Найбільшого розквіту арабська культура досягла у VIII-ХІI ст. У цей час було записано багато текстів доісламської арабської усної поезії. Нова арабська поезія продовжувала зберігати старі традиції: оспівувала військову звитягу, кохання, радість життя. Визначною пам'яткою ірано-арабського епосу є героїчна поема Фірдоусг «Шахнаме» («Книга царів»). Головні прозові жанри: повчальні та пригодницькі оповідання, казки. Першою пам'яткою арабської писемності став Коран, написаний римованою прозою. У XIII ст. створено першу редакцію знаменитої збірки казок «Тисяча й одна ніч».

Бурхливо розвивалася й система освіти. її основу становили медресе (релігійні навчальні заклади), де можна було здобули середню та вищу освіту. Разом із Кораном і мусульманським богослов'ям тут також вивчалися точні й природничі науки. У великих містах початкову освіту давали приватні вчителі. У селах і дрібних містечках цю функцію виконував місцевий мулла.

Араби зробили значний внесок у розвиток науки. Про їхнє ставлення до науки свідчать такі прислів'я: «Чорнило вченого повинно цінуватися подібно до крові мученика», «Той не помирає, хто віддає життя науці». Місцями концентрації освіти, науки й культури були численні бібліотеки, наповнені різножанровою літературою: від фахової до художньої. У країнах Арабського халіфату книги були відносно недорогими.

Мулла - (від араб. — пан, володар) — в ісламі нижчий сан служителя релігійного культу. Часто виконував також функції вчителя та судді.

При бібліотеках активно трудилися переписувачі. Особливо цінувалися ті, які мали хист писати вишукано, їх називали каліграфи. Тексти наносилися па папірус, пергамент чи папір. Виробництво паперу було запроваджено у VIII ст. Мусульмани виробили систему різних почерків, залежно від думки, яку мав донести текст. Символічні написи виводилися також на стінах мечетей, на посуді, зброї тошо. Рівень оволодіння красою письма вважався показником освіченості й духовної досконалості особи. Як святиня й коштовність у мусульманському світі цінувалася рукописна книга, прикрашена орнаментом і оригінальними мініатюрами.

Араби досягли найдивовижніших результатів у математиці, медицині, астрономії, географії. Арабські вчені створили алгебру (від араб, аль джабр — «порядок», «упорядкування») і вдосконалили індійську цифрову систему, запровадивши використання нуля. І хоча сучасні цифри зародилися в Індії, у Європі вони стали відомі через посередництво арабів, тому й називаються арабськими.

Вражають також успіхи арабів у галузі медицини та астрономії. Арабські підручники з медицини були досить популярними в країнах Західної Європи. Єві-тилом середньовічної медицини вважають Ібн-Сіну (6.1. 980 1037), уродженця невеликого поселення поблизу Бухари. Європейці називали його Авіцснною. Головна праця Іби-Сіни «Медичний канон» у латинському перекладі була настільною книгою лікарів середньовічної Європи майже до XVI ст.

У багатьох містах халіфату існували обсерваторії. У IX ст. в Багдаді було створено «Дім мудрості», у якому розмістилися бібліотека та колегія перекладачів. Тут перекладали на арабську мову наукові тексти з філософії, математики, медицини, астрономії давньогрецьких, іранських та індійських учених. Цікаво, що у XII XIII ст. твори античних учених Архімеда, Птоломся, Гіппократа, Платона, Арістотеля європейці відтворювані не з оригіналів, а з арабських перекладів.

Тогочасне арабське мистецтво було представлене насамперед архітектурою. Араби зводили монументальні споруди: мечеті, палаци, лазні. Мечеть була головною спорудою міста. Вона складається з двох частин: широкого двору з колодязем для ритуальних дійств і молитовної залп. Двір оточувався галереями на стовпах або колонах. Із боку, зверненого до Мекки, до двору прилягала простора молитовна зала, розділена декількома рядами колон. У спеціальній ніші в стіні зберігався Коран. Зовнішній вигляд мечеті доповнював мінарет висока вежа, з якої мусульман закликали до молитви. Мистецьки довершеним витвором є мечеть у Кордові, шо знаходиться на території сучасної Іспанії.

У іспанському місті Грападі зберігся розкішний середньовічний палац Аль-гамбра (з араб. — червоний). Про походження ііого назви оповідає давня легенда, згідно з якою будівельники зводили палац безперервно, вдень і вночі, розпалюючи величезні вогнища, полум'я від яких відбивалося на ііого стінах. Віті був збудований у XIII- XIV ст. і є окрасою мусульманської архітектури. Правителі Гранадн намагалися надати Альгамбрі справжньої східної розкоші, засліпити її блиском увесь світ.

Палац оточенні! зеленню садів, з-поміж яких виблискують струменями фонтани і грають сонячними променями прозорі басейни. На території Альгамбри знаходиться чимало внутрішніх двориків для відпочинку, а також для гостей і послів. Особливо вражає витонченістю Левиний двір. У його центрі розташований фонтан, оточений 12 мармуровими левами. Згідно з легендою, 12 левів гримати на собі трон царя Соломона. Розповідають, що коли до Гранади підійшла іспанська королівська армія, 16-літній правитель, глянувши на Альгамбру з віддаленого гірського перевалу, розплакався. Йому було боляче споглядати, як над палацом піднімається прапор християнського короля. Гіркоти додали й слова матері: «Ти оплакуєш, як жінка, те, що не зміг захистити як воїн».