|
|
 |
Правовий статус підприємств
Поняття підприємств та його основні ознаки
Домінуюче місце серед суб'єктів господарського права належить такому суб'єктові, як підприємство. Це зумовлено особливими економічними і соціальними функціями підприємства в економічній системі, а саме функціями товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби у продукції, роботах та послугах. Тому законодавчий інститут підприємства або господарюючого суб'єкта є центральною частиною системи господарського права України, його правовою основою.
Усі основні закони та інші нормативні акти господарського законодавства приймаються виходячи з економічного та правового становища підприємства.
Поняття "підприємство" є узагальнюючим, або збірним. Воно, по-перше, визначає підприємства як суб'єкти господарського права стосовно всіх форм і видів власності в Україні (організаційні форми і види підприємств). По-друге, це поняття є загальногалузевим, тобто взагалі визначає промислові (фабрики, заводи, шахти), будівельні, транспортні, сільськогосподарські, торговельні та інші підприємства.
Підприємство як соціально-економічний і правовий інститут має певну сукупність економічних, організаційних і юридичних ознак, за якими кваліфікується як господарюючий суб'єкт і суб'єкт права. За допомогою цих ознак уніфіковано визначається правове становище підприємств усіх форм власності і галузей народного господарства.
Суб'єктам господарювання притаманні такі риси:
- належність до основної ланки економіки;
- безпосереднє здійснення виробничої, науково-дослідницької і комерційної діяльності;
- можливість функціонування на будьякій формі власності: державній (державні та казенні підприємства), комунальній (комунальні підприємства), колективній (підприємства у формі виробничих кооперативів, господарських товариств, колективних підприємств), приватній (приватні підприємства);
- обов'язковий установчий документ статут;
- функціонування на базі відокремленого майна, що знаходить вираження у наявності самостійного балансу та рахунку в банку; це майно може бути закріплено за підприємством на праві власності (підприємства у формі господарських товариств і виробничих кооперативів, приватне підприємство, якщо засновник (власник майна) сам (без найманого керівника) управляє цим підприємством), праві повного господарського відання (державні підприємства, комунальні підприємства, приватні підприємства з найманим керівником, а також підприємства громадських, релігійних, кооперативних організацій, якщо засновник застосував цей правовий титул при закріпленні за підприємством виділеного йому майна), праві оперативного управління (казенні підприємства, а також інші унітарні підприємства, якщо власник для закріплення за останніми майна обирає цей правовий титул), праві користування (може застосовуватися як додатковий правовий титул до одного з вищеназваних, як це має місце, наприклад, в орендному підприємстві);
- наявність господарської правосуб'єктності, в тому числі статусу юридичної особи з одночасною забороною мати у своєму складі інших юридичних осіб;
- порядок управління підприємством залежить від типу підприємства: управління підприємством унітарного типу здійснюється керівником, що призначається власником майна підприємства; корпоративного типу за допомогою створених учасниками органів (збори учасників, виконавчий та контрольний органи);
- ступінь самостійності підприємства (обсяг його прав та обов'язків) залежить від правового режиму майна підприємства: підприємствавласники майна мають максимальний обсяг прав (затверджують свій статут, вирішують усі питання стратегічного плану щодо реорганізації і ліквідації підприємства, зміни напрямків діяльності, використання майна, в т. ч. розподілу прибутку тощо) та мінімум обов'язків (сплата податків та інших обов'язкових платежів, ведення бухгалтерського обліку та подання статистичної звітності, внесення змін до відомостей державної реєстрації у разі наявності підстав для цього; дотримання вимог екологічного, трудового, містобудівного та іншого законодавства; виконання умов укладених договорів та дотримання прав і законних інтересів інших осіб); щодо підприємств - невласників (правовий титул майна такого підприємства - або право повного господарського відання, або право оперативного управління) - стратегічні питання створення та діяльності таких підприємств вирішуються власниками їх майна (їх представниками), які затверджують статут підприємства, призначають його керівника, визначають правовий титул майна та межі майнової самостійності підприємства, в т. ч. порядок використання його прибутку, вирішують питання реорганізації та ліквідації підприємства тощо.
Закон встановлює, що підприємство є основною організаційною ланкою народного господарства України. Ця організаційна ознака кваліфікує підприємство як організаційну форму господарської ("бізнесової") організації, тобто організації, в якій власники засобів виробництва і робочої сили об'єднують свої виробничі ресурси для здійснення господарської діяльності з метою одержання прибутку. Визначення "основна ланка", з одного боку, відмежовує підприємство від інших організаційних форм економічної діяльності (типу домашніх господарств, індивідуальних промислів без створення підприємств, так званих тіньових структур тощо), а з іншого - від суб'єктів господарського права, які не належать до основної ланки: об'єднань підприємств, фінансових і посередницьких інститутів, органів управління економікою.
Закон також встановлює, що підприємство - це господарюючий суб'єкт. Суть визначення "господарюючий суб'єкт" полягає в тому, що підприємство є товаровиробником, трудовим колективом, який на професійній основі (промисел) виробляє і реалізує свій товар з метою одержання прибутку. Як господарюючий суб'єкт підприємство здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність. Підприємство є самостійним, господарюючим суб'єктом. Самостійність у прийнятті господарських рішень є однією з основних і необхідних умов діяльності підприємства як товаровиробника. Юридичний аспект такого визначення полягає в тому, що підприємство при здійсненні своєї господарської діяльності "має право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України".
Нарешті, підприємство - це статутний господарюючий суб'єкт. Статут підприємства як локальний акт господарського законодавства нормативне визначає цілі і предмет діяльності окремого підприємства, відхилятися від яких без зміни статуту підприємству заборонено. Статут також визначає межі спеціальної правоздатності підприємства як юридичної особи.
Підприємство має необхідне для господарюючого суб'єкта майно - основні і оборотні кошти, інші цінності, якими воно володіє, користується і розпоряджається на певному правовому титулі (на праві власності, повного господарського відання чи оперативного управління). Це майно юридичне відмежоване, як правило, від майна власника підприємства і закріплене за підприємством як суб'єктом права. Основні і оборотні кошти перебувають на самостійному бухгалтерському балансі, гроші - на поточному рахунку підприємства в банку.
Підприємство є самостійним суб'єктом права. З одного боку, закон визначає його компетенцію (права та обов'язки) як господарюючого суб'єкта, з другого - зазначає, що підприємство є юридичною особою, яка не має у своєму складі інших юридичних осіб. Цим підприємство істотно відрізняється від об'єднань підприємств (господарських об'єднань), до складу яких входять юридичні особи. Як господарюючий суб'єкт з правами юридичної особи підприємство починає діяти від дня його державної реєстрації.
Таким чином, підприємство - це самостійна господарська організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку для здійснення господарської діяльності з метою задоволення суспільних потреб у товарі (продукції, роботах, послугах) і одержання прибутку, яка діє на підставі статуту, користується правами і виконує обов'язки щодо своєї діяльності, є юридичною особою, має самостійний баланс, поточний та інші рахунки в банках.
2. Види підприємств
Класифікація підприємств (незалежно від форм власності) відповідно до обсягів господарського обороту підприємства і чисельності його працівників.
За цією ознакою розрізняють малі та інші (середні, великі) підприємства.
Малі – підприємства, середньоспискова облікова чисельність працюючих в яких за звітний період не перевищує 20 осіб, а обсяг валового доходу становить не більше 50 тис. євро.
Середні – підприємства, з середньосписковою обліковою чисельністю працюючих за звітний період від 50 до 100 осіб та валовим доходом не більше 5 млн. євро.
Великі – підприємства, в яких середньоспискова облікова чисельність працюючих за звітний рік не перевищує 1000 осіб, а валовий дохід перевищує суму, еквівалентну 5 млн. євро.
Кількість працюючих, за якою підприємство відносять до категорії малих, диференційовано залежно від галузей народного господарства:
- у промисловості та будівництві - до 200 чоловік;
- в інших галузях виробничої сфери - до 50 чоловік;
- у науці і науковому обслуговуванні - до 100 чоловік;
- у галузях невиробничої сфери - до 25 чоловік;
- у роздрібній торгівлі - до 15 чоловік
Малі підприємства виділено в самостійну категорію з метою розвитку малого бізнесу шляхом надання їм певних пільг, переваг тощо. З юридичного боку, важливим є те, що особливості їх створення і діяльності встановлюються як загальним законодавством України про підприємства, так і спеціальним законодавством України про підприємства цієї категорії.
3. Організаційно-правові форми підприємств
Організаційна (організаційно-правова) форма передбачає класифікацію підприємств залежно від форм власності, визначених Конституцією України та способів розмежування у підприємствах окремих форм власності і управління майном. Юридичне значення цього полягає в урахуванні в законодавстві і спеціальних законах, особливостей правового становища підприємств окремих видів.
Загалом організаційна форма і вид визначають суб'єкта, який має право присвоювати результати діяльності підприємства. Виділяють такі види підприємств: приватні, колективні, господарські товариства, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, комунальні, державні (в тому числі казенні).
Слід мати на увазі, що відповідно до чинного на момент створення підприємств законодавства в Україні були створені і діють до цього часу й інші види підприємств: індивідуальні, сімейні, спільні (в тому числі з іноземними інвестиціями) підприємства.
Приватне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності фізичної особи.
Визначення приватне, крім форми власності, виражає головну особливість правового становища підприємств цієї організаційної форми. Згідно із законодавством України власник у даному разі водночас є і підприємцем, тобто власність і управління майном у приватному підприємстві не розмежовуються.
Колективне підприємство (точніше його можна було б назвати "підприємство колективної власності") - це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності трудового колективу підприємства.
Визначення колективне означає, що підприємство належить колективу співвласників (засновників, учасників), які діють як один суб'єкт права колективної власності. Правосуб'єктність власника (у даному разі колективу або групи власників, організованих у колективне підприємство з правами юридичної особи) реалізується через юридичну особу - підприємство, яке володіє, користується і розпоряджається майном відповідно до свого статуту. Це вид недержавної юридичної особи. Право колективної власності у колективному підприємстві безпосередньо здійснюють його органи управління - вищий орган управління (загальні збори або конференція) і правління. Отже, колективне підприємство, поки воно діє, - це об'єкт права власності відповідної юридичної особи. Його засновники і учасники є власниками часток (паїв, вкладів) у майні підприємства.
Специфічним видом колективного підприємства є також державне підприємство. Державне підприємство являє собою організаційно-правову форму підприємства, заснованого на державній власності. Визначення державне вказує, що дане підприємство має особливості правового становища порівняно з недержавними підприємствами Ці особливості обумовлені способом відмежування функцій власника від функцій управління майном у державному підприємстві. Саме державне підприємство як майновий комплекс є об'єктом права державної власності. Підприємству як суб'єктові права це майно належить на праві повного господарського відання. Це право вужче, ніж право власності. Обсяг його залежить від цільового призначення відповідного майна. Державне підприємство володіє, користується і розпоряджається цим майном "на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та статуту підприємства". Оскільки державне підприємство є суб'єктом права повного господарського відання майном, а не суб'єктом права власності, щодо державних підприємств діє спеціальна категорія - правовий режим майна державних підприємств. Вона означає, що державні підприємства керуються спеціальними правилами заснування, утворення їх майна при заснуванні, визначення цілей і предмета діяльності (статути державних підприємств розробляються на підставі Типового статуту державного підприємства, затвердженого 22-28 квітня 1993 р. Мінекономіки, Мінпраці, Мінфіном та Фондом державного майна України), управління майном, розподілу прибутку тощо.
Державні підприємства як суб'єкти однієї форми власності (організаційної форми) поділяються на види:
а) державні підприємства, засновані на державній власності;
б) державні підприємства, засновані на республіканській (Автономної Республіки Крим) власності;
в) казенні підприємства. Усі ці підприємства - державні юридичні особи.
Особливим видом підприємства, заснованого на державній власності, є казенне підприємство. Майно, що є у державній власності і закріплене за казенним підприємством, належить йому не на праві повного господарського відання, а на праві оперативного управління. Здійснюючи право оперативного управління, казенне підприємство володіє і користується зазначеним майном. Розпоряджатися закріпленим за ним на праві оперативного управління державним майном, що належить до основних фондів підприємства, казенне підприємство може лише з дозволу органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном. Особливості розпорядження іншим майном казенного підприємства визначаються у його статуті.
Спільне підприємство - це організаційна форма підприємства, заснованого за законами України на базі об'єднання майна різних форм власності (так звана змішана форма власності). Спільні підприємства, як правило, мають форму господарських товариств, тобто є суб'єктами права колективної власності.
Засновниками спільних підприємств можуть бути юридичні особи і громадяни України, інших держав. Залежно від цього є два види спільних підприємств:
а) звичайні (національні) спільні підприємства;
б) спільні підприємства з іноземними інвестиціями.
Спільне підприємство з іноземними інвестиціями - це підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого, за його наявності, становить не менше 10 відсотків.
Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс.
Іноземне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства з місцезнаходженням в Україні, створеного як суб'єкт права згідно із законодавством іноземної держави, майно якого повністю перебуває у власності іноземних громадян, юридичних осіб або держави.
Визначення іноземне (іноземна власність) означає, що підприємство підпорядковується різним юрисдикціям. Порядок створення і внутрішньої діяльності іноземного підприємства регулюється законодавством країни, якій воно належить. Законодавство України не регулює цих відносин. Разом з тим умови реєстрації діяльності іноземного підприємства в Україні регулюються українським законодавством, тобто на іноземні підприємства загалом поширюється національний правовий режим господарської діяльності.
Задача 1.
Будівельне управління передало підприємству електричну підстанцію строком на три місяці – до 1 липня. Відповідно до договору підприємство було перевозити підстанцію в обидва кінця. З поважної причини підприємство затримало повернення підстанції на два тижні.
Вночі з 15 на 16 липня на підприємстві виникла пожежа і підстанція згоріла. У зв’язку з цим управління звернулося в господарський суд з позовом про стягнення з підприємства вартості згорілої підстанції, орендної плати за користування нею з 1 по 15 липня і збитків, понесених управлінням через неповернення об’єкта в обумовлений строк. Підприємство позов визнало частково, погодившись сплатити управлінню тільки суму орендної плати. Воно вважало, що якщо орендодавець не заперечував проти продовження користуватися підстанцією, то укладений між ними договір слід вважати поновленим на невизначений строк. Отже, ризик випадкової загибелі має нести власник.
Запитання:
Які підстави відповідальності встановлені Цивільним і Господарським кодексами України?
Чи можливе звільнення від відповідальності в цьому випадку?
Що таке "випадок” або "непереборна сила” за Цивільним кодексом України?
Чи може бути задоволено позов управління?
Розв’язяння:
1. Ч. 2 ст. 785 ЦК. передбачає, що орендодавець має право вимагати від орендаря, який після припинення договору негайно не повернув майно, сплати неустойку у розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення. Крім того орендар, який затримав повернення орендованого майна, несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження (ст. 772 ЦК). Виходить, що орендарю у будь-якому разі доводиться платити: або орендну плату, або (ще гірше) неустойку в розмірі подвійної орендної плати.
2. Треба збирати усі можливі прямі та непрямі докази того, що угода про розірвання та/або акт приймання-передачі було вчинено в усній формі. Усна форма правочину між юридичними особами буде вважатися порушенням. Проте відповідно до ч. 1 ст. 218 ЦК таке порушення не має наслідком недійсність правочину. Єдиний негативний наслідок такого порушення полягає у тому, що в разі спору заінтересована сторона не зможе посилатися у суді на показання свідків для підтвердження (або заперечення) факту вчинення правочину або для підтвердження (заперечення) окремих його частин.
3. Непереборна сила - наслідки надзвичайних ситуацій техногенного, природного або екологічного характеру (великі аварії в системах водо-, теплопостачання і водовідведення, руйнування цих систем, спричинені землетрусами, повенями, буреломами тощо), які унеможливлюють роботу централізованих систем водо-, теплопостачання і водовідведення та надання відповідних послуг.
ПОСТАНОВА КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ ПРАВИЛА надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення (Визначення основних термінів) від 30 грудня 1997 року N 1497 м.Київ ( Постанова втратила чинність на підставі Постанови КМ N 630 від 21.07.2005 )
Під непереборною силою розуміють зовнішні та надзвичайні події, яких не було під час підписання цього договору, що виникли незалежно від волі Сторін, виникненню та дії яких Сторони не могли протидіяти заходами та засобами, застосування яких слушно вимагати та очікувати від сторони, яка підпала під дію непереборної сили.
Непереборною силою визнаються, але не обмежуються ними наступні події: землетруси, повені, пожежі, епідемії, аварії на транспорті, бойові події, війни, страйки, громадянські безпорядки, втручання влади, ембарго.
4. Треба збирати усі можливі прямі та непрямі докази того, що угода про розірвання та/або акт приймання-передачі було вчинено в усній формі. Ці факти доводити можна засобами доказування (письмовими доказами, звуко- і відеозаписами тощо).
Задача 2.
Громадянин К. працював монтажником, але потім захворів. Медична комісія визнала його нездатним виконувати попередню роботу, у зв’язку з чим адміністрація видала наказ про його переведення на роботу обліковцем. Але К. не погодився з цим і зажадав поновлення його на попередній роботі, мотивуючи це тим, що він не давав згоди на переведення. Хто правий у цій ситуації, як її вирішити?
Розв’язяння:
Стаття 40. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку: п.2 виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або за станом здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи.
Тобто права у цій ситуації адміністрація. Громадянин повинен перевестись на роботу обліковця або його звільняють з роботи.
Список використаної літератури:
1. Вінник О.М. Господарське право. Навчальний посібник. –К .2009р.
2. Пилипеннко П.Д. Трудове право України. Академічний курс. – К. 2006р.
3. Дзера О.В. Цивільне право України. Навчальний посібник. – К. 2008р.
4. Господарське право: Практикум / В. С. Щербина, Г. В. Прон-ська, О. М. Вінник та інші; за заг. ред. В. С. Щербини. - К.: Юрінком Інтер, 2001.
5. Салатюк Н. М., Шевченко О. О. Економічна теорія. Курс лекцій – К.: НУХТ, 2010. - 182с.
6. Цивільний Кодекс України.
7. Кодекс Законів про працю.
8. Конституція України. - К. – 1996.
9. Господарський Кодекс України.
|
| Категорія: Основи правознавства | Додав: lanaori (23.01.2017)
|
| Переглядів: 965
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
|
