Валеологія - наука про здоров'я

Валеологічна культура є невід'ємним елементом професійної компетентності вчителя. В основу валеологічної освіти покладено принципи гуманізації, науковості, безперервності, системності та прогностичності. Основою для формування змісту валеологічної освіти педагогів є валеологія.

Валеологія (від лат. Valeo - бути здоровим) - інтегративна наука про фундаментальні закони формування, збереження та зміцнення індивідуального здоров'я людини.

Формування здоров'я - це комплекс заходів щодо оптимізації відтворення, росту і розвитку підростаючого покоління. Збереження здоров'я містить у собі дотримання принципів здорового способу життя (валеологічні аспекти) і повернення втраченого здоров'я (оздоровлення), якщо рівень його набув тенденції до зниження.

Зміцнення здоров'я - це збільшення його за рахунок тренувальних засобів. Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) визначила здоров'я як стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки як відсутність хвороб і фізичних вад.

За новою концепцією, здоров'я - це здатність організму зберігати свою структуру і функцію в постійно мінливих умовах середовища. Власне кажучи, це ідеал, до якого ми повинні прагнути.

Валеологія - це теорія і практика управління здоров'ям у всіх його аспектах: фізичному, психічному, духовному, соціальному.

Валеологія як наука складається з двох частин:

• загальна валеологія;
• галузева валеологія.

Загальна валеологія розробляє загальнонаукові основи здорового способу життя людини.

Галузева валеологія – це:

• медична валеологія,
• психовалеологія,
• педагогічна валеологія,
• сімейна валеологія,
• фізкультурна валеологія і т. д.

Як наука, валеологія має власний предмет наукового пізнання, об'єкт докладання своїх зусиль, методологічні основи, мету, завдання і методи їх вирішення.

Предмет валеології -- індивідуальне здоров'я людини. Об'єктом валеології є здорова людина й людина у так званому "третьому" стані, тобто стані перед-хвороби.

Основна ознака перед-хвороби - можливість розвитку патологічного процесу поза дією зовнішніх чинників внаслідок зниження резервів здоров'я. Використання валеологічних технологій для виявлення людей з низьким рівнем здоров'я, застосування методів оздоровлення і, як наслідок, виведення їх за межі "третього стану" можна розглядати як ідеальний варіант первинної профілактики хвороб.

Валеологічні технології можуть бути застосовані й до хворої людини. Використання засобів оздоровлення, які сприяють розширенню резервів фізіологічних функцій, відновленню здатності до саморегуляції і само-відтворення, може компенсувати наслідки "надлому" і навіть розірвати хибне коло, по якому йде поширення патологічного процесу. У цьому виявляється вторинна валеоцентрична профілактика захворювань.

Методологічні основи валеології ґрунтуються на наступних принципах:

• Валеологія розглядає здоров'я людини як самостійну соціально-медичну категорію, яка може бути охарактеризована кількісними і якісними показниками. Валеологічні проблеми здоров'я полягають у його формуванні, збереженні і зміцненні.
• Між здоров'ям і хворобою існують перехідні стани. При цьому здоров'я розглядається як більш загальна категорія порівняно з перед-хворобою. Перед-хвороба ("третій стан") і хвороба - це варіанти здоров'я, коли рівень його низький або мають місце певні його дефекти.
• Валеологічний підхід до людини і її здоров'я інтегративний (системний), холістичний (від лат. Holos - цілісний). Методи впливу переважно немедикаментозні, природні.

Валеологію варто відрізняти від гігієни. Предмет валеології - індивідуальне здоров'я, його механізми і можливості управління ними. Предмет гігієни - закономірності впливу факторів зовнішнього середовища (природних і соціальних) на здоров'я людей. Об'єкт дослідження валеології - здорова людина і людина яка знаходиться в "третьому стані". Об'єкт дослідження гігієни - населення - зовнішнє середовище.

Отже валеологія йде від людини до середовища, а гігієна - від середовища до людини.Справедливості заради треба сказати, що в останні роки в популяційних дослідженнях гігієністи стали застосовувати нетрадиційний для них - "інверсійний" підхід до гігієнічних досліджень, коли від оцінки здоров'я йдуть до оцінки його визначальних факторів.

Твердження, що валеологія - наука про здоровий спосіб життя, один з найпоширеніших міфів. Спосіб життя - категорія соціальна. Вона набагато ширша, ніж існуючі уявлення.

Спосіб життя - це не тільки наявність чи відсутність шкідливих звичок, - це рівень виробництва, добробуту, культури, освіти тощо. Вплив способу життя на здоров'я людини - предмет дослідження соціальної гігієни.

Роль валеології в способі життя - розробка принципів, спрямованих на його формування, збереження та зміцнення.

Сьогодні валеологія знаходиться на етапі становлення як самостійна наука, яка виникла на фундаменті класичних (фізіологія, екологія, психологія, соціологія, гігієна) і нових інтегративних наук (безпека життєдіяльності людини).

При відсутності справжнього валеологічного знання і досвіду може скластися невірне розуміння свого здоров'я, що призводить або до фанатизму стосовно його зміцнення здоров'я, або до страхів стосовно його формування й збереження і, як наслідок, - створення міфів про природу і лікування захворювань.

На сьогоднішній день поширені такі міфи:

• 1. Біоенергетичний міф: усі мої хвороби від того, що хтось "висмоктує", "вампірить" мою життєву енергію.
• 2. Сакральний міф: усі мої хвороби через мої гріхи.
• 3. Кармічний міф: усі мої хвороби через мої гріхи у минулих життях або через гріхи моїх предків.
• 4. Астрологічний міф: усі мої хвороби через те, що "так невдало розташувалися зірки".
• 5. Соціоцентричний міф: усі мої хвороби від того, що я виконав свою місію на цій Землі.
• 6. Психоаналітичний міф: усі мої хвороби через невдалі стосунки з моїми батьками (3. Фрейд).
• 7. Інші міфи: усі мої хвороби через інграми, які записані у несвідомій пам'яті (діанетика - Р. Хаббард); усі мої хвороби через обтяжену психічну спадковість (психогенетика -Ч. Тойч).

Підсумовуючи, можна сказати, що валеологічні знання можуть допомогти молодим людям сформувати уявлення про здоров'я як ціннісну категорію й критично ставитися до вищевикладених міфів. Формування здоров'я сьогодні є однією з найактуальніших проблем нашого суспільства, у вирішенні якої повинні брати участь не тільки лікарі, педагоги, соціальні працівники, але й кожна окрема людина.

Сучасний підхід до людини як системи

Як уже відзначалося, об'єктом вивчення валеології є здорова людина й людина, яка знаходиться в стані перед-хвороби, предметом вивчення - її здоров'я. Для дослідження здоров'я, необхідно зрозуміти феномен людини, принципи її організації. Однак цілісного, системного розуміння природи людини до останнього часу не могла дати медична наука, яка є однобічно зорієнтованою на дослідження переважно фізичного тіла. Проте разом з цим, цілісний, системний підхід до людини розроблявся ще на зорі цивілізації. Ці знання при сучасному їх читанні розширюють і поглиблюють наукову концепцію про світ і людину, її розвиток та доповнюють системне уявлення про людину.

На сьогодні наукою здійснюється переклад стародавніх істин на мову сучасності, взявши за основу наукові досягнення, насамперед, квантової фізики, нейрофізики й психології.

Дослідження останніх двох десятиліть до яких ввійшли голограмний принцип побудови Всесвіту, голограмна модель свідомості людини, уявлення про людину як носія всієї інформації Всесвіту, (таких вчених як К. Прибрам, Д. Бом, І. Пригожий, Р. Шелдрейк, В. Вульф тощо), дозволяють наблизитися до розуміння людини як мікрокосму. Згідно до цих поглядів людина перебуваючи в інформаційно-енергетичних потоках, має власне силове поле, яке є відповідальним за самореалізацію індивіду як системи.

Думки людини розглядаються як живі голограми з формотворчою функцією, а розвиток свідомості як розвиток що підпорядковується загальному закону Всесвіту. Знайдено внутрішньоклітинний субстрат, що приймає, фіксує й відтворює інформацію. Це елементи цитоскелету – мікроканали. Оскільки мікроканали мають усі клітини організму, цей факт розширює уявлення про шляхи передачі інформації та характер інформаційних впливів на людину.

До сучасного феноменологічного розуміння людини можна наблизитися за допомогою системного підходу. Система являє собою сукупність елементів і зв'язків між ними, що функціонують як єдине ціле і мають єдину мету функціонування. Людина - це система з пірамідальним принципом будови. Слідом за древніми греками ми виділяємо в ній три рівні - нижчий, тілесний (від гр. Soma - тіло), середній, психічний (від гр. Psyche - душа) і вершину - духовний елемент (від гр. Nous - дух).

Про останній елемент стало можливим говорити тільки завдяки досягненням глибинної й транс-персональної психології, вони дозволили проникнути у вищу ірраціональну творчу сферу, яку прийнято називати над-свідомістю. Саме цю сферу освоюють адепти духовних традицій. Піраміда має свої закони організації. Організація ця ієрархічна, а визначальним елементом, який задає режим діяльності всієї системи, є вершина. Взаємовідносини між елементами піраміди підпорядковуються законам гармонії (правило "золотого перетину"). Ці особливості системи забезпечують її динамічну стійкість і можливість розвитку.

Людина є частиною Світу, вона входить до нього як одна з підсистем. У свою чергу, в середині себе, в середині своєї біологічної структури, людина має так звані міні-системи - подоби, в яких відображується весь організм. Це райдужна оболонка ока, вушна раковина, язик, слизова оболонка носа, шкіра (волосяна частина голови, долоні, ступні). Відслідковуючи зміни в цих структурах, можна проводити діагностику стану здоров'я, а впливаючи на них - коректувати відхилення. Елементарною міні-системою подоби організму є жива клітина.

Кожний із трьох рівнів системи "Людина" розглядається як підсистема, з тим самим принципом організації, що й ціла система. У підсистемах першого порядку, в свою чергу, виділяються підсистеми другого порядку і т. д. Підсистеми всіх порядків функціонують у відносно автономних режимах, але при суворому дотриманні принципів взаємозв'язку й підпорядкування нижчого рівня вищому.

Принцип взаємозв'язку виявляється як у взаємних впливах різних підсистем, так і в наявності в них загальних блоків, тобто у взаємо-перехрещуванні. Тому одна підсистема неминуче втягує в роботу іншу, і людина реагує на будь-які впливи як єдине ціле. Дослідження людини, як єдиного цілого, складає принцип холізму (цілісності).

Сутність індивідуального здоров'я з позиції системного підходу

Щоб зрозуміти систему, потрібно розглянути як внутрішні, так і зовнішні аспекти її функціонування. Останнє передбачає вихід із системи й оцінку її діяльності в більшому масштабі. Для людини - це оточуюче середовище, в якому вона виконує свої біологічні та соціальні функції. Внутрішній стан людини можна оцінити за ступенем упорядкованості системи (інформаційною компонентою системи). Для фізичного тіла - це генетичний код та нейроендокринно-імунний комплекс, для психіки - архетипічна структура й механізм усвідомлення.

Яким же чином співвідносяться внутрішні й зовнішні аспекти системи (біосистеми) "Людина"? Носієм цього зв'язку є перш за все енергія, яка виділяється біосистемою для підтримки своєї упорядкованості, а також для здійснення біологічних та соціальних функцій. Чим вищий ступінь гармонізації психіки й тіла, тим більш вільно проходять через їх структури інформаційно-енергетичні "потоки життя", тим ефективніше функціонує організм і більша кількість енергії виділяється на виході. Саме такі "енергетичні потоки" визначають феномен життя і складають основу самоорганізації біосистеми. Ступінь здатності системи до впорядковування визначається кількісними та якісними показниками відновлення гомеостазу в разі як зовнішньої, так і внутрішньої дії на організм. Ці показники можна застосовувати для попередньої оцінки рівня здоров'я індивіда.

Конкретизація суті індивідуального здоров'я складає основну методологічну проблематику валеології. Основу валеології складає феномен життя, тому людина є вищою формою реалізації цього феномену. Це означає що людина здатна пізнавати і відбивати через себе картину оточуючого світу, відчувати своє власне місце в суспільстві, само-виявлятися через соціальну активність, що свідчить про вищу форму інтеграції людини, тому ці якості можна використовувати при оцінюванні психічних та соціальних (духовних) аспектів здоров'я.

Таким чином, здоров'я це категорія не тільки медико-біологічна, а й соціальна (духовна). Біологічна сутність здоров'я полягає в здатності біосистеми "Людина":

• 1) до самоорганізації - самовідновлення, саморегуляції, само-відтворення, компенсації,
• 2) до саморозвитку.

Важливо пам'ятати, що біологічна складова людини є реалізатором її психічної, соціальної й духовної складової. Це важливо враховувати, коли мова йдеться про оцінювання індивідуального здоров'я. Чим більше індивіду вдається реалізовувати свій біологічний, психічний, соціальний і духовний потенціал, тим помітніше підвищується рівень його здоров'я. Зрозуміло, що якість само-актуалізації безпосередньо залежатиме від психічних і духовних (соціальних) характеристик особистості.

Здоров'я - це цілісний, динамічний стан людини, який характеризується:

1) силою (могутністю) механізмів самоорганізації, які забезпечують:

• а) здатність організму протидіяти впливу пошкоджуючих факторів,
• б) здатність організму компенсувати патологічний процес (коли виникне в цьому необхідність).

2) пластичністю (гармонійністю) інформаційного, енергетичного, структурного забезпечення процесів самоорганізації