні обладунки втрачають свою роль. Простежується тенденція до їх полегшення, спрощення. Лицарські обладунки, поступаються місцем легким панцирам, наколінникам та наручам, обладункам які захищали лише груди і спину і частини кінцівок.

З часом наколінники та наручі зникають, а нагрудники починають виготовлятися з міцної шкіри й тканин. Такі види обладунків не могли захистити від кулі з близької відстані. Але продовжували залишатися у використанні у зв’язку з широким використанням холодної зброї. В деяких родах військ обладунки залишалися до середини 19 століття. Найдовше обладунки у вигляді кіраси протрималися на озброєнні кірасирів – важкої кавалерії.

Але з новим якісним зростом ефективності вогнепальної зброї і з применшенням ролі холодної зброї на полі бою їх було знято з використання. До першої світової піхотинці не використовували жоден елемент захисту попри появу унітарних набоїв і відповідного підвищення дальності стрільби.

З середини 19 століття до 1 світової війни вояки не використовували будь яких засобів захисту. Новий вибух ефективності зброї в зв’язку з появою кулеметів викликали нагальну необхідність хоч якимось чином захистити піхотинця від згубного вогню. Спочатку вирішили повернутися до перевіреної часом кіраси. Німці для штурмових частин сконструювали кірасоподібний сталевий нагрудник який захищав груди живіт та шию піхотинця. Нагрудник захищав від шальних куль та осколків. Однак мав суттєві недоліки: був занадто важким, сковував рухи піхотинця. і не захищав від гвинтівкових куль. Перша половина 20 століття пройшла у інтенсивних пошуках способу виходу з цієї ситуації.

Тут конструктори зіткнулися з суттєвими труднощами. Перш за все вони стосувалися малогабаритних показників. Для ефективного захисту бронежилети використовували елементи з високоміцної сталі. Але вони були дуже важкими. Просте нарощення бронеелементів підвищував вагу всієї системи. Тому лише деякі роди військ використовували такі бронежилети (наприклад американські льотчики бомбардувальники). А занадто тонкі пластини не забезпечували надійного захисту.

Новий інтерес до бронежилетів виник в середині 20 століття в зв’язку з новими винаходами високоякісних та легких сортів сталі, застосуванням нових видів металів та неметалічних матеріалів, якісно підвищуючи захист людини. Справжньою революцією стало винахід кевлару. Також суттєвий внеском стало вдосконалення бронеелементів з застосуванням алюмінію. Використовується комбінація металевих, керамічних та тканинних елементів.

Але нажаль наука на даний момент не спромоглася винайти броню, яка б надійно захищала від всіх типів куль. Відповідно до різних фізичних властивостей броні бронежилети можуть витримувати влучання одних і не витримують зовсім інших куль в силу їх різноманітних характеристик (початкової швидкості, зупиняючу та заброньову дію, тощо).

Згідно таких обставин бронежилети та інші засоби індивідуального бронезахисту стандартизовані й поділяються на класи в залежності від рівня захисту від певних видів куль. Єдиної на весь світ стандарт бронежилетів не існує в зв’язку з застосуванням різних за характеристиками набоїв у різних точках земної кулі. Відповідно розробники засобів індивідуального бронезахисту адаптують їх під найбільш поширені у регіоні боєприпаси. У країнах СНД застосовується російський стандарт відповідно до якого бронежилети виготовляються для захисту від куль пістолета ТТ (7, 62х25), ПМ (9х18) та автоматів Калашникова (7, 62х39 та 5, 45х39).

Класи захисту

• 1 клас захисту – забезпечує захист від 7,62-мм. куль револьвера Наган, 9 мм. куль пістолета Макарова, малокаліберних куль бічного вогню; захист від малоубійних осколків на дистанції від 5 метрів;
• 2 клас захисту – забезпечує захист від куль пістолетів ПСМ, ТТ, куль марки "парабелум" на дистанції від 5 метрів; Клас 2А - забезпечують частковий захист від набоїв бойових гладкоствольних рушниць;
• 3 клас захисту – від куль автомата Калашникова зі звичайними кулями на дистанції від 10 метрів;
• 4 клас захисту - від куль автомата Калашникова 7Н10 на дистанції від 10 метрів;
• 5 клас захисту – від звичайних куль снайперської гвинтівки Драгунова на дистанції від 10 метрів. Клас 5А – від бронебійних куль автомата Калашникова на дистанції від 10 метрів;
• 6 клас захисту - від бронебійних куль Б-32 снайперської гвинтівки Драгунова на дистанції від 10 метрів.

Тепер слід розглянути матеріали, з яких виготовляються бронеелементи бронежилету. На теперішній час існують три матеріали для виготовлення бронеелементів:

Метали – сталь, титан. Броньові пластини зі сталі та титану використовуються у бронежилетах 4-5 класів захисту. Метали вирізняються високою стійкістю, і можуть витримувати багатократні влучання. Виробництво бронежилетів зі сталевими елементами відносно дешеве. Проте вони мають суттєві недоліки. Перш за все вони доводять масу бронежилета до 8-10 кілограм. Крім того металоелементи не рятують від заперешкодної дії кулі. Річ у тім що куля має й інтенсивну заброньову дію. Навіть якщо бронежилет не пробито, куля однаково завдає надпотужний удар по людському тілу, пошкоджуючи тканини й органи. Це вже може викликати у кращому випадку тяжке поранення з повною втратою боєздатності. В гіршому випадку це призводить до смерті внаслідок пошкодження органів та внутрішньої кровотечі. Бронежилет будь яких класів рідко коли можуть врятувати від пострілу дробовою рушницею.

На теперішній час конструкторами ведуться активні та успішні роботи по винайденню нових технологій обробки металів, які дозволяють виготовляти полегшені сорти сталі та її сплавів, які суміщають в собі легкість та міцність. Тож бронеелементи на основі металів своїх можливостей ще не вичерпали.

Тканини. У 60-х роках було винайдено спеціалізовані балістичні тканини (келар, певні сорти поліетилену). Вони вирізняються міцною молекулярною структурою. На відміну від металевих бронеелементів кілька шарів балістичної тканини ефективно нейтралізують заброньову дію кулі. Тканинні бронежилети мають прийнятну масу (3-4 кг.).

Проте тканини не позбавлені недоліків. Межа тканинних бронежилетів – 1-3 клас. Балістичні тканини уже не тримають кулі штурмових гвинтівок. Також тканинні бронежилети досить дорогі у виробництві.

Ще одним матеріалом для виготовлення бронеелементів бронежилета є керамічні матеріали. Керамічна броня є дуже міцною. Вона трохи легша за металеві, але важча за тканинні бронеелементи. Але керамічні бронелементи мають один принциповий недолік – низьку живучість. Після двох-трьох влучань кераміка розлітається на друзки й практично не забезпечує захисту. А уламки броні при влучанні кулі завдають додаткових поранень стрільцю. Керамічні бронелементи є також дуже дорогими у виробництві.

Як згадувалося вище наука на даний момент не спромоглася винайти матеріалу, який би суміщав усі позитивні характеристики вищеперелічених матеріалів. Тож конструктори при розробці бронежилетів застосовують комплекс заходів, які опосередковано підвищують ефективність бронювання. Найрозповсюдженішим заходом є застосування модульних конструкцій бронежилетів. Суть в наступному: виготовляється бронежилет 1 або 2 класу захисту (наприклад тканинний). Сам жилет оснащується кишеньками з балістичної тканини, у які вставляються сталеві або керамічні бронепластини, які закривають найбільш важливі внутрішні органи людини (серце, печінку, тощо). Таким чином бронежилет за своїми властивостями можна "підтягти" до 3-5 класів захисту.

Ще одним розповсюдженим заходом є інтеграція бронежилету з іншими елементами спорядження піхотинця, які виконують роль пасивної броні. Подібні бронежилети оснащуються стандартним набором кишень та підсумків для перенесення боєприпасів та різноманітного спорядження. Якщо куля влучить наприклад у підсумок з набоями, вона деформується та витрачає частину своєї енергії на подолання перешкоди. Таким чином бронежилету легше зупинити кулю, яка частково втратила початкову швидкість та енергію. Крім того розміщене на бронежилеті спорядження дозволяє швидше його діставати й застосовувати при потребі.

Серйозну небезпеку становлять кулі які рикошетують при влучанні та утворені під час пробиття вторинні осколки, які утворюються під час влучання чи пробиття броні (частини кулі, частини спорядження та уламки розбитої бронеплити). Тому бронежилети оснащуються зовнішнім покриттям та підбоєм з спеціальних тканин, які запобігають рикошетові, оберігають стрільця від поранень вторинними осколками при влучанні кулі та ослаблюють заброньову дію кулі.

При конструюванні бронежилетів конструктори дотримуються наступних умов:

• бронежилет мусить захищати основні життєво важливі частини тіла піхотинця від куль певного калібру та потужності та уламків;
• бронеелементи мусять бути легкими і водночас надійно захищати стрільця, не дробитися на уламки під час влучання;
• бронежилети мають забезпечувати якщо не хорошу то хоча б прийнятну вентиляцію людського тіла;
• жилет має надійно сидіти на тілі, не сковувати рухів вояка під час пересування та ведення інтенсивних бойових дій.
• бронежилети мають швидко надягатися/зніматися.

Слід враховувати що вимоги до бронежилета в залежності від користувачів також дещо відрізняються. Наприклад при розробці армійських бронежилетів враховується інтеграція з іншими елементами спорядження піхотинця (рюкзак, розвантажувальний жилет, тощо), можливість навішування додаткових бронеелементів, застосування камуфляжного забарвлення. Бронежилети спец підрозділів по боротьбі з тероризмом часто виконуються сильно броньованими (застосовуються бронепанелі для захисту не тільки передньої та задньої частини тулуба, а й також бронезахист боків, шиї та промежини) задля захисту від куль під час ближнього бою та вогневих контактів на відстані в упор. Бронежилети прихованого носіння, призначені для поліції та інших правоохоронних органів першочергову увагу приділяють комфорту при довготривалому носінні та приховуванню бронежилету під звичайною одежею, навіть при деякому погіршенні захисних властивостей.

На закінчення теми слід зазначити мабуть основне – жоден бронежилет, навіть найвищого класу захисту не здатний гарантувати абсолютного захисту. Він аж ніяк не перетворює людину на такий собі "ходячий броненосець". Властивості куль дозволяють якщо не вбити то хоча б на деякий час вивести з ладу вояка на полі бою. Однак це не знижує значної ролі бронежилетів. Ураження на полі бою завдаються не тільки кулями. Під час бою серйозних поранень завдати відрикошетовані уламки куль, гранатні осколки, уламки каміння чи будівельних матеріалів. Часто такі предмети завдають серйозних ран відкритим ділянкам тіла, які виводять з ладу піхотинців не гірше ніж самі кулі.

Бронежилет навіть низьких класів захисту успішно тримає подібні уражаючі елементи. У цьому його велика цінність яка дозволяє знизити втрати у особовому складі. Крім того бронежилети оберігають тіло під час ударів при перебіжках, плазуванні, падіннях та перекатах. І нарешті – знижуючи уражаючі властивості куль бронежилети, не забезпечуючи абсолютного захисту зберігають воякові життя і можливість після фізичної реабілітації повернутися у стрій. Тож бронежилет і не гарантував абсолютного захисту проте врятував тисячі вояцьких життів.

Джерела

1. Сайт ВАТ "Спецоснащение" http://www. sposn. ru/;
2. Сайт Об'єднання "Вымпел" http://vympels. narod. ru/;
3. Сайт http://partyzan. kiev. ua