За дослідження ролі протикумулятивних екранів Центр медіарозслідувань «Булава» взявся невипадково. Наприкінці серпня, на фоні заяв Міністра оборони України, що російсько-білоруські навчання «Захід- 2017» матимуть наступальний характер, ця тема могла стати підтвердженням нашої готовності не повторювати помилок.
На думку опитаних нами військових фахівців, вчених та волонтерів, захисні екрани хоч і не є панацеєю, проте, з часів війни у Афганістані, вважаються перевіреним шансом зберегти особовий склад та бронетехніку.
Війна на Донбасі
Про необхідність оснащення ББМ протикумулятивними екранами вище керівництво країни заговорило у доленосному 2014-му, коли реалії антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях виявили значне протиріччя між існуючим та необхідним рівнем захищеності української легкоброньованої техніки від засобів кумулятивного ураження.
Терористи застосовували тактику диверсійних груп, в основі якої лежить широке застосування РПГ та реактивних протитанкових гранат. А отже, аби хоч якось убезпечити екіпаж і не дати згоріти БТРу наче консервній бляшанці, доморощені умільці стали самі обварювати легку бронетехніку будь-чим. Було – навіть сітками від похідних ліжок.
Нам було відомо, що у 2014-му Рада національної безпеки та оборони, прийняла рішення про необхідність пошуку шляхів надійного захисту української бронетехніки. Проте, ані публікації у ЗМІ, ані постанови РНБО, що підпали під дію Закону «Про доступ до публічної інформації» і завдяки Інтернет стали доступними, не давали повної картини: кого з виробників було залучено до процесу, а головне, яких результатів вдалося досягти за три роки російської агресії.
Доповідачі в ході науково-технічних конференцій визнавали, що за час проведення АТО, та у ході подій під Іловайськом, ЗСУ втратили близько 70% БМП та бронетранспортерів. Втім, як з’ясувалось на те були не лише об’єктивні, а й суб’єктивні причини. Адже завдання та фізичні принципи створення ефективного протикумулятивного захисту, до кінця не розуміє більшість військових. Серед них і чиновники в погонах – представники Міноборони від яких залежить прийняття доленосних рішень.
Волонтери
Першими, хто на рівні з підприємствами оборонного-промислового комплексу взявся за оснащення підрозділів АТО захисними решітками, були прості українці. У 2014-му, чи не кожне СТО, виготовляло захисні «екрани» для відправки у ремзону АТО, де ними облаштовували українську бронетехніку.
Однак військові науковці переконані, що кустарне оснащення БТРів такими решітками, було здебільшого психологічним захистом від РПГ. Умільцям не вистачало базових знань про вимоги необхідні для виготовлення якісної моделі.
Справа вийшла на якісно новий рівень, коли за неї взялися волонтери. Більшості з яких, при відсутності фінансування з боку держави, але за наявності вищої технічної освіти, вдалося залучити до процесу створення захисних протикумулятивних екранів (ЗПКЕ) дві найважливіші складові – бізнес та військову науку. Результат не змусив довго чекати.
Але чимдалі Центр медіарозслідувань заглиблювався у цю тему, тим складніше було відповісти на конче важливе для усіх нас питання: чому за три роки російської збройної агресії, українська бронетехніка досі не оснащена кращими зразками ЗПКЕ?
Безумовно знайдуться ті, хто згадає, що до модифікацій БТР-4, які виробляє «Укроборонпром» захисні решітки йдуть у комплекті. І що машини, які у 2014-му повернулись з Іраку до України, стали першою новітньою зброєю, що протистояла бойовикам на Донбасі. За ствердженням акторів телевізійного циклу «Техніка війни», на блокпосту під Слов’янськом, оснащена таким екраном машина витримала вісім влучань з РПГ. Хоча особисто нам, разом із думкою, що решітки «Оборонпрому» проявили себе добре, нерідко доводилось чути абсолютно протилежне.
Реалії
Про те, що протикумулятивні решітки «Укроборонпрому» не витримують конкуренції. ми чули від волонтерів та військових, які свого часу працювали у Міноборони і не за чутками знають про нюанси, які вище військове відомство та Державний концерн воліють не розголошувати.
Руслан Джалілов – у березні 2016 року, представник Міноборони на випробуваннях протикумулятивних екранів.
- Решітки «Оборонпрому» ніхто не відстрілював. Вони йдуть у комплекті, їх купують, але є ризик купити невідомо що. Решітка не прийнята. На неї немає жодного Акту, де було б чітко прописано, що захисний екран пройшов випробування, забезпечує коефіцієнт 0,46 ( тобто з 10-ти гранат половина зруйновані). Тож, як приймаються ці зразки насправді – одному Богу відомо.
Аби розібратися у суті проблеми, журналісти та юридичний відділ Центру медіарозслідувань витратили два місяці. Писали запити до Міноборони України, контактували з інсайдерами у наукових колах, і зібрали пазл із думок фахівців, причетних до розробки та оснащення бронетехніки захисними конструкціями.
Максим Станіславський, контакт якого ми розшукали у Facebook, був першим, хто розповів про взаємовідносини з вищими військовими установами та корупцію, що підстерігала їхній ЗПКЕ на шляху до військово-промислового комплексу.
Розмову координатор проекту «Народна броня», підкріпив масивом документів, де були листи від військових частин з проханням встановити захисні екрани, та відео, відзняте в ході випробувань.
Максим Станіславський – волонтер, координатор проекту «Народна броня» (м. Миколаїв)
- У 2014-му до нас почали звертатися люди. Зокрема, миколаївська 79-я десантно-штурмова бригада. Ми бачили на яких машинах «захищених» мішками з піском хлопці виїжджали. Тож, вирішили допомоги десантникам зберегти техніку. Методом спроб і помилок, завдяки світовому досвіду, нам вдалося створити перший проект протикумулятивної решітки для БТР-80. Після того ми ще разів 5-ть проект вдосконалювали.
Тільки-но екрани запустили у виробництво, – продовжує Максим, – як їх одразу почали відправляли до зони бойових дій. Такий от був конвеєр. Однак попервах конструкції були занадто громіздкі і потребували модернізації.
Кор. Чи існувала на той момент методика проведення випробувань за якою військові визначали, чий зразок кращий?
- Коли ми вперше приїхали на випробування, там вже були конструктори, що працюють над створенням ЗПКЕ та науковці, які вирішували з якого металу їх краще робити. Міністерством оборони була затверджена нехитра методика. Якщо казати просто, то різними видами кумулятивних гранат захисні екрани обстрілювались з різної відстані. А далі члени комісії підраховували, яку кількість гранат випущених з РПГ було зруйновано за допомогою протикумулятивного екрану.
- 79 десантно-штурмова бригада та інші підрозділи, що знаходилися в Миколаєві, продовжували зверталися до нас аж до кінця 2015 року, – каже волонтер. Але нам вистачало грошей на оснащення екранами лиш невеликої частини техніки. Тож я поїхав до Міністерства оборони. Директори танкових заводів ходили з «чемоданами» вирішувати власні проблеми і звісно мене ніхто не чув.
Кор. Причиною ігнорування волонтерських напрацювань могла бути корупційна складова?
- На всі 100%. Зі мною були люди, що пішли від нас на певному етапі зі словами: «Ми знаємо, коли від нас чогось хочуть. А ми прийшли сюди робити екрани не заради бізнесу, а для того, щоб допомогти армії. Зауважу, більшість тих хто цим займався були керівниками підприємств».
Кор. Ваша версія, чому на третьому році війни кращі зразки ЗПКЕ досі не введені у експлуатацію?
- Тому що, розділились інтереси тих, хто бере участь у тендерних справах і тих, хто заробляє на цих моментах кошти… Люди пишуть, просять допомогти, а чиновники те що ми пропонували, вважають неефективним.
Миколаївський фонд
Організація, яку згадував Максим Станіславський, це Миколаївський ОБФ «Регіональний фонд Благочестя» – засновник Всеукраїнського центру волонтерів «Рeoples project».
Не передати здивування, коли за кілька тижнів, ми зустріли назву цього фонду у офіційній відповіді на звернення Центру медіарозслідувань до Міністерства оборони України, Генерального штабу та Центрального бронетанкового управління ЗСУ. Ми просили військові інстанції уповноважити компетентну особу, яка б відповіла на ряд принципових запитань. Зокрема, про рівень оснащення української бронетехніки захисними екранами.
Відповідь на наше звернення стала у дослідження відправною точкою. По-перше, вона містила інформацію, що підтвердила існування спеціального протокольного рішення міжвідомчої комісії під головуванням заступника секретаря РНБО, у відповідь на доручення Президента України Петра Порошенка.
Згідно документа, ще у 2014 році, Генштаб Збройних Сил України зобов’язали провести заходи з пошуку надійного захисту вітчизняної легкоброньованої техніки від засобів кумулятивного ураження.
Нам офіційно повідомляли, що «…протягом 2014-2017 років було проведено 12 випробувань, на яких було представлено близько 20-ти варіантів конструкцій решітчастих екранів, 7-ма підприємствами та волонтерськими організаціями України».
А саме:
Згаданим вище Миколаївським «Регіональним фондом Благочестя»;
ТОВ «Компанія оборонних та радіоелектронних технологій «КОРТ»;
Всеукраїнська асоціація працездатних інвалідів підприємства «Фенікс» Житомирського обласного осередку громадської організації інвалідів;
НТУ «Київський політехнічний інститут»;
НУ «Львівська політехніка»;
ТОВ «НВП «НОКС» спільно з ТОВ «Металоконструкція» (м. Житомир);
та ТОВ «Сервісоборонпром» (м.Львів);
Відзначалося, що усі розробники у ході випробувань корегували конструкції решітчастих моделей та шукали найбільш доцільні матеріали, аби привести рівень протикумулятивного захисту до максимально можливого. І наявність у цьому списку волонтерських організацій зайвий раз доводила, що їхні захисні конструкції не поступалися конкурентам.
Принаймні, в одному з листів Центральне бронетанкове управління визнавало ЗПКЕ «Регіонального фонду Благочестя» одним з кращих, і пропонувало йому взяти участь у порівняльних державних випробуваннях, з метою визначення найбільш досконалої конструкції, у листопаді 2015-го, на базі 199-го навчального центру ВДВ ЗСУ (м. Житомир).
«…протягом 2014-2015 років, – йшлося у документі, – кращі показники захисту від кумулятивних боєприпасів виявилися в Вашому варіанті і зразку наданому ТОВ «НВП «НОКС» (по документації розробника – ТОВ «Металоконструкція», м. Житомир) з коефіцієнтом 0,5 та 0.6 . Для визначення найбільш досконалої конструкції зазначених ЗПКЕ /…/ прийнято рішення про проведення порівняльних випробувань».
Важко не помітити, що у обох листах надісланих Центральним бронетанковим управлінням, і датованих різними роками, кращими визнавалися лише два розробника. У 2015-му, ними були Миколаївський фонд «Благочестя» та ТОВ «НВП «НОКС», а у 2017-му — це ж саме товариство та ТОВ «Компанія оборонних та радіоелектронних технологій «КОРТ».
Два роки з’ясовувань хто з них кращий, в умовах війни, термін неприпустимий. Тож, як нам здавалось достатньо було з’ясувати, чому на авансцені порівняльних випробувань з’явився «КОРД», відповідно, чому з неї пішов раніше визнаний Міноборони фонд «Благочестя», і якщо вже решітки ТОВ «НВП «НОКС» ліпші, то чому ними досі не обладнують техніку?
До речі, назву цієї юридичної особи ми ще згадаємо, адже у світлі фактів, що невдовзі відкрилися це товариство, мимоволі, стало одним з головних об’єктів нашого розслідування.
Руслан Джалілов – у березні 2016 року, представник Міноборони на випробуваннях протикумулятивних екранів.
- У 2014-му усі розуміли що треба приймати рішення. Знаю, що до роботи з волонтерами активно долучився Київський Центральний науково дослідний інститут озброєння та військової техніки. Почали проводити випробування щось створювати, але досі ми так і не маємо прийнятого комплексного рішення.
Ред. Це стосується лише ситуації з екранами?
- Не тільки. Приміром, за 3 роки війни у нас поставлено лише (!) 42-ві одиниці БТР-3ДА. До того ж це машини, що не можуть вийти на виконання бойового завдання, бо не пройшли балістичну стійкість. Новітня модель БТР пробивалася з 7.62 мм. (автомата Калашникова). Дійшло до того, що спеціально під них, було введено поняття “учбові”. Хоча згідно нормативних документів такого терміну не існує. Яким чином та хто вибирав таку «броню»? Як проводились випробування, – лишається питанням. Але більш ніж очевидно, що саме Мііноборони так організувало роботу. Тепер вони додатково обшивають ці БТРи бронею, аби хоч якось гарантувати безпеку життєво важливих місць. Там де знаходиться двигун, чи сидять люди. Але ж це ідіотизм! Така ж ситуація із БТР-4. Проте, ще раз зауважу — усі ці машини випускаються із захисними решітками, які не прийняті на озброєння і не перевірені типовою Програмою та методиками випробувань.
Вам і не снилося
Тим не менш, у 2015-му році, спільними зусиллями представників дослідного інституту (ЦНДІ ОВТ м. Київ) та львівських волонтерів, проект одного з протикумулятивних екранів, нібито, досяг показника достатнього для взяття на озброєння. В умовах, коли решітки, якими до цього комплектували армію, демонстрували лише 10% ефективності, ЗПКЕ львів’ян здивував коефіцієнтом 72%. Показником – кращим за коефіцієнт, що офіційно визнаний світовою практикою.
У присутності на випробуваннях представників Центрального науково дослідного інституту озброєння та військової техніки Міністерства оборони України, з 18-ти пострілів у зразок цього протикумулятивного екрана, зафіксували 13-ть руйнувань кумулятивної гранати. Але викладене у YouTube відео викликало неоднозначні реакції.
Ми спеціально відправився до Львова, щоб зустрітися з Ярославом Гренєм, за участі якого створювався і випробовувався цей зразок.
Ярослав Грень – розробник протикумулятивного екрану, м. Львів.
Все почалося з обурення. Ми бачили у соцмережах, як терористи хваляться розгромом нашої легкої бронетехніки. Було зрозуміло – треба щось вдосконалювати, аби її захистити. Велосипед ніхто не придумував, це визнана річ, треба було лише визначити за якими параметрами робити градку (решітку – Ред.).
Правдами і не правдами, ми у тому ж «Укроборонпромі» знайшли приблизні параметри. Креслень не мали, проте знали вікно та крок градки, товщину пластин, домовилися з 80-ю аеромобільною бригадою і відстріляли її. Практично, це була офіційна градка «Укроборонпрому», що випускалася в той час. З п’яти пострілів, які нам вдалось зробити – ефективність була 0%. Тоді і почали розбиратися у чому суть.
Ред. Можливо Міноборони пропонувало співпрацю вашій команді?
- Наші екрани не виробляються державними заводами, їх немає у серійному виробництві держструктур. Але це роблять люди, що небайдужі до нашої армії, до нашої перемоги. Що ж до чиновників з «Укроборонпрому» та Міноборони – тут мені важко сказати. Можливо у них є кращі взірці, кращі міркування. Тож зараз певно їм не до нас. Але люди з передової, що потребують захисних екранів, визнають наш продукт та замовляють його.
Ред. Ви досліджували досвід армій НАТО?
- Ця річ є визнана. Подивимось на «Stryker» (Страйкер), що воює в Іраку чи Афганістані. Він має на собі градковий протикомулятивний захист, як найбільш простий. Його використовують і війська НАТО, тож чому б у нас не повторювати. «Укроборонпром» також виготовляє решітки. Той самий БТР-4Е, наскільки мені відомо, випускається з градками.
Ред. Сталь для виробництва протикумулятивных екранів має бути особливою?
- Багато чого і справді залежить від матеріалу: сам матеріал, спосіб його обробки, спосіб пофарбування чи не фарбування, обробка крайки, яка має руйнувати гранату.
Проте, більшість людей вважає, що гранату треба підірвати до того як вона долетить до броні. Але ці здогадки невірні. Граната не має підірватися взагалі. Якщо для танка, що грубо броньований, відстань підриву має значення, то у випадку з легкою бронетехнікою кумулятивний пест «прошиває» 5-ть машин кряду. І підрив гранати заздалегідь не матиме ніякого значення. Сучасні кумулятивні боєприпаси можуть пробивати метр суцільної гомогенної броні.
Ред. Як працює протикумулятивний екран?
Він «ріже» гранату. Коли він її «ріже» то замикає електричне коло, у якому виникає коротке замикання, і відповідно імпульс не проходить від носової частини гранати до хвостової. Але 80% військових не знає дії кумулятивного боєприпасу. З тих 20-ти відсотків, що залишаються, ще 95-ть – не знають. як з ним боротися в принципі.
Ред. З яким відсотком вірогідності екран захищає від кумулятивного ураження?
Він не є стовідсотковою гарантією. Але, швидше за все, якщо противник бачить обладнану протикумулятивним захистом машину, ймовірність попадеш не попадеш, впливає на його рішення стрілка, стріляти чи не стріляти. Психологічний момент присутній. Людина думає: навіть якщо попаду, ще невідомо, чи знищу я ту машину. А якщо не знищу – непокараним не залишуся. Це демотивує ворога зробити постріл.
Найбільш витривалі
Вже у Києві, ми поставили за мету зібрати максимальну кількість інформації про тих, кому пощастило більше. Тобто, розробників захисних конструкцій, яких Центральне бронетанкове управління визнало кращими станом на 2017 рік. Нагадаємо згідно відповіді ЦБТУ ЗСУ від 22.08.17. ними є ТОВ «НВП« НОКС» (м. Житомир) та ТОВ «КОРТ».
«За результатами випробувань, – йшлося у документі, – найкращі показники захисту від кумулятивних боєприпасів виявились у варіантах решітчастих екранів ТОВ «НОКС» та ТОВ «КОРТ» /… / що на даний час є найбільш ефективним показником серед усіх наданих зразків ЗПКЕ (протидії ПГ-7М, ПГ-7С, ПГ-7Л та РПГ-22).
У офіційному листі зазначалось, що на останніх визначальних випробуваннях обидва розробника примудрились представити захисні екрани з коефіцієнтом ефективності 0.62. Але за словами інсайдерів цей унікальний випадок мав би викликати питання, бо на практиці, таке трапляється вкрай рідко.
Нагадаємо, раніше координатор проекту «Народна броня» максим Станіславський загадував про існування спеціально розробленої військовими інституціями спеціальної програми та методик випробувань протикумулятивних екранів. Наявність у нас такої Програми, могла значно розширити нашу уяву щодо:
умов проведення порівняльних випробувань;
за якими показниками проводиться їхня оцінка;
та ким, і на підставі чого, призначається комісія та формується звітність.
І, як ми очікували, нарешті відповісти на питання «Чому прийняття решіток на озброєння гальмується?»
Програму випробувань, зразка 2015 року, ми отримали від інсайдера. Й одразу зазначимо, що жоден з наведених у нашому розслідуванні документів не містить державної таємниці, і не має показань щодо їх захисту від іноземних технічних розвідок.
Тепер, принаймні, ставало зрозуміло, що :
програма та методики поширюються на усі державні, порівняльні, визначальні та дослідницькі випробування заявлених конструкцій ЗПКЕ;
з метою визначення захисних властивостей протикумулятивних екранів розробники мають надати робочу конструкторську документацію (РКД), технічні умови на дослідні зразки (ТХ), звіт про патентні дослідження та акти з попередніх випробувань;
а ефективність захисного виробу, обумовлюється відношенням частості руйнування гранати на протикумулятивному екрані до кількості руйнувань та загальній кількості пострілів по ньому.
Наводився і чималий додатковий перелік показників за якими має проводитись оцінка захисних пристроїв. Серед найбільш значущих:
маса захисного екрану;
його вартість;
час монтажу та демонтажу ЗПКЕ без застосування додаткових підйомних механізмів;
можливість буксування зразка обладнаного ЗПКЕ
та зручність висадки і посадки особового складу всередину та «на броню».
Бо хоч діючі інструкції і не передбачають транспортування особового складу на броні БТРів та БМП, проте досвід військових конфліктів та недовіра десанту до бронетехніки давно запровадили свої, негласні правила.
Десант, як і раніше віддає перевагу транспортуванню зверху. Сподіваючись, що «куля-дура» не зачепить, а у випадку підриву на міні чи ураження бронемашини з РПГ, людей розкидає вибуховою хвилею, що безумовно є меншим злом, порівняно з тим, що може статися.
Тож, як не крути, решітчаста конструкція екрану, що власне і прописано у Програмі та методиках, має бути зручною для посадки та висадки особового складу.
Сергій Вілков – начальник відділу розвитку «Науково-виробничого об’єднання «Практика»- виробника спецавтомобілів та захисних конструкцій.
Ред. Доводилось чути, що Методика випробувань протикумулятивних екранів хоч і цікава, проте запозичена, ще з радянських часів і тому застаріла.
Так, існує методика, яку розробив Центральний науково-дослідний інститут Міноборони. І з впевненістю можу сказати, що не лише ми, використовуємо її для проведення випробувань. У 2014-му, як і більшість виробників, «Практика» намагалась визначитись до яких військових виробів мала б долучитися. Але тільки через два роки ми «обросли» конструкторами в сфері військового профілю і змогли зайнятися не лише поставкою на озброєння бронемобілів «Козак», але і розробкою захисних сіток – одним з варіантів протикумулятивного захисту. Хоча у якийсь момент зрозуміли, що не можемо займатися усім підряд і цей проект був відкладений, як менш пріоритетний.
Ред. Принцип дії захисної сітки та захисних решітчастих конструкцій той самий?
Якщо порівнювати сітку та решітку, принцип їхньої дії той самий. Їхня задача порушити контакт підривача і не дати кумулятивній гранаті підірватися. Побутує думка, що потрібно розташовувати екран чи сітку якомога далі від броні, аби кумулятивний струмінь міг «розфокусуватися» і таким чином не пробити її. Але це твердження невірне.
Ред. Коефіцієнт ефективності ЗПКЕ деяких українських розробників сягнув 62- 72%.
