Із давніх-давен у Китай проникали різні релігії, у тому числі християнство та іслам. Але панівною стало конфуціанство, назване так за ім'ям його засновника Конфуція (Кун-фу-цзи - мудрець Кун), який жив у VI-V ст. до н.е.

Основу конфуціанства становлять високі моральні принципи: чесність, справедливість, вірність обов'язку, відданість. Його необхідними умовами є шанування батьків, повага до старших, турбота про молодших, щирість і гуманність. Крім того, велика роль відводиться навчанню, тому що воно вдосконалює людину.

Конфуціанство внесло в життя китайців чіткий порядок. Кожний з них мусив знати своє місце в суспільстві і не виходити за встановлені межі. Це означало, що необхідно суворо дотримуватися існуючої станової приналежності. Навіть вигляд одягу — вишиті на вбранні квіти чи тварини, вид головного убору, форма пояса — мав підкреслювати становище людини. Звичайним людям (селянам, ремісникам, купцям) заборонялося носити коштовності, прикрашати свої будинки І навіть користуватися дорогим посудом. Покора імператору була беззаперечною.

Майже сорок років імператорам династії Мін довелося боротися з японськими тратами, чиї постійні набіги спустошували приморські райони Китаю. З великими труднощами урядовому війську вдалося очистити узбережжя від японців. Невдовзі Китай знову зіштовхнувся з Японією, тепер уже на землях Кореї. У 1598 р. китайські війська допомогли корейцям прогнати японських загарбників. Ця війна стала останньою значною перемогою імперії Мін. Вона коштувала Китаю великої крові і спустошила державну казну. Для вишукування грошей уряд збільшив податки. У відповідь країну захлеснула хвиля народних виступів.

Водночас на північних кордонах Китаю виникла нова загроза: завершили своє об'єднання і перейшли в наступ племена маньчжурів. їхні грабіжницькі наскоки на китайську територію зробилися звичайним явищем. Страждання китайського населення посилилися, але уряд Мін був неспроможний дати ворогу відсіч. Невдоволення імператорською владою охопило всю країну і вилилось у широке повстання на чолі з колишнім сільським ковалем Лі Цзи-чевом. Він зібрав велике повстанське військо, захопив у боях ряд провінцій і оголосив себе імператором. Потім Лі Цзи-чен організував похід на Пекін і в 1644 р. оволодів китайською столицею. Мінська династія припинила своє існування.

Лі Цзи-чен звільнив селян від податків, а гроші, необхідні для утримання війська, стягував з багатіїв. Правління самоназваного імператора тривало всього 42 дні. Налякана повстанням знать звернулася по допомогу до вчорашніх ворогів - маньчжурів. Ті з готовністю відгукнулись і разом з мінським військом розбили повстанську армію. Але після перемоги маньчжури заявили, що взяли Китай із рук бунтівників, а не народу, і відмовилися залишити країну. Так прийшла до влади маньчжурська династія Цин (1644-1911).