Найпоширенішою наступальною зброєю були спис і довгий меч. При потребі залучали великий лук зі стрілами, піки та арбалети. У VIT ст. з'явилася шабля. Одним із важливих нововведень у ранньому Середньовіччі стало стремено. Без нього кінний воїн не міг міцно триматися в сідлі, а кавалерія здебільшої о складалася із загонів кінних лучників, які не билися з ворогом на мечах чи списах. Застосування стремена вплинуло на розвиток важкої кавалерії — майбутнього рицарства. Підчас рукопашного бою використовували також ножі, сокири чи булави. Вершинка стягували з коня за допомогою алебарди — нової зброї, утвореної від поєднання довгого списа із сокирою.

До VIII ст. в бій чи на поєдинок воїн вирушав у панцирі. У бідних людей панцирі були переважно дерев'яними, а в заможніших — шкіряні, з нашитими на них металевими пластинами. Пізніше використовували також кольчугу — захисне військове спорядження  у вигляді сорочки з металевих кілець. Розрізи спереду й ззаду робили її зручною при їзді верхи. Кольчуга звисала до колін. Згодом входять у вжиток кольчужні панчохи та рукавиці, тож осе тіло, крім обличчя, було закритим. Із XIV ст. обладунки стали суцільними. їхню основу становила не кольчуга, а лати з металевих лусок чи пластинок. Це було зумовлено, з одного боку, вдосконаленням зброярською ремесла, а з іншого — поширенням арбалетів, проти яких кольчуга надійно не захищала.

Голову воїна закривав капюшон, підбитий м'якою тканиною. Зверху одягався шолом із захисними пластинами, що прикривали ніс і щоки, або ж на обличчя опускалося забрало зі спеціальними прорізами для очей. Ще одним надійним прикриттям воїна був щит.