Макроекономіка, як і мікроекономіка, являє собою розділ економічної теорії. У перекладі з грецького слово «макро» означає «великий», а слово «економіка» - «ведення господарства». Таким чином, макроекономіка - галузь економічної науки або частка націонал-економії, яка вивчає поведінку народного господарства як єдиного цілого в контексті аналізу глобальних ринків та їх взаємозв'язків. Макроекономіка займається функціонуванням таких секторів народного господарства як ресурси, платіжний баланс, інфляція.

Об'єкт та предмет макроекономіки

Об'єктом макроекономіки є економічна система, що являє собою сукупність економічних суб'єктів, діяльність яких спирається на історично визначені форми виробничих відносин та адекватні їм механізми регулювання економічної діяльності.

Макроекономіку, що виконує пізнавальну функцію, називають позитивною, а макроекономіку, що виконує прикладну функцію — нормативною.

З точки зору предметних областей (явищ і процесів, які вивчаються), предмет макроекономіки розкривається через такі основні питання:

- обсяг виробництва національної економіки (обсяг ВВП та темп його зростання);

- рівень цін (рівень інфляції);

- рівень безробіття;

- стан платіжного балансу.

Основні макроекономічні показники

Відповідно до основних предметних областей, виділяють чотири основні макроекономічні показники:

1. Обсяг ВВП (гр. од./період) та темп його зростання (%) (показує обсяг виробництва і споживання благ в економіці).

2. Рівен цін (%) або рівень інфляції (показує динаміку загального рівня цін в економіці).

3. Рівень безробіття (%) (показник зайнятості ресурсів у виробництві).

4. Стан платіжного балансу (гр. од./період) (різниця між закордонними надходженнями грошових коштів та виплатами за кордон).

Суб'єкти макроекономіки

Суб'єкти (дійові особи, макроекономічні агенти, сектори) макроекономіки:

1. Сектор домашніх господарств.

2. Сектор фірм (підприємницький сектор).

3. Державний сектор (держава).

4. Закордонний сектор (решта світу).

Всі макроекономічні суб`єкти є агрегованими (агрегатами), оскільки утворюються шляхом укрупнення відповідних мікроекономічних одиниць.

Вперше термін «макроекономіка» вжив у своїй статті в 1933 році відомий норвезький учений - економіст-математик, один з основоположників економетрики, лауреат Нобелівської премії Рагнар Фріш (Ragnar Frisch). Однак змістовно сучасна макроекономічна теорія веде свій початок від фундаментальної праці видатного англійського економіста, представника Кембриджської школи, лорда Джона Мейнарда Кейнса (John Maynard Keynes). У 1936 році вийшла його книга «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей», у якій Кейнс заклав основи макроекономічного аналізу. Значення роботи Кейнса було таке велике, що в економічній літературі виник термін «Кейнсіанська революція» і з'явилася кейнсіанська макроекономічна модель або кейнсіанський підхід на противагу традиційному єдино що існував до того часу класичному підходу до вивчення економічних явищ, тобто мікроекономічному аналізу (класична модель). 
На відміну від мікроекономіки, яка вивчає економічну поведінку окремих (індивідуальних) господарюючих суб'єктів (споживача або виробника) на індивідуальних ринках, макроекономіка вивчає економіку як єдине ціле, досліджує проблеми, спільні для всієї економіки, і оперує сукупними величинами, такими як валовий внутрішній продукт, національний доход, сукупний попит, сукупна пропозиція, сукупне споживання, інвестиції, загальний рівень цін, рівень безробіття, державний борг та ін. 
Основними проблемами, які вивчає макроекономіка, є: економічне зростання і його темпи; економічний цикл і його причини; рівень зайнятості та проблема безробіття; загальний рівень цін і проблема інфляції; рівень ставки відсотка і проблеми грошового обігу; стан державного бюджету, проблема фінансування бюджетного дефіциту і проблема державного боргу; стан платіжного балансу і проблеми валютного курсу; проблеми макроекономічної політики. 
Всі ці проблеми неможливо вирішити з позицій мікроекономічного аналізу, тобто з рівня окремого споживача, окремої фірми і навіть окремої галузі. Саме тому, що існує цілий ряд таких обще- або макроекономічних проблем, з'являється необхідність у виникненні самостійного розділу економічної теорії, самостійної дисципліни - макроекономіки. 
Важливість вивчення макроекономіки полягає в наступному: 

вона не просто описує макроекономічні явища і процеси, але виявляє закономірності і залежності між ними, досліджує причинно-наслідкові зв'язки в економіці; 
знання макроекономічних залежностей і зв'язків дозволяє оцінити існуючу в економіці ситуацію і показати, що потрібно зробити для її поліпшення, і, в першу чергу, що мають вжити політичні діячі, тобто дозволяє розробити принципи економічної політики; 
знання макроекономіки дає можливість передбачити, як будуть розвиватися процеси в майбутньому, тобто складати прогнози, передбачати майбутні економічні проблеми. 
Аналіз ex post і ex ante. Розрізняють два види макроекономічного аналізу: аналіз ex post і аналіз ex ante. Макроекономічний аналіз ex post або національне рахівництво, тобто аналіз статистичних даних, що дозволяє оцінювати результати економічної діяльності, виявляти проблеми і негативні явища, розробляти економічну політику щодо їх вирішення і подолання, проводити порівняльний аналіз економічних потенціалів різних країн. Макроекономічний аналіз ex ante, тобто прогнозне моделювання економічних процесів і явищ на основі певних теоретичних концепцій, що дозволяє визначити закономірності розвитку економічних процесів та виявити причинно-наслідкові зв'язки між економічними явищами і змінними. Це і є макроекономіка як наука. 

Методи і принципи макроекономічного аналізу 

У своєму аналізі макроекономіка використовує ті ж методи і принципи, що і мікроекономіка. До таких загальних методам і принципам економічного аналізу відносяться: абстрагування, (використання моделей для дослідження і пояснення економічних процесів і явищ); поєднання методів дедукції та індукції; поєднання нормативного і позитивного аналізу; використання принципу «за інших рівних умов», припущення про раціональність поведінки економічних агентів та ін. 
Особливість макроекономічного аналізу полягає в тому, що його найважливішим принципом виступає агрегування. Вивчення економічних залежностей і закономірностей на рівні економіки в цілому можливе лише, якщо розглядати сукупності або агрегати. Макроекономічний аналіз вимагає агрегування. Агрегування являє собою об'єднання окремих елементів в одне ціле, в агрегат, в сукупність. Агрегування завжди грунтується на абстрагуванні, тобто відволіканні від несуттєвих моментів і виділенні найбільш значущих, істотних, типових рис, закономірностей економічних процесів і явищ. Агрегування дозволяє виділити: макроекономічних агентів, макроекономічні ринки, макроекономічні взаємозв'язки, макроекономічні показники. 

Агрегування, засноване на виявленні найбільш типових рис поведінки економічних агентів, забезпечує можливість виділити чотири макроекономічних агента: 

домогосподарства, 
фірми, 
держава, 
іноземний сектор. 
Домогосподарства (households) - це самостійний, раціонально діючий макроекономічний агент, метою економічної діяльності якого виступає максимізація корисності, що є в економіці: а) власником економічних ресурсів (праці, землі, капіталу і підприємницьких здібностей). Продаючи економічні ресурси, домогосподарства отримують доходи, більшу частину яких вони витрачають на споживання (споживчі витрати) і тому виступають б) основним покупцем товарів і послуг. Частину доходу домогосподарства зберігають і тому є в) основним кредитором, тобто забезпечують пропозицію кредитних коштів в економіці. 
Фірми (business firms) - це самостійний, раціонально діючий макроекономічний агент, метою економічної діяльності якого виступає максимізація прибутку. Фірми виступають: а) покупцем економічних ресурсів, за допомогою яких забезпечується процес виробництва, і тому фірми є б) основним виробником товарів і послуг в економіці. Отриману виручку від продажу вироблених товарів і послуг, фірми виплачують домогосподарствам у вигляді факторних доходів. Для розширення процесу виробництва, забезпечення приросту запасу капіталу та відшкодування зносу капіталу фірмам необхідні інвестиційні товари (в першу чергу, обладнання), тому фірми є в) інвесторами, тобто покупцями інвестиційних товарів і послуг. А оскільки, як правило, для фінансування своїх інвестиційних витрат фірми використовують позикові кошти, то вони виступають г) основним позичальником в економіці, тобто пред'являють попит на кредитні кошти. 
Домогосподарства і фірми утворюють приватний сектор економіки. 
Держава (government)-це сукупність державних установ і організацій, які володіють політичним і юридичним правом впливати на хід економічних процесів, регулювати економіку. Держава - це самостійний, раціонально діючий макроекономічний агент, основне завдання якого - ліквідація провалів ринку (market failures) і максимізація суспільного добробуту - і виступаючий тому: а) виробником суспільних благ; б) покупцем товарів і послуг для забезпечення функціонування державного сектора та виконання своїх численних функцій; в) перерозподілювач національного доходу (через систему податків і трансфертів); г) в залежності від стану державного бюджету - кредитором або позичальником на фінансовому ринку. Крім того, держава виступає д) регулятором і організатором функціонування ринкової економіки. 
Воно створює і забезпечує інституціональні основи функціонування економіки (законодавча база, система безпеки, система страхування, податкова система тощо.), Тобто розробляє «правила гри»; забезпечує і контролює пропозицію грошей в країні, оскільки володіє монопольним правом емісії грошей; проводить макроекономічну політику, яка поділяється на: 

структурну, що забезпечує економічне зростання 
кон'юнктурну (стабілізаційну), спрямовану на згладжування циклічних коливань економіки та забезпечення повної зайнятості ресурсів, стабільного рівня цін і зовнішньоекономічної рівноваги). Основними видами стабілізаційної політики є: а) фіскальна (або бюджетно-податкова) політика; б) монетарна (або грошово-кредитна) політика; в) зовнішньоекономічна політика; г) політика доходів. 
Приватний і державний сектори утворюють закриту економіку. 

Іноземний сектор (foreign sector) - об'єднує всі інші країни світу і є самостійним раціонально діючим макроекономічним агентом, що здійснює взаємодію з даною країною за допомогою: а) міжнародної торгівлі (експорт та імпорт товарів і послуг), б) переміщення капіталів (експорт та імпорт капіталу, тобто фінансових активів). 
Додавання в аналіз іноземного сектора дозволяє отримати відкриту економіку. 
Агрегування ринків проводиться з метою виявлення закономірностей функціонування кожного з них, а саме: дослідження особливостей формування попиту та пропозиції і умов їхньої рівноваги на кожному з ринків; визначення рівноважної ціни і рівноважного обсягу на основі співвідношення попиту і пропозиції; аналізу наслідків зміни рівноваги на кожному з ринків. 
Агрегування ринків дає можливість виділити чотири макроекономічні ринку: 

ринок товарів і послуг (реальний ринок), 
фінансовий ринок (ринок фінансових активів), 
ринок економічних ресурсів, 
валютний ринок. 
Для отримання агрегованого ринку товарів і послуг (goods market) ми повинні абстрагуватися (відволіктися) від усього розмаїття вироблених економікою товарів і виділити найбільш важливі закономірності функціонування цього ринку, тобто закономірності формування попиту і пропозиції товарів і послуг. Співвідношення попиту і пропозиції дозволяє отримати величину рівноважного рівня цін (price level) на товари та послуги і рівноважного обсягу їх виробництва (output). Ринок товарів і послуг називають також реальним ринком (real market), оскільки там продаються і купуються реальні активи (реальні цінності - real assets). 
Фінансовий ринок (ринок позикових коштів) (financial assets market) - це ринок, де продаються і купуються фінансові активи (гроші, акції та облігації). Цей ринок ділиться на два сегменти: а) грошовий ринок (money market) або ринок грошових фінансових активів; б) ринок цінних паперів (bonds market) або ринок негрошових фінансових активів. На грошовому ринку не відбуваються процеси купівлі та продажу (купувати гроші за гроші безглуздо), проте дослідження закономірностей функціонування грошового ринку, формування попиту на гроші і пропозиції грошей дуже важливо для макроекономічного аналізу. Вивчення грошового ринку, умов його рівноваги дозволяє отримає рівноважну ставку відсотка (interest rate), виступаючу «ціною грошей» (ціною кредиту), і рівноважну величину грошової маси (money stock), а також розглянути наслідки зміни рівноваги на грошовому ринку та його впливу на ринок товарів і послуг. Основними посередниками на грошовому ринку є банки, які приймають грошові вклади і видають кредити. 
На ринку цінних паперів продаються і купуються акції та облігації. Покупцями цінних паперів, в першу чергу, є домогосподарства, які витрачають свої заощадження з метою отримання доходу (дивіденду по акціях і відсотки по облігаціях). Продавцями (емітентами) акцій виступають фірми, а облігацій - фірми і держава. Фірми випускають акції та облігації з метою отримання коштів для фінансування своїх інвестиційних витрат і розширення обсягу виробництва, а держава випускає облігації для фінансування дефіциту державного бюджету. 

Ринок ресурсів (resource market) в макроекономічних моделях представлений ринком праці (labour market), оскільки закономірності його функціонування (формування попиту на працю і пропозиції праці) дозволяють пояснити макроекономічні процеси, особливо в короткостроковому періоді. При вивченні ринку праці ми повинні відволіктися (абстрагуватися) від всіх різних видів праці, відмінностей у рівнях кваліфікації і професійної підготовки. У довгострокових макроекономічних моделях досліджується також ринок капіталу. Рівновага ринку праці дозволяє визначити рівноважний кількість праці (labour force) в економіці і рівноважну «ціну праці» - ставку заробітної плати (wage rate). Аналіз нерівноваги на ринку праці дозволяє виявити причини і форми безробіття. 
Ринок валюти (foreign exchange market) - це ринок, на якому обмінюються один на одного національні грошові одиниці (валюти) різних країн (долари на ієни, марки на франки і т.п.). В результаті обміну однієї національної валюти на іншу формується обмінний (валютний) курс (exchange rate).