PzKpfw VI «Tiger I», «Тигр» — німецький важкий танк часів Другої світової війни, розроблений у 1941–1942 роках фірмою «Хеншель» під керівництвом Ервіна Адерса. У відомчій класифікації бронетехніки нацистської Німеччини також позначався, як «Sd Kfz 181». Вперше танки «Тигр I» пішли в бій у вересні 1942 біля станції Мга під Ленінградом, а масовано почали застосовуватися з битви на Курській дузі, використовувалися Вермахтом і військами СС аж до закінчення Другої світової війни.

На момент створення машина була найсильнішою з озброєння і бронювання серед усіх танків світу; таке положення зберігалося, як мінімум до листопада 1943 року. Спочатку танк називався PzKpfw VI Ausf. H «Tiger», але після прийняття на озброєння однойменного нового важкого танка PzKpfw VI Ausf. B в назву додали римську цифру «I» для відмінності від пізнішої машини, яка в свою чергу іменувалася як «Тигр II». Хоча в конструкцію танка вносилися невеликі зміни, модифікація танка була всього лише одна; позначення машин раннього і пізнього випуску PzKpfw VI Ausf. H і PzKpfw VI Ausf. E були введені суто з адміністративно-обліковою метою. У радянських документах танк «Тигр» позначався, як T-6 або T-VI.

Перші роботи зі створення танка «Тигр» почалися в 1938. До цього моменту на озброєнні вермахту взагалі не було важких танків прориву, аналогічних за призначенням радянським Т-35 або французьким Char B1. З іншого боку, в спланованій військовій доктрині (випробуваній пізніше в Польщі й у Франції) важким малорухливим машинам практично не було місця, тому вимоги військових до такого роду танку були досить розпливчасті. Тим не менше, Ервін Адерс, один з провідних конструкторів фірми «Хеншель» (Henschel) розпочав опрацювання 30-тонного «танка прориву» (Durchbruchwagen). Протягом 1939–1941 рр. фірма «Хеншель» побудувала два дослідні зразки, відомих під позначеннями DW1 і DW2. Перший із прототипів був без башти, на другий встановлювалася башта від серійного PzKpfw IV. Товщина броньового захисту прототипів не перевищувала 50 мм.

Після вторгнення Третього Рейху на Радянський Союз німецьким військовим стала очевидною необхідність якісного посилення танкового парку Вермахту. Німецький середній танк Panzer IV Ausf. E-F сильно поступався за основними характеристиками радянському середньому танку (в німецькій класифікації тих років Mittlererschwerer — середньо-важкого) Т-34 зр. 1941. Аналога КВ-1 у Вермахті не було зовсім. Хоча за рахунок високої майстерності екіпажів, доброго насичення танкових частин артилерією супроводу, відмінної взаємодії з авіацією німецькі війська більш ніж успішно виводили з ладу як Т-34, так і КВ, у значній кількості бойових епізодів у руках грамотних радянських танкістів тридцятьчетвірки і КВ наочно показали, що хороша оглядовість, відмінна ергономіка все ж таки не компенсують повністю слабке бронювання і озброєння Panzer IV Ausf. E-F. З подоланням хаосу і плутанини в радянському командуванні ці машини стали являти все більшу загрозу для солдатів Вермахту. Крім того, у ході війни німецьким військам все частіше доводилося стикатися із заздалегідь підготовленою обороною противника, де необхідність важкого танка прориву вже не піддавалася сумніву. Рішення виниклих завдань розділилося на два напрямки — модернізація вже існуючих зразків бронетехніки (Panzer III і Panzer IV) і прискорене створення свого аналога радянського КВ-1.

Незабаром після нападу на СРСР конструкторським бюро двох відомих машинобудівних фірм — «Хеншель» і «Порше» — надійшли тактико-технічні вимоги на важкий танк прориву проектної масою 45 тонн. У розпорядженні глави першого КБ Ервіна Адерса вже був значний багаж напрацювань з DW1 і DW2, тоді як Фердинанд Порше, що очолював «конкурентів», тільки пробував себе в танкобудуванні. Представлення дослідних зразків було присвячено до 20 квітня 1942 року — дня народження фюрера, часу на розробку і побудову прототипів було небагато. Ервін Адерс і співробітники його КБ пішли за традиційним шляху німецької танкобудівному школи, вибравши для нового важкого танка ту ж компонувальну схему, що і у Panzer IV, і застосувавши на танку новий винахід конструктора Г. Кніпкампа — «шахове» розташування опорних котків в чотири ряди. До того воно застосовувалося тільки на тягачах і бронетранспортерах фірми «Ганомаг», використання його для танка було нововведенням у світовому танкобудуванні. Таким чином було успішно вирішене завдання підвищення плавності ходу, а отже і підвищення точності стрільби на ходу. Фердинанд Порше, відоміший у той час новаторськими роботами в галузі автомобілебудування (у тому числі спортивного), спробував перенести свій підхід у нову галузь. На його прототипі були реалізовані такі рішення, як високоефективні поздовжні торсиони в системі підвіски і електротрансмісія. Однак у порівнянні з прототипом фірми «Хеншель» машина Ф. Порше була конструктивно складніша і вимагала більше дефіцитних матеріалів, зокрема міді. На останній вдалою конструкцією виявилася башта, яку без особливих змін запозичили «конкуренти».

За результатами показу прототипів фюреру і наступних тестів на Куммерсдорфському полігоні військовим керівництвом Третього Рейху був обраний прототип фірми «Хеншель», незважаючи на особисте заступництво фюрером Ф. Порше. Під найменуванням PzKpfw VI Ausf. H «Тигр» він був запущений в серійне виробництво. Загальна кількість випущених машин — 1355 одиниць.

На думку низки західних істориків, основним завданням танка «Тигр» була боротьба з танками противника, і його конструкція відповідала рішенням саме цього завдання:

Якщо в початковий період Другої світової війни германська військова доктрина мала в основному наступальну спрямованість, то пізніше, коли стратегічна ситуація змінилася на протилежну, танкам стала відводитися роль засобу ліквідації проривів німецької оборони.

Таким чином, танк «Тигр» замислювався перш за все як засіб боротьби з танками противника, будь то в обороні чи в наступі. Урахування цього факту необхідне для розуміння особливостей конструкції і тактики застосування «Тигрів».

• «Тропічний Тигр» (Tiger Тр) — модифікація для експлуатації в тропічних умовах, була додатково оснащена повітряними фільтрами «Feifel» великого об'єму. Фільтри були встановлені в задній частині башти і за допомогою кожуха з'єднувалися з двигуном. Модифікація себе добре зарекомендувала під час боїв у Північній Африці, але після капітуляції німецьких військ в Тунісі, виробництво повітряних фільтрів «Feifel» було припинене і модифікація більше не випускалася.
• Pz.VI Ausf E оснащений зенітним кулеметом MG 42, використовувався на Західному фронті.
• Panzerbefehlswagen Tiger (Sd.Kfz. 267/268) — командирська модифікація. Перші 48 лінійних танків були переобладнані в командирський варіант на початку 1943-го. Sd.Kfz. 267 був оснащений радіостанцією FuG-8 і признався для використання в штабах полків, а Sd.Kfz. 268 оснащувався радіостанцією FuG-7 і використовувався в штабах батальйонів.