|
|
 |
Друга світова війна. Завершення та підсумки війни.
1. Кримська (Ялтинська) конференція
У січні 1945 р. радянські війська розпочали наступ раніше запланованого терміну, враховуючи тяжке становище союзників після Арденського контрудару вермахту, організуваного в грудні 1944 р. німецьким командуванням. В ході Вісло-Одерської операції вони вступили на територію Німеччини і зупинилися за 60 км від Берліна. На тлі цього наступу 4-11 лютого відбулася нова зустріч "великої трійки" — Кримська (Ялтинська) конференція. В її роботі взяли участь Й. Сталін, Ф. Рузвельт, У. Черчілль, міністри закордонних справ В. Молотов, Е. Стеттініус, А. Іден та ін.
Конференція, засідання якої відбувалися в Лівадій-ському палаці, свою роботу почала з докладного обговорення обстановки на фронтах війни в Європі.
Розглядали на конференції і питання про вступ СРСР у війну на Далекому Сході. Було досягнуто угоди про те, що за два-три місяці після капітуляції Німеччини і закінчення війни в Європі Радянський Союз вступить у війну проти Японії.
Учасники конференції узгодили плани розгрому Німеччини і домовилися про спільну політику щодо переможеної Німеччини і визволеної Європи. Вони заявили, що до їхньої мети "не входить знищення німецького народу", але "неухильною метою є знищення німецького мілітаризму і нацизму і створення гарантій у тому, що Німеччина ніколи не буде в змозі порушити мир у всьому світі".
Союзники вирішили роззброїти і розпустити всі німецькі збройні сили, знищити німецький генеральний штаб, ліквідувати або взяти під контроль військову промисловість Німеччини. Вони обіцяли піддати воєнних злочинців справедливому і швидкому покаранню, "стерти з лиця землі нацистську партію, нацистські закони, організації та установи". Для досягнення цих цілей союзники вирішили протягом тривалого часу окупувати Німеччину. Кожній державі виділялася своя зона окупації. Столиця Німеччини — Берлін також ділився на зони окупації. Координацію і контроль дій окупаційних властей повинна була здійснювати Центральна Контрольна Комісія в Берліні (згодом вона дістала назву Союзна Консультативна Рада). Передбачалося, що Франція, "якщо вона цього побажає", отримає свою зону окупації і братиме участь у Контрольній комісії. Було намічено лінію, до якої повинні просуватися ангяо-американські І радянські війська піц час наступу на Німеччину.
Учасники конференції погодились, що Німеччина повинна відшкодувати збитки, завдані її агресією іншим країнам, шляхом виплати репарацій, однак розміри репарацій не було встановлено.
Щодо східного кордону особливих суперечок не виникло, керівники всіх трьох урядів згодні були встановити його в основному за так званою лінією Керзона, запропонованою державами Антанто ще Ї919 р. як східний кордон Польщі. Однак пропозиція радянської делегації встановити західний кордон Польщі по Одеру І Західній Нейсе зустріла заперечення керівників делегацій США та Великої Британії. Остаточне рішення прийнято не було.
Особливо гострі дебати точилися про склад польського уряду. Радянське керівництво визнавало Тимчасовий польський уряд (ПКНВ), створений у Любліні. Водночас США та Велика Британія підтримували дипломатичні відносини з польським емігрантським урядом у Лондоні, що існував до війни. Рузвельт відзначив, що люблінський уряд репрезентує лише невелику частину польського народу, що відповідало дійсності. Сталін був зацікавлений у люблінському уряді винятково з ідеологічних мотивів.
Розглянуто було питання про Югославію. США та Велика Британія були прихильниками збереження монархії в Югославії і підтримували югославського короля Петра її та емігрантський королівський уряд, що перебував у Лондоні. Однак фактична влада в країні належала національному комітетові визволення Югославії, обраному і підтримуваному народом. У листопаді 1944 р. в Белграді було укладено угоду між НКВЮ та емігрантським урядом, що передбачала створення єдиного югославського уряду. Однак набуття нею чинності зволікалося королем та емігрантським урядом. Учасники конференції визнавали за необхідне рекомендувати маршалу Тіто і Шубашичу негайно впровадити до дії укладену між ними угоду і утворити Тимчасовий об'єднаний уряд.
Кримська конференція ухвалила скликати 25 квітня в місті Сан-Франциско Установчу конференцію Організації Об'єднаних Націй. Учасниками конференції могли стати всі держави, що оголосили війну Німеччині та Японії до І березня 1945 р. Було досягнуто домовленість, що членами ООН поряд з СРСР будуть Українська РСР і Білоруська РСР.
Незважаючи на певні розбіжності, Кримська конференція засвідчила подальшу консолідацію країн антигітлерівської коаліції
2. Воєнна поразка і капітуляція Німеччини
На початок 1945 р. фашистський блок остаточно розпався. Після запеклих боїв радянські війська за сприяння югославських, болгарських і румунських частин розбили південну групу військ Німеччини, 13 лютого вони визволили Будапешт І 4 квітня 1945 р. завершили визволення Угорщини. Того ж дня було визволено столицю Словаччини Братиславу.
Прихід до влади в країнах Східної та Швденно-Східної Європи прокомуністичних та прорадянських урядів викликав обурення у Лондоні та Вашингтоні. У зв'язку з цим посилилися протиріччя США та Великої Британії з СРСР. Західні країни звинувачували СРСР у порушенні рішень Кримської конференції. Черчілль вважав за необхідне випередити радянські війська, силами союзницьких військ оволодіти Берліном, Віднем і Прагою.
8 лютого 1945 р. англо-американські війська під командуванням Ейзенхауера і Монтгомері перейшли в наступ на Західному фронті. Успішно просуваючись вперед, вони в березні вийшли до Рейну на всьому протязі, форсували його і на початок квітня оточили велике угрупування німецьких військ в районі Рура.
12 квітня 1945 р. не стало президента США Франкліна Рузвельта. Це була величезна втрата для всієї антигітлерівської коаліції. Президентом США, згідно з Конституцією, став віце-президент Гарі Трумен.
У першій половині квітня союзники розгорнули наступ у Північній Італії. Після ряду боїв за підтримки італійських партизан вони зайняли Болонью і форсували ріку По. Наприкінці квітня під ударами союзних військ і впливом народного повстання, шо охопило всю Північну Італію, німецькі війська стали швидко відступати. 2 травня група армій "С" в Італії капітулювала. Партизани захопили в полон Муссолші і стратили його. Така ж доля спіткала найближчих прибічників дуже багатьох керівників фашистської партії і держави.
Останнім центром опору нацистської Німеччини був Берлін. У квітні 1945 р Червона Армія готувалася до штурму німецької столиці.
На берлінський напрям на початку квітня гітлерівське командування стягнуло основні сили, створивши велике угрупування: майже І млн чол., понад 10 тис. гармат і мінометів, 1,5 тис. танків і штурмових гармат, 3,3 тис. бойових літаків. Щоб розгромити в короткий термін берлінське угрупування, Верховне Головнокомандування радянських збройних сил зосередило у складі трьох фронтів ~ 1-го Білоруського (Г. К. Жуков) і 2-го Білоруського (К. К. Рокосовський), 1-го Українського (І. С. Конєв) — 2,5 млн чоловік, понад 41 тис. гармат і мінометів, більше 6,2 тис. танків і самохідних установок, 7,5 тис. бойових літаків. У ході грандіозної за масштабами і напруженням Берлінської операції 1945 р., що розпочалася 16 квітня, радянські війська зламали відчайдушний опір гітлерівських військ. 28 квітня берлінське угрупування було розтяте на три частини, 30 квітня взято рейхстаг, а 1 травня розпочалася масова капітуляція гарнізону. Удень 2 травня боротьба за Берлін скінчилася повною перемогою радянських військ.
Штурм Берліна та його падіння означали кінець третього рейху. На Заході капітуляція незабаром набула масового характеру. Але на Східному фронті німецькі війська продовжували, де могли, запеклий опір. Мета створеного після самогубства Гітлера (ЗО квітня) уряду Деніца полягала в тому, щоб, не припиняючи боротьби проти Червоної Армії, укласти угоду про "часткову капітуляцію" з США та Великою Британією.
Найпотужнішому угрупуванню військ — групам армій "Центр" і "Австрія" — Деніц наказав не припиняти воєнних дій у Чехословаччині і водночас відводити на схід "все, що тільки можливо". Фельдмаршал Ф. Шернер, який очолив це угрупування, дістав від головного командування наказ "якомога довше продовжувати боротьбу проти радянських військ". Для ліквідації угрупування Шернера і допомоги народному повстанню в Празі радянське Верховне Головнокомандування організувало наступ 1, 2-го і 4-го Українських фронтів. Розгромом військ Шернера і визволенням Праги (9 травня) частинами Червоної Армії спільно з чехословацькими з'єднаннями за участю польської та румунської армій і чехословацьких партизанів завершилася Празька операція 1945 р. — остання операція в Європі Другої світової війни.
7 травня генерал А. Йодль від імені німецького командування підписав у ставці Ейзенхауера в Реймсі умови беззастережної капітуляції, що набувала чинності 9 травня о 00 г. 01 хв. Радянський уряд висловив категоричний протест проти цього однобічного акта, тому союзники погодилися вважати його попереднім протоколом капітуляції. Було вирішено провести підписання акта про беззастережну капітуляцію в Берліні за участю СРСР, що виніс на своїх плечах головний тягар війни. Опівночі 8 травня у передмісті Берліна Карлсхорсгі, зайнятому радянськими військами, представники німецькою верховного командування на чолі з В. Кейтелем підписали акт про беззастережну капітуляцію збройних сил нацистської Німеччини; беззастережна капітуляція була прийнята за дорученням радянського уряду Маршалом Радянського Союзу Г. К. Жуковим спільно з представниками СІЛА, Великої Британії, Франції.
3.Потсдамська конференція
З 17 липня по 2 серпня 1945 р. неподалік Берліна, в м. Потсдам, відбулася нова зустріч "великої трійки". Проте вже у складі: вщ СРСР — Й. Сталін, від США — Г. Трумен (12 квітня Ф. Рузвельт помер), від Великої Британії ~ спочатку У. Черчілль, а потім (після перемоги на виборах до парламенту Лейбористської партії) К. Еттлі.
Це була остання зустріч керівників урядів трьох держав, вона була також останньою зустріччю, на якій укладено суттєво важливі угоди. На ній зовсім не розглядалися проблеми Далекого Сходу; вона була присвячена Європі і, зокрема, майбутнім мирним договорам.
На конференції було прийнято рішення про післявоєнний устрій Німеччини, що мав базуватися на принципах денацифікації, демілітаризації, демократизації країни, про систему чотирьохсторонньої окупації Німеччини СРСР, США, Великою Британією та Францією; визначено нові польські кордони на заході та сході; про передачу СРСР Кенігсберга й області; про поділ флоту Німеччини союзниками; про передачу воєнних злочинців Міжнародному військовому трибуналові; засновано Раду міністрів закордонних справ, яка мала підготувати проекти мирних угод з Німеччиною та її союзниками.
Що стосується майбутнього Німеччини, то конференція вирішила залишити її як єдину державу. Малося на увазі в майбутньому провести в країні загальні вибори і підписати з Німеччиною мирний договір. До цього часу владницькі функції здійснюватиме окупаційна адміністрація. Відповідно на чотири сектори було поділено Берлін.
На конференції розглядалися також проблеми репарації. Із загальної суми в 20 млрд доларів 50% повинен був отримати Радянський Союз. Вирішено було компенсувати її за рахунок промислового устаткування, що вивозилося із Німеччини до СРСР. Домовилися і про взаємну репаї-тріацію військовополонених, які опинилися в різних зонах.
Таким чином, рішення конференції свідчили про бажання сторін продовжити співробітництво і в повоєнний час.
На конференції були закладені основи для післявоєнного розвитку не тільки країн Європи, а й усього світу. Спроба США здійснити психологічний тиск на СРСР, повідомивши радянське керівництво про завершення робіт з виробництва атомної бомби, зазнала невдачі.
4. Розгром Японії
Велика Британія і США. ведучи війну проти Японії, надавали величезного значення участі в ній СРСР. Вступ до війни на Далекому Сході Радянського Союзу уявлявся союзникам по антигітлерівській коаліції обов'язковим.
Оскільки в самій Японії, а також у Китаї, Маньчжурії і Кореї знаходились великі сили японських сухопутних військ, уряди Великої Британії та США вважали, ЩО для перемоги їм знадобиться в загальному підсумку не менше 18 місяців від моменту капітуляції Німеччини, і війна може тривати до 1947 р. Саме тому президент Трумен, вирушаючи на Потсдамську конференцію, вважав найтерміновішим зі своїх завдань "отримати від Сталіна особисте підтвердження вступу Росії у війну проти Японії".
Тим часом уряд США поспішав завершити останні приготування до атомного бомбардування Японії, щоб здійснити його до вступу у війну Радянського Союзу.
В ніч з 5 на 6 серпня з американської бази на Маріанських островах злетіли літаки, яким було наказано бомбити японське місто Хіросіму, а якщо воно буде закрите хмарами, обрати інші цілі — міста Кокура або Нагасакі.
О 8 годині 15 хвилин за місцевим часом бомбу було скинуто на парашуті, і через кілька хвилин над Хіросімою здійнявся смертоносний атомний гриб. Хоча хвилин за 15 до вибуху в Хіросімі пролунав сигнал тривоги, поява самотнього американського літака не викликала занепокоєння у переважної більшості жителів. Вони не стали ховатися в укриття. Відразу після вибуху, еквівалентного вибухові 20 тис. тонн тринітротолуолу, місто вкрили величезні хмари диму. Один по одному спалахували дерев'яні будинки. Коли під кінець дня пожежі стишилися, місто являло собою суц&іьні руїни. В радіусі 2 км від епіцентру вибуху всі будови виявилися повністю зруйновані, а в радіусі 12 км отримали більш-менш значні пошкодження. З кожних десяти чоловік, які перебували на відкритій місцевості в радіусі 2 км від епіцентру вибуху, загинуло вісім, а всередині приміщень — п'ять чоловік. Точне число жертв, можливо, ніколи не стане відомо, оскільки спірним залишається питання про кількість жителів у момент атомного бомбардування. Ця цифра коливається від 227 до 400 тис. чоловік. Уряд США очікував, що відразу після атомного вибуху Японія визнає свою поразку, однак ці надії не виправдалися: військове командування Японії обмежилося відрядженням до Хіросіми комісії для розслідування.
Тим часом у Північно-Східному Китаї стояла мільйонна Квантунська армія, сповнена рішучості битися до останнього солдата. 8 серпня 1945 р. Радянський Союз оголосив війну Японії. В ніч на 9 серпня радянська армія розпочала воєнні дії на Далекому Сході. Головний удар радянських військ спрямовувався проти Квантунської армії. На неї наступали три фронти: Забайкальський, 1-й і 2-й Далекосхідні. Загальне керівництво радянськими військами на Далекому Сході здійснював маршал О. М. Василевський.
Після вступу у війну Радянського Союзу уряд Японії дійшов висновку, що треба закінчувати воєнні дії, щоб спробувати зберегти владу імператора. 14 серпня 1945 р. він повідомив уряди США, Великої Британії та СРСР, що приймає умови Потсдамської конференції. Однак наказу скласти зброю уряд ше не дав і тому радянські війська продовжували наступ.
19 серпня солдати і офіцери Квантунської армії почали у масовому порядку здаватися в полон. Розгромивши Квантунську армію, радянські війська визволили Північно-Східний Китай і Північну Корею, оволоділи Південним Сахаліном і Курильськими островами. Маріонеткова держава Маньчжоу-го розвалилася. її уряд на чолі з "імператором" Пу І потрапив до полону.
28 серпня на аеродром поблизу Токіо прибув передовий загін американських військ. Через кілька днів вони окупували Японські острови. Частина визначних японських урядовців, у тому числі князь Коное, наклали на себе руки. 2 вересня 1945 р. у Токійській затоці на борту американського лінкора "Міссурі" під головуванням головнокомандувача союзний військ генерала Макартура відбулося підписання Акта про капітуляцію Японії. Згідно з Актом, японські війська в Японії і на окупованих нею територіях склали зброю. Південний Сахалін і Курильські острови передавалися Радянському Союзу.
Американські війська окупували Японію. З капітуляцією Японії скінчилася Друга світова війна. Вона тривала рівно 6 років.
5. Підсумки та наслідки Другої світової війни
Друга світова війна стала гігантським протиборством сил агресії і геноциду з силами свободи і демократії. Народи Європи, Азії, Африки та інших континентів перенесли в ці роки тяжкі випробування. Сотні мільйонів людей опинилися в безодні горя і страждань. Жахливі прагнення світового панування нацистської Німеччини, мілітаристської Японії та фашистської Італії було подолано спільними зусиллями держав антигітлерівської коаліції, всіх волелюбних народів. Весь світ віддає данину поваги і схиляється перед пам'яттю героїчних англійських моряків і американських десантників, канадських танкістів і китайських піхотинців, героїчних партизанів Італії, Франції, Югославії, Греції, Бельгії, Норвегії, Данії, патріотів Румунії, Болгарії, Польщі, Чехословаччини, Угорщини. Одначе найбільші випробування у Другій світовій війні винесли народи Радянського Союзу, для яких війна тривала довгих 1418 днів і ночей.
СРСР відіграв вирішальну роль у розгромі нацистської Німеччини та її союзників. На радянсько-німецькому фронті були знищені основні воєнні сили держав-агресорів — 607 дивізій (біля 77% людських втрат), 62 тис. літаків (62%), біля 56 тис. танків і штурмових гармат (приблизно 75%), а також 180 тис. одиниць артилерійської техніки (74%).
Радянський Союз зробив також значний внесок в розгром мілітаристської Японії, розбивши добре оснащену і підготовлену Квантунську армію.
Друга світова війна — це найбільший конфлікт в історії людства. У ній взяла участь 61 держава світу, на території яких проживало 80% населення землі. Воєнні дії велися на всіх океанах, в Європі, Азії, Африці та Океанії. До армій країн, що воювали, було призвано 110 млн чоловік.
Кількість загиблих під час Другої світової війни, з урахуванням постійно уточнюваних даних про втрати СРСР, становить 65-67 млн чоловік, проте ніхто точно не знає, скільки людей загинуло в результаті війни. Цифра досить приблизна. Людські втрати у Другій світовій війні були в шість разів, а матеріальні збитки у 12 разів більші, ніж у Першій світовій війні.
Друга світова війна стала підсумком цілеспрямованої діяльності невеликої групи держав-агресорів, яку світове товариство виявилося не в змозі зупинити. Що несли народам світу ці країни та їхні керівники? Ліквідацію свободи і демократії, расове і національне гноблення, затвердження права сильного в міжнародних відносинах. Яким би далеким від досконалості не був світ у 20-30-х роках, їхня перемога означала б крок назад у світовій історії, вона відкрила б шлях соціальній, політичній і культурній деградації людства. А тому всі ті, хто вів боротьбу з ними, вели боротьбу справедливу і праведну, незалежно вщ того, якими були мотиви цієї боротьби для кожного з учасників.
Джерело: http://school.xvatit.com/ |
| Категорія: Новітня історія | Додав: Teranova (29.05.2013)
|
| Переглядів: 3347
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
|
