В епоху Середньовіччя шлюб вважався справою, яка залагоджувалася між
двома родинами й перебувала під опікою церкви. Ця опіка виявлялася в
намаганні церкви керувати укладанням шлюбів.
Існували спеціальні вимоги, яких слід було дотримуватися, щоб шлюб
вважався законним. Вони стосувались церемонії заручин, посагу нареченої,
попереднього оголошення дати весілля, висловлення взаємної згоди в
присутності священика та інших свідків. Церква забороняла одружуватися
ченцям, а з XI ст. — і католицьким священикам. Не схвалювався також шлюб
зі студентами, вояками чи слугами, поки вони не відкриють власну справу
й не матимуть джерела прибутку.
Як правило, і міські, і сільські дівчата виходили заміж
приблизно в 16 років. Однак траплялися випадки, коли наречена була
молодшою, гай пізні шлюби також не були дивиною. Наприклад,
флорентійський купець міг видати свою доньку заміж і в 24 роки.
Зазвичай, чоловік був старшим за дружину, деколи на 20 і більше років,
адже він на час одруження мусив мати засоби для забезпечення сім'ї. Але й
жінка, 34 виходячи заміж, отримувала придане. Його розмір залежав від
статків її родини.
Сімейні зв'язки в повсякденному житті були
дуже важливими. Сім'я гарантувала підтримку всієї рідні. Особливо
яскраво це виявлялося в церковній сфері. Родичі та друзі деяких сімей
протягом багатьох поколінь посідали крісла абатів і єпископів у різних
монастирях та єпископствах.
У середньовічній родині головним був чоловік. Він мав
необмежену владу над усіма ЇЇ членами, але водночас був зобов'язаний
захищати й відстоювати їхні правові інтереси поза сім'єю. Як належне
сприймалося, що чоловік воював або працював на подвір'ї, на полі, а
жінка — у домі, де вона передовсім готувала їжу й виготовляла одяг.
Християнська церква наголошувала, що жінка має коритися чоловікові. І
вона корилася. Однак нерідко працювала нарівні з чоловіком, часто ведучи
справи після його смерті.
У кожній сім'ї народжувалося багато дітей — до десяти й
більше. Проте виживали не всі, здебільшого двое-троє. У звичайній
середньовічній сім'ї було переважно п'ятеро-шестеро осіб.
Хлопчиків і дівчаток виховували по-різному. Дівчинка до
одруження залишалася під материнською опікою, перебираючи від неньки
вміння виконувати всю хатню роботу. У домашніх умовах вона здобувала
певну освіту.
А хлопчиків із семи років навчали батьківському ремеслу. Тут все
залежало від того, з якої родини вони походили; феодала, торговця,
ремісника, селянина.
Капітулярій, внутрішня колонізація, міграція, паломництво, гетто.
Джерело: http://school.xvatit.com |