Збільшення калібру систем призводило до збільшення їх ваги що робило їх маломаневреними і як наслідок вразливими від ворожого вогню на полі бою. Вихід було знайдено у створенні нового зразка піхотного озброєння – ручних протитанкових гранатометів (РПГ).

Ручні протитанкові гранатомети були сконструйовані за принципом "безвідкатної дії". Ствол РПГ являв собою відкриту з обох боків трубу. Передня частина труби служила стволом, а казенний зріз ствола – соплом. Під час пострілу граната рухається по стволу у напрямку цілі, в той час як продукти згоряння – у протилежному напрямку через сопло. Таким чином усувалося явище віддачі зброї, що дозволило сконструювати всю систему відносно легкою.

Перші експерименти з конструювання РПГ проводилися ще на початку 30-х років але через низьку бронепробиваємість вони не були прийняті на озброєння. Ситуація змінилася з появою кумулятивних снарядів.

Кумулятивний снаряд використовує ефект кумуляції для пробивання броні. Кумулятивний ефект (лат. сumulo – посилюю, збільшую) – концентрація вибуху у певного напрямку. Для зосередження і напрямку вибухового потоку у певному напрямку, у вибухівці влаштовують воронкоподібну виїмку обернену розтрубом вперед і облицьовують її поверхню 2-3 мм. шаром міді, сталі або алюмінію. При зустрічі з перешкодою відбувається підрив вибухівки, металічна оболонка обтискається і схлопується, викидаючи у напрямку цілі розжарений металізований струмінь, якій зі швидкістю 10-12 м/с під тиском близько 10 ГПа "пропалює" броню. Кумулятивні снаряди дозволяли при відносно невеликому калібрі пробивати броню великої товщини.

Поява РПГ на фронтах другої світової різко підвищило здатність піхоти самостійно відбивати масовані танкові атаки. Водночас РПГ стали незамінним засобом підтримки піхотинців і у загальновійськовому бою.

Родоначальниками всіх сучасних РПГ можна вважати три зразки: американський РПГ М1 та М9 "Bazooka", та німецькі РПГ "Panzerschreсk" і "Panzerfaust".

Ручний протитанковий гранатомет "Bazooka" був розроблений американським офіцером Скіннером й в 1942 році прийнятий на озброєння американською армією під позначенням M1. За принципом дії гранатомет відноситься до зброї динамо-реактивної дії й складається з відкритої з обох сторін гладкостінної труби калібру 60-мм, електрозапалювального пристрою, запобіжної коробки з контактним стрижнем, прицільних пристроїв і плечового упору. На задньому торці труби закріплене кільце, що полегшує вкладання гранати в канал ствола, а на передньому її торці є щиток, що оберігає стрільця від дії розпечених газів ракетного двигуна гранати.

Ручний протитанковий гранатомет "Bazooka" M1. 1- гладкостінна труба; 2- рукоятка зі спусковим гачком; 3- сигнальна лампочка; 4- плечовий упор; 5- щиток; 6- засувка яка запобігає випаданню гранати; 7- запобіжне кільце; 8- цілик; 9- мушка; 10- запобіжна коробка; 11- ремінь для перенесення.

Запалення порохового заряду двигуна гранати здійснюється електрозапалювальним пристроєм, що складається із сухих батарей, сигнальної лампи, електропроводки й контактного замикача (спускового гачка).

Використовувана для стрільби з РПГ каліберна реактивна граната складається з балістичного ковпака, корпуса, зривника із чекою, електрозапалу, реактивного порохового заряду й стабілізатора. Висока бронепробиваємість гранати забезпечується за рахунок кумулятивного ефекту, що виникає при вибуху розривного заряду, що має кумулятивну вирву.

Бойове використання гранатомета виявило деякі недоліки конструкції, зокрема, велика довжина труби створювала певні незручності в поході, сухі батареї електрозапалювального пристрою були недостатньо надійні, а захисний щиток на передньому торці погіршував умови спостереження за полем бою. Із цих причин (після випуску трохи поліпшеної модифікації М1А1) в 1944 році у виробництво була запущена нова модель гранатомета М9.

Труба гранатомета М9 виготовлена з легкого металу й складається із двох частин, які з'єднуються разом тільки перед боєм. Сухі батареї замінені надійним електромагнітним генератором, замість захисного щитка встановлений розтруб, а примітивні прицільні пристосування (задній візир-проріз і передній візир-рамка із чотирма мушками на фіксовані дальності) замінені оптичним прицілом.

Протитанкові гранатомети "Bazooka" всіх модифікацій широко використалися американською піхотою не тільки для боротьби з танками й бронемашинами супротивника, а й для обстрілу й придушення вогневих точок, дотів та інших укріплених споруд. У піхотні підрозділи армії США вони поставлялися з розрахунку п'ять рушниць на роту. Усього в роки другої світової війни американською промисловістю було випущено близько 460 000 РПГ "Bazooka".

У післявоєнні роки під час Корейської війни (1950-1953 р. р.) застосовувалася ще більш потужна модифікація гранатомета М20 "Super Bazooka". Калібр гранатомета збільшився до 88,9 мм, а сам гранатомет оснащувався сошками та оптичним прицілом.

Ще під час французької кампанії було виявлено очевидну слабкість піхотних протитанкових засобів Вермахту. Існуючі на озброєнні протитанкові гвинтівки та гармати виявилися неспроможними ефективно боротися з важкими французькими танками. Але швидка та ефектна перемога приспала пильність німецьких штабістів та конструкторів, тож дослідження у даній царині проводилися досить мляво.

Справжнім шоком для німців став досвід боїв під час вторгнення у Радянський Союз. Снаряди німецьких протитанкових гвинтівок і гармат просто відскакували від броні найновіших радянських танків Т-34 та КВ навіть з найближчої відстані при найвигідніших ракурсах.

Німецькі конструктори енергійно взялися за розробку нових протитанкових систем. Після отримання трофейних зразків РПГ "Bazooka" німці взялися за детальне вивчення всіх конструктивних особливостей цієї зброї і вже у 1943 році на озброєння було прийнято РПГ "Ofenrohr’’ ("відкрита труба").

Колонна радянських середніх танків Т-34 на марші; зіткнувшись з незліченними ордами радянських танків німці енергійно приступили до розробки різноманітних видів протитанкової піхотної зброї.

РПГ R-Pz. B 54 "Ofenrohr" складається з наступних частин і механізмів: відкритої з обох кінців гладкостінної труби з трьома направляючими, імпульсного генератора з електропроводкою і штепсельною коробкою, ударно-спускового механізму й прицільного пристрою. На казенному зрізі РПГ встановлено кільце для оберігання казенного зрізу від ушкоджень а також полегшувало вкладення гранати у ствол. Ближче до центру розташовувалися плечовий упор. Утримання зброї здійснювалося за допомогою двох рукояток.

При розробці ударного механізму німецькі конструктори керувалися досвідом експлуатації гранатометів "Bazooka". Виявилося що акумуляторні батареї є недостатньо надійними у жорстких умовах експлуатації. Тож німці вирішили у якості запалу використати індукційний генератор струму. Імпульсний генератор і ударно-спусковий механізм забезпечували запалення реактивного заряду гранати. Ударно-спусковий механізм складається з ударного стрижня, бойової пружини, спуску з пружиною і рукоятки.

Наведення гранатомета на ціль здійснювалося за допомогою двох візирів. Задній візир розташований перед стрільцем оснащувався рамкою з вирізом, який можна переміщати для пристрілки зброї.

Граната RPz. Gr. 4322 до РПГ Офенрор являв собою реактивний надкаліберний снаряд кумулятивної дії. Граната складалася з двох основних частин: боєголовки і реактивного блоку. Боєголовка веретеноподібної форми містила у собі кумулятивну воронку, заряд вибухової речовини, контактний зривник з запобіжником (який знімався перед стрільбою).

У реактивному блоці розташовувався маршовий ракетний двигун, споряджений сімома трубчастими пороховими шашками, електрозапал з двома провідниками. На хвостовій частині розташовано стабілізатор з шістьома розкривними пір’ями.

РПГ "Ofenrohr" виявився виключно ефективною протитанковою зброєю. При відносно невеликій вазі гранатомет був спроможний на відстанях 120 метрів вражати всі існуючі на той час танки антигітлерівської коаліції. Проте РПГ мав і свої конструктивні недоліки. При пострілі з гранатомета з казенного зрізу ствола вилітав триметровий вогняний спалах і хмари гарячих порохових газів. Гранатометник мав стежити щоб ніхто не залишався біля казенного зрізу гранатомета під час пострілу. Крім того щоб убезпечитися від опіків стрілець-гранатометник мусив надягати рукавички та маску протигазу без фільтра. Протигазна маска обмежувала зір стрільця і ускладнювала точну стрільбу.

Німецькі конструктори врахували досвід експлуатації РПГ "Ofenrohr" у військах і у 1944 році на озброєнні з'явився новий вдосконалений варіант гранатомета R-Pz. B 54/1 "Panzerschreck" ("Гроза танків"). На відміну від свого попередника "Panzerschreck" було оснащено захисним щиток, який розташовувався спереду ліворуч від пускової труби гранатомета. Щиток прикривав голову і руки стрільця-гранатометника від опіків. Таким чином відпала необхідність у застосування рукавичок і протигазної маски. Прицілювання здійснювалося через пророблену у щитку смотрову щілину, прикриту загартованим склом.

Ручний протитанковий гранатомет Raketenpanzerbuechse 54/1 (R-PzB. 54) "Panzerschreck": 1- труба; 2- штепсельна коробка; 3- засувка; 4- рукоятка для введення ударного стрижня; 5- рамка з мушкою; 6- цілик; 7- плечовий упор; 8- щиток.

Окрім того до РПГ "Panzerschreck" було розроблено нову гранату R. Pz. Gr. 4992, яка завдяки збільшеному заряду мала можливість вражати цілі на відстані 180 метрів.

Подальше вдосконалення РПГ привело до створення наприкінці 1944 року модифікації R. Pz. 54/1, у якої довжина ствола була зменшена з 1640 мм до 1350 мм. Крім того, гранатомет встановили новий прицільний пристрій. Із грудня 1944 року в цю модифікацію перероблялися всі наявні в розпорядженні вермахту 107 450 РПГ і було видане замовлення на виробництво 48 000 нових гранатометів цієї модифікації. Загальна ж кількість випущених в 1943-1944 р. РПГ "Офенрор" й "Panzerschreck" становить 314 900 одиниць. До них було зроблено 2 218 400 реактивних гранат.

Гранатометами "Ofenrohr" й "Panzerschreck" озброювалися в першу чергу протитанкові роти гренадерських полків танкових дивізій з розрахунку 36 гранатометів на роту. Наприкінці 1944 року кожна піхотна дивізія вермахту по штаті мала 130 гранатометів "Panzerschreck" в активному використанні й 22 запасні РПГ. Ці гранатомети надійшли також на озброєння деяких батальйонів фольксштурма.

РПГ R-Pz. B 54 "Ofenrohr" став одним з найбільш успішних і передових зразків озброєння другої світової війни; завдяки Панцершрекам німецькі піхотинці були спроможні забезпечити ефективну протитанкову оборону.

Ще одним не менш відомим зразком протитанкової зброї став РПГ одноразового використання "Panzerfaust" ("Броньований кулак") більше відомий під назвою "Фаустпатрон".

Розробка цього гранатомета була почата фірмою HASAG (гол. конструктор - доктор Лангвайлер) улітку 1942 року, а серійне виробництво організоване влітку 1943-го (спочатку було замовлено 20 000 "Фаустпатронів"). Перші 500 гранатометів надійшли у війська в серпні того ж року.

Ручний протитанковий гранатомет "Panzerfaust" 30.

Впродовж війни було випущено декілька модифікацій Панцерфауста всіх зразків схожих за будовою та ідентичних у застосуванні.

Гранатомет мав дуже просту конструкцію й складався з двох основних частин. Гранати й пускової труби. Пускова труба у заводських умовах споряджалася грушоподібною надкаліберною кумулятивною гранатою (різної потужності в залежності від модифікації). Граната складається зі складеного корпуса з розривним зарядом і кумулятивною вирвою, а також хвостової частини із детонуючим пристроєм, зривником і хвостовим оперенням.

Пускова труба - сталева, відкрита з обох кінців. До передньої частини стовбура приварена трубка ударного механізму із прицільною стійкою. Усередині каналу труби перебувають прокладка із пластмаси й реактивний вишибний заряд димного пороху. Останній поміщений у циліндричний картонний футляр. Футляр перебуває в трубі, напроти запального отвору й закріплюється гвинтом.

Ударний механізм складається із трубки, ударника, бойової пружини, підпружиненої спускової кнопки, стебла із гвинтом, зворотної пружини й втулки з капсулем-запалювачем.

Примітивний прицільний пристрій являє собою планку на шарнірі, з одним або трьома отворами, біля яких нанесені цифри, що вказують дистанцію в метрах. - у гранатометах пізнього випуску; нижнє позначено цифрою "30", середнє - "50", верхнє - "75". Мушкою служить найбільший діаметр (ободок) міни.

Для підготовки до пострілу необхідно: висмикнути чеку в передній частині труби й підняти до відмови прицільну планку; звести ударник (послати вперед стебло й різко відпустити його - ударник повинен утримуватися спусковою кнопкою, ударний механізм залишається на запобіжнику, головка гвинта стебла розташована зверху); зняти ударний механізм із запобіжника, для чого повернути стебло за головку гвинта вліво до відмови (на 90 градусів); установити РПГ у бойове положення так, щоб стовбур виявився під пахвою, а його задній кінець виступав назад; прицілитися й нажати на спускову кнопку.

При натисканні на спускову кнопку звільнявся ударник, що наколював капсюль-запалювач, який запалював пороховий метальний заряд. Під дією утворених порохових газів, міна вилітала зі ствола, при цьому лопаті її стабілізатора розкривалися, а зривник ставився на бойовий взвод. При контакті з ціллю граната вибухала. Після пострілу труба не підлягала перезаряджанню в польових умовах і викидалася.

Впродовж другої світової війни німці вдосконалювали конструкцію гранатомета. Наступні модифікації.

Панцерфауст 30 (м) (серпень 1943 р) – перша модифікація з 100 мм. надкаліберною кумулятивною гранатою. Прицільний пристрій відсутній – наведення за ціль здійснювалося по найбільшому ободу гранати, фактична прицільна дальність стрільби – 30-40 м;

Панцерфауст 30 (осінь 1943 р) - РПГ з 149 мм гранатою, збільшеним діаметром пускової труби й відповідно потужнішим вишибним зарядом. Гранатомет оснащувався прицільним пристроєм; фактична прицільна дальність стрільби 30-40 м;

Панцерфауст 60 (вересень 1944 р) – РПГ з побільшеним вишибним зарядом внаслідок чого дальність збільшилася з 30 до 75 метрів. Граната залишилася незмінною.

Панцерфауст 100 (листопад 1944 р) – найбільш потужний з усіх випущених панцерфаустів з ще більш потужним двосекційним вишибним зарядом і з поважченою гранатою калібру 149 мм. Фактична дальність стрільби збільшилася до 100 метрів.

Усього за роки другої світової війни промисловість Німеччини виготовила 8 254 300 гранатометів "Фаустпатрон" всіх моделей. Наявність такої кількості "Фаустпатронів" дозволяло створювати їхню щільність на кілометр фронту 30-40 одиниць, що різко обмежувало можливості дій механізованих з'єднань супротивника.

Ще більша концентрація "Фаустпатронів" повинна була досягатися в зоні дій дивізії винищувачів танків, формування якої було почато в січні 1945 року. Батальйони, що входили в її склад, складалися із груп винищувачів танків, очолюваних лейтенантами-фронтовиками, що мали досвід боротьби з танками засобами ближнього бою. "Фаустпатрони" були основною зброєю цих груп.

Завдяки виключній простоті у експлуатації "Панцерфауст" могли використовувати навіть цивільні особи, які ніколи не брали до рук зброю.

Панцерфауст вважають самим удалим зразком ручної реактивної зброї, завдяки технологічності й простоті у виготовленні, зберіганні й експлуатації. Навчитися користуватися Панцерфаустом можна було за декілька нескладних уроків. Саме завдяки їм німецьким піхотинцям вдалося частково нівелювати повальну перевагу союзників у танках.

Радянські танкові війська зазнавали значних втрат від "Фаустпатронів". У боях на підступах до Берліна навесні 1945 року втрати в танках від них становили 11,3-30%, а у вуличних боях у Берліні - 70%.

Найкращою оцінкою ефективності зброї є приклади її масового використання супротивником. Під час завершальних боїв 1945 року трофейними "Панцерфаустами" озброювались цілі підрозділи Радянської Армії. У вуличних боях та при організації протитанкової оборони вони виявилися набагато ефективнішими за штатні радянські протитанкові гвинтівки ПТРД і ПТРС.

Саме Базука, Панцершрек і Панцерфауст стали родоначальниками всіх сучасних РПГ одно- та багаторазового використання.

Сучасні РПГ використають дві схеми метання гранати – безвідкатної гармати (найпростішого або з реактивним соплом), реактивну, "гармати Девіса", комбіновану.

Про конструкції гранатомета по схемі безвідкатної гармати частина порохових газів, що утворюються при згорянні метального заряду, викидається через казенний зріз ствола (пускової труби) або через сопло, і реакція струменя компенсує віддачу. Граната сконструйована у вигляді снаряду з гільзою. Одним з таких зразків є шведський ручний протитанковий гранатомет "Karl Gustav".

Ручний протитанковий гранатомет "Karl Gustav" завдяки компактності, простоті у використанні, різноманітній номенклатурі пострілів та потужності заслужив собі славу одного з найкращих зразків протитанкової зброї піхоти.

При використанні реактивної схеми граната запускається за допомогою реактивного двигуна у хвостовій частині гранати. Повне вичерпання палива двигуна може відбуватися як у середині ствола, так і при польоті гранати. Ракетний двигун дозволяє розігнати гранату до високої швидкості, чим забезпечується більша дальність на стійкість на траєкторії польоту. Істотним недоліком є прорив порохових газів з дульної частини ствола та вихлоп двигуна гранати, які можуть заважати серйозних опіків стрільцю-гранатометнику. Д ля усунення цього недоліку сам гранатомет оснащується додатковими захисними щитками. Такими є вищезгадані зразки протитанкової зброї часів Другої світової війни - "Ofenrohr" й "Panzerschreck".

При конструкції гранатомета типу "Гармати Девіса" через казенний зріз ствола вистрелюється "протимаса" приблизно рівна по масі й швидкості гранаті. Протимаса складається з безлічі дрібних пластикових лусочок або пористого матеріалу, які швидко розсипаються й гублять швидкість у повітрі. Небезпечна зона залишається, але значно скорочується. За такою схемою побудовані німецькі РПГ "Панцерфауст" -3 та "Армбруст". Характерною рисою останніх десятиліть стало прагнення до низькошвидкісного старту гранат (як і ракет переносних ракетних комплексів) з наступним розгоном на траєкторії. Мала початкова швидкість не тільки дозволяє виконувати пуск із закритих приміщень, але й знижує демаскуючі ознаки РПГ й акустичне навантаження на гранатометника.

Ручний протитанковий гранатомет "Armbrust" сконструйований за принципом Грамати Девіса".

Комбіновані схеми застосовують одночасно принцип роботи безвідкатної та реактивної схем. При застосуванні комбінованої схеми граната запускається за допомогою стартового заряду, який виштовхує гранату на певну відстань. Після відльоту гранати на мінімально безпечну відстань від гранатометника включається маршовий основний двигун, який розганяє гранату до потрібної швидкості.

Одним з найвідоміших зразків РПГ комбінованої схеми є радянський РПГ-7: на фото зображено гранатомет та боєприпаси до нього. Внизу - кумулятивна, вгорі - тандемна кумулятивна гранати.

Німецький РПГ 44-2А1 "Lanze".

Також РПГ класифікують на зразки одноразового та багаторазового використання. Останні часто називають реактивними гранатами, оскільки часто вони є індивідуальною зброєю піхотинця (в той час РПГ багаторазового використання як правило обслуговує розрахунок з двох-трьох вояків). Одноразовий гранатомет являє собою транспортно-пусковий контейнер, споряджений у заводських умовах кумулятивною гранатою. Контейнер герметично закритий з обох боків і який одночасно виконує функцію контейнера для перенесення так і пускової установки. Транспортно-пускові контейнери виготовлені з міцних і водночас легких матеріалів, як-от армований пластик. Це дозволяє зробити контейнери більш легкими без втрат у міцності.

Одноразові гранатомети можуть оснащуватися або штатними нез’ємними прицілами (як правило механічні приціли) або оснащуватися кронштейнами для встановлення оптичних або електронно-оптичних прицілів. Після пострілу приціл встановлюється на новий транспортно-пусковий контейнер. А відстріляний транспортно-пусковий контейнер викидається. Ефективна дальність їхнього пуску звичайно не перевищує 300 м. Такими РПГ є радянський РПГ-18 "Муха", британський LAW-80, американський М72 та французький "APILAS".

Радянський ручний протитанковий гранатомет (або реактивна протитанкова граната) РПГ-18 "Муха".

Шведський РПГ одноразового використання АТ-4.

Основними бойовими частинами для РПГ залишалися кумулятивні, бронепробиваємість яких доводилося збільшувати. Підвищенню ефективності кумулятивної бойової частини сприяють підвищення точності її виготовлення й оптимізація часу підриву й фокусної відстані, тобто відстані до перешкоди, на якому відбувається формування кумулятивного струменя. Для цього використовують контактні голово-донні зривники з відповідним виносом головної частини вперед (на відстань приблизно трьох калібрів від основи кумулятивної воронки) на обтічнику або штирі або неконтактні оптико-електронні зривники.

Ручні протитанкові гранатомети одноразового використання (реактивні протитанкові гранати): ліворуч - французький 112 мм. РПГ APILAS", праворуч - британський РПГ LAW-80.

Широке застосування динамічного захисту викликало застосування тандемних кумулятивних снарядів. На відміну від звичайних кумулятивних снарядів тандемні мають два і більше кумулятивних зарядів, розташованих один за одним. Один з зарядів при влучанні у ціль викликає спрацювання активних елементів динамічного захисту, другий, як правило більш потужний – пробиває основну броню. Відповідні зміни вносяться і у технологію виробництва кумулятивного вузла. Для облицювання кумулятивних воронок снарядів використовуються метали які завдяки своїм властивостям поліпшують пробивні характеристики кумулятивного снаряда. Наприклад для облицювання воронки поряд з міддю починають активно застосовувати металічний тантал, який підвищує довжину й пробиваємість кумулятивного струменя.

Цікавою рисою розробки гранатометів у ряді країн стала уніфікація гранат або їхніх бойових частин, що забезпечує рівну ефективність РПГ різних типів.

Наприкінці 80-х років ХХ століття сферу застосування гранатометів почали розширювати за рахунок введення у боєкомплект пострілів з осколковими, та термобаричними боєголовками. Таким чином, РПГ із "спеціалізованої" протитанкової зброї перетворюються у багатоцільовий засіб підтримки піхотних підрозділів, здатний боротися з цілями різноманітного типу. Тож сама назва "протитанковий гранатомет" стає умовною.

У партизанських та інших парамілітарних формуваннях РПГ по суті заміняють собою артилерію завдяки простоті у експлуатації, відносній компактності та високій мобільності та бойовій ефективності. Тож задля ефективності різних типів бойових операцій наявність РПГ у партизанському підрозділі є обов'язковою.

Під час наскоків та обстрілів гранатометники, знищуючи укріплені вогневі точки та важливі об'єкти на території супротивника, по-суті виконують вирішальну роль в успішному виконанні поставленої задачі. Кожен партизанський загін мусить мати відповідно навчених стрільців-гранатометників, а також налагодити їхню підготовку в польових умовах та навчально-тренувальних центрах. Водночас всі без виключення партизани мають володіти прийомами й навичками стрільби з гранатометів.