|
|
 |
Країни Латинської Америки. Особливості соціально-економічного та політичного розвитку країн регіону в повоєнний час
У роки Другої світової війни більшість держав Латинської Америки приєдналася до антигітлерівської коаліції. Внаслідок зростання попиту на сільськогосподарські товари і промислову сировину на світовому ринку економіка латиноамериканських країн у період війни помітно пожвавилася. Розвивалися нафтопереробна, текстильна, цукрова, харчова галузі промисловості, шкіряне виробництво; споруджувалися електростанції; зростало цементне виробництво.
Після закінчення війни економічна ситуація ускладнилася. Маючи гостру потребу в промисловому устаткуванні та машинах, країни Латинської Америки витрачали величезні суми на імпорт. За цих умов виникла ідея імпортзамінної індустріалізації, тобто створення власного машинобудування та інших галузей промисловості для задоволення потреб економічного ррзвитку. Для впровадження цієї ідеї в життя здійснювалося одержавлення значної частини економіки* через викуп або пряму націоналізацію приватних підприємств, а також будівництво підприємств державного сектора.
Особливо інтенсивно цей процес відбувався в Чилі, Аргентині, Мексиці, Бразилії. Приклад тому — президентство Хуана-Домінго Перона в Аргентині (1946—1955 рр.). Він провів часткову націоналізацію, сплатив борги країни, домігся самозабезпечення Аргентини основними промисловими товарами. У період його правління в Аргентині було створено перший у Латинській Америці реактивний літак, але під тиском США, виробництво його припинили.
У Бразилії в 1950 р. повернувся до влади Жетуліо Варгас, який відновив свою політику 30-х рр., але вже без спроб копіювання фашистських держав. Наступний президент (із 1955 р.) Жуселіно Кубічек продовжив імпортзамінну індустріалізацію. На початку 60-х рр. Бразилія наполовину забезпечувала себе промисловими товарами.
У Мексиці індустріалізація відбувалася в основному за рахунок розвитку державного сектора, тривала аграрна реформа.
США в період 40—60-х рр. були занепокоєні лише одним: запобіганням проникнення СРСР до Латинської Америки. Для здійснення цього США робили ставку на посилення військового потенціалу і на військово-політичне співробітництво з країнами Латинської Америки. У той час було укладено угоду про колективну безпеку (1948 р.), створено Організацію американських держав (1948 р.). Американці переозброїли місцеві армії та сформували нову воєнну еліту, яка пройшла підготовку у США.
У 50—60-ті рр. розпочався новий етап соціально-економічного розвитку країн Латинської Америки. Ресурси для проведення імпортзамінної індустріалізації було вичерпано. Державний бюджет через силу підтримував розбухлий державний сектор економіки. Дефіцит державного бюджету був спричинений також здійсненням амбіційних проектів. Наприклад, 1957 р. у Бразилії розпочалося будівництво нової столиці в центрі країни — подалі від перенаселеного Ріо-де-Жанейро. Це було ультрасучасне місто, збудоване за проектом всесвітньо відомого архітектора Оскара Німеєра на невпорядкованій території. Його назвали Бразиліа. Нова столиця мала стати символом майбутнього розквіту країни. Мексика домоглася права проведення у своїй столиці Мехіко Олімпійських ігор 1968 р., що спричинило значну реконструкцію багатомільйонного міста. Ці амбіційні проекти призвели до інфляції (у Бразилії національна грошова одиниця — крузейро за період із 1961 р. по 1964 р. "схуднула" у п'ять разів) і зростання соціальної напруженості в суспільстві.
Вихід із цього становища шукали в установленні диктаторських режимів правого або лівого штибу.
У 60-ті рр. військові перевороти сталися в Еквадорі, Гватемалі, Гондурасі, Домініканській Республіці, Бразилії.
Ліві сили доступилися до влади на Кубі, в Чилі та Нікарагуа.
Джерело: http://school.xvatit.com |
| Категорія: Новітня історія | Додав: Natar (19.09.2013)
|
| Переглядів: 3286
| Рейтинг: 4.0/1 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
|
