|
|
 |
Велика Північна війна
Вели́ка Півні́чна війна́ — війна між Московським царством (згодом — Російська імперія) та Королівством Швецією у 1700–1721 рр. за панування на Балтиці, й в цілому — за домінування у Східній Європі. Також використовується термін Північна війна.
Спочатку Росія вступила у війну в коаліції з Данією і Саксонією — у складі так званого Північного союзу, але після початку військових дій союз розпався і був відновлений в 1709 році. На різних етапах у війні також брали участь: на стороні Росії — Англія (з 1707 Великобританія), Ганновер, Голландія, Пруссія, Річ Посполита; на стороні Швеції — Англія/Великобританія і Ганновер. Війна закінчилася поразкою Швеції в 1721 році з підписанням Ништадтського мирного договору.
Зміст
1 Причини війни
2 Початок війни
3 Російський похід Карла
4 Війна приходить в Україну
4.1 Полтавська битва
5 Поразка Швеції
6 Наслідки війни
7 Див. також
8 Посилання
9 Джерела
Причини війни
До початку 1700 року переважна територія Балтійського моря відносилась до Швеції: все узбережжя Фінської затоки, сучасна Прибалтика, частина південного узбережжя Балтійського моря. Кожна з країн Північного союзу мала свої мотиви для входження у війну зі Швецією.
Для Росії отримання виходу до Балтійського моря було в цей період часу найважливішим зовнішньополітичним і економічним завданням. У 1617 році за Столбовським мирним договором Росія була вимушена поступитися Швеції територією від Івангорода до Ладозького озера і, тим самим, повністю позбулася балтійського узбережжя. В ході війни 1656–1658 років вдалося захопити частину території в Прибалтиці. Були захоплені Нієншанц, Нотебург і Динабург; обложена Рига. Проте відновлення війни з Річчю Посполитою змусило Росію підписати Кардисській мирний договір і повернути Швеції всі завойовані землі.
Данію підштовхувало до конфлікту з Швецією давнє суперництво за панування на Балтійському морі. У 1658 році Карл Х Густав розбив данців в ході походу в Ютландію і Зеландію і відторгнув частину провінцій на півдні Скандинавського півострова. Данія відмовилася від збору мита при проході судів через Зундську протоку. Крім того, дві країни гостро змагалися за вплив на південного сусіда Данії — герцогство Шлезвіг-Голштейн.
Вступ до союзу Саксонії пояснювався зобов'язанням Августа II Сильного повернути Речі Посполитій Ліфляндію у разі його обрання польським королем. Ця провінція опинилася в руках Швеції за Олівським мирним договором 1660 року.
Спочатку коаліція була оформлена договором 1699 року між Росією і Данією, причому Росія повинна була вступити у війну тільки після укладення миру з Османською імперією. Восени того ж року до переговорів долучилися представники Августа II.
Початок війни
Початок війни характеризується безперервною чергою шведських перемог. 12 лютого 1700 року війська Саксонії взяли в осаду Ригу, проте не досягли успіху . У серпні того ж року данський король Фредерік IV почав вторгнення в Голштейн-Готропське герцогство на півдні країни. Проте війська 18-річного шведського короля Карла XII несподівано висадилися під Копенгагеном. Данія була вимушена укласти Травентальський мирний договір і відмовитися від союзу з Августом II Сильним (про союз з Петром І тоді ще не було відомо, оскільки Росія не почала військових дій).
Приблизно в цей же час прийшла звістка про укладення Константинопольського мирного договору з турками і Петро оголосив війну Швеції і обложив Нарву. 19 листопада 1700 року війська Карла XII завдали російським військам важкої поразки в битві під Нарвою. Після цієї поразки на кілька років в Європі затвердилася думка про повну недієздатність російської армії, а Карл отримав прізвисько шведського «Олександра Македонського».
Шведський король ухвалив рішення не продовжувати активні військові дії проти російської армії, а завдати основного удару по військах Августа II. Історики розходяться в думках, чи було це рішення шведського короля обумовлено об'єктивними причинами (неможливістю продовжити наступ, залишивши в тилу саксонську армію) або особистою неприязню до Августа і зневагою до військ Петра.
Шведські війська вторглися на польську територію і завдали кілька відчутних поразок саксонській армії. У 1701 році була взята Варшава, в 1702 отримані перемоги під Торунню і Краковом, в 1703 — у Данцига і в Познані. А 14 січня 1704 року сейм позбавив влади Августа II як короля Речі Посполитою і вибрав новим королем шведського ставленика Станіслава Лещинського.
Тим часом на російському фронті не велося масштабних військових дій. Це дало Петру можливість відновити сили після поразки під Нарвою. Вже в 1702 році росіяни знов перейшли до наступальних операцій.
В ході кампанії 1702–1703 років в руках росіян опинилася вся течія Неви, що охороняється двома фортецями: у витоках річки — фортеця Шліссельбург (фортеця Орешек), а в гирлі — заснованим 27 травня 1703 року Санкт-Петербургом (там же, при впаданні річки Охта до Неви знаходилася узята Петром I шведська фортеця Нієншанц, розібрана пізніше для будівництва Санкт-Петербурга). Нарешті, в 1704 році російські війська захопили Нарву. Штурм фортеці наочно продемонстрував збільшену майстерність і оснащеність російської армії.
Дії Карла XII викликали незадоволеність в Речі Посполитій. В 1704 році зібралася Сандомирська конференція, щоб об'єднати прихильників Августа II і оголосила про невизнання Станіслава Лещинського королем.
19 (30) серпня 1704 року була укладена Нарвська угода між Росією і представниками Речі Посполитої про союз проти Швеції; згідно з цією угодою Річ Посполита офіційно вступала у війну на стороні Північного союзу. Росія спільно з Саксонією розвернула військові дії на польській території.
У 1705 році була здобута перемога над військами Лещинського біля Варшави. В кінці 1705 року основні російські сили зупинилися на зимівлю в Гродно. Несподівано в січні 1706 року Карл XII висунув в цьому напрямі великі сили. Союзники розраховували дати бій після підходу саксонських підкріплень. Але 13 (24) лютого 1706 року шведи завдали нищівної поразки саксонської армії в битві при Фрауштадті, розбивши втричі більші сили супротивника. Залишившись без надії на підкріплення, російська армія була вимушена відступити у напрямі Києва.
Але Карл знов не пішов за військами Петра, а розвернув свою армію проти саксонців. Цього разу шведи вторглися вже на територію самої Саксонії. 24 вересня (5 жовтня) 1706 року Август II в таємниці уклав мирну угоду з Швецією. За договором він відмовлявся від польського престолу на користь Станіслава Лещинського, розривав союз з Росією і зобов'язувався виплатити контрибуцію на утримання шведської армії.
Проте, не наважуючись оголосити про зраду у присутності російської армії під командуванням Олександра Меншикова, Август II вимушений був з своїми військами брати участь в битві при Каліші 18 (29) жовтня 1706 року. Битва закінчилася повною перемогою російської армії і полоненням шведського командувача. Ця битва стала найбільшою за участю російської армії з початку війни. Але незважаючи на блискучу перемогу, Росія залишилася у війні з Швецією наодинці.
Російський похід Карла
1708 року Карл XII (шведський король) почав здійснювати свій давній задум про похід на Московію. Похід мав відбутися в напрямку на Смоленськ і на Москву через територію Литви та Білорусі. Спочатку похід склався вдало. Але після кількох невдач у серпні — вересні Карл відмовився від попереднього плану. Він вирішив повернути в Україну, сподіваючись забезпечити свою армію провіантом та зміцнити її потугу козацькими полками й військом Лещинського. Шведський король також покладав надії на допомогу кримського хана та турецького султана.
Після успішного завершення воєнних дій на території Речі Посполитої та Саксонії, король Швеції Карл XII вирішив завдати остаточної поразки Московській державі. З цією метою навесні 1708 його армія розпочала похід через білоруські землі на Смоленськ і далі на Москву. Однак протидія московських військ та хід таємних переговорів Карла XII та його союзника польського короля С. Лещинського з гетьманом І. Мазепою змусила шведське командування змінити початковий план воєнних дій. Український гетьман зважився на ведення переговорів з метою створення українського шведського воєнно-політичного союзу після того, як дізнався про намір московського царя Петра І ліквідувати політичну автономію України. Цьому сприяло різке зростання податкових, військових та інших тягарів, яких зазнавала Гетьманщина під час Північної війни з боку московської адміністрації, а також вимога царського уряду повернути Правобережну Україну до складу Речі Посполитої. Крім того, І.Мазепа прагнув забезпечити незалежність України у випадку перемоги у війні шведів.
У жовтні 1708 шведська армія вступила на українські землі. Такий розвиток подій змусив І.Мазепу відкрито перейти на сторону шведських військ і об'єднатися з ними для ведення війни з Московією. Відсутність більшої частини козацьких військ в Україні, жорстокість царських репресій та інші причини не дали можливості гетьману надати шведам суттєвої допомоги. Сувора зима 1708-09, серія військових невдач, відсутність обіцяної допомоги з Криму, Туреччини та Польщі значно погіршили становище армії Карла XII. Лише підтримка кошового отамана Запорізької Січі К. Гордієнка, який на чолі 8000 загону козаків у квітні 1709 приєднався до шведського війська, дещо покращила ситуацію. В таких умовах Карл XII вирішив розпочати наступ на Москву через Харків та Курськ. Суттєвою перешкодою на цьому шляху була Полтава, розташована на перехресті важливих шляхів. Захищав місто російський гарнізон — 4300 чол., який очолював полковник 0. Келін, а також 2600 жителів міста.
Полтавська битва
На початку травня 1709 шведські війська здійснили спробу штурмом здобути місто, але невдача змусила їх приступити до довготривалої облоги Полтави. Вперта оборона міста московським гарнізоном надовго скувала головні сили Карла XII і завдала їм значних втрат (понад 6 тис. чол. було вбито). Це дало можливість московському командуванню зосередити сили і підготуватися до генерального бою, який Петро І планував провести 29.6.(10.7.) 1709. Царськими військами було збудовано укріплений табір, підступи до якого охороняли 6 поперечних та 4 поздовжніх редути. Армія Петра І нараховувала 42500 чол. та 102 гармати. Крім того, вірне цареві українське козацьке військо гетьмана І. Скоропадського перетинало шведам шлях до відступу у напрямі Дніпра. Шведська армія складалася з 31000 чол. та 6 гармат. Гетьманські війська безпосередньої участі у Полтавській битві не брали. Вони охороняли шведський обоз, частково брали участь в облозі Полтави, що не дозволило московській армії оточити військо Карла XII або гарнізону Полтави здійснити вилазку проти шведів. Карл XII, дізнавшись вночі 26.6. про можливість прибуття на допомогу Петру І 40-тисячного війська хана Дюки, вирішив випередити московське командування і першим розпочати битву. Будучи пораненим напередодні, король передав командування фельдмаршалу К. Г. Реншільду. О 5 год. ранку 27.6.(8.07).1709 шведська піхота розпочала штурм редутів, але була відкинута московською кавалерією. Вступивши в бій шведська кіннота успішно вела боротьбу з кавалерією противника, але під сильним гарматним вогнем змушена була відступити. За цей час шведська піхота перегрупувалась і розпочала новий штурм редутів, два з яких були здобуті, але знову нищівний вогонь московської артилерії змусив шведів залишити зайняті позиції. Спроба Карла XII обійти редути з півночі також зазнала невдачі. Навальний наступ шведської піхоти був зупинений гарматним вогнем і шведи були змушені відступити в напрямку Будищинського лісу. Біля 9 год. ранку обидві армії, перегрупувавши свої сили, вступили у рукопашний бій, у результаті якого шведи не витримали натиску і почали залишати поле бою. До 11 години ранку битва закінчилась цілковитою поразкою шведського війська. У Полтавській битві шведи втратили 9234 чол. вбитими та 2874 чол. пораненими. У полон потрапили фельдмаршал К. Г. Реншільд, перший міністр Швеції граф Пінер, багато генералів та офіцерів. Втрати московської армії становили 1345 чол. вбитими і 3290 чол. пораненими. Рештки шведського війська під командуванням генерала А.-Л. Левенгаупта відступили вздовж р. Ворскли у напрямку Дніпра. Біля Переволочної Карл XII, І. Мазепа, К. Гордієнко та ще близько 50 старшин, разом із загонами шведів та козаків (всього бл. 3000 чол.) переправилися через Дніпро і відійшли у турецькі володіння. 30.6.(11.7).1709 армія А.-Л. Левенгаупта (16000 чол.) у районі Переволочної була оточена кіннотою під командуванням О. Меншикова і здалася у полон.
Особливу жорстокість проявила Москва, яка знищила дощенту гетьманську столицю Батурин під проводом того ж таки Меншикова. Було не тільки знищено усі укріплення, пограбовано скарбницю, але й сплюндровано гробниці січових отаманів.
Поразка Швеції
Полтавська битва ознаменувала вирішальний перелом у війні. Північна ліга відродилася: Фредрік IV порушив Травендальский, Август II — Альтранштедский договір; данці вдерлися до Гольштейн-Готторпу, саксонці — до Польщі. Станіслав Лещинський сховався у Померанії.
У лютому 1710 данці зробили спробу висадитися у Швеції, але зазнали невдачі. У червні 1710 Петро I взяв Виборг, в липні Ригу, у вересні — Ревель (Таллінн), встановивши повний контроль над Естляндією, Ліфляндією і Західною Карелією.
Восени 1710 року Карл XII за підтримки Франції переконав турецького султана Ахмета III оголосити війну Росії.
Після невдалого для росіян Прутського походу 12 (23) червня 1711 Петро I був змушений укласти важкий Прутський мир з Османською імперією, зобов'язавшись повернути їй Азов, зруйнувати всі побудовані ним на Азовському морі фортеці і розірвати союз із Польщею.
У 1712–1714 роках союзники Росії здобули низку перемог на європейському театрі військових дій. У 1713–1714 роках Росія окупувала частину території Фінляндії, в серпні 1714 російський галерний флот розбив шведський біля мису Гангут і рушив на Або. У липні 1717 був висаджений десант на острів Готланд, а на суші російська армія досягла Лулео. У серпні 1717 Росія перенесла військові дії на територію Швеції, людські та фінансові ресурси якої були виснажені.
У 1718 році Петро I почав переговори з Карлом XII (Аландський конгрес), які, однак, були перервані після загибелі короля при облозі норвезької фортеці Фредріксгальд в грудні 1718 року. Сестра Карла Ульріка-Елеонора, що вступила на престол, і її партія стали шукати угоди із західними союзниками Росії. У 1719 році Швеція уклала союз з Ганновером, поступившись йому Бременом і Ферденом, в 1720 — з Прусією, продавши їй Штеттін та гирло Одеру, з Данією, зобов'язавшись сплачувати мито за прохід кораблів через Зундську протоку і не надавати підтримки герцогам Гольштейн-Готторп, а також з Англією.
Однак шведам не вдалося домогтися перелому у війні з Петром I. Російські десанти періодично висаджувалися на узбережжі Швеції. У 1719 році шведський флот зазнав поразки біля острова Езель (нині Сааремаа), а 27 липня (7 серпня) 1720 — біля острова Гренгам; спроба англійської ескадри втрутитися в хід військових дій закінчилася невдачею. У 1721 році російський загін висадився в районі Стокгольма, що змусило англійців залишити Балтику.
Після п'ятимісячних переговорів у місті Ніштадті (Уусікаупункі) у Фінляндії 30 серпня (10 вересня) 1721 був підписаний мирний договір, за яким Швеція поступалася Росії Балтією і південно-західну Карелію, зберігши за собою Фінляндію. У результаті Швеція втратила свої володіння на східному березі Балтики і значну частину володінь в Німеччині, зберігши лише частину Померанії і острів Рюген.
Наслідки війни
У результаті Північної війни Росія отримала вихід до Балтійського моря, вирішивши одну зі своїх головних історичних завдань, тоді як Швеція втратила статус великої держави.
З дня Полтавської битви, як зазначає шведський історик Петер Енглунд, «закінчився період шведського панування, Росія почала звільнятися від свого старого ворога, могутнього сусіда, який закривав вихід до Балтійського моря. Водночас, Полтавська битва стала колосальною катастрофою не тільки для Швеції, але й для Європи; вона зламала колишній баланс влади, — могутність після Полтави переходить від Швеції до Росії, яка міцніє і перетворюється у велику державу». Україна з 1709 року втрачає свою незалежність, юридичні і міжнародно-правові чинники, а тому перестає існувати як держава. За підсумками війни до Російської імперії були приєднані Іжорія, частина Карелії, Естляндія, Ліфляндія (Лівонія) і південна частина Фінляндії (до Виборга), заснований Санкт-Петербург. Російський вплив міцно утвердилася і в Курляндії. Проте згідно з Ніштадтським договором зазначені території не були відступлені, а були продані Швецією Росії за величезні гроші — 2 млн талерів (єфимків), що лягло важким додатковим тягарем на країну.
Див. також Павленко Н. Петр Великий. — Москва, 1994.
Павленко С. Восстание мазепинцев: мифы и реальность. — Чернигов,2009.
Чухліб Т. Козаки і Монархи. Міжнародні відносини ранньомодерної Української держави 1648–1721 рр. (3-тє видання, виправлене і доповнене). — К.,2009. — 616 с.
Чухліб Т. Мазепинська Україна між Російською та Шведськими коронами: дилема вибору протекції // Український історичний журнал. — № 2. — 2009. — С.16 — 39 (бібліографія: сс.33 — 39)
Чухлиб Тарас. Украинско-российское сотрудничество во время начального периода Северной войны 1700–1721 гг. // Полтавская битва и ее международное значение. — Москва, Московский Кремль, 2009.
Джерела
Письма и бумаги Петра Великого. — Т.III. — Санкт-Петербург,1893; Т. ХІ. — Вып. І. — Москва, 1964.
Письма и донесения иезуитов с России конца XVII и начала XVIII века. — Санкт-Петербург, 1904.
Письма к государю императору Петру Великому от генерал-фельдмаршала графа Бориса Петровича Шереметева. — Ч.3. — Москва, 1778–1779.
Джерело: uk.wikipedia.org/wiki/Велика_Північна_війна |
| Категорія: Нова історія | Додав: Natar (30.11.2013)
|
| Переглядів: 1822
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
|
