Зір відіграє провідну роль в орієнтуванні, пізнавальній та трудовій діяльності людини. За допомогою зору людина сприймає предмети: розрізняє форми, величини, розміри, відстані, довжини, кольори та світлотіні. Користуючись зором, людина набуває уявлення про перспективу. Зрячому навіть тяжко зрозуміти, як можна без зору орієнтуватися при ходьбі, брати участь у суспільно-трудовій діяльності, створювати видатні твори мистецтва і літератури. А між тим відомо багато визначних людей, що досягли високого розквіту творчих сил в області інтелектуальної і фізичної праці, не маючи зору.

Серед сліпих є учені, письменники, скульптори, музиканти, конструктори, винахідники, громадські діячі. Деякі сліпі закінчують середню школу з золотими і срібними медалями; одержують вищу освіту. Відомий в Болгарії незрячий доктор філософії Іван Ганев визначає інвалідність по зору як важку форму інвалідності, але все-таки яка дозволяє при збереженому інтелекті досягнути значних професійних результатів. За Виготським, сліпота, як психічний фактор, взагалі не є нещастям, вона стає такою лише як соціальний фактор. Тому, якщо інвалід по зору при відповідних умовах отримає необхідну підготовку, він цілком може реалізувати себе професійно.

В умовах зорової недостатності в силу психофізичних особливостей, а також через надмірну опіку дорослих (що зумовлене недостатньою озброєністю їх знаннями про потенціальні можливості і резерви дітей з порушеннями зору і шляхи реалізації цих можливостей) у сліпих і слабозорих дітей вже з раннього віку притупляється природне бажання до трудової діяльності на добро інших і, навпаки, переважає споживче відношення до оточуючих (Н. Г. Морозова, Л. І. Солнцева, С. М. Хорош, Л. І. Плаксина і ін.).

В результаті у дітей з глибоким порушенням зору важче, ніж у людей з нормальним зором, формуються навички самообслуговування, у них страждає координація рухів, часто-густо немає необхідних навичок просторового орієнтування. Ці діти при вступу в спеціальний дитячий садок або в школу виявляються непідготовленими морально і практичні до самостійної праці, що є необхідною умовою їхнього існування. У них будуть відсутні звичка і потреба в щоденній праці, правильно не сформовані настанова до праці, уміння і бажання трудиться.

В результаті у них залишаються несформованими такі якості особистості, як: працьовитість, активність, самостійність, інтерес до виконуваної трудової діяльності. На думку І. М. Сєченова, відсутність або глибоке порушення зору скорочують діапазон сприймання таких ознак навколишнього світу, як колір, форма, величина, віддаленість, направлення, тілесність, спокій і рух. Встановлене, що особливості фізичного і психічного розвитку сліпих залежать від ступеня порушення зору, причин І часу його порушення, а також від наявності вторинних дефектів, викликаних сліпотою.

Психіка сліпих і слабозорих є, як і в нормі, єдністю суб'єктивного і об'єктивного, бо в ній відбивається об'єктивна, не залежна від психіки дійсність, будь-яка подія, будь-яка думка, будь-яке почуття переломлюються у свідомості людей по-різному, суб'єктивно, в залежності від досвіду, знань, фізичного і психічного станів І т. і. їв той же час образи, думки та почуття, що виникають в свідомості відбивають більш-менш адекватно об'єктивну реальність.

Вивчення психіки сліпих і слабозорих ускладнюється, у порівнянні з вивченням психіки зрячих тим, що окрім загальнолюдської суб'єктивності її проявів на сліпих здійснюють вплив різноманітні аномальні чинники, що маскують і частіше спотворюють прояви основних закономірностей психічних процесів, станів і властивостей особистості. Сліпота і слабозорість, що зумовлюються різноманітними порушеннями функцій зорового аналізатора, створюють серйозні перешкоди для нормального протікання процесів пізнання і праці. Усунення цих труднощів можливо лише в результаті ретельного виявлення і вивчення загальних для зрячих і для осіб з патологією зору закономірностей психічної діяльності, а також виявлення особливостей психіки, характерних тільки для сліпих і слабозорих.

Однак наявність істотних змін в психіці сліпих і слабозорих, довгий час не визнавалась. Вивчення психіки сліпих, на думку ряду авторів (П. Болю, Ф. І. Шоев і ін.), було необхідно лише для відновлення психічної рівноваги, котре порушується при повній або частковій втраті зору, і цілком могло проводитися в рамках загальної психології. Найбільш повно погляди, що заперечували наявність ряду принципових особливостей психіки сліпих і слабозорих.

Тифлолог Кон в 1917 році стверджував, що "... Якщо залишити в стороні суттєві обмеження, то сліпий володіє можливістю і спроможністю до такого ступеня компенсувати відсутній зір, що він може сказати, що у нього є все, окрім абсолютно необмеженої свободи пересування". І далі продовжує: "Його добре розвинута спроможність уявлення передає йому навколишнє життя - в правильних образах, і його живо працюючий розум, що абсолютно не почуває себе вигнаним в темряву, приводить його в центр світу зрячих. Лише не багато з сліпих скаржаться на свою сліпоту і хотіли б бути зрячими". Такого роду гальмували розвиток тифлопсихології, але і здійснювали негативний вплив на справу навчання і виховання сліпих дітей.

В зв'язку з розвитком в кінці XIX сторіччя експериментальної психології, засоби якої поступово проникали в тифлопсихологію, був отриманий цілий ряд фактів, що свідчили про серйозні зміни в психіки при порушеннях зору. Ці факти стали основою для виникнення діаметрально протилежного наведеному вище погляду на психіку сліпих. К. Бюрклен, К. Краузе, В. І. Руднев і багато інших стверджували, що сліпота призводить до виникнення особливого психічного типу, і що "в кінцевому підсумку ми повинні розглядати сліпого, як людини іншої роду, ніж зрячу" односторонність і обмеженість наведеної точки зору очевидна. Більше того, погляд на сліпого як на особливий психічний тип призвів в кінцевому рахунку до реакційного ствердження про неможливість повної компенсації дефекту, головним чином в соціальному аспекті.

Однак, при всіх своїх недоліках, теорії, в яких проводилася думка про залежність психічного розвитку від стану сенсорної сфери, і зокрема органів зору, не тільки сприяли боротьбі з абстрактними концепціями в тифлопсихології, але і відіграли вирішальну роль в виділенні тифлопсихології як самостійної галузі психологічної науки. Результати негативного впливу порушених зорових функцій на розвиток і прояви психіки сліпих і слабозорих мають як кількісний, так і якісний характер. Кількісні зміни мають місце, головним чином, в сфері чуттєвого пізнання: у сліпих і слабозорих значно скорочуються або повністю випадають зорові відчуття і сприймання, відповідно зменшується кількість уявлень, скорочуються можливості формування образів фантазії і т. і.

Що стосується якісних особливостей психіки осіб з дефектами зору, то вони виявляються майже в усіх областях психічної діяльності:

• змінюються система взаємодії аналізаторів, типи сприймання,
• виникають певні специфічні особливості в процесах формування образів і понять,
• порушується співвідношення чуттєвого і понятійного в діяльності мислення,
• спостерігаються деякі зміни в емоційно-вольовій сфері і властивостях особистості, повне або часткове порушення функцій зору відбивається і на фізичному розвитку, що зумовлене порушенням просторової орієнтації і викликаним ним обмеженням сліпих в свободі пересування.

Малорухомий спосіб життя в свою чергу викликає м'язову млявість, деформацію скелету, гіпофункції внутрішніх органів і т. і. Будь-який дефект, фізичний або психічний недолік, наслідком якого є порушення нормального розвитку, з неминучістю призводить до автоматичного включення біологічних компенсаторних функцій організму. В цьому сенсі компенсацію можна визначити як універсальну спроможність організму в тій або іншій мірі відшкодовувати порушення або втрату певних функцій.

В основі складного механізму компенсації лежить перебудова функцій організму, регульована вищої нервовою діяльністю. Ця перебудова полягає у відновленні або заміщенні порушених або утрачених функцій незалежно від того, що частина організму пошкоджена.

Чим важче дефект, тим більша кількість систем організму включається в процес компенсації. Найбільш складні функціональні перебудови спостерігаються при порушеннях центральної нервової системи, в тому числі і аналізаторів. Таким чином, ступінь складності механізмів компенсаційних явищ знаходиться в залежності від тяжкості дефекту.

Література

1. Земцов М. Пути компенсации слепоты в процессе познавательной и трудовойдеятельности. – М.: Изд-во АПН РСФСР, 1965.
2. Жихарев А. М. Воспитательная работа в школе-интернате для слепых детей: Книга для воспитателя (Из опыта работы). – М.: Просвещение, 1984.
3. Ермаков В. П., Якунин Г. А. Основы тифлопедагогики: Развитие, обучение и воспитание детей с нарушениями зрения: Учеб. пособие для студ. высш. учеб, заведений. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000. - 240 с.
4. Солнцева Л. И. Современная тифлопедагогика и тифлопсихология в системе образования детей с нарушениями зрения. – М., 1999.
5. Литвак А. Г., Сорокин В. М. Головина Т. П. Практикум по тифлопсихологии. – М.:Просвещение, 1964