Галіле́о ді Вінче́нцо Бонайу́ті де Галіле́й (італ. Galileo di Vincenzo Bonaiuti de 'Galilei; 15 лютого 1564 — 8 січня1642) — італійський мислитель епохи Відродження, засновник класичної механіки, фізик, астроном, математик, поет і літературний критик, один із засновників сучасного експериментально-теоретичного природознавства. Вніс значні вдосконалення в конструкцію телескопа, а також за допомогою телескопічних спостережень довів правильністьгеліоцентричної теорії будови сонячної системи. Син музиканта Вінченцо Галілея.

Життєпис

Ранні роки

Галілей народився в Італії, в місті Піза, неподалік від Флоренції в сім'ї родовитого, але збіднілого дворянина Вінченцо Галілея, відомого теоретика музики та лютніста. Представники роду Галілея згадуються в документах з XIV століття. Кілька його прямих предків були пріорами (членами правлячої ради) Флорентійської республіки, а прапрадід Галілея (теж на ім'я Галілео), був відомим лікарем, якого 1445 року було обрано головою республіки.

У сім'ї батьків Галілео — Вінченцо Галілея й Джулії Амманнаті — було шестеро дітей, але вижити пощастило чотирьом: старшому сину Галілео, дочкам Вірджинії й Лівії, і молодшому синові Мікеланджело, який надалі теж здобув популярність як композитор-лютніст. 1572 року Вінченцо перебрався до Флоренції, столиці Тосканського герцогства. Династія Медічі, яка правила там, була відома заступництвом мистецтва й наук.

З ранніх років хлопчика вабило до мистецтва; через усе життя він проніс любов до музики й малювання, якими володів досконало. У його дорослі роки найкращі художники Флоренції — Чіголі, Бронзіно та ін — радилися з ним із питань перспективи й композиції; Чіголі навіть стверджував, що саме Галілею він зобов'язаний своєю славою.[Джерело?] За творами Галілея можна також зробити висновок про наявність у нього літературного таланту.[Джерело?] Початкову освіту Галілей здобув у розташованому неподалік монастирі Валломброза. Хлопчик дуже любив навчитися й став одним з найкращих учнів у класі. Він зважував можливість стати священиком, але батько був проти.

1581 року Галілео вступив до Пізанського університету, де вивчав медицину. Але, захопившись геометрією й механікою, зокрема творами Архімеда та Евкліда, залишив університет з його схоластичними лекціями й повернувся до Флоренції, де чотири роки самостійно вивчав математику, яку вважав надійною основою для вивчення світу.

1589 року він став професором Пізанського університету. У 1592–1610 рр., після вимушеного від'їзду з Пізи, Галілей працював на кафедрі математики Падуанського університету, надалі — придворним філософом герцога Козімо II Медічі. Із 25 квітня 1611 року Галілео належав до Академії деї Лінчеї. Кажуть, що світ не бачив такого генія після Архімеда.

Конфлікт із церкв

ою[

 

Кристіано Банті, 1857. Галілео перед римською інквізицією

У березні 1630 року книгу «Діалог про дві найголовніші системи світу — птолемеєву й коперникову», підсумок майже 30-річної роботи, в цілому було завершено, і Галілей, вирішивши, що момент для її видання сприятливий, надає тодішню версію своєму другові, папському цензору Ріккарді. Майже рік він чекає його рішення, потім вирішує піти на хитрість. Він додає до книги передмову, де оголошує своєю метою розвінчання коперниканства й передає книгу тосканській цензурі, за деякими відомостями[Джерело?], у неповному й пом'якшеному вигляді. Отримавши позитивний відгук, він переслав його до Риму. Влітку 1631 він отримав довгоочікуваний дозвіл.

На початку 1632 «Діалог» побачив світ. Книгу написано у формі діалогу між трьома любителями науки: коперниканцем Сальвіаті, нейтральним учасником Сагредо і Сімплічіо — прихильником Арістотеля й Птолемея. Хоча у книзі немає авторських висновків, сила аргументів на користь системи Коперника говорить сама за себе. Книгу було написано не науковою латиною, а «народною»італійською мовою.

Галілей сподівався, що Папа поставиться до його виверту так само поблажливо, як і раніше до аналогічних за ідеями «Листів до Інголь», однак прорахувався. На довершення до всього він сам нерозважливо розіслав 30 примірників своєї книги впливовим духовним особам у Римі. Незадовго перед тим (1623) Галілей вступив у конфлікт з єзуїтами; захисників у нього в Римі залишилося мало, та й ті, оцінивши небезпеку ситуації, не бажали втручатися.

Більшість біографів сходиться на думці, що в простаку-Сімплічіо римський Папа Урбан VIII впізнав себе, свої аргументи, і розлютився. Історики відзначають такі характерні риси Урбана, як деспотизм, упертість і неймовірну зарозумілість. Сам Галілей пізніше вважав, що ініціатива процесу належала єзуїтам, які подали Папі вкрай тенденційний донос про книгу Галілея (див. нижче лист Галілея до Діодаті). Вже через кілька місяців книгу було заборонено й вилучено з продажу, а Галілея викликали до Риму (незважаючи на епідемію чуми) на суд Інквізиції за підозрою в єресі. Після невдалих спроб домогтися відстрочки з причини поганого здоров'я й триваючою епідемії чуми (Урбан на це погрожував доставити його до суду силоміць, у кайданах) Галілей підкорився, відбув покладений чумний карантин і прибув до Риму 13 лютого 1633. Нікколіні, представник Тоскани в Римі, за вказівкою герцога Фердинанда II оселив Галілея в будівлі посольства. Слідство тривало з 21 квітня по 21 червня 1633.

Після закінчення першого допиту обвинуваченого арештували. Галілей перебував в ув'язненні всього 18 днів (із 12 по 30 квітня 1633) — ця незвичайна поблажливість, імовірно, була викликана згодою Галілея покаятися, а також впливом тосканського герцога, який невпинно клопотав про пом'якшення долі свого старого вчителя. Беручи до уваги його хвороби й похилий вік, як в'язницю було використано одну з службових кімнат у будівлі інквізиційного трибуналу.

Попри все у вироку інквізиції були такі слова:

Помітивши, що ти при відповідях не зовсім щиросердно зізнаєшся у своїх намірах, ми визнали за необхідне вдатися до суворого випробування. [розгорнути] Оригінальний текст (лат.)

Після «випробування» в листі з в'язниці (23 квітня) Галілей обережно повідомляє, що не встає з ліжка, бо страждає від «жахливого болю в стегні». Частина біографів Галілея припускають, що катування справді було, інші ж вважають це припущення недоведеним документально підтверджено лише загрозу тортурами, що часто супроводжувалась імітацією самого катування. У будь-якому випадку, якщо тортури й були, то в помірних масштабах, оскільки вже 30 квітня вченого відпустили назад до тосканського посольства.

Наукові теми на процесі не обговорювалися. Три експерти інквізиції дали висновок: книга порушує заборону на пропаганду «піфагорейської» доктрини. Було два головних питання: чи свідомо Галілей порушив едикт 1616 року, і чи кається він у скоєному? У підсумку вченого поставили перед вибором: або він покається й зречеться своїх «помилок», або його спіткає доля Джордано Бруно й багатьох інших, замучених інквізицією. 16 червня інквізиція провела пленарне засідання за участю Урбана VIII, де постановила:

Ознайомившись з усім перебігом справи і вислухавши свідчення, Його Святість визначив допитати Галілея під загрозою тортури і, якщо встоїть, то після попереднього зречення як дуже підозрюваного в єресі … засудити до ув'язнення на розсуд Святої Конгрегації. Йому наказано не розмірковувати більше (письмово чи усно) про рух Землі й про нерухомість Сонця … під страхом покарання як невиправного.

Останній допит Галілея відбувся 21 червня. Галілей підтвердив, що згоден висловити потрібне зречення. Його не відпустили до посольства й знову арештували. 22 червня було оголошено вирок: Галілей винен у поширенні книги з «хибним, єретичним, ученням» про рух Землі, яке суперечить Святому письму

:

  Внаслідок розгляду твоєї провини й твого усвідомлення її, за все викладене й висловлене тобою: нібито Сонце є центром земної орбіти й не рухається від сходу на захід, Земля ж рухається і не є центром Всесвіту; на цьому Святому судилищі оголошуємо підозру в єресі фальшивою. Також визнаємо тебе ослушником церковної влади, що заборонила тобі викладати, захищати й видавати за ймовірне вчення, яке визнано помилковим і противним Св. Письму … Щоб настільки тяжкий і шкідливий гріх твій і непослух не залишилися без уваги, і ти згодом не став би ще сміливішим, а, навпаки, щоб послужив прикладом і застереженням для інших, ми постановили книгу під заголовком «Діалог» Галілео Галілея заборонити, а тебе самого ув'язнити при Святому судилищі на невизначений термін.

Галілея було засуджено до тюремного ув'язнення на термін, який встановить Папа. Його оголосили не єретиком, а «дуже запідозреним у єресі»; таке формулювання було тяжким звинуваченням, проте рятувало від багаття. Після оголошення вироку Галілей на колінах вимовив запропоноване зречення. Копії вироку за особистим розпорядженням Папи Урбана було надіслано в усі університети католицької Європи.

Останні роки

Папа не став довго тримати Галілея у в'язниці. Після винесення вироку Галілея поселили на одній з вілл Медічі, звідки його перевели до палацу його друга, архієпископа Пікколоміні у Сієні. Через п'ять місяців Галілею було дозволено вирушити на батьківщину, і він осів в Арче́трі[en], поруч із монастирем, де були його дочки. Тут він провів решту життя під домашнім арештом і постійним наглядом інквізиції.

 

Портрет Ґалілео Ґалілея, виконаний Оттавіано Леоні.

Режим утримання Галілея не відрізнявся від тюремного, і йому постійно погрожували переведенням до в'язниці за найменше порушення режиму. Галілею не дозволялося відвідання міст, хоча тяжкохворий в'язень потребував постійного лікарського нагляду. У перші роки йому заборонено було приймати гостей під страхом переведення до в'язниці, згодом режим було дещо пом'якшено, і друзі змогли відвідувати Галілея — правда, не більше ніж по одному.

Інквізиція стежила за бранцем до кінця його життя; навіть при смерті Галілея були присутні два її представники. Всі його друковані праці підлягали особливо ретельній цензурі. Щоправда, у протестантській Голландії видання «Діалогу» тривало (перша публікація: 1635 рік, у перекладі латиною).

1634 року померла старша 33-річна донька Вірджинія (у чернецтві Марія-Челеста), улюблениця Галілея, яка віддано доглядала за хворим батьком і гостро переживала його незгоди. Галілей пише, що нею володіють «безмежна печаль і меланхолія… постійно чую, як моя дорога донька кличе мене». Стан здоров'я Галілея погіршився, але він продовжував енергійно працювати в дозволених для нього галузях науки. Галілей пережив доньку Вірджині на вісім років і помер сліпим. Друга донька Лівія теж закінчить своє життя в монастирі. Єдиний онук, син Вінченцо — постригся в ченці й спалив усі рукописи діда як богопротивні. На ньому рід Галілеїв згасне

Останньою книгою Галілея стала «Бесіди і математичні докази двох нових наук», де викладено основи кінематики й опору матеріалів. Фактично, зміст книги являє собою розгром арістотелевої динаміки; натомість Галілей висуває свої принципи руху, перевірені на досвіді. Кидаючи виклик інквізиції, Галілей вивів у новій книзі тих же трьох персонажів, що і в забороненому раніше «Діалозі про дві найголовніші системи світу». У травні 1636 учений вів переговори про видання своєї праці в Голландії, а потім таємно переправив туди рукопис. У довірчому листі графу де Ноелю (якому він присвятив цю книгу) Галілей писав, що нова праця «знову ставить мене в ряди борців». «Бесіди…» видали в липні 1638 року, а в Арчетрі книга потрапила майже через рік — у червні 1639 року. Ця праця стала настільною книгою Гюйгенса й Ньютона, які завершили розпочату Галілеєм побудову основ механіки.

Галілей помер 8 січня 1642 року. Папа Урбан заборонив ховати його в родинному склепі. Його поховали в Арчетрі, містечку де він жив останні роки, без пам'ятника. Лише 1737 року рештки перепоховали в базиліці Санта Кроче поряд із Мікеланджело.

Наукові відкриття

 

Саме на цій сторінці Галілео вперше записав спостереження природних супутників Юпітера. Це спостереження змінювало усталену думку про те, що всі небесні тіла мають обертатися навколо Землі. Повний опис своїх спостережень Галілео опублікував у Sidereus Nuncius (1610)

 

Статуя Галілео перед Уффіці, Флоренція

Галілео Галілей був основоположником експериментально-математичного методу вивчення природи. Він залишив розгорнутий виклад цього методу й сформулював найважливіші принципи механічного світу. Його дослідження кардинально вплинули на розвиток наукової думки. Саме від нього бере початок фізика як наука. Найважливішим вкладом Галілео Галілея в науку була свідома й послідовна заміна пасивного спостереження активним експериментом. Результатами цих експериментів стали зроблені ученим наукові відкриття.

Механіка

Галілею людство зобов'язане двома принципами механіки, що відіграли велику роль у розвитку не лише механіки, але й усієї фізики. Сформулювавши принцип відносності руху для прямолінійного й рівномірного руху, закон вільного падіння тіл, механіку їхнього руху похилою площиною (1604 — 1609) і тіла, кинутого під кутом до горизонту, ідею про ізохронізм коливання маятника(1583), ідею інерції (1609), Галілей заклав основи механічної системи відліку, а другий принцип, пов'язаний із вільним падінням тіл, привів його до поняття інертної й гравітаційної маси. Альберт Ейнштейн поширив механічний принцип відносності Галілея на всі фізичні процеси, зокрема на світло, і вивів з нього наслідки про природу простору й часу (при цьому перетворення Галілеязамінено перетвореннями Лоренца). Об'єднання ж другого галілеївського принципу, що Ейнштейн тлумачив як принцип еквівалентності сил інерції та сил тяжіння, із принципом відносності привело його до загальної теорії відносності.

Винаходи

Першим серйозним винаходом Галілея були гідростатичні ваги для швидкого визначення складу металевих сплавів (1586); визначив питому вагу повітря. Винайшов термоскоп, що є прообразом термометра. Створив один із перших телескопів. Висунув ідею застосування маятника в годиннику. Здійснив фізичні дослідження присвячені також гідростатиці, міцності матеріалів.

Астрономічні дослідження

Довідавшись про винайдену в Голландії підзорну трубу, Галілей 1609 року побудував свій перший телескоп із трикратним збільшенням, а трохи пізніше — зі збільшенням у 32 рази, як він сам писав згодом, «побудував собі прилад до того чудовий, що з його допомогою предмети здавалися майже в тисячу разів більші і більш ніж у тридцять разів ближчі, ніж під час спостереження простим оком». Із їх допомогою Галілей здійснив кілька важливих астрономічних відкриттів — гори і кратери на Місяці, розміри зірок та їхню колосальну віддаленість, плями на Сонці, 4 супутники Юпітера (Іо, Європа, Ганімед та Каллісто), фази Венери, кільцяСатурна, Чумацький Шлях як скупчення окремих зірок та ін.

Галілей налагодив виробництво телескопів.

У 1610–1614 роках, змінюючи відстань між лінзами, він створив також мікроскоп. Завдяки Галілею лінзи й оптичні прилади стали могутнім знаряддям наукових досліджень. Як відзначав С. Вавилов, «саме від Галілея оптика одержала найбільший стимул для подальшого теоретичного технічного розвитку». Оптичні дослідження Галілея присвячені також вченню про колір, питанням природи світла, фізичній оптиці. Галілею належить ідея скінченності швидкості поширення світла й постановка (1607) експерименту з її визначення.

Процес та відречення

Створення телескопа й астрономічні відкриття здобули Галілею широку популярність. Ці відкриття безумовно підсилювали позиціїгеліоцентричної системи Коперника в боротьбі зі схоластичним арістотелівсько-птолемеєвським трактуванням Всесвіту. Після публікації 1632 року «Діалогу про дві найголовніші системи світу — птолемеєву та коперникову» інквізиція викликала його до суду (1633), звинувативши в коперниканстві. Загрожуючи заборонити займатися науковою діяльністю, спалити неопубліковані праці, й застосовуючи катування, інквізиція змусила Галілея відмовитися від теорії Коперника, а на «Діалог» наклала заборону. Після процесу Галілея було оголошено «в'язнем святої інквізиції» і він був змушений жити спочатку в Римі, а потім — в Арче́трі[en] біляФлоренції. Однак наукову діяльність Галілей не припинив, до своєї хвороби (у 1637 році Галілей остаточно втратив зір) він завершив працю «Бесіди й математичні докази, що стосуються двох нових галузей науки», яка підбивала підсумок його фізичних досліджень.

До наших часів дійшло декілька цікавих і повчальних висловлювань Галілея; зокрема, він зазначав: «В науці тихе зауваження однієї людини цінніше за голосні твердження тисячі однодумців.»

Погляди

В основі світогляду Галілея лежить визнання ним об'єктивного існування світу, нескінченного та вічного, при цьому Галілей припускав божественну першопричину. У природі, за Галілеєм, ніщо не знищується і не породжується, відбувається лише зміна взаємного розташування тіл або їхніх частин. Матерія складається з неподільнихатомів, її рух — універсальне механічне пересування. Небесні світила подібні до Землі й підпорядковуються єдиним законам механіки. Усі процеси в природі зумовлені суворою механічною причинністю. Звідси справжня мета науки — відшукати причини явищ. Вихідний пункт пізнання природи, за Галілеєм, — спостереження, а основа науки — досвід. Галілей стверджував, що задача вчених не добувати істину з зіставлення текстів визнаних авторитетів та шляхом абстрактних, відсторонених міркувань, а «…вивчати велику книгу природи, що і є справжнім предметом філософії».

Розвиваючи в гносеології ідею безмежності «екстенсивного» пізнання природи, Галілей припускав і можливість досягнення абсолютної істини, тобто «інтенсивного» пізнання. У вивченні природи Галілей виділяв два головні методи пізнання: суть першого полягала в тому, що поняття досвіду, на відміну від своїх попередників, Галілей не зводив до простого спостереження, а віддавав перевагу планомірно поставленому експерименту, за допомогою якого дослідник немов ставить природі запитання й шукає на них відповіді. Метод цей Галілей назвав резолютивним, він є, власне, методом аналізу, розчленовування природи, тобто аналітичним. Іншим найважливішим методом пізнання Галілей визнавав композитивний, тобто синтетичний. Він за допомогою низки дедуктивних суджень перевіряє істинність висунутих при аналізі гіпотетичних припущень. При цьому Галілей вважав, що хоча досвід і є вихідним пунктом пізнання, але сам по собі він не ще дає достовірного знання. Останнє досягається планомірним реальним або уявним експериментуванням, що спирається на суворий кількісно-математичний опис. У підсумку достовірне знання ми одержуємо при сполученні синтетичного й аналітичного, почуттєвого й абстрактного.

Твори Галілея з літератури поклали початок італійській науковій прозі. З художніх творів Галілея відомий начерк однієї комедії і сатиричний «Вірш у терцинах».

1971 року католицька церква скасувала рішення про осуд Галілея

Основні твори

• Зоряний вісник (12 березня 1610)
• Про сонячні плями (1613)
• Лист до Кастеллі (1613)
• Діалог Галілео Галілея, академіка Лінчео, екстраординарного математика університету в Пізі, філософа і старшого математика Його Світлості Великого герцога Тосканського, де в зібраннях, що тривають чотири дні, наводяться міркування про дві найголовніші системи світу, Птолемеєву та Коперниканську, причому недетерміновано пропонуються докази як для однієї з них, так і для іншої (1630)
• Бесіди та математичні докази, які стосуються двох нових галузей науки (1638).