Як правило, і міські, і сільські дівчата виходили заміж приблизно в 16 років. Однак траплялися випадки, коли наречена була молодшою, гай пізні шлюби також не були дивиною. Наприклад, флорентійський купець міг видати свою доньку заміж і в 24 роки. Зазвичай, чоловік був старшим за дружину, деколи на 20 і більше років, адже він на час одруження мусив мати засоби для забезпечення сім'ї. Але й жінка, 34 виходячи заміж, отримувала придане. Його розмір залежав від статків її родини.

Сімейні зв'язки в повсякденному житті були дуже важливими. Сім'я гарантувала підтримку всієї рідні. Особливо яскраво це виявлялося в церковній сфері. Родичі та друзі деяких сімей протягом багатьох поколінь посідали крісла абатів і єпископів у різних монастирях та єпископствах.

У середньовічній родині головним був чоловік. Він мав необмежену владу над усіма ЇЇ членами, але водночас був зобов'язаний захищати й відстоювати їхні правові інтереси поза сім'єю. Як належне сприймалося, що чоловік воював або працював на подвір'ї, на полі, а жінка — у домі, де вона передовсім готувала їжу й виготовляла одяг. Християнська церква наголошувала, що жінка має коритися чоловікові. І вона корилася. Однак нерідко працювала нарівні з чоловіком, часто ведучи справи після його смерті.

У кожній сім'ї народжувалося багато дітей — до десяти й більше. Проте виживали не всі, здебільшого двое-троє. У звичайній середньовічній сім'ї було переважно п'ятеро-шестеро осіб.

Хлопчиків і дівчаток виховували по-різному. Дівчинка до одруження залишалася під материнською опікою, перебираючи від неньки вміння виконувати всю хатню роботу. У домашніх умовах вона здобувала певну освіту. А хлопчиків із семи років навчали батьківському ремеслу. Тут все залежало від того, з якої родини вони походили; феодала, торговця, ремісника, селянина.

Капітулярій, внутрішня колонізація, міграція, паломництво, гетто.