Наприкінці XI ст. виник орден цистерціанців. Його заснував у 1098 р. абат Робер у бургундському місгечку Сіто, що латиною прочитується як «Цистерціум».

Звідси й походження слова «ниетершанш». Мета створення цисте рціансі.кого ордену — иоверненпя до суворих пранил чернечого життя, запроваджених Бенедиктом Нурсійським. Цистерціанці заробляли на прожиття власною працею і харчувалися тільки рослинною їжею. Своїм розвитком цистерціанський орден багато чим завдячує абатові Бернарові Кіервоському (1090-1153). Завдяки його діяльності нечисельпий цистерціанський орден став одним із найбільших. На початку XIII от. виник новий тип чернечої організації — жебрущі ордени. Класичним зразком жебрущого чернецтва вважаються францисканський і домініканський ордени.

Засновником ордену францисканців був Франциск Ассизький (1182-1226). Він народився в місті Ассизів багатій купецькій родиш. Спочатку юнак зайнявся торгівлею, але після полону й тяжкої хвороби присвятив себе релігії. Роздавши свое майно бідним, Франциск Ассизький проповідував серед знедолених і хворих. Він навчав любити не тільки людей, але й тварин, дерева, квіти, сонячне світло, вогонь і воду, вбачаючи в усьому Бога. Поступово навколо нього зібралася громада послідовників, які називали себе міноритами, тобто «меншими братами». За підтримки папства громада міноригів із часом утворила чернечий орден францисканців. Його правила передбачали дотримання ідеалів бідності, аскетизму, смирення та послуху.