У 1620 р. північніше Віргінії причалив маленький корабель «Мейфлауер» («Травнева квітка»). Він доставив групу нових поселенців - англійських пуритан. За 12 років до того вони втекли від релігійних переслідувань у Голландію і тепер сподівалися, що в Новому Світі зможуть вільно сповідувати свою релігію і знову відчути себе англійцями.

Ці переселенці увійшли в історію під назвою в отці-пілігрими (паломники). Перш ніж зійти на землю, вони підписали угоду, де визначили кінцеву мету свого прибуття: „Ми створимо і введемо такі справедливі й однакові для всіх закони, які вважатимуться корисними для загального блага ' колонії і яким ми обіцяємо підпорядковуватись”.

«Отці-пілігрими» побудували на узбережжі селище Новий Плімут. Так виникла ще одна колонія. До 1700 р. більша частина Атлантичного узбережжя США була вже освоєна колоністами. На цій великій території виникли перші 13 штатів, її почали називати Новою Англією.

Стосунки колоністів із місцевим населенням складалися по-різному. Одні індіанські племена були налаштовані миролюбно, інші -вкрай вороже: вони не могли змиритися з тим, що прибульці захоплюють їхні землі. Проте кровопролитні війни закінчилися поразкою індіанців. їх витіснили в глиб країни, а поселення зруйнували. Рідкісним винятком стала поведінка засновника Пенсільванії англійця Вільяма Пенна. Він зміг уникнути конфлікту з індіанцями, уклав з ними договір про добросусідство і навіть сплатив (хоча й невеликі) гроші за зайняті колоністами землі.

Англійські колонії в Америці розвивалися двома шляхами. На Півночі переважали дрібні фермерські господарства, процвітали промисловість і торгівля. На Півдні на величезних плантаціях, які обробляли раби, вирощували бавовну, тютюн і рис.

Спроби поневолити індіанців виявилися невдалими: від незвичного навантаження вони хворіли і помирали. Тоді на плантаціях почали використовувати працю європейців — переважно жебраків і волоцюг, які прагнули потрапити в Новий Світ, але не мали на це грошей. Капітани кораблів безкоштовно перевозили їх і продавали американським землевласникам. Зовсім не всі ці люди опинялися за океаном за власним бажанням. В Англії існував цілий промисел - викрадання дітей, а часом і дорослих, для продажу в Америці. На 5-7 років такі білі кабальні слуги - сервенти - потрапляли в повне розпорядження нових хазяїв, відробляли в них свою « вартість » і потім ставали вільними.

Невдовзі колоністи замінили кабальних слуг на дешевшу робочу силу — сильних і витривалих негрів. Перших невільників-африканців у 1619 р. доставили в Новий Світ жителі Джеймстауна. Люди стали товаром, а работоргівля - прибутковим бізнесом. В Африку споряджалися спеціальні судна, команди яких влаштовували ловлю негрів, як диких тварин. Рабів продовжували вивозити з Африки аж до 1863 р., поки в Америці не скасували рабство.

Раннє американське суспільство було досить строкатим. Його верхівку утворювали багаті землевласники, мануфактуристи, купецтво й банкіри. До середнього прошарку належала основна частина торговців, фермерів та ремісників, а також учителі, лікарі, судді, священики. На нижчій сходинці соціальної драбини знаходилися дрібні селяни і ремісники, а також найбідніші та найбезправніші групи населення - білі кабальні слуги і негри-раби. На чолі кожної з колоній стояв губернатор, призначений англійською короною. Поряд з ним діяли асамблеї — представницькі органи, обрані повноправними білими чоловіками. Жінки, індіанці та негри політичних прав не мали.

Важливою особливістю американського суспільства з самого початку його існування було те, що тут люди могли успішніше, ніж у Старому Світі, користуватися результатами своєї праці. Протестантська віра привчала їх до працьовитості та ощадливості. Чесно накопичене багатство вважалося ознакою Божої милості. Тому основна маса американців здобувала власність наполегливою працею.