У 1941 році, під явним впливом німецького вогнемета Flammenwerfer 40, у Великій Британії почалася розробка зброї, пізніше отримав офіційне позначення «Flamethrower, Portable, No 2 Mk I» ( «Вогнемет ранцевий № 2 Мк I»). Правда, за основу свого ранцевого вогнемета британці взяли іншу, більш стару німецьку конструкцію, з якої союзники ознайомилися в кінці Першої світової війни, - малий вогнемет «вісі».
Проведені розрахунки підтверджували, що кращою формою для балона, що містить повітря під тиском, є сфера. Резервуар ж для вогняної суміші повинен був вміщати її якомога більше і при цьому бути якомога менших розмірів. Цьому цілком відповідала схема з резервуаром для стисненого повітря в формі сфери, розміщеним всередині резервуара для вогняної суміші в формі тора. Це і визначило зовнішній вигляд вогнемета, який отримав у британських солдатів прізвисько «lifebuoy» - «рятівний круг», однак це обнадійливе назва була пов'язана виключно з його зовнішнім виглядом (журналісти, втім, привласнили вогнемета інше прізвисько - «Сомбреро»).
Перша дослідна модель була готова до середини 1942 року, замовлення на її виробництво надійшли ще до закінчення військових і інших випробувань. Пізніше про це довелося пошкодувати, так як незабаром виявився ряд недоліків, багато з яких були викликані поспішної і тому неякісної обробкою резервуарів складної форми. Крім того, виявилася ненадійною система запалення, а розташування клапана подачі вогняної суміші під резервуаром визнано невдалим. Загалом, вогнемет показав себе посереднім в бойових діях, і в результаті випуск моделі Мк I незабаром був припинений, а з середини 1943 року вогнемет використовувався тільки в навчальних цілях. До переваг вогнемета можна було віднести хіба що компактність і короткий брандспойт, полегшував пересування вогнеметників в умовах обмеженого простору.
Удосконалений зразок під позначенням «Вогнемет ранцевий №2 Мк II» (зовні майже не відрізнявся від попереднього) з'явився на початку 1944 року і став основним ранцевим вогнеметом британських військ. Нова модель стала надходити на озброєння в червні 1944 року. Вона застосовувалася під час висадки в Нормандії, в інших операціях в Європі, а також на Далекому Сході. Однак до ранцевим огнеметам в британській армії особливої ​​пристрасті не дуже любили, тому і виробництво їх було досить обмеженим, і вже в липні виробництво удосконаленої моделі завершилося. Всього встигли випустити 7500 одиниць. Але і ця модель виявилася ненадійною, так як запалення, наприклад, проводилося за допомогою невеликої акумуляторної батареї, яка часто розряджалася в сиру погоду або після короткочасного використання.
Розроблялася також і полегшена модель «Ек-Пек», але розробку так і не втілили в життя.