|
|
 |
Міжнародно-правове регулювання праці
План
1. Поняття та розвиток міжнародно-правового регулювання праці
2. Всесвітні (універсальні) міжнародні стандарти праці
3. Міжнародна організація праці та її нормотворча діяльність.
4. Європейські міжнародні стандарти праці
5. Список використаної літератури
1.Поняття та розвиток міжнародно-правового регулювання праці.
Міжнародно-правове регулювання праці становить собою рег ламентацію за допомогою міждержавних угод відносин з приво ду застосування найманої праці, поліпшення її умов, охорони праці, захисту індивідуальних і колективних інтересів працівників.
Ідею міжнародно-правового регулювання праці висунув у 1818 р. соціаліст-утопіст Р. Оуен, котрий запропонував розроби ти міжнародне законодавство про працю і звернувся з цього пи тання до урядів окремих держав.
У другій половині XIX ст. ідея міжнародно-правового регулювання праці активно обговорюва лася на міжнародних з'їздах робітничих організацій Франції, Німеччини, Англії, Бельгії та інших країн.
Врешті-решт у 1897 р. у Брюсселі зібрався конгрес із так званого міжнародного зако нодавства про працю. Відповідно до рішень конгресу в 1901 р. було створено Міжнародну асоціацію із законодавчої охорони робітників, яка функціонувала до 30-х років XX ст. і складалася з 16 національних секцій і центральної служби Міжнародного бюро праці, розташованого у Базелі.
Значний поштовх міжнарод ному регулюванню праці надало утворення у 1919 р. Міжнарод ної організації праці (МОП), нормотворча діяльність якої спра вила значний прогресивний вплив на національні законодавства щодо захисту прав працівників, встановлення задовільних умов праці, соціального страхування, охорони здоров'я.
Міжнародно-правове регулювання праці стало результатом дії багатьох факторів, у тому числі боротьби трудящих за свої пра ва, діяльності профспілок, розвитку демократичних ідей.
Завдяки міжнародному правовому регулюванню праці виникло міжнародне трудове право галузь міжнародного права, яка набула розвитку після Другої світової війни і спрямована на ре гулювання відносин між державами щодо поліпшення умов пра ці. Джерела міжнародного трудового права міжнародні кон венції МОП про працю, двосторонні та багатосторонні міждер жавні угоди.
Розвиток міжнародного трудового права відбувався паралельно з розвитком міжнародного захисту прав людини. Саме в цьому аспекті було прийнято фундаментальні міжнародно-правові акти на всесвітньому і регіональному, зокрема європейському, рівнях.
Сучасне міжнародне правове регулювання праці має ряд особливостей. По-перше, захист права людини на працю та інших трудових прав людини відбувається узгоджено у комплексі інших соціально-економічних прав. Свідченням цього є наявність міжнародних актів комплексного характеру, де вміщено перелік соціальних прав, серед яких трудовим правам відведено належ не місце. Міжнародні правові акти передбачають соціальний за хист людини в різних ланках суспільного життя. Вони містять перелік соціальних прав, принципи, гарантії та зобов'язання держав, контрольний механізм у справі їхнього забезпечення. При кладами таких актів на всесвітньому рівні є Міжнародний Пакт про економічні, соціальні і культурні права (ООН, 1966 р.), Євро пейська соціальна хартія (Рада Європи, Турин, 1961 р.; перегляну та 1996 р., Брюссель), Хартія основних соціальних прав тру дящих (ЄС, 1989 р.), де передбачаються зобов'язання держав щодо захисту всього комплексу соціально-економічних прав людини.
Другою особливістю є сучасна тенденція в міжнародно-право вому регулюванні до єдиного правового регулювання не лише соціально-економічних, а й усіх прав людини політичних, гро мадянських (особистих), економічних, соціальних, культурних. Саме такий підхід застосовано в міжнародних актах, прийнятих наприкінці XX ст. - Декларації тисячоліття (ООН, 2000 р.) і Хартії основних прав Європейського Союзу (ЄС, 2000 р.).
Третя особливість міжнародно-правового регулювання праці полягає в особливому юридичному способі, за допомогою якого здійснюється таке регулювання. Мова йде про соціальні стан дарти як результат міжнародного регулювання праці й соціаль ну стандартизацію як діяльність держави. Реалізація прав лю дини вимагає встановлення на державному рівні певних міні мальних стандартів як відправних показників для визначення рівня їх забезпеченості.
Система стандарти зації соціальних прав включає створення каталогу соціальних прав, змісту (елементів) кожного права, гарантій їх забезпечен ня та систему контролю за забезпеченням соціальних прав. Зо крема, йдеться про визначення таких соціальних стандартів, як нормативи щодо прожиткового рівня, "порогу" бідності, гаран тованого мінімуму медико-соціальної допомоги. Щодо трудових прав такими стандартами є встановлення мінімального віку прийняття на роботу, максимального робочого часу, скороченого робочого часу для певних категорій, мінімальної заробітної пла ти, мінімального часу відпочинку, мінімально допустимих вимог щодо охорони праці тощо.
У ст. 9 Конституції встановлено, що чинні міжнародні догово ри, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою, є части ною національного законодавства України. У ст. 8-1 КЗпП вста новлено: "Якщо міжнародним договором або міжнародною уго дою, в яких бере участь Україна, встановлені інші правила, ніж ті, які містить законодавство України про працю, то застосову ються правила міжнародного договору або міжнародної угоди". Таким чином, у Конституції нашої держави і в Кодексі законів про працю України закріплено принцип пріоритету міжнарод но-правових норм перед нормами національного законодавства.
Міжнародні норми впливають на національне законодавство шляхом:
- прямого застосування міжнародних актів після ратифі кації;
- включення міжнародних норм до тексту законів;
- реалі зації положень ратифікованих або нератифікованих актів засо бами національного законодавства.
В Україні протягом остан нього десятиріччя ведеться планомірна наполеглива робота щодо адаптації національного законодавства до міжнародних стан дартів.
Україна визначила для себе як стратегічний напрямок соці ально-економічну інтеграцію з Європейським Союзом. У 1994 р. між Україною і ЄС було укладено Угоду про партнерство і спів робітництво, яка набрала чинності 1 березня 1998 р.
Указом Пре зидента України 11 червня 1998 р. було затверджено Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу з метою забезпечення всебічного входжен ня України у європейський політичний, економічний і право вий простір. Серед основних напрямів інтеграційного процесу важливе місце належить адаптації соціальної політики Украї ни та правовій адаптації.
Адаптація соціальної політики України полягає у реформу ванні систем страхування, охорони праці, здоров'я, пенсійного забезпечення, політики зайнятості та інших галузей соціальної політики відповідно до стандартів ЄС і поступовому досягненні загальноєвропейського рівня соціального забезпечення і захис ту населення.
Адаптація законодавства України передбачає реформування її правової системи та поступове приведення у відповідність до європейських стандартів і охоплює серед іншого трудове зако нодавство, законодавство про охорону праці, охорону життя та здоров'я, а також інші галузі, визначені Угодою про партнерство та співробітництво.
2.Всесвітні (універсальні) міжнародні стандарти праці.
Юридичним фундаментом захисту прав людини став Статут ООН, у ст. 1 якого встановлено цілі ООН, серед яких співробіт ництво "в заохоченні розвитку поваги до прав людини і основ них свобод для всіх, незалежно від раси, статі, мови та релігії". Ст. 55 Статуту проголосила, що Організація Об'єднаних Націй сприяє підвищенню рівня життя, повній зайнятості населення та умовам економічного і соціального прогресу і розвитку, за гальній повазі й дотриманню прав людини та основних свобод. Аналізуючи положення Статуту ООН щодо прав людини, пере важна більшість юристів-міжнародників нині справедливо до ходять висновку, що цей фундаментальний договір покладає на держави юридичні обов'язки.
Міжнародним актом, який має універсальне значення для всіх держав у справі захисту прав людини, є Міжнародний білль про права, який складається із Загальної декларації прав людини, Міжнародного Пакту про громадянські та політичні права, Між народного Пакту про економічні, соціальні і культурні права, Фа культативного протоколу до Міжнародного пакту про громадян ські і політичні права, другого Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, направ лений на скасування смертної кари. Трудові права закріплено головним чином у двох документах Загальній декларації прав людини і Міжнародному пакті про економічні, соціальні і куль турні права.
10 грудня 1948 р. Генеральна Асамблея ООН схвалила Загаль ну декларацію прав людини у вигляді резолюції. Незважаючи на те, що цей акт не має обов'язкової сили, він набув глобального міжнародного значення. Саме цей документ сьогодні є одним з основних джерел права, слугує мо деллю, котра широко використовується багатьма державами для розробки положень конституцій та законів, які стосуються до прав людини. Не менше ніж 90 національних конституцій, прий нятих після 1948 р., містять перелік фундаментальних прав, які відтворюють положення Декларації, або включені до них під її впливом.
Загальна декларація містить такі трудові права людини:
право на працю;
право на вільний вибір роботи;
право на захист від безробіття;
право на справедливі й сприятливі умови праці;
право на рівну плату за рівну працю без будь-якої дискримінації;
право на спра ведливу і задовільну винагороду, що забезпечує гідне людини існування для неї самої та її сім'ї, та на додаткові засоби соці ального забезпечення у разі необхідності;
право створювати про фесійні спілки і вступати до них для захисту своїх інтересів;
пра во на відпочинок та дозвілля, включаючи право на розумне обме ження робочого дня і на оплачувану періодичну відпустку.
Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні пра ва було прийнято Генеральною Асамблеєю ООН на XXI сесії у 1966 р. (резолюція 2200А/ХХІ/ від 16 грудня 1966 р.), ратифіко вано УРСР 19 жовтня 1973 р.; таким чином, цей документ є час тиною національного законодавства.
До числа основних трудо вих прав Пактом віднесено:
право на працю;
право на справедли ві й сприятливі умови праці, включаючи справедливу заробітну плату без дискримінації;
право на задовільні умови існування для праців ників та їх сімей;
право на безпечні й здорові умови праці;
однакові для всіх можливості щодо просування по роботі виключно на основі трудового стажу та рівня кваліфікації;
право на відпочинок;
пра во на профспілкову організацію;
право на страйк;
особлива охоро на праці та інтересів жінок-матерів, дітей і підлітків.
Держави, що ратифікували Пакт, зобов'язані періодично представляти доповіді про дотримання взятих зобов'язань. Доповіді розглядають ся Комітетом незалежних експертів та Економічною і Соціаль ною Радою ООН.
Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, який також ратифіковано нашою державою, містить два права, що сто суються трудових правовідносин: заборону примусової праці і вільне здійснення права на асоціацію, включаючи право на ство рення профспілок.
Факультативний протокол до цього пакту передбачає механізм кон тролю за дотриманням зобов'язань. Згідно з цим Протоколом Комітет з прав людини, заснований відповідно до ст. 28 Пакту, має право приймати і розглядати повідомлення (скарги) окре мих осіб про порушення державою-учасницею будь-якого з прав, зафіксованих у Пакті. Передбачається, що такі скарги розгля даються лише після того, як було вичерпано всі наявні внутрішні засоби правового захисту. Таким чином, приєднання нашої дер жави до зазначеного Протоколу надає громадянам України пра во звертатися до міжнародних державних органів із захисту прав і свобод.
Окрім зазначених актів, ООН ухвалила:
- Конвенцію про ліквіда цію усіх форм дискримінації стосовно жінок від 18 грудня 1979 р. (ратифікована СРСР 19 грудня 1980 р.);
- Конвенцію про ліквідацію усіх форм расової дискримінації від 7 березня 1966 р. (ратифікована СРСР 22 січня 1969 р.);
- Конвенцію про захист прав трудящих-мігрантів та членів їхніх сімей, схвалену на 45-й сесії Генеральної Асамблеї ООН у 1990 р. Ці акти також містять по ложення про трудові права працівників.
3. Міжнародна організація праці та її нормотворча діяльність.
МОП заснували уряди ряду країн згідно з рішенням Паризь кої конференції 11 квітня 1919 р. з метою міжнародного співро бітництва для усунення соціальної несправедливості шляхом поліпшення умов праці. Нині МОП одна зі спеціалізованих
установ ООН.
МОП покликана вирішувати такі завдання:
роз робка узгодженої політики та програм, спрямованих на вирі шення соціально-трудових проблем;
розробка та прийняття міжнародних трудових норм (конвенцій та рекомендацій) для проведення прийнятої політики в життя;
допомога країнам членам МОП у вирішенні проблем зайнятості та скороченні без робіття;
розробка програм щодо поліпшення умов праці;
роз виток соціального забезпечення;
розробка заходів щодо захис ту прав таких соціально вразливих груп трудящих, як жінки, молодь, особи похилого віку, працівники-мігранти;
сприяння організаціям найманих працівників і підприємців у їхній ро боті спільно з урядами щодо врегулювання соціально-трудових відносин.
На сьогодні членами МОП є 180 держав. Відповідно до Ста туту МОП її членом може бути кожна держава член ООН. Україна є членом МОП з 1954 р.
Головний принцип роботи МОП є трипартизм, що означає, що формування майже всіх органів МОП базується на основі тристороннього представництва від урядів, представників працівників і підприємців (роботодавців). Отже, кожна держава представлена чотирма делегатами: два від уряду, по одному від підприємців і працівників.
Вищий орган МОП Міжнародна конференція праці (Генеральна кон ференція), яка скликається щорічно і складається з делегатів усіх держав членів МОП.
До компетенції Генеральної конференції належать:
прийняття міжнародних конвенцій і рекомендацій;
визначення завдань і напрямів діяльності МОП;
внесення змін до її Статуту;
прийняття у члени МОП окремих держав;
спосте реження за застосуванням державами ратифікованих ними кон венцій, а також рекомендацій МОП.
Виконавчим органом МОП є Адміністративна рада, яка обира ється на Міжнародній конференції праці й складається з 56 осіб: 28 делегатів представляють уряди, 14 підприємців і 14 пра цівників. Адміністративна рада призначає Генерального дирек тора Міжнародного бюро праці.
Міжнародне бюро праці постійний орган МОП, виконує функції секретаріату, він не є суб'єктом міжнародно-правового регулювання праці, але займається підготовкою конвенцій і ре комендацій МОП і спостереженням за їх застосуванням, збиран ням і поширенням інформації щодо міжнародно-правового регулювання умов праці найманих працівників. Міжнародне бюро праці:
займається підготовкою матеріалів до конференцій МОП;
надає допомогу державам у виробленні законів на основі рішень Генеральної конференції;
видає публікації щодо міжнародно-пра вового регулювання праці.
Згідно зі Статутом МОП одним з головних напрямків діяль ності цієї організації є нормотворчість, тобто створення міжна родних трудових стандартів. МОП приймає конвенції та реко мендації щодо різних аспектів праці.
179
Особливе місце серед нормативних документів МОП належить Декларації МОП основних принципів та прав у світі праці, ухваленій Міжнародною конференцією праці на 86-й сесії в Женеві 18 червня 1998 р. У цьому акті проголошено комплекс концептуальних положень у сфері застосування праці та соці альної політики.
Міжнародна конференція праці заявила, що всі члени Органі зації, навіть ті з них, які не ратифікували вказані Конвенції, мають зобов'язання, що випливають вже з самого факту їхнього членства в Організації, дотримуватися, зміцнювати та реалізо вувати добросовісно та відповідно до Статуту принципи, що сто суються основних прав, які є предметом цих Конвенцій, а саме:
а) свобода асоціації та реальне визнання права на ведення колективних переговорів;
в) скасування усіх форм примусової чи обов'язкової праці;
с) реальна заборона дитячої праці;
д) недопущення дискримінації в області праці та занять.
4. Європейські міжнародні стандарти праці.
Досвід європейської інтеграції засвідчив дієвість та ефектив ність основних постулатів європейської соціальної політики. Від самого початку європейської інтеграції в установчих докумен тах Ради Європи та Європейського Союзу були закладені ідеї побудови не просто ринкової економіки, а соціально орієнтованої. ринкової економіки. Незважаючи на певні національні особ ливості кожної країни або групи європейських країн, у між народних документах, в наукових та публіцистичних працях економістів, юристів, політологів, соціологів, психологів засвідчено існування такого суспільного феномену як „європейська соці альна модель”.
На засіданні Європейської Ради у Барселоні в 2002 р. було сформульовано головні засади європейської соціальної. моделі:
- добрі економічні досягнення;
- високий рівень соціальної. захищеності;
- високий рівень освіти;
- соціальний діалог.
Значну роль відіграла Переглянута стратегія соціальної згур тованості нормативно-правовий документ, прийнятий Комітетом Міністрів Ради Європи 27 квітня 2004 р. у Страсбурзі. У цьому акті зазначається: „незважаючи на значні відмінності між державами, європейський підхід можна охарактеризувати, якщо порівняти його з іншими регіонами світу як „європейську соці альну модель" .
Основні засади європейської соціальної моделі й напрямки со ціальної політики закріплені в основних документах Ради Євро пи:
Європейській конвенції про права людини та основопо ложні свободи (1950 р.);
Європейській соціальній хартії (1961 р.);
Європейській соціальній хартії (переглянутій) (1996 р.)
а та кож у документах Європейського Союзу:
- Договорі про Євро пейський Союз;
- Хартії соціальних прав трудящих Співтовариства (1989 р.);
- Хартії основоположних прав ЄЄ (2000 р.);
- Конституції ЄС, підписаної в грудні 2004 р. главами держав та урядів ЄС;
- у директивах, регламентах ЄС.
Згідно з установчими документами основним завданням Ради Європи є захист прав людини, демократичних цінностей та за безпечення верховенства права.
Визначне місце серед актів, прийнятих Радою Європи, нале жить Європейській конвенції про захист прав людини (Рада Європи, 1950 р.). У справі захисту прав людини ця Конвенція має загальновизнаний авторитет не лише на європейському, а й на світовому рівні.
Для захисту прав, передбачених Конвенцією, створено Євро пейський суд з прав людини, діяльність якого регламентується розділом II Конвенції.
Список використаної літератури
1. Конституція України. Прийнята на V сесії ВРУ 28 червня 1996 року. № 254к/96-ВР.
2. Кодекс Законів про Працю. Прийнятий ВР УРСР 10 грудня 1971 року. 322-VІІІ.
3. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю/ В.Г.Рогань. - К.: А.С.К., 2008.-944 с.
4. Трудове право України: Підручник/Н.Б.Болотіна- К.: «Знання», КОО, 2001. - 564 с.
5. Бойко М.Д. Трудове право України: Навч.посіб. - К.: Кондор, 2008. - 736 с.
6. Венедиктов В.С. Трудовое право Украйни. - Харьков: Консум, 2006.- 304 с.
7. Гончаров Г.С. Трудове право України в запитаннях та відповідях. К.: Кондор, 2008. - 664 с.
8. Яковлєв О. Міжнародні принципи регулювання трудових прав// Право України. - № 4, 2008. - с. 34-36.
|
| Категорія: Основи правознавства | Додав: lanaori (23.01.2017)
|
| Переглядів: 1173
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
|
