ЗМІСТ


ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЖИТТЄВІ ВІХИ Г. КАРТЕРА

РОЗДІЛ 2. ВІДКРИТТЯ ГРОБНИЦІ ТУТАНХАМОНА

ВИСНОВКИ


ВСТУП


При згадці терміну «Давній Єгипет» одне з перших слів, яке приходить у голову багатьом пересічним громадянам - «Тутанхамон». Не могутні Яхмос, Тутмос ІІІ, Рамзес ІІ, не велична Хатшепсут, а саме цей, малозначний, особливо якщо порівнювати з вищезазначеними іменами фараон. З чим це повязано?

Все ХІХ ст. пройшло під знаком становлення археології, як науки. Піонери-археологи вели розкопки на величезному просторі від Скандинавії до Малої Азії. Ця «лихоманка» не могла не охопити Єгипет, колиску однієї з найдавніших цивілізацій людства. Знову фактично відкрита Єгипетським походом Наполеона Бонапарта, тепер її багаточисленні гробниці і піраміди стали обєктами численних досліджень. Та результати були не тими, на які розраховували багаточисленні адепти археології, яку Говард Картер у своїй книзі назвав «священою наукою для добування грошей» - замість неймовірних скарбів фараонів, про які ходили легенди, їм діставались пусті поховальні зали з декількома нецінними предметами побуту та муміями царів. Ось і усе! Саме це і дало привід визначному археологу Теодору Девісу, який займався розкопками в Долині Царів на початку ХХ ст., зробити заяву, що там не залишилось жодної недослідженої могили, і покинути цей район заради дослідження у інших місцях. Декілька років тому разом із Девісом в долині працював інший молодий археолог - Говард Картер. Останній потім вирішив самостійно продовжити дослідження в вищеозначеному районі, адже не погоджувався із своїм колишнім компаньйоном. І врешті-решт він виявився правий, за виразом самого Картера йому «пощастило так, як не щастило до того жодному археологу» - він зміг знайти майже недоторкану гробницю фараона Тутанхамона.

В даній роботі, присвяченою повністю одному з найвеличніших відкриттів в історії археології, автор ставить за мету розглянути життєвий шлях Говарда Картера та відкриття ним гробниці Тутанхамона і в кінці, базуючись на вище приведених фактах, зробити висновок про значення цього відкриття для подальшого розвитку археології, єгиптології та наукових знань.

Основним джерелом при роботі над рефератом стали спогади Говарда Картера, які він написав у 1923 р., так би мовити, по «гарячих слідах» свого великого відкриття. Така робота є найбільш повною, яка розкриває хід дослідження, усі спостереження археологів та інші факти, до того ж є аутентичним джерелом, тобто найбільш точним. Говард Картер, звісно не уникаючи деяких ліричних відступів, точно в хронологічний послідовності описує свою роботу у Долині Царів, методологію досліджень, засоби та інвентар, які він використовував. 3 томи книги відповідно виходили у 1923, 1927 та 1934 рр. Сам Картер у передмові до першого тому зазначив, що ця книга є більше даниною грандіозного інтересу до гробниці Тутанхамона, і у майбутньому світ побачить структуроване і докладне наукове дослідження цього питання. Але смерть археолога у 1939 р., нажаль, не дала цим планам стати дійсністю. Переклад на російську мову І тому було здійснено у 1927 р. під редакцією професора Флітнер. В даній роботі було використано переклад на російську мову Ф. Мендельсона та Г. Редера.


РОЗДІЛ 1. ВІХИ ЖИТТЯ ГОВАРДА КАРТЕРА


Говард Картер народився в Лондоні, в сімї Семюеля Картера, вмілого художника, який навчив сина основам малювання олівцем та фарбами, і Марти Джойс (Сендс) Картер.

В 1891, у віці 17 років, талановитий молодий художник був відправлений до Єгипту Фондом дослідження Єгипту, для того щоб допомагати Персі Ньюберрі в розкопках могил Середнього царства в Бені Гасан. Навіть в такому юному віці йому вдалось вдосконалити способи копіювання оздоблення могил. В 1892 він працював протягом одного сезону під опікою Фліндерса Петрі в Амарні, столиці заснованій фараоном Ехнатоном. Останній справив неабиякий вплив на молодого Картера. Петрі провів на розкопках 75 років і був фактично одним з фундаторов археології, як науки. Майбутньому легендарному археологу він пояснював: «За допомогою археології ми починаємо розуміти, який борг стоїть перед нами. Та ми лише на порозі розуміння, адже більшість людей вважають археологію лише приємним заняттям для того, щоб убити час». У експедиціях з Петрі Говард освоїв арабську і давньоєгипетську. З 1894 до 1899 він працював з Едуардом Невіллем в Деір ель-Бахарі, де він записував настінні рельєфи храму Хатшепсут.

У 1899 р. директор Єгипетської служби старожитностей Гастон Мосперо призначив Картера на посаду інспектора. Його діяльність на цьому посту важко переоцінити. Хоча дехто і називав Картера лише вискочкою, тим не менше за його сприянням були відновлені залишки декількох храмів, в Абу-Сімбелі споруджено електростанцію - на допомогу археологам прийшла електроенергія. Крім того, інспектор організував регулярну охорону розкопок у Долині царів, захищаючи археологів від грабіжників. Край його діяльності на цій посаді поклав неприємний інцидент. 8 січня 1905 р. до табору археологів увірвалася група нетверезих французьких туристів, які вимагали для себе проводника та гіда по гробниці. Після того, як їм відмовили, вони вчинили жахливий дебош. Картер віддав наказ охороні захистити археологів і припинити свавілля. Незначний на перший погляд інцидент переріс у справжній міжнародний скандал. Французи вимагали у лорда Кромера, головного англійського консула у Єгипті, щоб інспектор вибачився, але Картер відмовився і сам подав до суду на туристів. Це спричинило те, що Масперо перевів археолога до м. Танта у дельті Ніла - абсолютно незначний район розкопок. Картер пішов із служби старожитностей і підробляв гідом, поки Масперо не познайомив його з лордом Карнарвоном, який зацікавився проведенням розкопок у Долині Царів. Разом з лордом вони у 1914 р. почали 8-ми річні пошуки гробниці напівміфічного фараона Тутанхамона, які тріумфально завершилися у 1923 р., про що ми докладніше поговоримо нижче.

Очистка гробниці яка містила тисячі обєктів продовжувалась аж до 1932. Після свого сенсаційного відкриття, Говард Картер покинув археологію і став працювати на пів ставки агентом музеїв та колекціонерів, включаючи Клівлендський музей мистецтв, та Інститут Мистецтв Детройту. Він відвідав Сполучені Штати у 1924, і провів серію ілюстрованих лекцій в Нью-Йорк у та інших містах США, які користувались значним успіхом, поширюючи в Америці єгиптоманію.

Він помер від лімфоми, різновиду раку, в Кенсінгтоні, Лондон, другого березня 1939 у віці 64. Природня смерть археолога через такий довгий час після відкриття гробниці, незважаючи на те що він був лідером експедиції, зазвичай використовується як доказ скептиками теорії того, що прокляття фараонів нависає над групою що порушила спокій гробниці Тутанхамона. За своє відкриття Говард Картер так і не став кавалером жодної нагороди на державному рівні.


РОЗДІЛ 2. ВІДКРИТТЯ ГРОБНИЦІ ТУТАНХАМОНА


У 1914 р. Говард Картер нарешті отримав концесію від свого колишнього партнера Теодора Девіса на всі розкопки у Долині Царів. На відміну від останнього Картер був майже впевнений у тому, що тут існую ще не відкрита могила. На ці висновки його наштовхнули матеріали експедиції того ж таки Девіса декількома роками раніше. Археологами були знайдені фаянцевий кубок з імям Тутанхамона, невелика могила (Девіс спочатку висунув припущення про те, що це і є могила Тутанхамона) та глиняні таблички з печатками правителя. Усе це свідчило, що поховання самого Тутанхамона недалеко. Перша Світова війна завадила планам Картера почати розкопки негайно. Лише у зимовий сезон 1917-1918 рр. археолог почав свою роботу.

Тут варто сказати про впливово союзника Г. Картера, без якого це відкриття наврядче відбулося би - лорда Карнарвона. Він був спадкоємцем величезних статків, колекції старожитностей, а також великим любителем автоспорту і володарем одного з найбільших автомобільних парків. Та автокатастрофа, в якій лорд мало не загинув перекреслила всі мрії про автоспорт. Та коли сумуючий лорд перебував на лікуванні в Єгипті, він зацікавився надзвичайним минулим цього краю. Директор філіалу Британського музею порадив Карнарвону зайнятися розкопками, що не було великою проблемою, зважаючи на статки останнього. Та лорд поступив мудріше - розуміючи, що у нього не достатньо досвіду для подібної «розваги», він обрав роль мецената і почав фінансувати розкопки Говарда Картера, з яким вони познайомились у 1906 р. Лорд зазвичай займав позицію спостереження, особисто не втручаючись у роботу археологів і лише підписуючи чеки, тобто давав Картеру повну свободу у виборі методики досліджень. Як показав час, такий тандем виявився ідеальним. Обидва союзники вписали свої імена в історію.

У сезон 1914/15 рр. робота почалася, але активному їх проведенню завадила Світова війна, яка щойно розгорілося. Картер тимчасово відволікся на інші дослідження - він розчищає відкриту французькою експедицією Наполеона гробницю Аменхотепа ІІІ, а також знаходить незакінчену гробницю - вона мала належати цариці Єгипту Хатшепсут, але чомусь цариця в останній момент забажала бути похованою в іншому місці. «У цьому добре замаскованому місці гробниця цариці могла залишитися недоторканою і до сьогодні, - позіхає Картер, який був у справжньому похованні цариці, обнесеному грабіжниками, - та вона хотіла бути рівною з царями і її спіткала доля усіх правителів!»

Та пошуки гробниці Тутанхамона, яка і була головною ціллю досліджень, археолог почав шукати лише у сезоні 1917/18 рр. Картера одразу спіткали труднощі - гори щеня з минулих розкопок повністю змінили рельєф місцевості, було неможливо визначити де вже проводились дослідження. Тому Г. Картер запропонував почати пошуки в районі, який являв трикутник, кутами якого були могили Рамзеса ІІ, Мернептаха та Рамзеса ІV.

Перші три сезони роботи дослідники фактично витратили на те, щоб вичистити територію розкопок від щебеню, іноді їм потравлялись цікаві знахідки, але відносилися вони до раніше відкритих могил. Археологи планомірно сезон за сезоном досліджували «трикутник». І не знайшли жодного сліду, який би відносився до Тутанхамона. Врешті-решт, на обраній ними ділянки не розкопаною залишилася лише невелика ділянка, зайнята робочими хатами, яку Картер виділив ще на початку роботи, адже під ними знаходилися залишки кремнію - досвід показав, що це явна ознака присутності поруч гробниці.

Однак на дослідників тиснули невдалі результати трьох минулих років - Картер і Карнарвон серйозно обговорюють можливість зупинити роботи. Та ідеологи розкопок все ж вирішили продовжити дослідження ще на один сезон. Копати вирішили почати не зимою, а в кінці осіні, щоб не заважати туристам, які бажали відвідати гробницю Рамзеса ІV. «І ось ми, - говорить Говард Картер. - підійшли до свого останнього сезону 1922/23 рр результати якого загальновідомі.»

листопада археологи почали розкопки. Наступного ранку, коли Картер прибув на місце розкопок його вразила небачена тиша - розкопки були призупинені. До нього доноситься неймовірна новина - під однією з хижин знайшли камяну сходинку, яка вела униз. Декілька днів розчистки знадобилась археологам, щоб упевнитися, що це дійсно вхід у гробниці. У підніжжя сходів Г. Картер побачив повністю цілі двері з царськими знаками. За дверима знаходилась галерея, завалена гравієм. На її розчистку пішло досить багато часу. Нарешті 26 листопада команда археологів була готова до того, щоб проникнути всередину. Картер зробив невелике «віконце» у лівому верхньому куті і посвітив свічкою всередину. Купу золотих предметів, які відбивали полумя - ось, що він там побачив. Карнарвон, який разом з дружиною стояв позаду археолога і чекав цієї миті не менше за Картера, нарешті запитав: «Ви бачите що небудь?». «Так, чудові речі!». - лише це зміг вимовити археолог, який щойно зробив одне з найвизначніших відкриттів у історії археології.

Пізніше, за допомогою потужних освітлювальних пристроїв археологи могли вже краще роздивитися кімнату. Це була ще не погребальна камера, а лише сховисько речей. Вхід до опочивальні фараона був у протилежному кінці кімнати за ще одними дверми, які знаходилися між статуетками Анубіса. Картер побачив і те що у цій двері була замазана діра - це означало те, що у гробниці вже хтось побував до них…

Наступні декілька місяців кипіла робота з опису і консервування усіх памяток, знайдених у передній та бокових кімнатах. У цьому Картеру дуже допоміг професійний фотограф Гері Бартон, який працював неподалік у американський експедиції і радо виявив бажання допомогти англійському археологу у роботі в гробниці. Польову лабораторію археологи розбили прямо у могилі фараона Сеті, яка знаходилася неподалік. Картер згадує, що величезна кількість артефактів заважала там нормально рухатися.

Вже тоді знахідка викликала величезний ажіотаж у світі. На адресу археолога посипалися сотні телеграм, де пропонували свої послуги всі - від постачальників обладнання до камердинерів. Доходило й зовсім до абсурду: одного разу до Говарда Картера прийшла телеграма від його «далекого родича», який раптово знайшовся. Кожний раз, коли Бартон виходив із гробниці з фотопластинкою для прояву, його оточували репортери, які у величезній кількості зїхалися у Долину царів. Археологи працювали під неабияким тиском громадськості. Але у голову кута вони ставили науковий підхід: жодного представника преси не пустили в опочивальню Тутанхамона, поки це заважало роботі. Можливо це і завадило завчасному інформуванню світової громади про події у Єгипті, однак на ході наукових досліджень це позначилося безумовно позитивно.

Нарешті у лютому 1923 р. ця довготривала робота була завершена. Археологи були готові увійти в погребальну камеру фараона Тутанхамона. Першими це мали зробити звичайно ті, хто зіграв головну роль у цьому надзвичайному відкритті - Говард Картер та лорд Карнарвон. Останній був викликаний з Англії. У пятницю 17 лютого група людей - 25 чоловік зібрались у гробниці і були готові побачити таємницю поховання. На те, щоб виламати двері пішло 2 години. В погребальну камеру увійшли троє - Говард Картер, лорд Карнарвон та П. Лако, голова комітету старожитностей. В кімнаті стояв величезний ковчег з саркофагом фараона. Тоді то і був зроблений всесвітньовідомий знімок - першовідкривачі гробниці поряд із прахом царя, який правив майже 3 тис. років тому - це був справді один з найвизначнішим моментом ХХ ст!

Та ще було дуже далеко до фіналу. Роботи по демонтажу саркофага були відкладені на наступний сезон. Та почалися вони вже без лорда Карнарвона - той загинув через декілька тижнів після свого моменту слави, ставши, як вважають, першою жертвою прокляття гробниці Тутанхамона. Через судову тяганину із Єгипетським урядом Говард Картер був на рік позбавлений права вести дослідження, але йому все ж вдалося повернутися до нього і закінчити цей справжній труд свого життя, який надав величезний імпульс розвитку єгиптології.


ВИСНОВКИ


На основі вищенаведених у роботі фактів, автор може зробити такі висновки.

Говард Картер, якого можна назвати археологом за покликанням, який усе життя, роблячи визначні відкриття, йшов до головної вершини у своєму житті - відкриттю гробниці Тутанхамона, яке стало найвизначнішим в історії єгиптології, і залишається таким і до сьогодні. Більше того - це відкриття можна поставити в перелік визначних подій усього ХХ ст. - такий ажіотаж і інтерес воно викликало в усієї світової спільноти.

Фараон Тутанхамон не був дуже визначним правителем, мав порівняно небагато досягнень, якщо ставити його в один ряд із великими єгипетськими фараонами. «Все, що ми знаємо про цього правителя достеменно - це те, що він помер і був похований» - такий, дещо експресивний і не зовсім справедливий висновок подає про нього Г. Картер у І главі своєї книги. Звісно, що це не все, що ми про нього знаємо, але факт залишається фактом - посмертну славу цьому фараону зробили не його вчинки, а сам Говард Картер своїм непересічним відкриттям. Як пише академік Струве у своїй передумові до російськомовного видання «ніхто б не дивувався скарбам з гробниці Тутанхамона, дійди до нас неушкодженими поховання великих фараонів - Рамзеса ІІ, Тутмоса ІІІ тощо». Цих правителів, які у земному житті викликали трепет у своїх підданих та закордоном, безсовісно пограбували ті, хто не встояв перед неземними скарбами їх гробниць. Тутанхамону тут пощастило - і саме таке везіння вписало його імя золотими літерами в історію.

Крім усього цього робота Говарда Картера у гробниці Тутанхамона стала свідченням іще одного факту - археологічна наука пішла далеко вперед. Закінчився час авантюристів-любителів, в усьому панував професіональний підхід. Ніби тримаючи у голові «дослідження» Г. Шлімана, коли він через неуважність знищив «гомерівський» шар Трої, Картер поборов неймовірне бажання одразу увірватися до погребальної камери - перед тим усе було уважно зафіксовано. Були застосовані найсучасніші технології - час виключно кирпи та лопати у археології пройшов.

Крім усіх цих, звичайно, важливих аспектів можна навести іще один - відкриття гробниці там, де всі вважали усе відкритим ніби дає наснагу майбутнім науковцям ніколи не здаватися, адже процент відомого - дрібязок по відношенню до того, що залишається таємницею. Тому треба просто продовжувати свої дослідження. Як це зробив Говард Картер.

картер археолог гробниця тутанхамон


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ


ДЖЕРЕЛО

.Г. Картер. Гробница Тутанхамона. Издательство восточной литературы: 1959. - 360 с.

ЛІТЕРАТУРА

.Непомнящий Н. 100 великих событий ХХ века. - М: 2008. - 460 с.

.Іоніна Н. 100 великих сукровищ. - М: 2006.