Наприклад, думки різнилися щодо темпів розвитку, джерел індустріалізації, пріоритетного розвитку окремих галузей народного господарства.

Один з варіантів передбачав збереження товарно-грошових основ непівської економіки і проведення плавної індустріаіізації, коли темпи розвитку пов'язуються із зростанням добробуту і поступовим добровільним кооперуванням селянства. Але, на противагу цьому шляху, існував і другий варіант, складовою і рушійною силою якого була форсована індустріалізація з високими темпами промислового розвитку, заради чого визнавалася припустимість зниження життєвого рівня, можливість швидкого здійснення суцільної колективізації за допомогою адміністративно-командних методів.

Вчитель пропонує учням пригадати, як відбулася боротьба між прихильниками цих двох стратегічних спрямувань. Чим вона закінчилась?

XVз'їзд ВКП(б) у грудні 1927р. схвалив директиви першого п'ятирічного плану на 1928/29 - 1932/33 рр., за якими середньорічні темпи нарощування промислової продукції підвищувалися до 16%. (Держплан СРСР, розробляючи п'ятирічний план у двох варіантах - відправному та оптимальному, темпи індустріалізації підвищив відповідно до 18 і 20 %.).

Такі високі темпи передбачалося забезпечити за рахунок селянства. Змінювався лише спосіб вилучення цих коштів до бюджету: не через підвищення податків, як пропонував Л. Троцький, а використовуючи ножиці цін. У 1929 р. більшовицьке керівництво відмовилося від непу. У листопаді цього ж року в газеті «Правда» з'явилася стаття Сталіна «Рік великого перелому», в якій проголошувався курс на різке форсування індустріалізації. Було здійснено перехід до політики комуністичного штурму з примусовою продрозкладкою, забороною торгівлі, картковою системою для міського населення, інфляційним випуском паперових грошей, розкуркуленням заможних селян та об'єднанням решти селянства в колгоспи з метою зручнішого стягнення податків.

відбудова здійснювалася без економічних реформ, нерівномірним було розміщення промисловості (економічно розвиненим був тільки Донецько-Придніпровський регіон), переважали добувні галузі.

Офіційно курс на індустріалізацію був спрямований на:

• забезпечення економічної самостійності, незалежності СРСР в умовах капіталістичного оточення;
• зміцнення обороноздатності країни;
• створення матеріально-технічної бази для модернізації промисловості і сільського господарства;
• зростання продуктивності праці;
• підвищення матеріального добробуту і культурного рівня трудящих.

Джерела індустріалізації:

• доходи від сільськогосподарського виробництва; перекачування коштів з легкої промисловості у важку; внутрішні позики;
• безкоштовна праця у вихідні дні; праця в'язнів у таборах;
• збільшення випуску спиртних напоїв;
• продаж товарів за кордон за цінами, нижче ринкових;
• режим економії.

Форсована індустріалізація мала цілий ряд труднощів:

• величезні за масштабами перетворення здійснювалися на гігантській території, що вкрай загострило проблему розвитку інфраструктури (дороги, мости), стан якої не відповідав новим потребам; нестача коштів;
• обмаль кваліфікованих кадрів робітників та інженерно-технічних працівників; застаріле обладнання  на більшості заводів і фабрик;
• індустріалізація була першою в історії безпрецедентною спробою планового розвитку важкої промисловості.

Згортання непу, курс на форсовану індустріалізацію вимагали створення нового господарського механізму.

Протягом перших п'ятирічок утверджувався господарський механізм, відірваний від ринкової економіки. 5 грудня 1929р. ЦК ВКП(б) прийняв постанову, згідно з якою підприємства, а не трести, стали головними ланками управління. На відміну від трестів, підприємства були позбавлені економічної самостійності. Чітко простежувалася тенденція монополізації центром управління промисловістю республік. Республіканські наркомати керували лише місцевою промисловістю. Отже, новий господарський механізм спирався на директивні методи упраапіння, вів до створення командно-адміністративної системи (КАС), для якого був характерний високий рівень централізації управління.

Отже, у 1929р. сталінське керівництво відкинуло неп і почало форсовану індустріалізацію. Новий господарський механізм, створений у цей період, призвів до встановлення командно-адміністративної системи. Вже наприкінці 30-х р. внаслідок індустріалізації Україна посіла друге місце . в Європі (після Німеччини) з виплавки чавуну, четверте місце у світі з видобутку вугілля. За обсягами виробництва металу і машин республіка випередила Францію та Італію.

Водночас блискучі успіхи індустріалізації не могли приховати негативні і навіть трагічні наслідки здійснення цієї складової частини модернізації