|
|
 |
Визначення характеру і розміру майнової шкоди, заподіяної злочином, і розкриття злочину
Одним із завдань кримінального судочинства поряд з охороною прав фізичних та юридичних осіб, які беруть у ньому участь, викриттям винних та забезпеченням правильного застосування кримінально-процесуального закону є також швидке і повне розкриття злочинів.
У науці кримінального процесу відомі різні погляди щодо змісту поняття розкриття злочину, які можна систематизувати так:
Розкриття злочину – поняття оперативно-розшукове, яке означає, що злочинець знайдений; все інше "скоріше характеризує стадію розслідування злочину, ніж розкриття його, тому що він уже розкритий (злочинець знайдений)” [ 3, с.152]:
встановлення даних про злочин та про винного в його вчиненні в такому обсязі, який дає підставу пред’явити обвинувачення; момент розкриття злочину пов’язується з винесенням постанови про притягнення особи як обвинуваченого [2, с.25];
встановлення всіх обставин предмета доказування, що виступає підставою для закінчення попереднього розслідування і складення обвинувального висновку [4, с.44];
весь процес провадження у справі, який закінчується вступом у законну силу вироку суду; розкритий злочин – це злочин, щодо якого вирок вступив у законну силу [ 5, с.51].
Усі викладені позиції, трактуючи поняття розкритого злочину, момент розкриття пов’язують з певним процесуальним рішенням – від прийняття слідчим справи до свого провадження до набрання чинності вироком суду.
Отже, єдиної думки стосовно моменту розкриття злочину, поняття розкритого злочину наука не виробила. Це негативно впливає, насамперед, на ведення чіткого обліку злочинів та осіб, винних в їх вчиненні. На думку Р.С.Бєлкіна, яку вважаємо слушною, поняття розкритого злочину має бути таким, щоб його зміст вкладався в основу обліку розкритих злочинів або служив визначенню показників їх розкриття. Для цієї мети придатний лише жорсткий однозначний критерій – або момент пред’явлення обвинувачення, або направлення обвинувального висновку на затвердження прокуророві [1, с.383]. У 1987 р. прокуратурою та МВС колишнього Союзу РСР були розроблені та введені в дію єдині документи первинного обліку злочинності. В них були чітко визначені критерії, за якими реєструються злочини і особи, які їх вчинили: злочин – лише після порушення кримінальної справи, а особа, яка вчинила злочин, – тільки з моменту пред’явлення обвинувачення. Ці положення були сприйняті вітчизняною практикою: 21 грудня 1995 року Генеральним прокурором України за узгодженням з Міністром внутрішніх справ України була затверджена Інструкція про єдиний облік злочинів за №11/21, в якій зазначалось, що органи попереднього розслідування виставляють картку на злочин як на розкритий з моменту пред’явлення обвинувачення у вчиненні злочину конкретній особі.
Усі ці питання щодо моменту, з якого злочин можна вважати розкритим, в плані теми цієї статті є актуальними лише тією мірою, в якій вони торкаються характеру і розміру майнової шкоди, заподіяної злочином. Постає запитання: чи можна вважати злочин розкритим, коли не встановлений характер і розмір шкоди, заподіяної злочином?
На нашу думку, у випадку невстановлення характеру і розміру такої шкоди злочин не може вважатися розкритим, тому що характер і розмір шкоди входять в обвинувачення, яке пред’являється особі. На користь цієї позиції можна навести такі аргументи. Оскільки злочин вважається розкритим з моменту пред’явлення обвинувачення, то слід з’ясувати, що ж входить у поняття обвинувачення. У законі, теорії і практиці кримінального судочинства це поняття вживається для позначення тих протиправних фактів (обставин), які вмінюються обвинуваченому у вину як підстава його кримінальної відповідальності. Обвинувачення виступає свого роду моделлю розкритого органами слідства злочину, яка виражає фактичні і юридичні ознаки певного складу злочину з посиланням на відповідну норму кримінального закону.
Одним з елементів обвинувачення в його матеріально-правовому розумінні є його фабула – це встановлені у справі факти, які інкримінують обвинуваченому. У фактичну фабулу обвинувачення входить, насамперед, вчинене обвинуваченим суспільно небезпечне діяння; час, місце, спосіб, предмет посягання і шкідливі наслідки вчиненого особою діяння; факт вчинення цього діяння саме обвинуваченим і обставини, в яких виражається психічне ставлення винної особи до вчиненого нею злочину [6, с.23].Майнова шкода є одним з видів суспільно небезпечних наслідків, заподіюваних злочином, складовим елементом його об’єктивної сторони. Спираючись на схему складових частин обвинувачення, запропоновану Ф.Н.Фаткуліним, можна стверджувати, що характер і розмір майнової шкоди, заподіяної злочином, є складовою обвинувачення в його матеріально-правовому значенні. Видається, що невстановлення характеру і розміру заподіяної злочином шкоди, відсутність вказівки на це в постанові про притягнення особи як обвинуваченого тягнуть за собою порушення права обвинуваченого на захист, оскільки обвинувачений повинен і має право захищатися і від вміненої йому у вину майнової шкоди, незалежно від пред’явлення чи непред’явлення цивільного позову в кримінальному процесі. Тому, якщо шкода входить у зміст обвинувачення, то стосовно обвинуваченого має бути дотримана вимога закону, яка гарантує обвинуваченому право знати, в чому його обвинувачують (ст.43 КПК України). Не слід вважати, що встановленню підлягає лише шкода, заподіяна злочином з матеріальним складом. Те, що у статті кримінального закону (у злочинах з формальним складом) відсутня вказівка на необхідність настання такої шкоди, не означає, що таку шкоду не треба встановлювати. Встановлення, доведення такої шкоди має кримінально-правове значення (наприклад, для визначення ступеня суспільної небезпеки діяння і призначення покарання), процесуальне значення (характер і розмір заподіяної злочином шкоди є одним з елементів, які входять у предмет доказування, а в п.4 ст.64 КПК не зазначено, що доказуванню підлягає лише шкода у злочинах з матеріальним складом), а також цивільно-правове (оскільки у справі може бути заявлений цивільний позов про відшкодування шкоди, заподіяної злочином, а в його основі лежать матеріальні цивільно-правові відносини).
Джерело: http://referaty.pp.ua/abstracts/ua/pravo/pravo_20554.php |
| Категорія: Основи правознавства | Додав: Natar (07.02.2014)
|
| Переглядів: 451
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
|
