Питання виживання нації сьогодні повністю залежить від гармонії людини, природи, космосу в цілому. Сьогодні, як ніколи, стає актуальним розглядати людину (її розвиток, здоров'я, моральність, духовність) в тісному зв'язку з оточуючим середовищем, з реальним навколишнім середовищем. Живий організм – це основна складова екології суспільства. Без гармонії природи – людини – космосу – неможливий нормальний, здоровий розвиток людини.

Для розуміння проблем людини, її екології необхідно досягти високого освітнього рівня людини, її морального і духовного стану.

Питання взаємозв'язку між людиною і природою особливо актуальні у зв'язку з тим важким екологічним станом, який сьогодні склався в Україні. Одним із очевидних критеріїв екологічного стану держави є стан здоров'я її населення. На жаль нація України ще з 1991 року вимирає, що без сумніву відображає кризовий екологічний стан.

Велике значення при вирішенні складних екологічних проблем має екологічний рівень освіти населення. На жаль, сьогодні приходиться констатувати, що освітній рівень населення, особливо з питань екології людини, дуже низький. Немає чіткої системи освіти з питань екології людини.

В доповіді висвітлюються основні аспекти питань екології людини і їх зв'язок із безпекою самого життя людини.

Обговорюються такі основні проблеми, як що таке здоров'я людини, від яких факторів і як залежить рівень здоров'я людини, особливості екології людини від його віку, чим визначається стабільність здоров'я людини, які існують методи розвитку гармонії людини, природи, космосу в цілому.

Людське суспільство на порозі ХХI ст. Повинне обрати шлях дальшого розвитку у зв'язку з екологічною кризою, що інтенсивно поглиблюється. Проблема виживання людства обумовлює необхідність переосмислення традиційного шляху розвитку, особливо з часу агро-неолітичної революції, яка змінилася революцією індустріальною.

Вважають, що революції притаманний лише прогрес людства. Але нині ми спостерігаємо, що наслідком генезису суспільства є проблема можливості виживання людства у глобальному вимірі. Отримавши внаслідок НТР замість ручної і машинної техніки атомну, хімічну, лазерну, біологічну та ін.

Техніку і технологію людина стала володіти засобами, негативні наслідки дії яких відчутні у глобальних масштабах (наприклад чорнобиль). Як правило науково-технічний прогрес відокремлювався від суспільного, ураховувалась лише дія науки та техніки на суспільний прогрес, без урахування кардинальних змін на рівні життєдіяльності усього людського суспільства. Соціальний же прогрес розглядався без урахування розвитку самої природи.

Сьогодні вже недосить осмислення необхідності екологізації виробництва та мислення. Потрібна концепція, яка б відобразила якісно новий ступінь розвитку суспільства, що пов'язаний з загальнолюдською соціоприродною перебудовою. При цьому повинні бути екологізовані усі суспільні відносини та сфери діяльності. Основою такого розуміння майбутнього може бути ідея становлення ноосфери (В. І. Вернадський).

Саме сьогодні виникло грізне питання яким повинен бути подальший рух до суспільства з високою екологічною культурою способу життя усіх людей.

Нині культурно-духовна перебудова пов'язана часто-густо з тимчасовим кон'юнктурним інтересом, з особистими або груповими амбіціями, боротьбою за владу є неминучим насильством, національним протистоянням. Це свідчить про низьку як загальну, так і екокультуру. Треба відмовитись від примусової демократії, яка ігнорує можливість наявності істини з боку інтелектуальної меншості. Це може статися лише тоді, коли кожна людина буде керуватись фундаментальними загальнолюдськими цінностями, інтересами, потребами.

Ноосферою не може бути суспільство, яке не спроможне забезпечити гармонію як з природою, так й гармонію внутрішньо-соціальну.

Майбутнє суспільство повинне спиратися на гуманістичну основу, саме на якій можна буде досягти своєрідного "консенсусу", тобто можливості спільного розвитку суспільства та природи в цілому.

Культура, як все плинне, сама себе виснажуючи, готує собі загибель. Проте, деструктивність існуючої культури, не означає її знищення. Передчуття народження нової культури, нової світоглядної парадигми траплялись в історії неодноразово, вони завжди драматичні, супроводжуються невизначеністю, нестійкістю суб'єктивно значимих компонентів буття, в зв'язку з чим світ демонструє людині свої ірраціональні сторони, ірраціональність виступає в усіх формах людських відношень. ХХ ст. Виявилось саме такою переломною добою в духовно-культурній еволюції.

Традиційно наукове розуміння світу робиться все більш невимірним з людським духом в силу того, що воно не може замінити собою те, в чому шукає собі задовольняння особистість. Загублені наукою сторони дійсності, незнання законів світобудови, відчуженість всього незвичного, нового, панування відомого стану мислення – все це руйнівним чином позначається на нашій еволюції і потребує погодження тих кардинальних питань, які відносяться до вічних і життєстверджуючих.

Для обґрунтування субстанціональних критеріїв суспільного розвитку світова цивілізація все в більшій мірі має потребу в людській світоглядній парадигмі, яка спирається на фізичні теорії, залучені з раніш невідомих науці хронікально-метричних явищ, що дозволяє по-новому подивитись на світ, на людину. Вона стверджує, що все існуюче має хронікальну природу, тому видимий світ не є єдиним, що станів матерії існує велике розмаїття, що в світі визначаючими є не фізичні закони, а моральні, духовні. Звідси завданням філософії є необхідність проаналізувати найважливіші екзистенціалі людського буття – духовність і моральність, зайнятися "екологією душі".

Література

1. Бобылев С. Н. Экологизация экономического развития. – М., 1994. - 404 с.
2. Боголюбов С. А. Защита экологических прав. - М., 1996. – с. 8-20.
3. Гирусов Э. В. и др. Экология и экономика природопользования. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1998. - 455 с.
4. Макар С. В. Основы экономики природопользования. – М.: Институт международного права и экономики им. А. С. Грибоедова, 1998. – 192с.