Вирішення внутрішньо особистісних конфліктів, перш за все, залежить від самої людини, від здібності та можливості жити у згоді (гармонії) з самим собою та оточуючим середовищем. Такі конфлікти умовно можна позначити як конфлікти "між тим, що є, і тим, що хотілося б мати". Інші варіанти таких конфліктів: "між тим, хто ви є, і тим, ким хотіли б бути" та ін.

З оціночної точки зору внутрішньо-особистісний конфлікт можна уявити як боротьбу двох позитивних чи двох негативних тенденцій або як боротьбу позитивної і негативної тенденції у психіці одного суб'єкту. Можливі варіанти, коли тенденції мають у собі і позитивні, і негативні моменти одночасно (наприклад, запропоноване підвищення на посаді передбачає небажаний переїзд на нове місце проживання).

Внутрішньо особистісний конфлікт, як будь-який інший соціальний конфлікт, передбачає конфліктну взаємодію двох або декількох сторін. В одній особистості можуть існувати декілька взаємовиключаючих потреб, цілей, цінностей, інтересів. Всі вони соціальне обумовлені, якщо навіть несуть у собі тільки біологічний характер, так як задоволення їх потреб пов'язано з системою відповідних соціальних відносин. Тому внутрішньо-особистісний конфлікт є соціальним конфліктом. До ситуацій, які викликають внутрішньо особистісні конфлікти, можна віднести: конфлікти цінностей; конфлікти між цінністю та нормою; конфлікти між цінністю і потребою та ін.

Одним із видів внутрішньо-особистісних конфліктів є неусвідомлений внутрішній конфлікт. В основі його лежать не повністю розв'язані в минулому конфліктні ситуації про які ми вже забули. Але на підсвідомому рівні ми продовжуємо нести вантаж не розв'язаних в минулому проблем та підсвідоме відновлюємо старі конфліктні ситуації нібито намагаємось вирішувати їх знову. Приводом для відновлення неусвідомленого внутрішньо особистісного конфлікту можуть стати обставини схожі з минулою невирішеною ситуацією.

В реальному житті зовнішні і внутрішні причини внутрішньо особистісних конфліктів тісно взаємопов'язані і їх важко розрізнити. До подібних ситуацій відносяться тиск погрозою, шантажем та ін. До службових проблем можуть додаватися сімейно-побутові, фінансові та ін.

Конфліктних людей, за думкою В. І. Сперанського, можна розділити на дві групи:

• конфліктуючі,
• конфліктогенні.

До першої групи належать постійні опоненти існуючому положенню справ, методам управління, способам рішення проблем та ін. їх не стільки цікавить пошук істини, скільки особиста, відмінна від інших позиція. З ними важко працювати в одному колективі, але ці "негативісти" стимулюють активність інших в пошуках істини.

До другої групи входять конфліктогенні особистості. Це люди з великим егоцентризмом, високою самооцінкою, вмінням втиратися у довіру. Але вони не здатні підтримувати довгі дружні контакти та добросовісно працювати. Взаємодіючи з оточуючими людьми, конфліктогенні особистості частіше всього є джерелом емоційних конфліктів.

Внутрішньо-особистісні конфлікти можуть мати для особистості та оточуючих її людей як негативні, так і позитивні наслідки. Якщо вихід з конфлікту не знайдений, то внутрішня напруга продовжує посилюватися. Коли ріст напруги перевищую визначену порогову величину, то відбувається психологічний вибух і людина опиняється вибита з душевної рівноваги. В такому стані вона не здатна справлятися з проблемою.

Негативні наслідки конфлікту сприяють виникненню стресу, неврозів, загальною психологічною придушеністю людини або великою агресивністю, яка може бути направлена на об'єкти, які не мають ніякого відношення до конфлікту. Позитивний ефект конфлікту: збільшується привабливість ще недоторканої мети; наявність перепон допомагає мобілізації сили та засобів для їх подолання; внутрішньо-особистісний конфлікт сприяє адаптації та самореалізації особистості в складних умовах та підвищенню стресостійкості організму; позитивно вирішені проблеми закаляють характер, формують сміливість у поведінці особистості.

Отже, внутрішньо-особистісний конфлікт може мати як позитивні, так і негативні наслідки для особистості та оточуючих. Тому кожна особистість повинна вміти керувати своєю конфліктністю: використовувати її лише в необхідних ситуаціях, коли іншими засобами вирішувати свої проблеми не вдається; направляти конфліктну активність в потрібне русло, в потрібний час і в адекватних пропорціях; стримувати свою "зайву" конфліктність та використовувати її в інших сферах життєдіяльності з користю для себе та інших. Крім того, потрібно відводити конфлікту відповідне місце (не драматизувати), а вміти використовувати з конфліктної ситуації відповідну користь (наприклад, корисний досвід)