Жирондисти були неспроможні врегулювати ситуацію в країні, чим активно користувалися монтаньяри-якобінці, звинувачуючи їх у нездатності врятувати республіку. Розуміючи це, лідери жирондистів були змушені вдатися до надзвичайних заходів. На вимогу голодуючих було встановлено тверді ціни на хліб, а для захисту республіки створено Комітет громадського порятунку. Але, незважаючи на це, їх авторитет продовжував неухильно падати.

Скориставшись народним невдоволенням, спираючись на віддане керівництво Національної гвардії і підтримку Ради Комуни Парижа, 2 червня 1793 р. якобінці здійснили державний переворот і захопили владу в країні. Бріссо, Верньо та інші лідери-жирондисти були заарештовані й ув'язнені. Бажаючи уникнути звинувачення в узурпації влади, якобінці насамперед прискорили прийняття нової конституції. Конституція 1793 р. гарантувала громадянам набагато ширші права, ніж попередня. Законодавчу діяльність мали здійснювати не лише депутати - обранці народу, а й безпосередньо самі громадяни. Передбачалось, що уряд буде повністю контролюватися парламентом. Проте в умовах інтервенції й громадянської війни нова конституція так і не набула чинності, а проголошені демократичні принципи не були виконані й потонули в крові диктаторського режиму якобінців.

Посилаючись на тяжке становище країни, якобінці встановили жорстку диктатуру. Верховним органом залишався Конвент, який володів усією повнотою законодавчої і виконавчої влади. Представники Конвенту в армії і провінціях - комісари - мали необмежені права. Неабиякі повноваження здобув Комітет громадського порятунку, який з липня 1793 р. очолив М. Робесп'єр. Невдовзі він навіть почав контролювати діяльність самого Конвенту. Каральними органами диктатури стали Комітет громадської безпеки і революційні трибунали.

Якобінська диктатура - період найвищого піднесення революції, найбільш глибоких перетворень в країні, але водночас і період масових репресій і кривавих розправ із справжніми та вигаданими ворогами республіки. Вже в липні 1793 р. якобінці ввели смертну кару за спекуляцію продовольством, а в жовтні встановили тверді ціни на всі товари першої необхідності. 17 липня 1793 р. Конвент прийняв декрет про повну і безоплатну ліквідацію всіх феодальних повинностей, завдяки чому французьке селянство, єдине в Європі, безкоштовно отримало землю, що раніше належала дворянам. Вершиною соціального законодавства якобінців стали так звані Вантозькі декрети 1794р. («вантоз» за революційним календарем -лютий-березень), за якими частина майна «ворогів революції» розподілялася між найбіднішими громадянами. Таким чином, було порушено принцип недоторканності приватної власності, який так відстоювала буржуазія ще з початку революції.

Загроза смертної кари не зупиняла спекуляції хлібом у великих містах. Населення дедалі більше бідувало. Почастішали виступи голодної бідноти - «шалених» на чолі з Ру, Варле і Леклерком. «Шалені» вимагали конфіскації і поділу власності нових багатіїв, вилучення майна і продовольства для допомоги голодуючим і постачання армії. Проте, коли лідери «шалених» почали критикувати якобінців, Робесп'єр без жалю розправився з ними. У вересні 1793 р. було прийнято декрет про «підозрілих», який став сигналом до масового терору. «Підозрілими» оголошувалися не лише колишні дворяни, священики, чиновники, а й колишні фельяни і жирондисти - будь-які противники диктатури. Виявлені «підозрілі» підлягали негайному арешту та страті. Звичайно, що при пошуках «підозрілих» припускалися зловживання владою і часто-густо зводились особисті рахунки.