|
|
 |
Елвіс Преслі
Ранні роки (1935—1953)
Дитинство
Елвіс Преслі народився у місті Тупело близнюком у сім'ї Вернона і Ґледіс Преслі (англ. Vernon and Gladys Presley), проте його брат, Джессі Гарон, не вижив. Сім'ї Преслі жилось нелегко — і справи погіршились, коли батько майбутнього співака у 1938 році відсидів два роки у в'язниці за підробку банкових чеків. Сам Елвіс із дитинства виростав в оточенні музики й релігії: неодмінно відвідував церкву та співав у церковному хорі. Мати Преслі особливо стежила за манерами сина, прищепивши тому на все життя виняткову ввічливість і пошану до старших. Уже на своє одинадцятиріччя Елвіс отримав замість велосипеда, який сім'я не могла собі дозволити,— ґітару. Ймовірно, на такий вибір вплинув перший музичний успіх Елвіса, адже за декілька місяців до того отримав він приз на ярмарку за виконання американської народної пісні «Стара вівчарка» (англ. «Old Shep»).
У Мемфісі
У вересні 1948 року сім'я Преслі переїхала в Мемфіс, штат Теннессі, де й були кращі можливості для батька Преслі знайти роботу. Саме у Мемфісі Елвіс більш усвідомлено цікавився сучасною музикою: по радіо слухав кантрі, традиційну естраду, — а також передачі з негритянською музикою: блюз, буґі-вуґі, ритм-енд-блюз. Часто відвідував він квартали Біль-стріт у Мемфісі, спостерігав гру чорних блюзменів та бродив негритянськими магазинами: під їхнім впливом вироблявся в Елвіса стиль одягу, яким яскраво виділявся серед інших.
«Сан-Студіо»
Закінчивши школу літом 1953 року, 18-річний Преслі працював водієм вантажівки, а вже 18 липня Елвіс зайшов у фоностудію Сема Філліпса,— і записав за 8 доларів під гітару пісні «Щастя моє» (англ. «My Happiness») і «Починає тоді краятись серце моє» (англ. «That’s When My Heartache Begins»). Платівка мала бути подарунком матері Преслі, — але насправді, як і сам зізнався він, зробив запис, бажаючи почути, як саме звучатиме власний голос на жорсткому носії. А вже для себе, Елвіс записав ще одну платівку 4 січня 1954 року із піснями: «Ніколи не стоятиму тобі назаваді»/«Не однаково було б без тебе мені» (англ. «I'll Never Stand in Your Way»/«It Wouldn't Be the Same Without You».) — та декілька місяців до запису навіть встиг він виступити в клубі та навіть на декількох концертах. Наміряючи вже тоді безумовно стати музикантом, Елвісу ще доводилося застановлятися над жанром, у якому доведеться йому попрацювати: виконуватиме ґоспел і церковні гімни, чи гратиме кантрі? Секретарка фоностудії «Сан-Студіо» (англ. Sun Studio), зацікавившись, записала дані та координати Преслі, коли той на її питання про виконавця, до якого наближається його спів, відповів,— що такого немає. (Їх діалог став майже легендарним: англ. I said, "What kind of singer are you?" He said, "I sing all kinds." I said, "Who do you sound like?" He said, "I don't sound like nobody.") Попросивши у неї передзвонити йому, коли тільки у фірмі Філліпса, яка випускала тоді в основному негритянську музику на лейблі «Сан-Рекордс» англ. «Sun Records», буде потрібно співака, — Елвіс неодноразово зупинявся у фоностудії в надії одержати там же роботу.
Записи для Sun Records (1954—1955)
«That's All Right»
У червні 1954 року Сем Філліпс планував записати декілька пісень для «Сан-Рекордс» і для цього запросив знайомих йому гітариста Скотті Мура і контрабасиста Біла Блека. У пошуках вокаліста він таки скориставсь підказкою секретарки та взяв Елвіса Преслі. Попри те, що спочатку нічого виразного не виходило, репетиції у студії таки продовжувалися декілька тижнів. А вже 5 липня, коли музиканти на перерві після запису балади «Люблю тебе, тому що…» (англ. «I Love You Because») стали награвати «Усе гаразд, (мама)» (англ. «That’s All Right (Mama)») (була це блюзова композиція Артура Крудапа),— Преслі, Мур і Блек додали їй несподіваного ритму. Почувши в студії грання, Філліпс спитав музикантів, що саме вони грають, а ті призналися,— що й самі не знають. Філіпс попросив їх повторити те ж саме та записав пісню; аналогічним чином записано услід і хіт Біла Монро «Синій місяць Кентуккі» (англ. «Blue Moon of Kentucky»). Так народилося i побажане звучання, за яким ненароком шукали Сем Філліпс і сам Преслі. Сингл «That’s All Right» (із «Blue Moon Of Kentucky» на зворотному боці) вийшов 19 липня 1954 року — і розійшовся тиражем двадцяти тисяч екземплярів, завдяки майже безперервному його програванню на радіохвилях Мемфісу.
Перші сингли і виступи
За формулою першого синглу (запис однієї сторони на основі блюзу, запис зворотної — на основі кантрі) були випущені протягом року такі платівки: «Good Rockin’ Tonight / I Don't Care If the Sun Don't Shine» (вересень 1954 р.), «Milkcow Blues Boogie / You're a Heartbreaker» (січень 1955 р.), «Baby, Let's Play House / I'm Left, You're Right She's Gone» (квітень 1955 р.), «I Forgot To Remember To Forget / Mystery Train» (серпень 1955 р.). Усі ці пісні стали не тільки незаперечним артистичним досягненням для самого співака, але i класикою рок-н-ролу, зобов'язаного своїм розвитком неабияким чином саме записам Елвіса Преслі для «Сан-Рекордс» англ. «Sun Records». Слід відзначити, що ранні платівки Елвіса не називали тоді рок-н-ролом (термін тоді ж нечасто використовували), а по-простому вважалися новим різновидом кантрі, адже прізвисько Елвіса Преслі в ті роки було «Хіллбіллі кет» (англ. «Hillbilly Cat», у якому «гіллбіллі» — застаріла назва кантрі). І насправді, рання музика Преслі викликала ряд суперечностей: тоді ж радіослухачам ставало незрозуміло, чи співає білий виконавець, чи негритянський (до речі, расизм був тоді складовою життя американського Півдня); незрозумілий був жанр (адже популярна музика з початку століття чітко класифікувалась, а Елвіса годі класифікувати за старими схемами), — одним словом, поєднання всіх елементів американської культури і ставиться в заслугу Елвісу Преслі.
Улітку 1954 року почалися перші виступи Преслі, Мура і Блека: на афішах колективно звалися вони «Blue Moon Boys». Незважаючи на провал у знаменитому радіоконцерті «Гранд-Ол-Опрі» (англ. Grand Ole Opry) у Нешвіллі у вересні того року, виступи «Blue Moon Boys» проходили із зростаючим успіхом: багато гастролювали Півднем, особливо Техасом, іноді з ними їздили новоявлені, майбутні зірки естради та «Сан-Рекордс» Джонні Кеш і Карл Перкінс. З жовтня 1954 року музиканти стали постійними учасниками суботніх радіоконцертів «Луїзіана Хейрайд». Саме тоді народилася на сцені характерна хореографія рухів Преслі, яка полягала в несамовитому розгойдуванні стегон у поєднанні з емоційними рухами рук і тіла, — що й викликало безпрецедентне збудження публіки.
Ці виступи, а також i нові сингли, сприяли зростанню популярності співака на американському Півдні, а вже в середині 1955 року — і в національному масштабі (сингл «I Forgot To Remember To Forget» зайняв перше місце в хіт-параді категорії кантрі в журналі «Біллборд» англ. Billboard). Це привернуло увагу полковника Тома Паркера, ділового південця, що опікувавався тоді ж зіркою кантрі Хенком Сноу. Протягом року Паркер придивлявся до Преслі, перш ніж укласти контракт зі співаком у серпні 1955 року на управління його справами (хоча формально колишній імпресаріо Преслі — Боб Ніл ще рік залишався його менеджером). Паркер розумів обмежені можливості «Сан-Рекордс» і шукав вихід на відоміші лейбли. Нарешті, зацікавленість виявили «аР-Сі-Ей Рекордс» англ. «RCA Records», що 20 листопада 1955 року підписали контракт із Преслі. RCA також передбачливо викупили весь каталог звукозаписів Преслі зі «Сан-Рекордс» (англ. «Sun Records») за 40 000 доларів, із яких 5 000 призначалися особисто Преслі.
У долі Елвіса Преслі став поворотним 1956 рік, принісши йому не тільки всеамериканську, але й світову славу. Першим синглом Преслі на RCA стала чуттєва блюзова композиція «Heartbreak Hotel»[1]. Пісня з колишніми записами на «Сан-Рекордс» нічого спільного не мала — і це насторожило RCA; проте їх побоювання виявилися марними: сингл зайняв перше місце та розійшовся тиражем більше мільйона примірників. Услід вийшли на ринок сингли «Blue Suede Shoes» і «I Want You, I Need You, I Love You» [2], а також перший довгограючий альбом «Elvis Presley», який уперше в історії звукозапису перевалив мільйонну відмітку. Слідували тоді й перші телевиступи, викликаючі шок в Америці й миттєву любов тисяч американських підлітків: музика, одяг, рухи, манери і молодість Елвіса — все це було несхоже на звичайних виконавців кантрі, не згадуючи вже про традиційних естрадних співаків, наприклад [[Френк Сінатра]|Френка Сінатру]]. Одночасно піднялася ще хвиля обурення зі сторони старшого покоління, яке бачило в Преслі лише вульгарність і бездарність. Особливо негативну реакцію викликало телешоу Мільтона Берля, де в червні 1956 р. Елвіс вперше виконав «Hound Dog»[3], що створило Елвісу Преслі імідж «бунтаря», дарма що співак ніколи таким себе не відчував, а по-простому був природним своїми жестами й манерами. Прикладом такого ставлення до співака може бути телеведучий Ед Саліван, який спочатку заявив, що для Преслі немає місця в його шоу, — а потім не тільки запросив співака на декілька передач, але й заявив у прямому ефірі, що Елвіс Преслі є «собі дійсно порядний молодий чоловік».
Літом 1956 року виходять сингл «Hound Dog / Don't Be Cruel», а восени другий альбом «Elvis» — і той і інший зайняли 1-і місця; до того часу Преслі досяг міжнародної популярності завдяки випуску платівок за кордоном (особливий — і достатньо стабільний — успіх у Преслі був і залишається в Великобританії і Німеччині). У жовтні американський журнал «Вар'єте» нарік Преслі «королем рок-н-ролу». Тоді ж полковник Том Паркер став єдиним імпресаріо Елвіса Преслі.
Полковник Том Паркер
Паркер був досвідченою і вельми серйозною людиною в шоу-бізнесі. Для свого головного і незабаром єдиного клієнта Елвіса Преслі він «вичавлював» максимум з усіх переговорів, не раз встановлюючи рекорди за сумою договірних операцій. Між Преслі і полковником був укладений контракт, відповідно до якого 50 % йшло особисто Преслі, а інші 50 % конторі Паркера. Полковник не втручався в музику Преслі або його особисте життя, проте і сам, у свою чергу, був абсолютно необмежений в своїй господарській діяльності. Існує думка, що Преслі втрачав мільйони унаслідок непідконтрольних фінансових схем Паркера, крім того, безліч доходів не враховувалася податковою службою, з якою після смерті співака почалися проблеми у його спадкоємців. Том Паркер першим дав початок масовому виробництву атрибутики виконавця популярної музики, ліцензіюючи випуск авторучок, гітар, годинників, календарів, одягу та іншого з портретом або просто ім'ям Елвіса Преслі.
Багатьма років потому стало відомо, що Том Паркер був насправді нелегальним іммігрантом з Голландії, що приїхав в США в кінці 1920-х г.; його справжнє ім'я було Андреас Корнеліус ван Куйк, а в «полковники» він був присвячений 1948 року; за життя Елвіса ці факти не були розголошувані.
Кінодебют і армія (1956—1959)
Кадр із фільму «Тюремний рок». Преслі виконує однойменну пісню.
Перші фільми
Успіх Елвіса Преслі в популярній музиці відкривав йому шлях в Голлівуд, чим негайно скористався Том Паркер, що уклав контракти із студіями 20th Century Fox і Paramount. Першим фільмом за участю Преслі став «Ніжно мене люби», прем'єра якого відбулася 15 листопада 1956 року. Преслі грав другорядну роль і виконав лише чотири короткі пісні, але того тижня саме на нього йшли мільйони глядачів у кінотеатри. Давня мрія Елвіса стати актором здійснилася. 1957 року вийшли ще два фільми «Любити тебе» і «Тюремний рок», що стали миттєвим комерційним успіхом.
Внутрішньо Преслі тяжів до драматичних ролей своїх ідолів Джеймса Діна і Марлона Брандо, проте його успіх як музиканта примушував кіностудії давати йому легші ролі, в яких герой вимушений був-таки співати, прагнучи, таким чином, виправдати надії поклонників. Четвертий фільм Преслі «Кінг Креол» (1958) вважається найартистичнішою роботою Преслі в кіно, спочатку його роль призначалася для Джеймса Діна. Музичний матеріал перших фільмів Преслі був високої якості, абсолютно не поступаючись його звичайній студійній роботі. Паралельно, в 1957—59 рр. продовжували виходити один за іншим сингли, що займали 1-і місця: «Too Much[4], «All Shook Up»[5], «Don't»[6], «A Big Hunk O'Love» і ін.
Армія і «Мемфіська мафія»
24 березня 1958 року Елвіс Преслі був викликаний армією США, що намагалася отримати співака з 1956 року. Звістка про відхід Преслі в армію викликала протести в країні серед молоді: у адресу армії і президента йшли листи з вимогами відмінити службу для співака. Це було взаємовигідне підприємство: для Преслі підвищити його репутацію серед ширших верств населення (хоча сам він внутрішньо переживав, що його кар'єрі настане кінець), для армії підняти, таким чином, престиж служби і привернути нових солдатів. В кінці року Преслі направляють в Західну Німеччину, в Фрідберг під Франкфуртом. Але перед цим в особистому житті співака трапилася трагедія: 14 серпня у Мемфісі померла його мати.
У армії Преслі виконував звичайні обов'язки, нарівні з іншими рядовими. Проте, свій вільний час він проводив з розмахом, недоступним іншим солдатам: відвідував кабаре Парижу, їздив в Італію, купував автомобілі (і лише одного разу, в червні 1958 року, записався в студії). Преслі жив на окремій квартирі разом з своїми друзями, вивезеними з Америки. Трохи пізніше цей постійний антураж з друзів і родичів отримав в пресі прізвисько «Мемфіської мафії». Деякі члени «мафії» знали Елвіса ще зі школи, деякі з'явилися під час служби в армії. Поступово сформувався кістяк «Мемфіської мафії», до якого періодично додавалися нові члени. Вони оточували Преслі впродовж його подальшого життя день і ніч, виконуючи різноманітні функції: охоронців, лакеїв, концертних промоутерів, музикантів, і, нарешті, просто друзів, без яких Преслі не міг бути. Саме вони представили йому на одній із вечірок в Німеччині 14-річну Прісциллу Бульє, яка незабаром зайняла в житті Елвіса важливе місце.
Заручник кіноіндустрії (1960—1968)
Після армії
3 березня 1960 року Елвіс Преслі повернувся до Америки і був демобілізований. Відразу ж почалися записи в студії — співак нічого не записував з червня 1958 року. Підсумком став альбом, що вийшов через місяць «Elvis Is Back!», що зайняв 2-е місце і вважається однією з найкращих робіт Преслі. З Європи Елвіс вивіз неаполітанські пісні: «O sole mio», «Sorrento», «La Paloma», які музикант переспівав англійською. Протягом 1960 року вийшли нові сингли «Stuck On You»[8], «It's Now Or Never»[9] («O sole mio») і «Are You Lonesome Tonight?»[10], що зайняли 1-і місця, в хіт-парадах. Це не було рок-н-ролом; для всіх стала очевидною зміна не тільки музики, але й іміджу Преслі, що шокував своїх поклонників появою на телепередачі Френка Синатри. Відтепер його творчість адресувалася не стільки любителям рок-н-ролу, скільки звичайним слухачам популярної музики. Крім того, за планом Тома Паркера, акцент кар'єри Преслі повинен був переміститися в прибутковішу сферу кіно, що, власне, і відбулося. Преслі перестав давати концерти, проте завдяки кіно його могли побачити кілька разів на рік мільйони людей в усьому світі.
Першим післяармейським фільмом став «Солдатський блюз», що оповідає, цілком природно, про службу американського призовника-танкіста в Німеччині. Фільм, попри холодні рецензії, виявився однією з комерційно найуспішніших кіноробіт 1960 року. Не меншу популярність мала звукова доріжка до фільму з 12 піснями. Успіх фільму переконав Паркера і самого Преслі в правильності вибору. Услід вийшли фільми «Зірка, що палахкотить» і «Wild In The Country», які стали спробою кіностудій дати Преслі звичайний художній кіноформат (тому пісень в них майже не було). Проте ці фільми чекало комерційне фіаско. Тоді було вирішено повернутися до музично-комедійного жанру, підсумком чого став фільм «Блакитні Гаваї» (1961), що виявився одним з лідерів касових зборів 1960-х рр. в США і який закріпив формулу подальших кінофільмів Преслі. Успіх «Блакитних Гаваїв» зумовив подальший шлях співака: він майже перестав записувати альбоми із звичайною, неголлівудською музикою: з 1960 по 1968 рр. вийшло всього 5 таких альбомів (з них два з госпел) проти 20 альбомів із звуковими доріжками до фільмів.
Унаслідок вимушеного підпорядкування певним сценам у фільмах, кінопісні 60-х рр. Елвіса Преслі переважно були вельми обмежені стилістично. Сюжети фільмів були побудовані з урахуванням можливості Преслі виконати до 10-12 пісень; при цьому співакові давалися екзотичні ролі: то він грав спортсменів-автогонщиків, то індійців, то арабського заручника, то модного фотографа, то танкіста, то боксера, то ковбоя та ін. Професійні кіноактори і актриси другого плану, як правило, значно поступалися Преслі в популярності, фільми спеціально писалися для співака; проте, у ряді фільмів з Преслі появлялися крупні зірки Голлівуду: Чарльз Бронсон, Енн-Маргарет, Ненсі Синатра, Урсула Андресс, Анджела Лансбері, Мері Тайлер-Мур і навіть Курт Рассел, що знявся дитиною в швидкоплинному епізоді. У фільмах героя Преслі обов'язково оточували дівчата, одночасно вводилися маленькі сценки з дітьми, Преслі позиціонувався як кіно для всієї сім'ї.
Прісцилла
У березні 1963 року до маєтку Преслі «Грейсленд» привозять Прісциллу Бульє, з якою Преслі продовжував спілкуватися весь час після від'їзду з Німеччини. За домовленістю між її батьками і Преслі, 17-річній Прісциллі було дозволено залишитися жити в Грейсленді, при умові, що вона відвідуватиме щодня приватну католицьку школу. При цьому сам Преслі весь свій час проводив в Голлівуді, знімаючись у фільмах і влаштовуючи вечірки з «мемфісською мафією». В кінці року під тиском батьків і полковника Преслі вимушений був зробити, нарешті, пропозицію. Весілля відбулося 1 травня 1967 року. Перший час Преслі явно отримував задоволення від сімейного життя, проте незабаром після народження в березні 1968 року дочки Лізи-Марі, він став віддалятися від Прісцилли і, врешті-решт, повернувся до звичного йому способу життя.
Зустріч з «Бітлз»
До середини 1960-х рр. бітломанія стала також явищем американського життя. У свій перший приїзд до Америки на початку 1964 року Beatles віталися в прямому ефірі телеграмою від Преслі. З того самого моменту почалися спроби влаштувати зустріч між «ліверпульською четвіркою» та ідолом їх юності. Нарешті, 27 серпня 1965 року зустріч відбулася в будинку Преслі в Каліфорнії. Весь захід був проведений в строгій таємниці: ніяких фотографій, прес-релізів тощо. Музиканти обмінялися подарунками, і через годину були захоплені грою на гітарах (Beatles із здивуванням виявили, що у той час Преслі захоплювався грою на бас-гитарі). Зустріч з Преслі справила глибоке враження на Beatles.[2] У самого Преслі, незважаючи на його щирий інтерес і гостинність, були змішані відчуття: врешті-решт, саме Beatles стали мимовільною причиною того, що музика Преслі перестала бути популярною. Пізніше Преслі переніс своє неприйняття культури хіппі та їх музики на Beatles, бачивши в них джерело всього антиамериканського (проте, це не заважало йому виконувати їх пісні на своїх концертах).
Кінець кінокар'єри
До 1967 року Елвіса Преслі став обтяжувати його одноманітне кіно, в якому він продовжував зніматися (виходило по три фільми в рік); і хоча вирватися із студійних контрактів було нелегко, справа була не тільки в них. До того моменту рок-музика змінилася до невпізнання, десятки груп «британського вторгнення» самі складали, грали і співали свої пісні, які тепер задавали тон всієї індустрії. Для Преслі майже не залишалося місця (насправді, його сингли займали 1-е місце в хіт-парадах останній раз на рік), необхідне було нове звучання, відмінне від стандарту кінопісень. В кінці 1967 початку 1968 рр. Преслі став записувати сингли в стилі кантрі, що дозволило йому відірватися від застарілої манери звукових доріжок: «Guitar Man» (1967), «U. S. Male» (1968). Але справжній переворот його кар'єри наступив літом 1968 року.
Повернення (1968—1969)
Телешоу на NBC
На початку 1968 року Тому Паркеру прийшла ідея виступу Преслі на телебаченні; проект представлявся як різдвяний вечір із співаком, який би виконав пару традиційних пісень. Проте даний сценарій Паркера не був приведений в життя. Продюсер NBC Стів Біндер відчув в Преслі приховане бажання того зробити щось радикальніше і цікавіше, ніж виконання «White Christmas». У результаті було розроблено барвисте шоу, що складалося з декількох фрагментів: джем-сейшна, виступу на сцені і театральних постановок. Саме джем-сейшн, із старими друзями, включаючи Скотті Мура, збудив в Преслі хвилювання «живого» виступу перед публікою і повернув його до витоків його музики: блюзам і рок-н-ролу. Зйомки проходили 27—30 червня 1968 року. Одягнений в чорну шкіру, ідеально відповідаючу іміджу «короля рок-н-ролу», співак виконав свої старі хіти «Heartbreak Hotel», «Blue Suede Shoes», «All Shook Up» і нові композиції «Guitar Man», «Big Boss Man», «Memories» та багато інших. Апофеозом шоу була остання пісня, «If I Can Dream», пройнята пафосом соціальної відозви, нехарактерним, загалом, для Преслі (сингл, що вийшов в тому ж році, з піснею розійшовся в кількості мільйона екземплярів). Шоу було показане 3 грудня 1968 роки на каналі NBC і отримало безліч похвал з боку критиків і повернуло Елвісу Преслі інтерес широкої публіки, що на той час викреслила «короля рок-н-ролу» зі своєї уваги. Музикант продовжував зніматися у фільмах, що з кінця 1966 року приносили все менше прибутків, але співати в них майже перестав. Останнім, 31-м за рахунком художнім фільмом у кінокар'єрі Преслі став «Зміна характеру» (1969 р.), у якому він виконував зовсім не комедійну роль доктора, що працює в міських трущобах. У 1969 році Преслі остаточно повертається з Голлівуду назад в свій маєток «Грейсленд» у Мемфісі.
Знову в Мемфісі
Телешоу на NBC повернуло Преслі впевненість в пошуку нового музичного формату. Всю зиму 1969 року він записується в «American Studios» в Мемфісі разом з продюсером Чіпсом Моманом. Результатом роботи стали два альбоми, що вийшли того ж року: «From Elvis In Memphis» і «Back In Memphis». У творчості співака ці записи вважаються одними з найкращих, і хоча музичній революції цього разу вони не надали, критики часто прирівнюють їх за свіжістю звучання до платівок на Sun Records.[3] Висока якість матеріалу підтвердилася успіхом нових синглів, що зайняли верхні строчки хіт-парадів в 1969 році («In The Ghetto», «Suspicious Minds»[11] і «Don't Cry Daddy»).
Початок концертної діяльності (1969—1973)
Лас-Вегас
Після шоу на NBC було вирішено, що Преслі знов почне виступати перед публікою, співак навіть оголосив про світове турне. Концертним полігоном був вибраний Лас-Вегас, що був з 1940-х рр. зосередженням не тільки грального, але і музичного бізнесу: співаки, як правило, укладали контракти на цілий місяць виступів в готелях.
У Лас-Вегасі проводилася безліч вечірок, які часто відвідував Преслі, там же проходили зйомки його фільму «Хай живе Лас-Вегас» (1964), Том Паркер знав всіх крупних ділків, — в цілому, Лас-Вегас був природним вибором перших концертів, крім того, на Преслі стилістично впливав приклад британця Тома Джонса, що виступав в кінці 1960-х рр. в готелях Лас-Вегаса і успішно поєднував рок-н-ролл і традиційні поп-балади, звучання яких збагачувалося присутністю естрадного оркестру. Саме такий формат вибрав для себе і Преслі.
31 липня 1969 року співак відкрив свій перший за 8 років концерт для широкої публіки в готелі «Інтернациональ» в Лас-Вегасі. За сезонним контрактом Преслі зобов'язаний був виступати в цьому готелі кожен серпень і лютий по два концерти в день протягом подальших 5 років (контракт був потім відновлений). Виступи отримали успішні рецензії в пресі, і услід вийшли записи з концертів (альбоми «Elvis In Person At The International Hotel», 1969, і «On Stage», 1970).
Незабаром Преслі знайшов свій сценічний образ. У новому сезоні лютого 1970 року співак з'явився в сліпуче білих костюмах-комбінезонах, створених його особистим модельєром. На кожен сезон або концерт у Преслі було приготовано безліч костюмів різних кольорів і фасонів, часто прикрашених стразами і розшитих золотом. Саме цей імідж Елвіса Преслі досьогодні є самим впізнанним і імітованим. З четвертого сезону (лютий 1971 року) всі концерти Преслі відкривалися увертюрою Ріхарда Штрауса до його музичної поеми «Так говорив Заратустра», а закінчувалися (ще з 1969 року) піснею з фільму «Блакитні Гаваї» «Can't Help Falling In Love», доспівавши останні строчки якої співак під оглушливий барабанний дріб і гуркіт труб поспішно покидав сцену і вмить виїжджав. Конферансьє через півхвилини оголошував: «Елвіс тільки що покинув будівлю». Ця формула була зведена Преслі майже в ритуал, який він незмінно виконував щоразу впродовж всієї своєї концертної діяльності 1969—77 рр.
Нові проекти
Все літо 1970 року йшли зйомки першого документального фільму про Преслі «Справа йде так» («That's The Way It Is»), що вийшов у кінотеатрах в листопаді того ж року. Глядачі змогли побачити, як Преслі записує нові пісні, репетирує, виступає на сцені в Лас-Вегасі. Частково показані у фільмі багатоденні записи в студії того літа дали матеріал для нових альбомів «That’s The Way It Is» (1970), «Elvis Country» (1971) і «Love Letters From Elvis» (1971). В основному це були поп-балади і кантрі-хіти. Після нових записів березня—червня 1971 року, що вийшли на альбомах 1971—73 рр. («Wonderful World Of Christmas», «He Touched Me», «Elvis Now», «Elvis»), регулярна студійна діяльність Преслі практично припиняється, зводившись відтепер до епізодичних і нетривалих записів з мінімумом дублів; у свою чергу, нерідким стало включення в альбоми записів з концертів, що стали головним акцентом кар'єри Преслі. «Burning Love» (1972) став останнім синглом Преслі, що зайняв за життя співака верхню строчку американського хіт-парада (2-е місце). При цьому Преслі користувався стабільним успіхом в Великобританії, де нерідко його сингли займали місця вище, ніж в США.
У листопаді 1972 року на екрани вийшов новий документальний фільм, знятий весною того року під час турне Америкою «Елвіс на гастролях», що приніс півмільйона доларів в перший тиждень прокату і номінувався на премію «Золотого глобуса». Тоді ж Преслі знову оголосив про свої плани світового турне, не раз до цього так само анонсувалось, але яке так ніколи і не відбулося (за однією з версій проблема полягала в імпресаріо Преслі, що не мав закордонного паспорта внаслідок його заплутаного імміграційного статусу).
Тим часом було підготовлено безпрецедентне шоу на Гаваях «Aloha From Hawaii». Супутникова трансляція концерту з Гонолулу 14 січня 1973 року зібрала, за підрахунками, більше мільярда телеглядачів у всьому світі.[4] Через технічні особливості виступ був показаний в самих США лише в квітні, а в травні подвійний альбом із записом концерту зайняв 1-е місце в американському хіт-параді (це було останнє перше місце за життя співака).
На квитках на підготовчий і трансльований концерти на Гаваях не було вказано ціни — кожен глядач міг заплатити скільки міг; всі отримані гроші Преслі були потім передані до Фонду з боротьби з раком ім. Чи Куї в Гонолулу. За життя Преслі його добродійність фактично не освітлювалась. Тим часом, щороку він посилав чеки на суму в тисячу доларів до 50 добродійних установ Мемфісу; влаштовував добродійні концерти, платив за своїх друзів, родичів і іноді зовсім сторонніх людей. Крім добродійності, Преслі любив робити подарунки: всі його друзі були не раз обдаровані машинами (одного разу він відразу придбав 14 лімузинів, які тут же роздав; кілька разів він дарував їх абсолютно незнайомим йому людям). Елвіс також купував будинки, оплачував весілля і рахунки своїх друзів. На одному з концертів він зняв свій перстень вартістю майже в сім тисяч доларів і віддав його з сцени невідомій йому особі з публіки. Не раз в середині ночі він разом з друзями раптом з'являвся в автосалонах, ювелірних магазинах; іноді він знімав на ніч цілком весь кінотеатр або парк атракціонів для себе і «мемфіської мафії».
Останні роки (1973—1977)
Проблеми зі здоров'ям
Через декілька тижнів після гавайського концерту Преслі відігравав свій восьмий сезон в Лас-Вегасі, протягом якого співакові вперше довелося пропустити декілька виступів. Стали давати знати про себе проблеми, що накопичилися, із здоров'ям. Вже впродовж багатьох років Елвіс Преслі був залежний від офіційно прописуваних ліків, які стали для нього наркотиками.[5] Спочатку все почалося з армійських днів, коли музикант і його оточення приймали ліки, щоб мати можливість проводити вільні ночі безперервно. Потім стали бути потрібним ліки, щоб можна було заснути. Залежність же почала розвиватися після повернення з армії в Голлівуд з його вечірками і нічним життям. У Голлівуді Преслі став також вживати ліки, направлені на втрату ваги, щоб підтримувати форму для фільмів (а потім концертів). Щільний графік сезонних виступів в Лас-Вегасі (два концерти в день, опівдні і північ, протягом 4 тижнів) також не давали природного розслаблення: були потрібні ліки, щоб заспокоїтися після збудження від виступу, потім щоб знов знайти бадьорість.
У результаті на початок 70-х рр. Преслі знаходився у великій залежності від прописаних ліків, і організм співака став не витримувати подібної медицини; до цього додалася глаукома лівого ока, виявлена в березні 1970 р. (що змусила співака носити темні окуляри), і проблеми зі шлунком. Через хворобу все частіше стали пропускатися концерти (особливо протягом виснажувальних сезонів в Лас-Вегасі); у жовтні 1973 року Преслі вперше потрапляє до лікарні, де проходить тривале очищення організму; у 1975—77 рр. співак піддається госпіталізації ще кілька разів. Важливо відзначити те, що сам співак абсолютно не вважав всі ці ліки наркотиками, оскільки вони видавалися за рецептами його лікуючих лікарів, тому Преслі не міг сам усвідомити цю проблему і намагатися її вирішити. Натомість він вважав за краще уважніше вивчати медичні характеристики своїх ліків, щоб уникнути побічних ефектів і можливого передозування.
Це лікарське навантаження позначилося на повсякденному житті Преслі: у нього розвивалася підозрілість: кімнати його особняка були обладнані комунікаційною системою «Intercom», що дозволяла цілодобово зв'язуватися з охоронцями; також у маєтку були встановлені камери стеження. Крім того у співака повністю змінився режим. Всі його кімнати в Грейсленді й в готелях були в напівтемряві, за допомогою кондиціонерів в його спальні встановлювалася гранично холодна температура, яку міг переносити співак (вікна готельних номерів також заклеювалися фольгою, щоб не допустити сонячного світла і тепла). До сну Преслі відходив вранці, а прокидався в другій половині дня. Такого ж розпорядку дотримувалося і його найближче оточення «мемфіська мафія» (у 2006 «Грейсленді» відбулася виставка на тему нічного життя Преслі «Elvis After Dark»).
Особисте життя
Після народження дочки Преслі став віддалятися від Прісцилли, повернувшись до свого звичайного способу життя. У листопаді 1970 року співак вперше згадав журналістам про труднощі в сім'ї, а через рік Прісцилла оголосила про свій відхід до свого інструктора карате. Офіційно розлучення було оформлене в липні 1972 року, і остаточно закріплене в жовтні 1973 року. Ліза-Марі залишилася з матір'ю, проте часто приїжджала на тижні до Грейсленду. Зберігши прізвище колишнього чоловіка, Прісцилла пішла в світ моди, а пізніше стала актрисою (найвідоміші її ролі в серіалі «Даллас» і фільмах «Голий пістолет»). Незважаючи на втрату інтересу до Прісцилли, Преслі був пригнічений самим фактом розлучення, відчуваючи себе зрадженим.[7] Його депресія відбилася на записуваних ним тоді ж баладах на тему розставання («Always On Mind», «Separate Ways», «Take Good Care Of Her» і ін.).
З липня 1972 року в житті Преслі з'являється нова постійна подруга — Лінда Томпсон, що у вересні того ж року переїхала в Грейсленд і залишилася там до 1976 року, попри постійні зради Преслі. З кінця 1976 року і до самої смерті співака його новою постійною дівчиною була Джинджер Олден.
Концерти
Незважаючи на всі ці проблеми Елвіс Преслі невпинно виступав на сцені: з 1969 по 1977 рр. їм було дано близько 1100 концертів в США.[8] Його сезонні шоу в Лас-Вегасі так само продовжувалися, хоча самому музикантові вони, очевидно, наскучили після перших двох-трьох років, що відбивалося на виступах: Преслі часто швидко проспівував свій репертуар, що складався зі старих хітів і небагатьох нових пісень, при цьому він охочіше вів монологи все різноманітнішого характеру[9] (від розповідей про історію покупки діамантів до міркувань про Біблію). Якість концертів цілком залежала від настрою співака. У 1976 році сезонний контракт в Лас-Вегасі був перерваний (Преслі виступив лише в грудні 1976 р. на вільній основі). Хоч записи Преслі все рідше потрапляли в хіт-паради, на концертах був повний аншлаг. Попри все частіші холодні рецензії в пресі, будь-яке його турне було гарантованим успіхом, що привело Преслі до фінансової і психологічної залежності від гастролей, які слідували один за одним, часто позбавляючи співака необхідного відпочинку.
Нові альбоми
До середини 1970-х рр. для RCA стала очевидною апатія Преслі до записів в студії. Після студійних «марафонів» 1969—71 рр. співак різко понизив регулярність записів нових пісень. Знизилася і тривалість сесій: Елвіс лише співав під супровід невеликої групи (без нього потім накладалися підспіви, оркестр тощо), кількість дублів була мінімальною, записи уривалися за будь-яким приводом. Все це змусило RCA шукати нові шляхи для позиціювання співака. Почалися численні, раніше нехарактерні видання збірок, концертів, колекційних платівок. Нові студійні записи передбачливо лежали на полицях і виходили лише, коли ставало очевидним, що співак записуватиме новий матеріал, або навпаки коли нових платівок вже катастрофічно не вистачало. У 1973—75 рр. вийшли альбоми «Raised On Rock» (1973), «Good Times» (1974), «Promised Land» (1975), «Today» (1975) що всі складалися в більшості своїй з поп-балад і пісень в стилі кантрі.
Нарешті, в лютому 1976 року RCA самі привезли свою пересувну студію в Грейсленд, щоб Преслі міг записуватися, не виходячи з будинку (один з альбомів «Raised On Rock» вже був записаний аналогічним чином в будинку в Каліфорнії). Підсумком стали 12 пісень, які вмить пішли на нові сингли і альбом, гордо озаглавлений «From Elvis Presley Boulevard, Memphis, Tennessee (Recorded Live)» (у 1976 частина шосе, де знаходився Грейсленд була перейменована на Бульвар Елвіса Преслі). Проте цей успіх не вдалося привести до регулярної практики: наступна спроба запису в Грейсленді в жовтні того ж року урвалася після всього чотирьох пісень.
У лютому 1977 року Елвіса вдалося умовити на запис нового альбому в студіях RCA. Співак вилетів в Нашвіл, але на сесії так ніколи і не з'явився, пославшись на горло; музиканти, що зібралися, вимушені були розійтися. У результаті продюсер Преслі Фельтон Джарвіс вирішив використовувати весь матеріал, що залишився, з домашніх сесій 1976 року (6 пісень) і доповнити його записами з останніх концертів. Так в червні 1977 року вийшов останній альбом Елвіса Преслі «Moody Blue».
Останні гастролі[ред. • ред. код]
Всю зиму і весну 1977 року Елвіс Преслі активно гастролював Америкою. У квітні його виступи несподівано урвалися через вимушену госпіталізацію. Виписавшись з мемфіської лікарні, Преслі знов відправився в одне міні-турне за іншим. Саме в цей час Том Паркер вів переговори з «Си-бі-ес» про зйомки нового телешоу, складеного із записів з концертів. Режисерів, що зняли перші проби, виступи Преслі привели в подив: перед ними було поставлено завдання відобразити малорухливу нині фігуру Преслі, переважно байдужий спів і загальну хворобливу зовнішність співака, що на той час також значно набрав вагу. Зйомки, проте, були призначені на 19 червня 1977 року в Омасі. Виступ був млявим і мало підходив для масштабного телешоу. Проте його більш-менш компенсував другий концерт в Рапід-ситі 21 червня, на якому Преслі був явно у гарному гуморі і був повний енергії. Можливо, ці виступи не побачили б світ, коли б не смерть Преслі, що послідувала незабаром: з часу телетрансляції шоу «Елвіс на концерті» у жовтні 1977 року компанія Преслі неодноразово підтверджує своє небажання виходу цих телезйомок на відео, посилаючись на можливу шкоду іміджу «короля рок-н-ролу» з боку ЗМІ.
У 1970-і рр. Преслі проводив весь свій вільний час у власному маєтку «Грейсленд»
Закінчивши виступ в Індіанаполісі 26 червня, Преслі повернувся в Грейсленд, в якому перебував в звичайній бездіяльності, відпочиваючи перед новими гастролями, призначеними на 17 серпня. Останні місяці його життя були затьмарені книгою, що вийшла в липні 1977 року, «Що трапилося, Елвіс?», написаною Редом і Сонні Вестами з Девідом Геблером, охоронцями Преслі, звільненими за рік до публікації (Ред і Сонні Вести були одними з найстаріших і ближчих друзів Преслі, що знали його ще зі школи; їх звільнення було ініційоване батьком Преслі, що вважав, що дуже багато людей живуть за рахунок його сина). У книзі освітлювалось повсякденне життя «короля рок-н-ролу», що викликало шок у мільйонів поклонників у всьому світі (книга описувала агресивні вечірки Преслі в готелях, його наркотичну прихильність, хворобливу підозрілість і багато іншого, що до того було приховано від публіки). Елвіс занурився в депресію, відчуваючи себе зрадженим.
Смерть[ред. • ред. код]
15 серпня 1977 року Преслі, як завжди, приїхав у свій маєток глибоко за північ, повернувшись від зубного лікаря. Залишок ночі він провів у розмовах про майбутні гастролі, що мали розпочатися через два дні, про книгу його охоронців, про плани заручин із його новою подругою Джінджер Олден. Вранці Преслі прийняв дозу заспокійливих ліків, проте через кілька годин, не маючи змоги заснути, прийняв ще одну дозу, що в цьому випадку, мабуть, виявилася критичною. Після цього він провів якийсь час читаючи книги у ванній кімнаті, влаштованій на зразок будуара. Близько другої години дня, 16 серпня, Олден, прокинувшись і не виявивши Елвіса в ліжку, пішла у ванну кімнату, де знайшла його бездиханне тіло на підлозі. Терміново було викликано «швидку допомогу», що доставила Преслі в реанімацію, хоча було очевидно, що всі зусилля марні. О четвертій годині дня було зроблено офіційну заяву про смерть унаслідок серцевої недостатності, — проте пізніший розтин показав, що причиною зупинки серця стала саме надмірна доза різних наркотиків;[12] проте, унаслідок напівзасекреченого характеру розслідування існує також безліч інших версій смерті нарівні з популярною легендою, що співак досі живий. Після заяви про смерть, біля огорожі «Грейсленду» одразу ж стали збиратися тисячні натовпи шанувальників . Преслі було поховано 18 серпня на кладовищі, через декілька місяців його прах було перенесено до «Грейсленду» після спроби злому його труни людьми, що бажали перевірити, чи дійсно «король рок-н-ролу» помер.
Посмертна слава
Елвіс Преслі ось вже більше ніж 30 років залишається одним з найвідоміших осіб світової поп-культури. У Америці він давно увійшов до повсякденного життя обивателів, нарівні з президентами і спортсменами. Жарти, асоціації, натяки, відкриті пародії тощо стали невід'ємним явищем американській індустрії розваг. Зняті безліч кіно- і телефільмів, як біографічних, так і таких, що мають лише непряме відношення до самого життя Преслі, видані ще більше книг (включаючи енциклопедії і кулінарні). Процвітає обширна індустрія імітаторів Преслі в усьому світі (при цьому вони, як правило, використовують найбільш впізнанний образ Преслі 70-х рр.). Його маєток Грейсленд є другим у США після Білого дому місцем за відвідуваністю (600 тисяч чоловік в рік).
Музика Елвіса Преслі продовжує видаватися, не втрачаючи оборотів (див. нижче посилання на докладну дискографію). Періодично проводяться масштабні маркетингові кампанії, що виводять Преслі у верхні рядки хіт-парадів (виходи DVD або нових синглів). З 2002 року почалися перші «офіційні» випуски танцювальних реміксів на пісні Преслі: «A Little Less Converstation» (2002; ремікс Junkie XL), «Rubberneckin’» (2004; ремікс Пола Окенфольда). У 1999 році BMG заснувала новий лейбл Follow That Dream, який спеціалізується винятково на випуску музичної продукції Преслі (див. дискографію).
Всіма справами Преслі завідує компанія Elvis Presley Enterprises, якій належать права на комерційне використання імен «Елвіс» і «Елвіс Преслі»; компанія знаходиться під частковим контролем Прісцилли і Лізи-Марі Преслі. Остання стала також співачкою і випустила 2 альбоми.
Елвіс живий?
Відразу ж після смерті Преслі виникли теорії про те, що співак насправді живий. Вже через місяць після поховання його могила була осквернена людьми, які хотіли перевірити, чи дійсно Преслі мертвий. В кінці 80-х рр. з'явилися публікації про «життя» Преслі після смерті: співак, нібито, свідомо здійснив постановку своєї смерті, щоб віддалитися від обридлого йому світу шоу-бізнесу і зайнятись духовним вдосконаленням (Преслі дійсно останніми роками був схильний до духовних пошуків); за іншою версією, Преслі віддалився на тривале лікування від наркотиків, але, втративши багато часу, не зміг повернутися на сцену. Ця теорія про фіктивну смерть в 1977 році підживлюється декількома фактами: засекречений характер медичного розслідування причини смерті; відсутність фотографії тіла співака; зміна середнього імені на могилі (Преслі, нібито, таким чином, не вважав би себе похованим); і звичайно, психологічне небажання мільйонів шанувальників прийняти такі несподівані обставини передчасної смерті. До цього додалися періодичні свідоцтва людей, що бачили Преслі в різним місцях планети. Ця теорія міцно увійшла до поп-культурної міфології про Преслі, нерідко з відтінком іронії. У 1991 році лос-анжелеська газета надрукувала скандальний репортаж про зустріч з «живим» Преслі. У 2006 році в американських ЗМІ з'явилася історія про «таємне життя» Преслі, який нібито помер не в 1977, а в середині 90-х рр.
Дискографія та фільмографія
Дискографія Елвіса Преслі
Фільмографія Елвіса Преслі
Алфавітний список пісень Елвіса Преслі
Музичні досягнення
У світі продано більше мільярда платівок (винил і компакт-диски) Преслі більш ніж у кого-небудь (при цьому 60 % всіх продажів припадає тільки на Америку).
У США у Преслі 150 альбомів, які досягли золотого, платинового або мультиплатинового статусу. З них 10 досягли 1-го місця в хіт-парадах.
У Преслі більш ніж у кого-небудь пісень (149), що потрапляли в «гарячу сотню» хіт-парада «Біллборд». З них 40 в «верхній десятці» і 18 пісень зайняли 1-е місце.
Преслі за життя отримав 3 нагороди «Греммі», все за духовну музику (госпел): у 1967 році за альбом «How Great Thou Art», у 1971 році за альбом «He Touched Me» і в 1974 році за концертну версію пісні «How Great Thou Art».
Джерело: http://uk.wikipedia.org/wiki/ |
| Категорія: Історичні постаті | Додав: Natar (07.01.2014)
|
| Переглядів: 1157
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
|
