Економічна думка України 20-90-х р. р. ХХ ст.

У 20-х роках в Україні економічна думка відображала особливості національної економіки (зокрема організацію селянських господарств, яким не була властива общинність і які спиралися на суто приватний інтерес), ленінська програма побудови соціалізму не знайшла підтримки, особливо її аграрна частина.

Більшовицька аграрна реформа передбачала зрівняльний переділ земель з передачею їх селянам для створення комун та інших кооперативних форм.

Програму більшовиків критикували: М. Туган-Барановський, В. Косинський, В. Воблий. Вони виступали проти націоналізації землі, говорячи про те, що приватний інтерес є рушійною силою розвитку, а колективізм у землеробстві, призведе до відмирання природних сил, які не можуть бути замінені волею та вмінням людей.

З 30-х років політичній економії в Україні нищівного удару завдав Сталін. Після конференції аграрників-марксистів почались переслідування та знищення всіх економістів, які мали власну принципову позицію.

Відродження економічної думки України починається тільки у 60-ті р. р.

В цей час виходять з друку праці І. Лукінова, Ю. Пахомова, В. Корнієнка, І. Ястремського, які пропонують зміну підходів до визначення ролі політичної економії в соціально-економічних перетвореннях.

З'являються фундаментальні праці щодо проблем розвитку економічного механізму, таких як проблеми народного господарського планування (О. Петров, Л. Горелік, П. Першин та ін.).

Був сформований новий категоріальний апарат і відображений у працях економістів: Ю. Пахомова, А. Чухно, С. Дзюбика, В. Логвиненка, Ю. Палкіна, М. Панченка, А. Покритана, М. Черненка, В. Черняка, І. Ястремського та ін.

Розвиток економічної теорії у період 60-90 рр. перебував під впливом партійних настанов та ідеологічних догм.

У 70-х роках економісти у своїх працях наголошували на переростання соціалізму у комунізм. У другій половині 80-х років розпочався критичній аналіз "розвинутого соціалізму".

На початку 90-х років у центрі українських політекономіків було дослідження предмету та методу політичної економії.

На відміну від авторів, які при визначені предмету політекономії за основу брали загальні положення К. Маркса, Ф. Енгельса та В. І. Леніна (Предметом політичної економії є виробничі відносини та закони, що управляють виробництвом, розподілом, обміном матеріальних благ у суспільстві).

Ю. Пахомов, А. Чухно, М. Черненко щодо визначення предмету політичної економії зробили новий теоретико-методологічний підхід - "Політична економія вивчає виробничі відносини не лише в тісній взаємодії з виробничими відносинами але й із надбудовою", у праці "Методологічні проблеми політекономії соціалізму".

З'являються праці, щодо проблем розвитку економічного механізму, теоретичних підходів до використання ринкових форм за умов соціалізму.

У творах Ю. Пахомова, В. Черняка, А. Чухна, В. Логвиненка, С. Мочерного з'являються дослідження проблем соціалістичної власності.

Українська економічна теорія починає повертатись до світової економічної думки.

Становлення та розвиток України як суверенної держави вимагає глибоких перетворень в економічному житі суспільства. Їх суть полягає в переході від тотально-планової та ринкової економіки. Між цими двома економічними системами протікає перехідний період, який теж потребує наукового обґрунтування та економічного дослідження.

Характеризуючи загальний етап перехідної економіки України, А. Покритан вважає, що на кінець 90-х років завершується формування тільки передумов для розвинутих ринкових відносин, саме ж становлення ринкового господарства почнеться вже за межами 2000р. І. Лукінов, А. Чухно пропонують здійснювати відродження економіки на розвитку власного внутрішнього ринку за рахунок підвищення платоспроможності товаровиробників і споживачів.

Основою структурної перебудови народного господарства може стати посилення інвестиційного процесу, але інвестиції в економіку мають бути мобілізовані за рахунок внутрішніх джерел (накопичення прибутку підприємств, кошти держави, амортизації, кредитні ресурси комерційних банків і т. д.)

В. Гець вважає, що перебудова можлива тільки на основі посилення інвестиційного процесу. Практика зовнішніх інвестиції та позики в економіку України є вимушеною, але не виправданою. Потрібно посилювати національні інвестиційні джерела.

Економічна думка Українського зарубіжжя

Початок науковим дослідженням в еміграції був покладений у Відні, де у 1921р. відкрився Український вільний університет, ректором якого було обрано М. Грушевського.

Володимир Тимошенко (1885-1965) є, безумовно, одним з найвидатніших українських економістів зарубіжжя. Він працював в УВУ, потім був запрошений до США, викладав у Мічиганському університеті, а з 1936 р. до кінця життя займався науково-дослідною роботою у Стенфордському університеті.

В. Тимошенко вивчав вплив коливань у виробництві сільськогосподарської продукції на економічну кон'юнктуру, господарські цикли, стан ринкових операцій.

На противагу групі теоретиків, які в економічних циклах бачили певне самородне явище ринкового господарства, В. Тимошенко відстоював думку, що перехід від депресії до господарського пожвавлення і вслід за цим до високого до кон'юнктурного напруження відбувається не автоматично, а за допомогою складної кореляції певних економічних чинників.

Видатним ученим української діаспори у США був Роман Роздольський (1898-1967). Він навчався у Празькому та Віденському університетах, здобув ступінь доктора політичних наук. Роздольський відомий своїми працями з політології, соціології, економічної історії. Останні два десятиріччя свого життя вчений займався дослідженням методологічних та концептуальних проблем марксистської економічної теорії, зокрема "Капіталу" К. Маркса та його ранніх варіантів.

Р. Роздольський був першим ученим на Заході, хто віднайшов у Нью-йоркській бібліотеці оригінальне видання "Економічних рукописів 1857-1858 рр." К. Маркса і присвятив багато уваги тлумаченню та популяризації цієї праці.

Богдан Гаврилишин (народився у 1926 р.) - голова Ради до радників Президії Верховної Ради України, голова Міжнародного Фонду Відродження (Київ), у 1967-1986 рр. - директор Міжнародного Інституту Менеджменту (Швейцарія).

Богдан Гаврилишин є визнаним у світі спеціалістом з менеджменту та освіти в галузі менеджменту. Економічного та політичного середовищ. Цій проблематиці присвячено понад 80 статей, а також дві книги вченого: "Навчання керівних кадрів. Методичні аспекти" (Берн; Франкфурт. 1977); "Дороговказ у майбутнє. До найбільш ефективних суспільств" Оксфорд, 1980), видані також французькою, німецькою, японською, іспанською, корейською, польською та українською мовами.

Б. Гаврилишин є членом Римського клубу, членом Академії Наук України, членом-кореспондентом Світової Академії Мистецтв та Науки, членом-кореспондентом Міжнародної Академії Менеджменту.

Останній час Б. Гаврилишин активно працює над теоретичними аспектами та надає велику практичну допомогу розбудові української держави. Цій проблемі присвячені багаточислені статті та виступи вченого на конференціях, а також плідна діяльність у Консультативно-дорадчій Раді при Парламенті України

Крім згаданих учених, плідно працюють на ниві економічної науки І. Гордіїв (Австралія), Ю. Чучман, В. Калимон, А. Романюк, С. Гринюк, Р. Сербін, І. Стебельський (Канада), А. Білинський, З. Соколюк (Німеччина), І. Мурицький (Франція) та ін.

Список використаної літератури

1. Горкіна Л. П. Нариси з історії політичної економії в Україні. Остання третина Х-IX - перша третина ХХ ст. - К., 1994.

2. Злупко С. М. Економічна думка України: тексти лекцій. – Львів, 1992.

3. Злупко С. М. Михайло Туган-Барановський. Український економіст світової слави. - Львів, 1993.

4. Історії економічної думки України: Навч. Посібник. Р. Х. Васильєва та ін. -К., 1993.

5. Історія економічних вчень. Опорний конспект лекцій. Під ред. В. М. Тарасевича. - Дніпропетровськ: АМСУ, 1999.

6. Ковальчук В. С., Сарай М. І. Історія світової економічної думки: Навч. курс. -Тернопіль, 1996.

7. Українська економічна думка: Хрестоматія. - К., 1998.

8. Юхименко П. І., Леоненко П. М. Історія економічних вчень. Навчальний посібник. - К., 2001.