На території України виділяються історико-географічні області. Вони складають етнічну територію України. І Етнічна територія - це ділянка земної поверхні Землі, компактно заселена [представниками одного етноса. До історико-географічних областей України належать: Київщина, Галичина, Волинь, Буковина, Слобідська Україна, Західна Україна, Таврія, Бессарабія, Покуття, Запоріжжя, Гетьманщина. Київщина - центральні території України на Правобережжі Дніпра. Ця територія була заселена з найдавніших часів. Саме тут почалося формування українського народу. На цих землях виникає Київ, що пізніше став столицею сильної держави - Київської Русі. Галичина. Ця територія знаходиться на Заході України, до складу її входять Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська області. Галичина в XII -XIV ст. була ядром Галицько-Волинськоїдержави. Укінці XIV ст., після занепаду Галицько-Волинської держави ця область входила до складу різних державних утворень. Волинь. Ця область займає територію південної частини Волинської області, південно-західної частини Житомирської, північно-східної частини Львівської, північної частини Тернопільської і Хмельницької областей. У давні часи цю територію заселяли праукраїнські племена. Область входила до складу Галицько-Волинської держави. У X - XI ст. тут виникло багато міст, які стимулювали розвиток ремесел і промислів. Буковина займає територію Чернівецької області. Для цієї області характерне те, що разом з українцями тут проживають численні групи інших народів: угорців, румун, словаків, чехів, молдаван і інших. Буковина увійшла до складу України в 1940 році. До цього часу Буковина була частиною Румунії. Слобідська Україна (Слобожанщина) охоплює Харківську, південно-східну частину Сумської, східну частину Полтавської, південно-східну частину Дніпропетровської, південні частини Донецької і Луганської областей. Інтенсивне заселення почалося в середині XVII століття, коли на цю територію переселялося українське населення з центральних областей України. Область входила до складу Російської держави. З 1922 року Слобожанщина - у складі УРСР. Західна Україна. Територія цієї області співпадає з кордоном українських районів в межах колиш¬ньої Австро-Угорської імперії. У листопаді 1918 року була проголошена Західно-Українська Народна Республіка. 22 січня 1919 р. відбувався акт з'єднання - злуки - ЗУНР і УНР. ЗУНР увійшла до складу УНР. Після падіння УНР територія Західної України була під владою Польщі, а Закарпаття було приєднане до Чехо-Словаччини. Таврія вміщує територію АРК і частину Херсонської області. Ця степова частина України заселена з давніх часів. Через Таврію проходили шляхи, по яких кочовики рухалися на північ. На вільні землі Таврії приходили і селилися переселенці з Правобережжя. Захистом для них протягом XV - XVI ст. було українське козацтво. Бессарабія включає територію Придністров'я і частину Одеської області. Ці землі були заселені українцями. У 1918 р. територію Південної Бессарабії окуповувала Румунія. У Придністров'ї в 1924 р. була створена, в складі УРСР, Молдавська автономна республіка. У 1940 році Південна Бессарабія увійшла до УРСР, її включили до складу Одеської області. У цьому ж році СРСР анексував Бессарабію і сформував Молдавську РСР, землі Української Бессарабії автоматично увійшли до складу Молдавії. Покуття - назва стосується південно-східної частини Івано-Франківської області, обмеженої з півночі Іністром, із заходу - його притоками Бистрицею і Бистрицею Солотвинською. Назва Покуття відома зсередини XVII ст. Це одна з найдавніших областей України. Для населення характерний тісний зв'язок -зселенням Поділля і Карпат, самобутність традицій, фольклору, господарства. Запоріжжя - козацька республіка, яка простягалася широкою смугою від Південного Бугу на заході із Сіверського Дінця на сході. Сформувалося в середині XVII століття. Запоріжжя стало центром • -раїнської держави, але не змогло об'єднати всі етнічні українські землі. У1686 р. Україна була розділена між Польщею і Росією. Кордон проходив в основному по лінії р. Дніпро. Запоріжжя в складі Росії отримало азтономію. У1775 р. Запоріжжя було остаточно зруйноване. Гетьманщина - українська територія, яка знаходилася під владою Росії. Територія Гетьманщини мала меридіанальну протяжність від Верхньої Десни до Запоріжжя. Гетьманщина мала деякі автономні державні права. Столицею Гетьманщини було місто Батурин. За часів Катерини II в 1764 р. Гетьманщина припинила своє існування. Етногеографічні райони У кожній області по питомій вазі корінної нації і етнічних меншин виділяють етногеографічні райони. Гуцульщина займає східну частину Українських Карпат. На цій території проживають гуцули. Головним : зняттям гуцулів було тваринництво. На цій основі розвинулося особливе полонинське господарство, ссобливий характер поселень - розкидане розміщення садиб. Широкої популярності набули вироби гуцульських народних промислів, ремесел, мистецтва. Бойківщина - район, суміжний на заході з Гуцульщиною. Займає центральну частину Українських Карпат. Бойківські села розміщені в долинах річок і мають скупчений характер. Традиційні галузі -осподарства - землеробство, для якого освоювалися гірські схили і лісові галявини. Розвиненими були ткацтво, кушнірство, гончарство, бондарство. Твори народного живопису XV-XVI11 ст., що збереглися, особливо іконопис, є унікальною пам'яткою української культури. Лемківщина - західний край української етнічної території по обох схилах Низьких Бескидів. Північна "емківщина належить Польщі, а південно-західна - Словаччині. Головне в господарській діяльності лемків - землеробство; з ремесел, промислів - обробка дерева, каменю, вовни, ткацтво. Поселення -скупчені в долинах річок. Типовою була довга лемківська хата, в якій під одним дахом знаходились всі житлові і господарські приміщення. Лемки зберігають своєрідні сімейні звичаї, обряди, пісні.
