Доцільно відзначити, що способи виконання технологічних і транспортних операцій у лісозаготівельному виробництві істотно впливають на стан лісовідновлення на лісосіках, зумовлюють появу боліт, підліску, підросту та не деревинної рослинності. Лісозаготівельне виробництво впливає на розвиток лісокористування і форм організації лісового господарства. Водночас організація лісовідновлення значною мірою визначає обсяги та способи заготівлі деревини.

Існують тісні організаційні та економічні зв’язки між лісовим господарством і лісозаготівельною промисловістю. Органи лісового господарства відпускають лісосічний фонд лісозаготівельним підприємствам і контролюють його експлуатацію. За стиглий ліс, відпущений у рубку, лісозаготівельні підприємства вносять кореневу плату, яка надходить у державний бюджет. Лісова охорона застосовує економічні санкції щодо лісозаготівельних підприємств за порушення встановленого порядку лісокористування.

Лісозаготівельна промисловість має тісні зв’язки з деревообробною та целюлозно – паперовою промисловістю, яким постачає круглі лісоматеріали та технологічну тріску. Круглі лісоматеріали у великих об’ємах споживає лісопильне виробництво.

Найбільшим споживачем деревини в Україні є будівельний комплекс. На промислове та житлове будівництво витрачається близько 60% пиловника та будівельного лісу. Багато лісоматеріалів споживають добувні галузі промисловості (особливо вугільна та залізорудна). На 1000 т. добутого вугілля витрачається 30 – 35 м3 лісоматеріалів. Високоякісні круглі лісоматеріали та пиломатеріали використовують у суднобудуванні, для виготовлення телеграфних і спеціальних стовпів.

Економіка деревообробної промисловості України тісно пов’язана з лісозаготівельною промисловістю лісних районів Росії. Її стан і розвиток значною мірою визначається обсягом поставок з цих районів круглих лісоматеріалів і пиломатеріалів. У зв’язку з цим виникає об’єктивна необхідність зміцнення зв’язків між деревообробними підприємствами України та лісозаготівельними Росії на підставі довготривалих взаємовигідних договорів і оптимізації транспортних потоків лісових вантажів.

В Україні складається напружена ситуація з забезпеченням народного господарства лісоматеріалами, папером, картоном та іншою продукцією із деревини. З 1970 по 1987 рік поставки ділової деревини за межі України збільшились на 26%, а завезення зменшилось на 37%. Якщо в 1970р. привізні круглі лісоматеріали в загальному балансі споживання деревини становили 79%, то в 1987рю – тільки 59%.

За межі України вивезено 80 тис. м3 ділових лісоматеріалів і 156 тис. т паперу. Підприємства лісового комплексу України експортували в 1995р. 46,9 тис. м3 ДСП, 7,7 млн. м3 ДВП, 17,1 тис. м3 фанери, 15,5 тис т целюлози, 2,5 тис т зошитів. На міжнародний ринок Україна поставила меблів на суму 18,9 млн. грн. і сувенірів – на суму 25,6 тис. грн. [9, с. 78].

Експортні можливості галузей лісового комплексу обмежені, з одного боку, невисокою якістю продукції, а з іншого – необхідністю враховувати, що Україна – одна з найменш забезпечених лісом і деревиною країн Європи. Підприємства лісового комплексу не задовольняють потреби внутрішнього ринку.

Галузі лісового комплексу тісно пов’язані зі світовим ринком. У комплексних лісових і спеціалізованих деревообробних підприємствах працює устаткування, закуплене в Росії, Швеції, Фінляндії, Німеччині, Польщі та інших країнах. Продукція цих підприємств надходить на міжнародний ринок, зокрема, круглі лісоматеріали, ДСП, ДВП, меблі, технологічна тріска, продукція мисливського господарства. [8, с. 15].

Проблеми пов’язані з використанням лісових ресурсів

Еколого-економічні проблеми забезпечення народного господарства України сировиною.Недостатня лісистість території України незначні запаси стиглого га перестійного лісу невисока продуктивність середньовікових і пристигаючих лісів створюють труднощі щодо забезпечення лісопромислового комплексу місцевою сировиною, а народного господарства і населення — кінцевою продукцією з деревини. Ці труднощі ускладнюються тим, що скорочується постачання деревини з Росії.

Для успішного вирішення цього завдання необхідно розробити національну довгострокову програму підвищення ефективності відтворення лісових ресурсів і раціонального їх використання. Доцільно в короткий строк досягти зменшення залежності підприємств лісопромислового комплексу від імпорту деревини.

Для остаточного вирішення цієї проблеми необхідний тривалий період. Разом з тим є можливість частково вирішити її у більш короткий строк. У першу чергу, це більш ефективне використання ресурсів деревини та її замінників, які є на численних підприємствах і в організаціях. Так, у комплексних лісових підприємствах України потенційні ресурси відходів лісозаготівель у 2000 р будуть становити близько 2,6 млн. м3, а маломірної деревини від рубок догляду за лісом — 3,4 млн. м3.

Із загального об'єму деревинних відходів лісозаготівельного та лісогосподарського виробництва близько 2,6 млн. м3 можна буде використати для виробництва промислової продукції Це значний резерв деревної сировини Він становить близько 40% деревини, яка заготовлюється в процесі головного користування лісом. [9, с. 37-40].

Необхідно істотно змінити на краще сучасну неефективну структуру споживання деревини, яка формувалася впродовж довгих років функціонування бюрократично-командноі системи господарювання. Доцільно прискорити розвиток галузей промисловості, які ефективно переробляють деревину (перш за все целюлозно-паперову). Сировиною для розвитку целюлозно-паперової промисловості є не тільки деревина, але і макулатура, вторинні сировинні ресурси сільського та комунального господарств (солома, очерет, деревина, яка заготовлюються в процесі догляду за парками, садами та поодинокими деревами тощо).

Неефективно (переважно як дрова) використовується деревина, яка заготовлюється в процесі рубок догляду за смугами вздовж залізничних і автомобільних доріг 1 це в умовах гострого дефіциту на деревину, коли її можна використати як повноцінну сировину для виготовлення целюлози, картону ДСП, ДВП та іншої ефективної в споживанні продукції. В полезахисних смугах можна щорічно заготовляти 2,5 млн. м3 деревини.

Україна для виробництва картону та іншої продукції використовує тільки 500 тис. т. макулатури, в той час як є можливості збільшити її споживання до 1 млн. т у рік.

Значна частка круглих лісоматеріалів в Україні використовується без попередньої механічної та хімічно-механічної обробки (стовпи, паливо тощо). Тому їх необхідно замінити більш ефективними. Очевидно, що ринкові економічні відносини, до яких прагне Україна деревини, прискореному розвитку ресурсозберігаючих виробництв і технологій.

Другий напрям вирішення проблеми — це істотне поліпшення відтворення лісосировинних ресурсів. Перспективними є плантаційне лісорозведення (особливо на непридатних для сільськогосподарського виробництва землях) вирощування насаджень із швидкорослих деревних порід, введення в лісові культури модрини японської та інших продуктивних деревних порід з метою їх вирубки в процесі проміжного користування лісом.

Необхідно підвищити ефективність відтворення захисних смуг уздовж транспортних шляхів не тільки для посилення їх захисних функцій, але й отримання повноцінної кондиційної деревини, забезпечити заліснення всіх малопридатних для сільськогосподарського виробництва земель. Підвищення лісистості території України до 20% дасть змогу в перспективі забезпечити лісопромисловий комплекс місцевими сировинними ресурсами, поліпшити кліматичні умови і їх позитивний вплив на продуктивність сільського господарства, а також збільшити рекреаційний потенціал лісів і його позитивний плив на здоров’я населення. [7, с. 56-60].

Проблема раціонального використання та управління лісовими ресурсами. Екологічна криза, дефіцитність лісосировинних ресурсів в Україні (лісистість території – 14,3%, при оптимальній у 19-23%; за рахунок власного виробництва потреба в деревині щороку задовольняються на 25-27%) завжди спонукали її фахівців до пошуку внутрішніх сировинних резервів для підвищення рівня самозабезпечення потреб країни за рахунок місцевих ресурсів, поліпшення показників навколишнього середовища.

Перевантаженість лісового відомства виробничими функціями, відсутність належних машин, механізмів і технологічних ліній (а останнім часом – і робочої сили) призвели не тільки до погіршання стану лісового фонду і, як наслідок, до зменшення продуктивності лісових земель, але й до його само-відсторонення від виконання надзвичайно важливої державної функції: відповідальності за піднесення рівня або повне забезпечення потреб держави в послугах лісу, в лісосировинних (і в першу чергу – деревних) ресурсах власного виробництва.

Формуванню такого ставлення сприяли гарантовані в минулому поставки деревини з інших регіонів, а також відповідний унітарному режимові господарський механізм – з його фінансово-кредитною системою, плануванням і ціноутворенням, - який в цілому не стимулює виробника, не сприяє використанню госпрозрахункових підойм.

Незважаючи на державну самостійність України і становлення ринкових умов господарювання, керівництво лісового відомства України і сьогодні всілякими методами намагається утриматися на старих позиціях концепції відтворення лісів і користування і користування деревними ресурсами, які явно входять у суперечність з ринковими умовами. Підтвердженням цьому є наукові праці співробітників Мін лісгоспу України і Лісовий Кодекс України, що орієнтовані на закріплення за цим відомством виконання лісозаготівель і первинної дерево переробки, тобто на за ним права визначати лісосіку, давати їй матеріально-грошову оцінку, проводити лісозаготівлю та реалізацію деревини.

Господарчий механізм, створений в умовах партійно-командної системи, не міг не вплинути на характер концепції ведення лісогосподарського виробництва і на стан лісів: в Україні на базі практично постійного лісофонду відведено в захисні насадження і виключено з експлуатації майже половину дерево станів, в експлуатаційних лісах здійснювалися виснажливі головні рубки, а після доведення вікової структури до критичної відбулося штучне «перекачування» головних рубок у рубки догляду шляхом збільшення у (3-3,5 рази) обсягу вирубки за масою.

Негативні результати не забарилися: через вирубування при рубках догляду кращих дерев (дерев «майбутнього») продуктивність середньовікових, достигаючих і стиглих деревостанів є на 20-40% (а в окремих випадках і на 50%) нижчою від нормальної, оптимальної, встановленої за таблицями ходу росту.

Негативні тенденції склалися і в промисловій переробці деревини. Аналіз матеріаломісткості продукції цієї підгалузі лісового комплексу показав, що із загального обсягу перероблюваної деревної продукції на продукції використовується 42%, а решта йде на паливно-енергетичні потреби або у відходи.

Структура використовування деревних ресурсів і випуску продукції на деревній основі взагалі є незадовільною. В Україні з кубометра заготовленої деревини, а також у розрахунку на душу населення виробляється менше деревостружкових (у 2 рази) і деревоволокнистих (у 6) плит, фанери (у 8), целюлози (в 10), паперу і картону (майже в 20 раз), ніж у Фінляндії, Франції, Швеції, Італії та Німеччині. [8, с. 27-34].

Також – одна з основних проблем українського лісового комплексу є те що, ліс офіційно не визнається нерухомим майном, він вилучений із фінансового і товарного обігу. Основний лісовий закон України – Лісовий кодекс – не визнає і не визначає ліс, як об’єкт економіко-правових стосунків, не передбачає просторової обмеженості такого об’єкта.

Не сприяє покращанню ситуації в лісовому господарстві система фінансування та методологія формування державного лісового доходу, за якими лісовирощування виявляється збитковим внаслідок переливу рентних коштів у інші галузі, що є споживачами деревини. Це зумовлено саме невизнанням лісових угідь нерухомим майном та вилученням даних природних об’єктів з цивільного та товарного обігу.

Виникає такий економічний казус, що ліс як угіддя офіційно не визнається носієм вартості. Після вирубки (знищення або порушення цілісності лісового угіддя) заготовлена деревина набуває вартості, стає товаром. Наслідком такої «державної економічної політики» є бажання всіх суб’єктів вирубувати ліс, надаючи йому «товарного вигляду», а не займатись лісовирощуванням. [9, с. 41].

Заключна частина

Перспективи розвитку ресурсного потенціалу. За сучасних умов адаптації всіх господарюючих суб’єктів до ринкової моделі господарювання, особливого значення набувають дослідження і перспективи розвитку галузевої та інституціональної структур де визначальний вплив мають фактори зміни форм власності в процесі приватизації пошук власного місця у ринковому середовищі.

Для визначення перспективних напрямків розвитку лісової промисловості необхідно обґрунтувати напрямки формування сучасного лісопромислового комплексу на основі галузевої та регіональної структури з орієнтацією на задоволення попиту економіки держави та ринку на його продукцію при повному і ефективному використанні власного виробниче-ресурсного потенціалу. Досягнення поставленої мети можна забезпечити шляхом порівняння світового досвіду з становищем у лісовій галузі України.

Досвід структурної політики у країнах з розвинутою економікою показує, що вона була спрямована на зростання і підвищення ефективності функціонування промислового комплексу, на реалізацію кінцевої мети — забезпечення усталеної конкурентноспроможної національної економіки.

Наприклад, на початку 70 х років продукція США була низької якості і низької конкурентоспроможності, через що торгівельний баланс країни був від¢ємним, сталося зниження експорту, а частка промислової продукції на світовому ринку скоротилася на третину. Промислова політика США передбачала подолання зазначених негативних явищ.

У Франції формування і реалізація промислової політики здійснювалися через державне втручання та регулювання економіки, прийняття стратегічних рішень та розробку пріоритетних напрямів науково-технічного прогресу. Всілякі міжнародні угоди були націлені на захист лісів господарюючим суб’єктам на внутрішньому ринку. [2, с. 43].

Наведений фрагментарний аналіз структурних перетворень у розвинутих країнах дає можливість виділити типові елементи промислової політики, які доцільно започаткувати і розширити в Україні. Основні з них:

• законодавче прийняття стратегічних, рішень щодо розвитку структурної переорієнтації промисловості, забезпечення контролю за ключовими галузями, внутрішнім ринком та інвестиціями;
• використання фінансової підтримки вітчизняного виробництва;
• формування зовнішньоекономічної політики у відповідності з національними інтересами, розробка і реалізація інноваційно-інвестиційних проектів;
• формування сітки фінансових інститутів господарського спрямування ринкового типу;
• державна підтримка вітчизняного бізнесу виробництва та ринку.

Дослідження і розробка пропозицій щодо структурної перебудови лісового комплексу мають велике значення бо проблему задоволення попиту держави і окремих громадян на деревину та продукцію на дерев’яній основі за умов нестачі власної сировини можна поставити на друге місце після вирішення проблем забезпечення енергоносіями та газом.

У системі сформованих міжгалузевих комплексів лісовий як виробничо-економічна система відіграє важливу роль. Питома вага його галузей у загальному обсягу виробництва товарної продукції України що року становить близько 2,5%, середньооблікової чисельності промислово-виробничого персоналу — близько 4 5% основних виробничих фон дів —2%. Лісовий комплекс забезпечує реалізацію низки міжгалузевих функцій, які постадійно об’єднуються в ланцюг «лісовирощування — заготівля — переробка».

Аналіз стану економіки лісового комплексу а також тенденцій і пропозицій щодо його розвитку доцільно дослідити за двома основними підходами: методичним та економічним.

Методичний підхід є необхідним у зв’язку з традиційними особливостями організації лісогосподарського і лісопромислового виробництв у минулому коли були гарантовані поставки лісоматеріалів з Росії та інших регіонів, а власним лісам відводилася природозахисна роль і ресурси використовувалися не на інтенсивній основі. Промислова переробка деревини структура випуску продукті в цілому не були орієнтовані на конкурентні умови ринкового господарювання, на формування ефективного виробництва з урахуванням діяння ринкових законів (вартості, попиту, пропозиції, конкуренції).

З економічної та соціальної точок зору ліс та його ресурси є продуктом і предметом праці а з економічної — засобом виробництва компонентів середовища і регенерую чого впливу на навколишнє середовище, тобто ліс є товаром, має вартість, належить до відновлюваних природних ресурсів а тому повинен використовуватися в обсягах згідно з лісівничими принципами безперервності та не виснажливості.

Користування деревними ресурсами в Україні в цілому має тенденцію до зменшення загальних обсягів (у 1950 р—166 млн. м3 у 1965 р — 14,3 млн., у 1996 р—1 14 млн., у 1997 р—10,4 млн. м3). За умов економічної кризи пропозиція деревини у 1997 р становила 10,4 мли м3 а попит на неї—9,3 млн. м3, за прогнозом на 1998 р, при попиті 9,7 млн. м3 і пропозиції 10 4 млн. м3 має бути забезпечене повне задоволення потреби держави і громадян у деревних ресурсах (навіть з певним розбалансуванням обсягів).

Звичайно, це веде до нагромадження залишків нереалізованої ділової деревини, які щоквартально коливаються від 300 тис до 600 тис м3 а це, у свою чергу, впливає на обсяги лісозаготівель. [6, с. 15].

Вихід економіки з кризи приведе до зростання попиту на деревину (до 1990 р держава споживала близько 33 млн. м3 деревини в умовно круглому лісі при заготівлі 14,3 млн. м3), тому наукові дослідження повинні орієнтуватися на пошук внутрішніх резервів на розширення джерел власного виробництва деревини оскільки навіть при існуванні нинішньої структури споживання деревини при досягненні обсягів виробництва продукції з неї на рівні 1990 р і традиційних обсягів лісозаготівель Україні доведеться щороку закуповувати лісоматеріали на суму близько 2 млрд. дол.

Крім того продуктивність наявних деревостанів залежно від умов і деревної породи є на 30—50% нижчою ніж у нормальних деревостанах (за таблицями ходу росту) використання щорічного середнього приросту деревини в Україні складає лише 0,64 м2/га (у Чехії — 4 Угорщині — 4 5 Австрії — 4 З Німеччині—4 Польщі—3 1) тобто у середньому приріст з одиниці площі у нас використовується на 16% а в сусідніх країнах—на 75— 100% більш як площі лісів передано у довгострокове користування агропромисловому комплексу, де через низький рівень технології лісогосподарських робіт, продуктивність деревостанів є у 2 рази нижчою ніж у лісів державного підпорядкування.

В Україні не дістали розвитку плантаційне лісовирощування та цільове користування лісом для плитного та целюлозно-паперового виробництв. [6, с. 16-17].

Динаміка і тенденції промислового виробництва лісового комплексу досліджені за два періоди (1965—1990 рр. і 1991 — 1997рр) показують, що за перший період якісні показники є істотно кращими фондоозброєність праці підвищилася більш як у 35 рази що забезпечило зростання її продуктивності, зниження матеріаломісткості продукції (хоча темпи зростання продуктивності праці помітно відставали від темпів зростання фондоозброєності).

За аналізований період частка галузей глибокої хіміко-механічної переробки деревини зросла у загальному обсязі товарної продукції з 81 до 87% у вартості основних виробничих фондів—з 767 до 867%, за чисельністю працюючих—з 636 до 80 4%.

На особливу увагу в цьому аналізі заслуговують обсяги лісового господарства і лісозаготівель які мають тенденцію до зниження. Це пояснюється стабілізацією обсягів садіння лісу лісозаготівель та інших робіт що дає підстави в цілому трактувати цей стан як грубу стратегічну помилку. Іншим незадовільним показником є незначні обсяги виробництва засобів виробництва для лісових галузей, що призвело до недостатнього технологічного рівня виконання робіт і до зниження якості продукції та ефективності.

За 1991—1997 рр. через кризу в економіці та спад обсягів виробництва у галузях не вдалося виконати завдання Державної програми розвитку лісогосподарського і лісопромислового комплексів на період до 2015 р щодо будівництва нових підприємств целюлозно-паперового та плитного виробництв.

Досягнута тенденція утримувалася протягом 1998 р і в цілому очікувався приріст обсягів виробництва порівняно з 1997 р на 1—4% За прогнозами, у перспективному періоді (1999—2005 рр.) тенденції стабілізації будуть розвинуті, а середньорічні темпи приросту становитимуть близько 7%. [5, с. 13-17].

До основних пріоритетів розвитку галузей належать:

• підвищення рівня використання продуктивності лісових земель;
• досягнення оптимальної структури виробництва деревних ресурсів;
• розвиток вітчизняного машинобудування для лісових галузей;
• підвищення продуктивності функціонуючих деревостанів;
• реконструкція діючих і будівництво нових підприємств, заводів за рахунок усіх можливих джерел фінансування;
• підвищення конкурентоспроможності вітчизняних видів продукції.

Реалізація завдань структурної перебудови економіки лісових галузей можлива за умови формування моделі господарювання, яка б відображала такі нові сучасні напрями:

• орієнтацію галузевої структури виробництва на розвиток прогресивних видів продукції;
• відтворення лісових ресурсів на багатоцільовій, розширеній основі;
• переорієнтацію капітальних вкладень і структури джерел інвестування на впровадження госпрозрахунку і формування джерел власних ресурсів для лісогосподарського виробництва;
• розширення лісосировинної бази, в основному, шляхом інтенсифікації лісогосподарського виробництва;
• докорінну зміну структури споживання сировини шляхом залучення до виробництва макулатури соломи, вторинних волокнистих матеріалів, деревних відходів а також докорінну зміну структури випуску продукції на деревній основі.

Основні завдання програми - закріплення економічного зростання, підвищення конкурентоспроможності продукції галузей лісової промисловості.

Реалізація основних пріоритетів розвитку лісових галузей можлива при орієнтації на такі принципи господарювання:

• підвищення рівня задоволення попиту на деревину і продукцію на деревній основі за рахунок власного виробництва (опора на власні ресурси);
• розвиток виробництва прогресивних видів продукції (замінників цільової деревини);
• розширене відтворення лісосировинних ресурсів;
• інтенсифікацію користування лісосировинними ресурсами;
• повну та ефективну переробку сировини;
• пом’якшення негативних зрушень у виробництві сировини, кінцевої продукції та їх споживанні;
• докорінне реформування господарського (економічного) механізму лісового комплексу для забезпечення госпрозрахунковості його господарської діяльності;
• посилення регулюючої ролі держави у реалізації структурних змін.

Для економічної оцінки рівня та якості структурних перетворень пропонується використати крім загальноприйнятих критеріїв (ефективності та оптимальності) ряд специфічних — таких, як:

• оптимальність забезпечення регенерації лісом компонентів навколишнього середовища;
• рівень задоволення попиту на лісоматеріали за рахунок власного виробництва;
• частка обсягу деревини (у готовій продукції) в загальному обсязі її переробки;
• випуск прогресивних видів продукції із знеособленого 1 м3 заготовленої деревини;
• структура випуску продукції.

Реалізацію пріоритетів розвитку лісових галузей і досягнення запропонованих критеріїв можна забезпечити за рахунок таких факторів - користування деревними ресурсами лісу повинне переорієнтуватися на інтенсивну основу, промислова переробка деревних ресурсів має здійснюватися на принципах повноти та ефективності. У прогнозному періоді очікується закріпити і розвинути набуті тенденції стабілізації економіки, що дозволить перейти до етапу нарощування обсягів виробництва.

Наведені економічні терміни і поняття спираються як на світовий досвід так і на власну економічну специфіку, історичні, національні та культурні традиції, кон’юнктури ринку і діяння його законів, існуючу структуру виробництва, потенціальні можливості.

Варто зазначити, що науково визначені та обґрунтовані концептуальні основи трансформування лісового комплексу і напрями підвищення ефективності його функціонування повинні охоплювати основні цілі структурної політики держави, етапи і пріоритети перебудови лісових галузей з урахуванням достатності джерел фінансування з боку як держави так і окремих господарюючих суб’єктів. [5, с. 18-20].

Загальні висновки по темі. Стан справ в якому сьогодні знаходиться лісовий комплекс можна назвати дійсно критичним. Комплекс у сьогоденні зітнувся з рядом таких проблем – екологічна криза, дефіцитність лісових ресурсів, конкуренція з закордонними виробниками (якість вітчизняної продукції у порівнянні із закордонною, показує не на нашу користь), недостача інвестиційних ресурсів, застарілість техніки тощо.

Розвиток ринкових умов господарювання поставив перед працівниками лісу складні завдання в зв’язку з приватизацією державного майна і можливою зміною форм організації виробництва в комплексних лісогосподарських підприємствах.

Основними напрямками розв’язання проблем розвитку лісового комплексу (лісогосподарського і лісопромислового виробництв) є:

• вдосконалення форм управління цим комплексом;
• комплексне використання наявних деревних ресурсів (власних і завізних);
• інтенсифікація відтворення лісів і користування лісом.

При ситуації, що складається в нашій державі (корпоратизації лісопромислових підприємств і державної власності на ліси), визначальним стає вибір форм організації виробництва в комплексних підприємствах, і в тому числі – забезпечення реалізації основних принципів відтворення лісів, користування лісом, ефективної переробки лісосировинних ресурсів.

Сьогодні лісогосподарським і лісопромисловим виробництвом управляють ті самі відомства з виконанням тих самих функцій, що й раніше. Звичайно, за час своєї діяльності існуючі форми управління мали певні здобутки, але їх структура громіздка, їх функції не сприяють розвиткові самостійності підприємств входять у суперечність з економічними методами управління виробничими процесами, а зовнішньоекономічна діяльність орієнтується на експорт продукції, головним чином сировинного напрямку.

З огляду на стан навколишнього середовища, лісового фонду і користування ним, на необхідність комплексної переробки лісосировинних ресурсів, вітчизняний і зарубіжний досвід, на особливості економіки лісового комплексу в умовах становлення ринкової моделі господарювання, у правління лісогосподарським і лісопромисловим виробництвом в Україні доцільно організувати з урахуванням чіткого поділу функцій між структурними формуваннями: Міністерством лісів України, Міністерством промисловості України, Міністерством охорони навколишнього середовища України.

Реалізація запропонованої моделі управління лісовим комплексом можлива за умови розробки концепції господарювання в галузі та пакета нормативних матеріалів, відповідного доопрацювання Лісового Кодексу, а також становлення основних інститутів ринку, які в цілому повинні забезпечити ведення робіт по відтворенню лісів, користуванню лісосировинними ресурсами та їх промисловій переробці на науковій основі. Трансформування існуючої системи може бути і частковим – у порядку експерименту у певних природноекономічних зонах.

Література

1. Шаблій О. «Економічна географія» // Львів. Світ. 1994.
2. Сенякевич І. Економіка галузей лісового комплексу // Київ. Знання. 1992.
3. Маценко Г. Все про ліс. Які вони дерева України. // Магістраль. – 1997. - №42 – 43., спец. випуск.
4. Рущак М. Ліси України: управління, експлуатація, відтворення. // Економіка України. 1995р. №6.
5. Медведев Ю. Дяченко Я. Проблеми розвитку лісопромислового комплексу: приорітети, структура, ефективність. // Економіка України 1999. №1.
6. Голуб О. Реструктуризувати лісовий фонд України. // Економіка України 1998. №11.
7. Бобко А. За деревиною лісу не бачать. // Віче 1999. - № 2.
8. Я. Дяченко. «Організація управління лісовим комплексом» // Економіка України 1996 № 7.
9. О. Голуб. «Про ліс та його вартість». // Віче 1997. - № 9.
10. Статистичний щорічник України. 1996 рік. Міністерство статистики України.
11. Генсірук І. Історія лісництва в Україні // Львів. Світ. 1990.
12. Навчальний атлас України. //Київ, НВП «Картографія», 1997.