|
|
 |
Земельний кодекс України: позитиви та вади
25 жовтня 2001 року довгоочікуваний Земельний кодекс України [1] начебто був прийнятий. "Начебто” — тому, що було це зроблено з грубим порушенням передбаченої процедури його обговорення і голосування у Верховній Раді. Не було організовано і ознайомлення із його проектом тих осіб (насамперед селянства), яких він насамперед стосується. Здебільшого не мали можливості всебічно проаналізувати проект такого значущого кодексу і юридичні наукові та навчальні заклади України. Нарешті, у робочу групу з розробки проекту Земельного кодексу України було включено переважно чиновників Держкомзему і лише двох юриста; жоден з докторів юридичних наук, професорів земельно-правової і аграрно-правової спеціалізації до цієї групи не увійшов. А слід було заздалегідь організувати широкопредставницьку робочу групу спеціалістів з числа народних депутатів, науковців, практиків, які б спочатку розробили концепцію сучасного Земельного кодексу України, його систему та структуру; згодом — назви і послідовність розділів і, нарешті, їх змістове наповнення. Все це мало би базуватися на попередньому ретельному вивченні відповідної наукової та науково-практичної юридичної літератури українських та інших авторів. Лише за цієї умови Кодекс мав би солідну наукову основу. Все це — банальні вимоги і в кожній правовій державі вони аксіомно виконуються. На превеликий жаль, у нас це не так. Дивна для цивілізованої держави ситуація: в Україні є потужний науковий потенціал у сфері земельного, аграрного та екологічного права, захищається чимало докторських та кандидатських дисертацій, видаються монографічні дослідження з цих галузей права, вноситься чимало слушних конкретних пропозицій щодо вдосконалення законодавства, але усім цим Верховна Рада. знехтувала. Навіть ті пропозиції, які за власною авторською ініціативою надсилались до Ради стосовно Земельного кодексу, здебільшого не знаходили з її боку жодної реакції. Видається, було б доцільним і законодавчо плідним, якби відповідні комітети Верховної Ради мали постійні науково-творчі зв’язки з науковцями. Коли в основу законодавства кладеться не наука, а політичні прагнення певних правлячих кіл, то закони приймаються з фізичною бійкою в сесійній залі і сумнівним голосуванням за її межами. Так сталося і з Земельним кодексом України. Пригадаймо, скільки було галасу про необхідність його найскорішого прийняття! Які неймовірні панацейні надії покладалися на запровадження приватної власності на землі! Кодекс прийнято, і все притихло. Майже немає помітних публікацій про нього. А на практиці змін на краще, особливо у сільському господарстві, обмаль. В цьому вина, звичайно, не лише Земельного кодексу, а й хибності, а іноді просто незаконності окремих положень Указів Президента з земельної і аграрної реформ, адміністративної практики їх запровадження.
Щодо самого Земельного кодексу України 2001 року. Головним і дуже вагомим, на мою думку, позитивом Земельного кодексу є його глибока і послідовна скерованість на земельно-правову, а не цивільно-правову концепцію регулювання земельних відносин. Адже йдеться про унікальний суспільно цінний об’єкт правових відносин — землю, яка, на відміну від майнових об’єктів, у Конституції України названо "основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави” (стаття 14). Цим зумовлений їх специфічний правовий режим [2]. Закріплення земельних відносин, зокрема і відносин власності на землю, Земельний кодекс об’єктивно обґрунтовує.
Окрім цього, до позитивних ознак ЗК України можна віднести і такі конкретні його положення:
1) Розширення змісту кодексу за рахунок надання йому пріоритетного характеру серед природноресурсних кодексів (Водного, Лісового, Про надра) та значна екологізація його норм.
2) Внесення до Земельного, а не Цивільного кодексу більшості норм з відносин власності на землю та закріплення інституту приватної земельної власності; уточнення форм власності на землю.
3) Визнання пріоритетності правового режиму земель сільськогосподарського призначення.
4) Раціональними є норми про те, що землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватися у власність іноземним громадянам, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам (стаття 22, п. 4).
5) Юридичне визнання ґрунтів "об’єктом особливої охорони” (стаття 168), що вимагає їх посилено пріоритетного режиму і посиленої правової охорони, а також виділення в окрему категорію "особливо цінних земель” (стаття 150).
6) Запровадження ряду нових правових інститутів: земельного сервітуту (Глава 16), обмеження прав на землю (Глава 18), гарантій прав на землю (Розділ V), консервації земель (глава 28), моніторингу земель (Глава 33), економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель (Глава 35) тощо.
7) Новелізація норм стосовно селянського (фермерського) господарства, починаючи із зміни назви господарства на "фермерське господарство”, а також стосовно суб’єктного складу господарства, земельних відносин у ньому.
8) Зміна правового статусу особистих підсобних господарств, зокрема зняття з них "підсобного” вторинного значення.
9) Значне посилення категорії охоронних норм (Розділ VI), надання їм якісно нових сучасних підходів до охорони земель.
Водночас Земельний кодекс має багато істотних недоліків, юридичних огріхів, що значною мірою пов’язане із характером його підготовки та прийняття.
Зокрема, вражає безсистемність кодексу. Вона виявляється в багатьох аспектах. Лише деякі з них.
Як загальне правило кодекс повинен мати чітко виділені дві частини: загальну та окрему. У Земельному кодексі 2001 року виділена лише "Загальна частина”, а окрема частина не зазначена. Якщо вона з яких-небудь причин не мала виділятись (гірший за перший варіант), то замість терміна "Загальна частина” слід було вжити "Загальні положення”.
Непослідовним є розміщення окремих розділів і глав. Наприклад, у кодексі спочатку (Розділ І) йдеться про детальні повноваження різних державних органів у галузі земельних відносин і лише потім (у Розділі II) називається об’єкт цих відносин, склад та цільове призначення земель.
Чітким епіцентром Кодексу повинні були би бути земельні права громадян України. Про них розкидано і неповно говориться в ЗК, хоча це мав би бути чіткий окремий розділ або окрема глава Земельного кодексу. Водночас у Кодексі знайшлося місце для детальної (7 статей) окремої глави, присвяченої добросусідству (врегульовано навіть "наслідки проникнення на земельну ділянку гілок і коренів дерев” (стаття 105). Громадяни як суб’єкти права власності на землю називаються серед інших суб’єктів (стаття 80), до речі, це робиться після визначення об’єкта права власності (повинно бути навпаки: суб’єкт завжди ставиться на перше місце). Стаття 81 називається "Право власності на землю громадян”, а фактично в ній йдеться не про базові засади цього права, а лише про підстави його виникнення.
Права всіх власників земельних ділянок зосереджено в статті 90-й. Але, по-перше, права різних категорій власників, а саме: громадян., юридичних осіб, територіальних громад, держави — є істотно різними, а отже їх слід було регламентувати окремо, по-друге, окрім перерахованих у статті 90-й прав стосовно громадян, є ще багато інших прав (на заставу земельної ділянки, проведення на ній меліоративних робіт, спорудження ставків та інших водойм, дарування та міни земельної ділянки, на одержання доходів від її використання, на спадкування земельної ділянки тощо).
На відміну від вичерпного переліку прав власників земельних ділянок стаття 93 Земельного кодексу передбачає можливість "встановлення і інших обов’язків власників земельних ділянок”, що не відповідає кореспондуючому принципу їх співвідношення.
У Кодексі чимало прогалин. Найразючішою з них, окрім відносин увикористанні успадкованих земельних ділянок, є відсутність регламентації земельних відносин у сільськогосподарських кооперативах. Про цей різновид земельних суб’єктів у Кодексі взагалі не згадується. Можна припустити, що вони включені до категорії сільськогосподарських підприємств, про які йдеться в статті 28-й. Проте, по-перше, відносити сільськогосподарські кооперативи до підприємств не є безперечним, а, по-друге, і це головне, ці аграрні землекористувачі набувають в сучасних умовах господарювання на селі неабиякого значення, а тому земельні відносини в них (особливо — відносини власності) повинні бути системно врегульовані в Земельному кодексі.
17 липня 1997 р. ухвалено спеціальний Закон України "Про сільськогосподарську кооперацію” [3]. У статті 22 Закону дається лише вихідне положення стосовно земель кооперативу і зазначається, що "земельні відносини в кооперативі регулюються Земельним кодексом України”. Як уже зазначалося, кодекс цього не зробив, спеціальних законів про земельні відносини в сільськогосподарських кооперативах не існує. Отже, дуже важлива проблема залишається невирішеною, що негативно позначається на практиці. Тим часом не лише фермерські господарства (земельні відносини у яких, хоча і не бездоганно, але врегульовано Земельним кодексом), але й не менш значні суб’єкти використання земель сільськогосподарського призначення — кооперативи (особливо виробничі) гостро потребують того, щоби Земельний кодекс України був доповнений спеціальними статтями стосовно земельних відносин у сільськогосподарських кооперативах.
Земельний кодекс надзвичайно розширив функції центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Тепер Держкомзем має право "розроблення економічного і правового механізму регулювання земельних відносин”; "здійснення міжнародного співробітництва у галузі земельних відносин (стаття 15). А це — функції Верховної Ради і Кабінету Міністрів України.
Встановлена статтею 20 можливість зміни цільового призначення земель "органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування” є неприпущенно загрозливою і може призвести до "полегшеного” порядку переведення цінних земель у менш цінні. Стосовно земель сільськогосподарського призначення всі зміни їх цільового призначення повинні здійснюватися лише за рішенням Верховної Ради.
Проголошена Земельним кодексом можливість існування приватної власності на землі природно-заповідного фонду, оздоровчого і рекреаційного призначення, а також землі лісового і водного фондів вже зараз, без встановлення спеціальних правил та механізму приватизації, державного контролю за її проведенням, фактично призводить до грубих зловживань у цій важливій сфері земельних і екологічних відносин, що згубно позначиться на безцінному суспільному і національному багатстві України.
Неповно врегульована Земельним кодексом відповідальність за його порушення.
Відчувається поспішність у редагуванні нормативного змісту Кодексу.
Все це зумовлює потребу внесення змін і доповнень до нового Земельного кодексу України.
Нарешті, є декілька концептуальних проблем, які потребують обговорення та законодавчого вирішення.
Перша з них полягає у необхідності введення до всіх кодексів, у тому числі і Земельного, розділів стосовно понятійного (термінологічного) апарату. Слід відзначити, що у більшості останніх законів України є розділи, підрозділи або окремі статті, присвячені визначенню базових (ключових) понять, що значно збагачує ці закони, полегшує застосування їх норм. Чомусь це добре правило не переноситься на кодекси.
Юридичній термінології Земельного кодексу слід надати більшої повноти та визначеності. Причому слід мати на увазі два різновиди цієї визначеності: 1) введення до кодексу окремого (першого) розділу, який би називався "Основні поняття та терміни” і 2) визначення спеціальних понять у подальшому змісті кодексу.
У зазначеному розділі слід, зокрема, дати визначення таких юридично різних понять, як земля, землі, земельні ділянки, ґрунти. В Земельному кодексі вони вживаються не завжди адекватно їх юридичному змісту. У цьому розділі доцільно подати і визначення таких основних (генеральних) понять, як: "земельні відносини”, "раціональне використання земель”; "суб’єкти земельних відносин”; "об’єкти земельних відносин” тощо.
З цих ключових базових понять у Земельному кодексі є лише визначення поняття земельних відносин (стаття 2), і то зроблено це з неповним розкриттям його змісту. Адже земельні відносини — це не лише відносини "щодо володіння користування і розпорядження землею”, а ще і відносини з приводу розподілу, раціонального використання, охорони земель; управління в галузі використання і охорони земель; відповідні охоронні відносини. Тобто, земельні відносини, як це добре видно і з самого змісту Кодексу, це не лише відносини земельної власності, а й відносини у сфері землевикористання, охорони земель, управління, відповідальності.
Визначення спеціальних понять бажано давати в усіх статтях Земельного кодексу, які цього потребують. В ньому це зроблено частково. Це стосується визначення понять категорії земель, нових правових інститутів, охорони земель тощо. Окремі з них, наприклад, визначення поняття земель сільськогосподарського призначення, потребують, на мій погляд, юридичної корекції. Зокрема, слід говорити не про землі "надані” або "призначені” для потреб сільського господарства (стаття 22), а про землі, "придатні” для цих потреб за їх природними властивостями.
Концептуально дуже важливою як з теоретичних засад, так і з погляду практичної доцільності є проблема повноти змісту Земельного кодексу. Видається, що з обох цих позицій найдосконалішою була б ситуація, коли б Земельний кодекс увібрав до свого змісту всі земельно-правові норми і не мав відсильних норм. Значна кількість їх у ЗК, зокрема, в статтях 33, 35. 45, 46.49, 52, 53, 57, 61, 62, 65, 77, 93, 95, 112-115, 133, 137. 170, 180, 185, 186, 188, 204, 206, засвідчує структурну недосконалість Кодексу та практичну складність його застосування.
Не слід боятися того, що Земельний кодекс буде більш об’ємним: зосередженість в самому Кодексі основної маси положень про оренду земель, плату за землі, заставу земель, як і багатьох інших, які віднесено до регламентації поточним законодавством, лише сприяло б стабільності земельного законодавства і спрощеності механізму його застосування.
Земельний кодекс України 2001 р. — важливий фактор у процесі радикального реформування земельних відносин, особливо на селі. З погляду юридичної досконалості міг би бути значно кращим, аніж є. Окрім тих причин його вад (більшість яких можна легко усунути), про які вже йшлося, доводиться говорити ще про одну: про юридичний професіоналізм народних депутатів (і це стосується не лише Земельного, а й інших кодексів). Видається елементарною вимога, щоб більшість народних депутатів, тобто тих, хто йде до Верховної Ради з основною метою — розробляти, обговорювати і приймати закони (насамперед кодекси), мала вищу юридичну освіту, але вона не закладена у виборчому законодавстві і не є профілюючою в практиці проведення виборів до Верховної Ради. І поки ситуація не зміниться, ми будемо мати недосконалі кодекси і інші закони. Тісним повинен бути творчий зв’язок Верховної Ради України з професіональними науковцями.
Загальновідомо, що, на превеликий жаль, суспільно знеціню-ється висока роль Закону. Прийняті закони масово не виконуються. А це позначається на суспільній поведінці людини, яка втрачає віру в соціальну справедливість і правову державу. Цього не повинно бути!
Література
1. Відомості Верховної Ради України. — 2002. — № 3-4.
2. Титова Н. Землі як об’єкт правового регулювання // Право України. — 1998. — № 4.
3. Відомості Верховної Ради України. — 1997. — № 39.
СТАТУТ ЦЕНТРУ ДЕРЖАВНОГО
ЗЕМЕЛЬНОГО КАДАСТРУ ПРИ
ДЕРЖАВНОМУ КОМІТЕТІ УКРАЇНИ ПО ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСАХ
ЗАТВЕРДЖУЮ:
Голова Державного комітету України по земельних ресурсах
Л.Новаковський
27 листопада 1997 р.
Старокиївська державна адмінiстрацiя
м.Києва
№04359 від 09 лютого 1998 р.
Заступник голови О.Конотопець
СТАТУТ ЦЕНТРУ ДЕРЖАВНОГО ЗЕМЕЛЬНОГО КАДАСТРУ
ПРИ ДЕРЖАВНОМУ КОМІТЕТІ УКРАЇНИ ПО ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСАХ
1. Загальні положення
1.1. Центр державного земельного кадастру при Державному комiтетi України по земельних ресурсах (надалi - "Центр") створений на пiдставi наказу голови Державного комiтету України по земельних ресурсах вiд 04 листопада 1997 року ь 110 на базi госпрозрахункового бюро наукових, проектно-вишукувальних, проектно-технологiчних робiт та державної землевпорядної експертизи шляхом реорганiзації (перетворення) і є правонаступником його майнових прав та зобов'язань.
1.2. В своїй діяльності "Центр" керується Конституцiєю, законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабiнету Мiнiстрiв України, наказами Держкомзему, а також цим Статутом.
1.3. "Центр" є юридичною особою, має самостiйний баланс, розрахунковий, валютний та іншi рахунки в банках України, печатку, штампи, фiрмовi бланки та іншi необхiднi реквiзити, здiйснює свою виробничу, господарську та фiнансову дiяльнiсть на принципах господарського розрахунку і самофiнансування.
1.4. "Центр" здiйснює органiзацiйно-методичне та технiчне керiвництво вiдособленими підроздiлами, що створенi при державних органах земельних ресурсiв на мiсцях.
1.5. Прiоритетними для "Центру" є реалiзацiя завдань Держкомзему України, що випливають з його компетенції та направленi на виконання законів та постанов Верховної Ради України, указiв, розпоряджень та доручень Президента України, постанов, розпоряджень та доручень Кабiнету Мiнiстрiв України, наказiв та розпоряджень Держкомзему України.
1.6. Повна назва - Центр державного земельного кадастру.
Скорочена назва Центр ДЗК.
Назва англiйською мовою: State Land Cadastral Center.
1.7. Місцезнаходження "Центру": 252001, Київ - 001, вул. Хрещатик, 32 а.
2. Мета і предмет дiяльностi
2.1. "Центр" здiйснює свою дiяльнiсть з метою створення та функціонування автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру України та системи реєстрації земель.
2.2. Для виконання цiлей, зазначених в п.2.1., "Центр" здійснює такі види дiяльності:
створення, запровадження та експлуатацiя програмноінформацiйних комплексiв системного ведення державного земельного кадастру;
розробки інтелектуальних систем управлiння системою;
проведення спецiальних землевпорядних, картографогеодезичних, картографiчних, грунтових, геоботанiчних, радiологiчних, мiстобудiвних, лiсотехнологiчних, водогосподарських, земельно-оцiночних вишукувань з метою підготовки та створення бази даних земельного кадастру для задоволення попиту в земельно-кадастровiй інформації для органiв державного управлiння, податкової адмінiстрації, банкiв, юридичних та фiзичних осiб;
виконання землевпорядних робiт;
розробка нормативно-технiчної документації для створення та функцiонування автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру та системи реєстрацiї земель;
виконання окремих науково-дослiдних, дослідноконструкторських, дослiдно-технологiчних і спецiальних робiт в галузі землеустрою, геоiнформаційних систем та технологiй при створеннi та експлуатації автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру;
системна координацiя впровадження в пiдроэділах "Центру", Держкомзему України, державних органах земельних ресурсiв на місцях програмно-технiчних засобiв та ГІС-технологiй ведення державного земельного кадастру;
органiзацiя пiдвищення квалiфiкації спеціалістiв "Центру" з питань земельного кадастру, геоiнформацiйних систем та технологiй;
проведення сертифікації розроблених програмно-технiчних засобів ГІС-технологiй;
здiйснення дилерських та дистриб'юторських послуг в сферi геоiнформацiйних систем та технологiй, засобiв топографогеодезичних зйомок;
здiйснення мiжнародного спiвробiтництва з метою запозичення та впровадження новiтнiх технологiй длл полiпшення управлiння земельними ресурсами, ведення земельної реєстрацiї;
участь у практичнiй реалiзацiї вітчизняних та мiжнародиих "пiлот-проектiв" щодо впровадження системи реєстрації землi та іншої нерухомостi і прав на них, реформування земельних вiдносин, кадастрової реформи;
органiзацiя та участь в проведеннi науково-технiчних конференцiй та семiнарiв з проблем, що стосуються проблем автоматизованого ведення державного земельного кадастру, земельних вiдносин, землеустрою, моніторингу та охорони земель;
надання земельно-кадастрової інформації споживачам;
консультації з питань автоматизації державного земельного кадастру, землеустрою, ГІС-технологiй;
розповсюдження власних та інших розробок в областi земельного кадастру та ГІС;
випуск довiдкової, нормативно-технічної, інформацiйної та рекламної продукції;
зовнiшньоекономiчна діяльнiсть;
іншi види дiяльностi, що не протирiчать чинному законодавству.
Реалiзацiя на виробництвi заходiв Програми автоматизованої системи державного земельного кадастру, основними завданнями якої є:
створення умов державної гарантії при власностi на землю, пiдтримки оподаткування та застави землі, охорони земель державної власностi, сприяння мiському плануванню;
сприяння розвитку ринкових вiдносин, зокрема в аграрному секторi економiки;
забезпечення земельно-кадастровою інформацiєю органів державної влади та мiсцевого самоврядування, громадян, підприємств, установ, інших споживачiв інформації;
сприяння забезпеченню достовiрної інформації по платi за землю;
удосконалення взаємодії мiнiстерств та інших центральних органiв виконавчої влади в сферi управлiння земельними ресурсами;
створення і управлiння банками даних про наявнiсть i стан земельних ресурсiв;
інформацiйне забезпечення і пiдтримка широкомасштабних робiт з землеустрою, моніторингу земель, державного контролю за використанням та охороною земель, регулювання оптимального розвитку територiй, включаючи встановлення меж територiй з особливим правовим режимом (природоохоронний, рекреацiйний, заповiдний).
3. Права і обов'язки
3.1. Центр державного земельного кадастру має право:
укладати з юридичними та фiзичними особами угоди, в тому числi купiвлi-продажу, оренди, дарування, страхування обмiну, комiсії, доручення, схову, позики, лiзингу, спільної дiяльностi, здiйснювати іншi угоди, передбаченi законодавством України;
здiйснювати захист своїх прав i інтересiв у вiдповiдних державних установах та закладах, а також у мiжнародних органiзацiях;
створювати фонди і резерви;
самостiйно планувати свою дiяльнiсть, визначати перспективнi напрямки для забезпечення наукового, виробничого та соцiального розвитку "Центру" та його мiсцевих пiдроздiлiв, пiдвищення добробуту його працiвників;
виконувати роботу та надавати послуги згідно з укладеними з замовниками договорами;
залучати, при необхідностi, для виконання робiт інші підприємства, органiзації та окремих спецiалiстiв;
отримувати кредити;
надавати фiнансову допомогу;
самостiйно володiти, користуватися та розпоряджатися майном, що йому належить, нерухомiстю, фiнансовими ресурсами та іншими цiнностями, в т.ч. інтелектуальними, як в Українi, так і за кордоном;
мати у власностi, утримувати або орендувати приміщення (в тому числi житловi), автотранспорт, обладнання;
проводити незалежнi експертизи;
направляти працiвникiв "Центру" та засновника за рахунок власних i інших коштiв на навчання, стажування, конференції, вiдрядження, в т.ч. за кордон;
органiзовувати конференції, семiнари, виставки тощо;
виконувати роботи та накопичувати матерiали, що мiстять державну таємницю або з нею пов'язанi;
іншi права, в межах чинного законодавства.
3.2. "Центр" в установленому порядку здiйснює бухгалтерський облiк результатiв своєї дiяльностi, складає статистичну звiтність, забезпечує достовiрнiсть даних звiтiв та балансів.
3.3. Держкомзем України здiйснює контроль за дiяльнiстю "Центру" в межах, визначених законодавством та цим Статутом.
4. Управлiння "Центром"
4.1. "Центр" очолює Генеральний директор, який призначається головою Держкомзему України шляхом укладання з ним трудового договору (контракту).
Генеральний директор має заступників, які призначаються його наказом. Розподіл обов'язків мiж заступниками проводить Генеральний директор.
4.2. Генеральний директор органiзовує роботу "Центру" і несе відповiдальнiсть за його виробничу, наукову та фiнансову діяльнiсть.
4.3. Положення про фiлії "Центру" затверджуються Генеральним директором за погодженням з Держкомземом України.
5. Трудовий колектив та його самоврядування
5.1. Структура "Центру" затверджується Держкомземом України. Штатний розпис затверджує Генеральний директор "Центру".
5.2. Трудовий колектив "Центру" складають всi громадяни, що працюють в "Центрi" на пiдставi трудових договорiв (контрактiв, угод), якi укладає Генеральний директор вiд імені підприємства.
5.3. Рiшенням трудового колективу в "Центрi" утворюється профспiлкова органiзацiя, яка вiд іменi трудового колективу щорічно укладає колективний договiр з "Центром" та захищає інтереси працiвникiв.
5.4. Питання прийому та звiльнення, умов та порядку оплати і охорони працi, розпорядку працi і вiдпочинку здiйснюються "Центром" вiдповiдно до чинного законодавства та колективного договору.
5.5. Трудовi спори вирiшуються вiдповiдно до чинного законодавства України.
5.6. Повноваження трудового колективу реалізуються загальними зборами (конференцiєю) та їх виборним органом.
6. Майно і фiнансова дiяльність
6.1. Майно "Центру" становлять основнi фонди та оборотнi кошти, а також інші цінностi, вартiсть яких вiдображена в його самостiйному балансi.
6.2. Майно "Центру" належить йому на правi власностi.
6.3. Джерелом формування майна "Центру" є:
прибутки, одержані внаслiдок реалiзації виконаних робіт і наданих послуг, а також прибуткiв, отриманих вiд інших видів господарської діяльності;
вiдрахування від дiяльностi філіалiв "Центру", створених при державних органах земельних ресурсiв на мiсцях;
кредити банків та інших кредиторів;
доходи вiд цiнних паперiв;
безоплатні або благодiйнi внески, пожертвування юридичних і фiзичних осiб;
капiтальнi вкладення і дотації з бюджетiв;
майно, отримане внаслiдок здiйснення мiжнародних проектiв;
іншi джерела, не забороненi чинним законодавством України.
6.4. Головним узагальнюючим показником господарської дiяльностi "Центру" є прибуток. З прибутку "Центр" робить обов'язковi вiдрахування, сплачує податки та платежі в бюджет, обов'язкові внески на соціальне страхування та пенсійне забезпечення своїх працiвникiв, іншi обов'язковi платежі до державних цiльових фондiв.
6.5. Частина чистого прибутку, що залишається після сплати податкiв та інших обов'язкових платежів, знаходиться у розпорядженнi трудового колективу "Центру". Порядок розподiлу і використання цiєї частини прибутку визначається зборами (конференцiєю) трудового колективу.
6.6. Порядок використання чистого прибутку, розмiри і порядок, поповнення та використання фондiв, визначається "Центром" самостiйно.
7. Зовнiшньоекономiчна дiяльнiсть
7.1. "Центр" має право самостiйно здійснювати зовнiшньоекономiчну дiяльнiсть у вiдповiдностi з законодавством України.
7.2. Валютнi кошти пiсля здiйснення обов'язкових платежів використовуються "Центром" самостiйно.
8. Порядок лiквiдації та реорганiзації
8.1. "Центр" може бути лiквiдований:
за рішенням Держкомзему України;
на інших підставах, передбачених чинним законодавством України.
8.2. Реорганiзацiя "Центру" здiйснюється за рiшенням Держкомзему України у вiдповiдностi з чинним законодавством.
|
| Категорія: Основи правознавства | Додав: lanaori (23.01.2017)
|
| Переглядів: 658
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
|
