| Наприкінці XVIII ст. у правлячих колах Франції дедалі активніше
обговорювалося питання про те, як вилікувати явно хворе суспільство,
вдихнути у нього нові сили. Було очевидно, що треба змінювати внутрішню
політику країни, методи і стиль управління державою, шукати шляхи
заохочення розвитку економіки й оздоровлення фінансів.
Певні сподівання покладалися на молодого короля Людовіка XVI, що вступив на престол після смерті діда в 1774 р.
Знаючи про важке фінансове становище країни, король відмовився від
грошового подарунка на честь коронації, відправив у відставку ненависних
народу урядовців, а головне -призначив міністром фінансів талановитого
економіста Жака Тюрго. Протягом двох років Тюрго провів найбільш
очікувані у Франції реформи: скасував внутрішні мита, цехові привілеї в
містах, монополію держави на продаж хліба, але його спроба обмежити
витрати королівського двору викликала лютий опір придворного оточення на
чолі з королевою Марією Антуанеттою. Під впливом дружини Людовік XVI
відправив Тюрго у відставку. Це був крах останніх сподівань на можливість мирного реформування Франції без революційних потрясінь.
Ситуація в країні тим часом продовжувала ускладнюватись. У
другій половині 80-х років XVIII ст. країну охопила надзвичайно важка
економічна криза, викликана напливом дешевих англійських товарів.
Десятки мануфактур збанкрутіли, а їх працівники залишилися без роботи.
Декілька років поспіль Франція переживала неврожаї, в країні ширився
голод, а тим часом чиновники наживалися на бідуваннях народу, продаючи
хліб утридорога. Держава опинилася на межі банкрутства, її внутрішній
борг сягнув 4,5 млрд ліврів. Король не мав чим платити службовцям,
армії, а банкіри відмовлялися давати нові позики без серйозних гарантій.
У 1789 р. за порадою нового міністра фінансів швейцарця Жака Неккера король наважився зібрати Генеральні штати,
що не скликались у Франції з 1614 р. Лише представники всіх станів, на
думку Неккера, могли дати згоду на нові позики і податки. Це свідчило
про те, що абсолютна монархія вже не була здатна сама управляти країною
і змушена знову вдатися до підтримки станів, як і за часів
Середньовіччя. Генеральні штати скликали в королівській резиденції -
Версалі - 5 травня 1789 р. За традицією вони складалися з трьох
палат - представників духівництва, дворянства і непривілейованого
третього стану. Хоча кількість депутатів від третього стану було
збільшено вдвічі, його участь наперед обмежувалася другорядною роллю,
оскільки зберігався становий принцип голосування. Привілейовані стани -
духівництво і дворянство - завжди мали два голоси проти одного від
третього стану.
Проте французька буржуазія, що становила
більшість представників третього стану, зовсім не збиралася
задовольнятися становищем статистів, слухняних виконавців королівської
волі. І почувши, що Людовік XVI вимагає схвалення чергової позики в 80
млн ліврів, але при цьому застерігає проти будь-яких спроб реформ у
країні, лідери буржуазії виступили з відкритим протестом. У червні 1789 р. представники третього стану проголосили себе Національними зборами, тобто представниками всієї французької нації, здатними говорити від імені всього народу. Вони були праві, бо духівництво і дворянство становили лише 4 % населення країни.
Джерело: http://school.xvatit.com | 
