Поняття, історія і особливості парламенту Британське розуміння не дозволяє ототожнювати парламент і вищій законодавчий орган. Термін парламент розуміють в різних значеннях, але його повноваження аж ніяк не можна звести лише до законодавчих. В найвужчому значенні парламентом називають Палату Громад. Вона є єдиним вищім виборним органом в країні, її членів часто називають "членами парламенту”. Уряд, на практиці, несе відповідальність лише перед Палатою Громад, і таку відповідальність часто називають парламентською. Саме Палата Громад здійснює "парламентський контроль за фінансами”.
В дещо ширшому значенні під парламентом розуміють обидві палати, але з юридичної точки зору найбільш правильно буде визначати парламент як єдиність монарха, Палати Лордів і Палати Громад. Аргументом на користь такого розуміння парламенту є законодавча процедура. Проект стає законом лише після того, як на його прийняття дадуть згоду Палата Громад, Палата Лордів і Корона. Ця складна система є наслідком древньої історії британського конституціоналізму.
Особливості соціально-економічної еволюції зумовили і відмінності державного розвитку. Станово-представницька установа тут виникла шляхом трансформації ради королівства, яка була створена на основі Великої хартії вольностей 1215 року.
Цей документ у сучасній Великобританії вважається першим актом конституційного значення. Внаслідок політичної боротьби між королем та знаттю, сторону якої прийняли дрібні феодали і городяни, на засідання ради в 1265р. були запрошені не тільки духовні та світські магнати, а й по двоє лицарів від кожного графства і по двоє представників від найбільших міст. Вважається, що від цієї дати і слід вести початок історії станово представницької монархії в Англії. Ще через десять років для визначення ради королівства в такому розширеному складі було вперше використано термін "парламент”. Цікаво, що цей термін був запозичений із тогочасної французької мови.
Спочатку стани в Англії засідали окремо. Проте в середині XIV ст. визначилася його нова структура. Парламент поділився на верхню і нижню палати. До верхньої палати лордів входили духовні і світські феодали, які одержували іменні запрошення від короля і були присутні на зборах ради. Але через деякий час систему запрошень для світських феодалів замінили на їхнє спадкове членство у палаті.
Нижня палата – Палата Громад - формувалася шляхом обрання представників від територіальних одиниць – графств і міст. Це обрання спочатку здійснювалося за змістом і формою. Однак з мірою зростання авторитету парламенту були прийняті виборчі закони, які уніфікували відповідні процедури в масштабах всієї країни. Зокрема, в першій половині XV ст. було прийнято закони про представництво від графств, на підставі яких правом обирати наділялися тільки особи дворянського походження. Останні репрезентували в палаті не лише свій стан, а й взагалі всіх вільних мешканців – власників землі в графствах. При цьому король зберігав за собою право визначати, які саме міста мають бути представлені в парламенті.
Найважливішими повноваженнями англійського парламенту вважалися його права в сфері фінансів. Ще наприкінці XIII ст. він підтвердив своє право встановлювати і стягати податки й різні грошові збори. Протягом всієї доби феодалізму в Англії це його право було об’єктом постійних зазіхань з боку королівської влади. Врешті-решт парламент розширив ці свої повноваження настільки, що почав вирішувати всі питання фінансування державної діяльності.
Велике значення мали і законодавчі повноваження парламенту. Його виключне право на прийняття законів історично виникло з права подавати королю петиції. Спочатку англійський парламент, як і інші європейські станово-представницькі установи, не стільки брали участь у законотворчості, скільки ставив перед королівською владою питання про видання нею бажаних для нього законів. Для цього парламент подавав королю відповідну петицію. Якщо король погоджувався з викладеними в петиції аргументами, то видавав закон (статут). Однак король своєю владою іноді робив зміни в змісті вимог, що містилися в петиціях.
На початку XVI ст. така практика була відкинута. Пропозиції парламенту набули форми готових законопроектів, які король міг тільки затвердити або відхилити, але не змінювати. Такі законопроекти стали називатися біллями. Тим самим було визнано, що законотворчість є функцією виключно парламенту. Водночас було вироблено поняття закону (статуту) як акту, що приймався палатами, затверджувався королем і мав найвищу силу серед усіх актів державної влади.
Парламент намагався контролювати і сферу державного управління. Для цього наприкінці XIV ст. він запровадив процедуру імпічменту, за якою урядовці, включаючи радників короля, могли бути притягнені до юридичної відповідальності. При цьому парламент сам провадив слідство й виносив присуд, тобто виступав як судова установа. Звичайно у такий спосіб вирішувалися справи, пов’язані із зловживанням урядовцями своїм службовим становищем. До цього треба додати, що палата лордів набула в ті часи значення вищого суду країни. Вона не тільки розглядала справи. порушені в порядку імпічменту, а й була судом першої інстанції у справах її власних членів, що вчинили тяжкі злочини. Палата виступала також як вищий апеляційний суд. Ця особливість державного розвитку Англії має не лише історичне значення. Вона знайшла своє відображення в організації та діяльності сучасного британського парламенту.
Парламент втручався і в зовнішньополітичні справи. Зокрема, він намагався застерегти свою участь у вирішенні питань війни і миру. Однак в цілому слід зазначити, що, незважаючи на посилення політичної ролі парламенту й розширення його владних повноважень, він не став у період станово-представницької монархії домінуючим державним інститутом. Король зберігав право прийняття власною владою нормативних актів, які нерідко мали ту саму, що й парламентські статути. На практиці він завжди міг перешкодити введенню в дію біллів, використавши своє право вето або звільнивши від підпорядкування закону окремих осіб і групи населення. Загалом треба підкреслити, що відносини між королем і парламентом ще не були остаточно сформовані й ніхто з суб’єктів цих відносин не мав визначеного пріоритету. В Англії у період абсолютизму монархія не набула такої природи і значення, які вона мала в країнах континентальної Європи. Навіть за часів розквіту англійського абсолютизму і найбільшої могутності королівської влади вона змушена була рахуватися з парламентом як постійним органом. Король не міг скасувати або розпустити парламент, який мав міцну підтримку певних соціальних сил, зокрема землевласників і міського населення.
Але об’єктивно в цей період королівська влада мала перевагу над парламентом. Незважаючи на те, що формально повноваження представницької установи залишалися незмінними, її роль у вирішенні важливих питань державного характеру зменшилася. Про це. зокрема, свідчить і той факт, що парламент у ті часи почав скликатися рідше, а його засідання перестали бути регулярними.
Поте вже наприкінці XVI ст. на ґрунті різних економічних і суспільно-політичних інтересів виникають конфлікти між королівською владою і новими соціальними силами. Зрештою це призвело до англійської революції XVII ст. Визначну роль у цій революції відіграв парламент, який виступив не тільки як осередок революційних сил, а й як засіб реалізації відповідних інтересів. Можна сказати, що вся політична історія Англії періоду революції була тісно пов’язана з діяльністю представницького органу.
Сучасна історія британського парламентаризму почалася з часів так званої "славної революції” 1688р., яка підбила підсумки соціально-економічних і політичних зрушень в Англії XVII ст. і знаменувала новий суспільний компроміс. В ході цієї революції почався процес наповнення новим змістом і значенням старих державних форм, а й дав поштовх для їхнього розвитку шляхом еволюції, забезпечив стабільність і поступовість відповідних державно-правових змін.
Зважаючи на поважний вік "праматері” парламентів світу не викликає подиву значне місце церемоній в його роботі. Яскравим прикладом цього є порядок щорічного відкриття сесії парламенту. Особливий чиновник Палати Лордів – герольтмейстер, запрошує членів парламенту до зали засідань Палати Лордів, щоб заслухати тронну промову королеви (написану Прем’єр Міністром) про становище в країні і основи державної політики. Традиції проявляються і в іншому: посадові особи при проведенні засідань палат одягнуті в спеціальні мантії і перуки; по сьогодні існує древня традиція внесення (в прямому розумінні) міністром фінансів проекту бюджету; саме місце проведення засідань зберігає свої древні обриси (залишились навіть лінії, що не дають членам різних партій схреститись шпагами) не зважаючи на післявоєнну реконструкцію і явний брак місця для половини депутатів.
Діяльність парламенту в умовах відсутності чітких обмежень повноважень базується на двох принципах – парламентського верховенства і парламентського (відповідального правління)
Реально ж вся діяльність парламенту регламентується нормами сформованими під впливом двопартійної системи. Існування двох почергово правлячих партій має відчутний вплив на державне життя, починаючи від процесу виборів і закінчуючи державною політикою взагалі. Склад Парламент очолюється Британським Монархом. Роль Монарха, здебільшого, церемоніальна, на практиці він або вона завжди діє відповідно до порад прем'єр-міністра та інших міністрів, які у свою чергу підзвітні двом палатам Парламенту.
Верхня палата, Палата лордів, в основному, складається з призначених членів («Лордів Парламенту»). Формально палата називається Високоповажні Лорди Духовні і Лорди Світські, що зібрались у Парламенті. Лорди духовні — це духовенство англіканської церкви, а Лорди світські — члени перства. Лорди Духовні і Лорди Світські вважаються представниками різних станів, але вони засідають, обговорюють різні питання і голосують разом.
Раніше Лорди Духовні включали в себе все вище духовенство англіканської церкви: архієпископів, єпископів, абатів і пріорів. Однак, під час розпуску монастирів за правління Генріха VIII, абати і пріори втратили свої місця у Парламенті. Всі єпархіальні єпископи продовжували засідати у Парламенті, проте відповідно до Акту про манчестерське єпископство 1847 року та пізніших актів, зараз Лордами Духовними є лише двадцять шість вищих єпископів і архієпископів. Ці двадцять шість чоловік завжди мають у своєму складі людей, що займають «п’ять великих кафедр», а саме: Архієпископа Кентерберійського, Архієпископа Йоркського, Єпископа Лондонського, Єпископа Даремського і Єпископа Вінчестерського. Решта Лордів Духовних — це найстарші єпархіальні єпископи, згідно з черговістю рукопокладання.
Усі Лорди Світські є членами перства. Раніше це були спадкові пери, що володіли титулами герцога, маркіза, графа, віконта або барона. Деякі спадкові пери не мали права засідати у Парламенті лише за правом народження: після об’єднання Англії та Шотландії у Велику Британію 1707 року, було встановлено, що ті пери, чиє перство було створено Королями Англії мали право засідати у Парламенті, але ті, чиє перство було створено Королями Шотландії, обирали обмежену кількість «перів-представників». Схоже положення було прийнято й у відношенні Ірландії, коли Ірландію було приєднано до Великої Британії у 1801. Але коли Південна Ірландія залишила Сполучене Королівство у 1922 році, вибори перів-представників були припинені. Відповідно до Акту про перство 1963, було припинено й вибори шотландських перів-представників, при цьому всі шотландські пери отримали право засідати у Парламенті. Відповідно до Акту про Палату Лордів 1999 року, лише довічне перство (тобто, перство, що не спадкується) автоматично дає право його власнику засідати у Палаті лордів. Зі спадкових перів лише дев’яносто два — граф-маршалів (англ. Earl Marshal) і лорд обер-гофмейстерів (англ. Lord Great Chamberlain) і дев’яносто спадкових перів, що обираються всіма перами, зберігають свої місця у Палаті лордів.
Простолюдини, останній зі станів Королівства, представлено Палатою общин, яка формально називається Поважні Простолюдини, що зібрались у Парламенті. У дійсний час Палата складається з 646 членів. До виборів 2005 року Палата складалася з 659 членів, але кількість шотландських членів парламенту було скорочено відповідно до Акту про Шотландський Парламент 2004 року. Кожен «Член Парламенту» або «MP» (англ. Member of Parlament) обирається одним виборчим округом відповідно до виборчої системи First-Past-the-Post. Право голосувати мають всі особи, які досягли 18 років, громадяни Сполученого Королівства і громадяни Ірландії та країн британської співдружності, які постійно проживають у Сполученому Королівстві. Термін повноважень члена Палати общин залежить від терміну повноважень Парламенту; загальні вибори, на яких обирається новий склад парламенту, відбуваються після кожного розпуску Парламенту.
Дві частини Парламенту відокремлені одна від одної; ніхто не може засідати одночасно у Палаті громад і Палаті лордів. Лорди Парламенту, за законом, не можуть голосувати на виборах членів Палати громад, крім того Суверен, за звичаєм, не голосує на виборах, хоча для цього і немає законодавчого обмеження. Привілеї Кожна палата Парламенту зберігає свої стародавні привілеї. Палата Лордів спирається на спадкові права. У випадку з Палатою громад, спікер на початку роботи кожного Парламенту відправляється до Палати Лордів і просить представників Суверена підтвердити «безсумнівні» привілеї і права нижньої палати. Згадана церемонія існує з часів Генріха VIII. Кожна палата оберігає свої привілеї і може покарати їх порушників. Зміст парламентських привілеїв визначається законом та звичаєм. Ці привілеї не можуть визначатись ніким, окрім самих палат парламенту.
Найголовнішим з привілеїв обох палат є свобода слова у суперечках: ніщо з того, що сказано у Парламенті не може бути причиною розслідування або судової справи у будь-якій організації, окрім самого Парламенту. Інший з привілеїв — захист від арешту, окрім випадків державної зради, тяжких карних злочинів чи порушення порядку («breach of the peace»). Він має силу під час сесії Парламенту, а також упродовж сорока днів до і після неї. Члени Парламенту також мають привілей не виконувати обов’язкиів присяжних у суді.
Обидві палати можуть карати за порушення своїх привілеїв. За неповагу до Парламенту, наприклад, непокору викликові як свідка, виданому парламентським комітетом, також може бути покарано. Палата Лордів може посадити людину до в’язниці на будь-який скінчений термін, Палата громад також може посадити людину до в’язниці, але лише до закінчення сесії парламенту. Покарання, накладене будь-якою з палат, не може бути оскаржене в будь-якому суді.
|
