План

Вступ

Причини громадянської війни

Періодизація

Участь іноземних держав у війні

Висновок

Вступ

Громадянська війна в Росії (1917—1921) — громадянська війна на території Росії. Цю війну вивчають у  вузькому тлумаченні — в межах Російської республіки і в ширшому — на території колишньої Російської імперії. Громадянська війна розпочалась із падіння Тимчасового Уряду, та захоплення більшовиками Петрограду. У війні брали участь різні за чисельністю і складом збройні формування. Найважливіші з них — Червона Армія (створена більшовиками - червоні), Добровольча армія (створена офіцерами царської армії - білі), армія УНР (створена для захисту УНР), Революційна повстанська армія (армія батьки Махна, створена для захисту інтересів селянства України - зелені) та інші.

Основні положення радянської історичної науки щодо громадянської війни зводились до того, що республіка Рад боролася з "білими" найманцями поміщиків і капіталістів і, незважаючи на допомогу імперіалістичних держав і безпосередню воєнну інтервенцію Антанти, вийшла переможцем. Тобто гро­мадянська війна зображувалася як війна між білими і червоними за участю іно­земних інтервентів. Інші моменти цієї війни зовсім не висвітлювалися. Згідно з концепцією радянської історичної науки вона розпочалася влітку 1918 р. з початком воєнної інтервенції і закінчилася наприкінці 1920 р., коли було розгромлено Врангеля. З подібною концепцією не можна погодитися.

Однак історія громадянської війни — багатопланова, її складовими є: війна білих і червоних; війна білих і червоних проти "зелених"; боротьба більшовиків проти своїх політичних суперників — кадетів, есерів, меншо­виків та ін.; боротьба проти православної церкви; імперська війна проти національних рухів.

Причини громадянської війни

Починаючи з листопада 1917р., на території всієї Росії формуються опозиційні сили, які ведуть жорстоку боротьбу проти більшовиків. Це офі­церські та козачі загони на Дону, у Сибіру, національні формування в Украї­ні, на Кавказі тощо.

У грудні 1917 - січні 1918 р. більшовицький уряд розв'язує громадянську війну проти опозиційних сил походом на Дон проти Каледіна та наступом на УНР. Колишні верховні головнокомандуючі російською армією Л. Корнілов та Н. Алексеев організували в Новочеркаську Добровольчу армію з незадоволеного російського офіцерства. На північному заході генерал Юденіч створив антибільшовицькі військові формування, на сході адмірал О. Колчак формує свою армію, у Заволжі генерал О. Дутов готується до на­ступу. На півночі антибільшовицький рух очолив лідер Союзу відродження Росії М. Чайковський. Таким чином, у суспільстві відбувається розкол на «своїх» та «чужих», розгортається гостра і надзвичайно жорстока боротьба, знецінюється людське життя, розвалюється економіка. Це велика трагедія народу, що має назву громадянська війна. Причини громадянської війни:

- безкомпромісне   політичне   протиборство   політичних   партій,

груп, соціальних верств, намагання знищити противника;

- прагнення колишньої керуючої верхівки повернути багатства і владу;

- економічні помилки більшовиків (запровадження політики «воєнного комунізму»;

- політичні помилки більшовиків, які в січні 1918 р. розігнали Установчі збори та в березні 1918 р. уклали сепаративний мир з Німеччиною;

- ігнорування більшовиками козацьких традицій і звичаїв та насильницьке переселення бідноти з центру Росії на козацькі землі сприяло незадоволенню російського козацтва і підштовхнуло до збройної боротьби;

- розв'язання проблем у суспільстві не шляхом пошуку компромі­сів, а шляхом фізичного знищення класового ворога. Це стало можливим під впливом російських традицій «пугачовщини» й «разінщини» та через відсутність демократичних традицій;

- відмова від сплати позичок царського і Тимчасового уряду, можливість виходу Росії з Першої світової війни, страх перед світовою революцією, призвело до іноземного втручання.

Періодизація

В історичній науці є різні думки щодо дати початку громадянської війни, але усі сходяться на тому, що основні етапи охоплюють період 1918-1920 рр.

Перший період: літо 1918 р. - жовтень 1918 р. — початок громадян­ської війни. Розгортання військової інтервенції Антанти.

Другий період: листопад 1918 р. - квітень 1919 р. — посилення інтер­венції Антанти.

Третій період: 1919 р. — вирішальні перемоги над силами внутрішніх супротивників радянської влади та іноземних інтервентів.

Четвертий період: 1920 р. — радянсько-польська війна і розгром біло­гвардійських військ Врангеля.

Із приходом до влади більшовицьке керівництво розігнало демократично обрані Установчі збори (січень 1918 р.), націоналізувало землю і промисловість, ліквідувало товарно-грошові відно­сини, створило однопартійну політичну систему. Усе це викликало невдо­волення землевласників і підприємців, демократичної інтелігенції, селян-середняків, політичних суперників більшовиків.

У 1918 р. існували такі основні центри антибільшовицького руху: "Спілка відродження Росії", кадети, меншовики і есери, "Союз захисту Бать­ківщини і свободи" під керівництвом есера Бориса Савінкова. Антибільшо­вицький рух розгортався на Дону і Кубані, півдні Росії та Північному Кав­казі, де формується Добровольча армія. 1918 р. розпочалася іноземна інтер­венція: німецькі війська окупували Україну, Крим і частину Північного Кавказу, Румунія захопила Бессарабію, у Мурманську висадився англій­ський десант, до якого приєдналися французькі й американські війська. Владивосток зайняли японські частини.

Влітку 1918 р. великого розмаху набув антибільшовицький рух на чолі з есерами. Громадянська війна в цей час велася не між червоними і білими, а між соціалістами, партією більшовиків і партією есерів. Вона поклала початок регулярній фронтовій війні в загальноросійському масшта­бі. У липні есери здійснили Спробу повалити радянський уряд у Москві. Більшовицький уряд розгорнув активні дії для захисту своєї влади. Червону армію було реорганізовано на військово-політичних засадах, запроваджено загальну військову повинність, створено верховне керівництво — Револю­ційну військову Раду республіки. На початку вересня Червона армія пере­йшла в наступ на Сході й потіснила своїх противників за Урал. Завершив­ся перший етап війни.

Новий етап війни розпочався в листопаді 1918 р. і тривав до кінця 1919р. — року піднесення білого руху в громадянській війні та його спроб повалення більшовицького режиму шляхом воєнних операцій.

Драматичні події 1919 р. пов'язані з червоним терором. Більшовики стверджували, що це була відповідь на білий терор, але насправді це був терор проти всіх потенційних ворогів радянської влади, а не лише проти білих. Лише восени 1918 р. більшовики розстріляли близько 15 тис. ари­стократів, офіцерів, буржуа, меншовиків, есерів, кадетів.

Максимального розмаху білий рух набув наприкінці 1918 — у 1919 роках. У Сибіру владу захопив адмірал Олександр Колчак, на Кубані й Північному Кавказі — Антон Денікін, у Прибалтиці — Микола Юденич готувався до наступу на Петроград.

Англійці, захопивши Баку, висадилися в Батумі й Новоросійську, фран­цузи — в Одесі і Севастополі.

Характерно, що білий рух знайшов підтримку різних верств населен­ня. Так, червоний терор на Дону і Кубані сколихнув усе козацтво. До армії Денікіна влітку 1919 р. приєдналось ЗО тис. козаків. І якщо Денікін влітку 1919 р. досить легко зайняв Царицин, Воронеж, Харків, значну частину України, то причини цього успіху полягали в більшовицькому терорі на Дону і Кубані, в Україні, повстанні козаків і селян.

Становище більшовиків влітку 1919 р. було критичним. Проте в на­ступні місяця вони здобули ряд значних перемог над білими. Причини цього полягали не лише у чисельній перевазі більшовиків, а й у помилках білих.

Насамперед білий рух не став національним, залишаючись замкнутим, майже виключно офіцерським. Керівництво білого руху не підходило ди­ференційовано до соціалістичних партій — всі вони були для них ворога­ми Росії. На звільнених від більшовиків територіях вони не дбали про відновлення економіки, а встановлювали режим жорсткого терору, намага­ючись відібрати якомога більше продовольства, тому до цього негативно ставилося населення.

Наприкінці 1919 р. — на початку 1920 р. радянська влада була віднов­лена на півдні Росії, частково в Україні, на Північному Кавказі.

В окупаційних частинах союзників під впливом агітації більшовиків поширилися революційні настрої. Інтервенти були вимушені вивести свої війська, чому сприяв громадський рух в Європі та США під гаслом "Руки геть від Радянської Росії!".

На завершальному етапі (1920—1922) громадянська війна була найбільш кровопролитною. 1920 р. зріс опір селян політиці продрозкладки. На Там-бовщині, в Україні, в Сибіру і на Нижній Волзі, у багатьох губерніях Цен­тральної Росії палала селянська війна.

Найтрагічнішою сторінкою боротьби на внутрішньому фронті у цей період стали події на Дону і Кубані, де після виступу білих військ більшо­вики встановили режим жорстокого контролю і виявлення всіх контрре-

волюційних елементів. У Криму тривала боротьба білих і червоних, Вран­гель сформував Російську армію і розпочав наступ на Донбас. У листо­паді 1920 р. його армія зазнала поразки від частин Червоної армії. Ці події більшовики проголосили закінченням громадянської війни.

Участь іноземних держав у війні

У російських історичних джерелах — енциклопедіях, підручниках, довідниках — ця війна часто зветься розширено: «громадянська війна та іноземна інтервенція проти Радянської Росії». Тобто до поняття громадянська війна додається (в нього додатково включається):

    Продовження військових дій з Німеччиною і Австро-Угорщиною на фронтах Першої світової війни після жовтня 1917.

    Воєнний конфлікт між Радянською Росією та країнами Антанти, а також на Далекому Сході з Японією — після складення урядом Леніна сепаратної мирної угоди з Німеччиною в Брест-Литовську на початку 1918; відмови більшовиків сплачувати зовнішній борг Росії її закордонним кредиторам; розсекречення урядом більшовиків таємних міжнародних договорів і угод між урядом Російської імперії (царський дім Романових) і країнами Заходу.

    Військовий конфлікт з Польщєю 1919—1921 або Радянсько-польська війна.

    Війна 1921 у Монголії.

Встановлення більшовицького режиму в Росії, початок громадянської війни, союзні зобов'язання країн Антанти у війні проти країн німецького блоку спонукали Англію, Францію, США, Японію на втручання у грома­дянську війну. Вони підтримували озброєнням, військовою технікою, кош­тами та дипломатично всі антибільшовицькі сили. Німецькі та австро-угорські війська перебували на території від Ризької затоки до Дунаю згідно з мирним договором Радянської Росії та Української Центральної Ради з Центральними державами.

Англійські вояки чисельністю 200 тис. чоловік десантувалися у бе­резні 1918 р. у Мурманську згідно з домовленістю місцевої Ради, в якій більшість становили меншовики й есери. Згодом там десантувалися фран­цузькі та американські військові частини.

У Владивостоці за згодою французів і американців висадився япон­ський десант, а потім десанти інших країн.

У липні 1918 р. голосами представників антирадянських партій Ба­кинська рада прийняла постанову про запрошення англійців для захисту міста від німецько-турецьких військ. Ашхабадський уряд на чолі з есерами, який контролював майже весь Закаспій, домовився з англійцями, про прихід їхніх військ у Туркестан. На початку серпня англійські війська висадилися в Архангельську.

Різною була участь іноземних військ у громадянській війні. Так, у Мурманську англійські офіцери почали формувати слов'яно-британський легіон. В Архангельську англійські інструктори готували армію із місце­вих антирадянських елементів. На сході Росії Англія, США і Франція не вступали в бойові дії з частинами Червоної армії. Тут до антирадянської діяльності підбурювався 40-тисячний корпус чехословаків, який прямував на Далекий Схід, а потім до Франції.

Об'єднання всіх антирадянських сил при підтримці іноземних військ і чехословацького корпусу привело до падіння радянської влади. До осені

1918 р. більшовицька влада втратила величезні території і знаходилася в повному оточенні.

Проте змінилася і ситуація у світі. Центральні держави зазнали пораз­ки. У Франції, Англії і США зросли можливості для втручання в справи Росії. Центр боротьби проти більшовизму переносився на південь.

Восени 1918 р. англо-французькі війська висадилися в Севастополі та Одесі, а взимку 1919 р. — у Херсоні та Миколаєві. Разом з білогвардійця­ми вони увійшли на територію України. Проте навесні Червона армія пе­рейшла в наступ, зайняла Херсон, Миколаїв, Одесу, Севастополь.

Під впливом руху в Англії та Франції, що вимагав повернути війська на батьківщину, "Руки геть від Радянської Росії!" і більшовицької пропа­ганди іноземні війська революціонізувалися.

За цих умов Антанта дещо змінила свою тактику. З врахуванням гро­мадської думки щодо інтервенції реальним було постачання антирадян­ських сил зброєю тощо.

Основні надії іноземні держави покладали на армію Колчака. Тільки зі США він одержав 393 тис. гвинтівок і 15618 тис. патронів.

Навесні 1919 р. країни Антанти допомогли антирадянським силам сформувати значні військові сили.

Колчак навесні 1919 р. захопив значні райони Сибіру, дійшов майже до Волги. Проте в червні був вимушений залишити всі території, які він захопив.

Білі війська захопили Харків, Орел і вийшли на Тулу — останнє перед Москвою місто. Тут відбулися кровопролитні бої, але перемогу здобула Червона армія. Юденич з півночі намагався допомогти Денікіну, проте без успіху. У січні 1920 р. було остаточно розгромлено колчаківську армію, а залишки денікінської армії відступили до Криму.

Через загострення відносин між Польщею і більшовицькою Росією у квітні 1920 р. розпочалася радянсько-польська війна. Підписання в жовтні 1920 р. перемир'я між двома країнами дало можливість більшовикам зосе­редити сили на боротьбі проти Врангеля в Криму, результатом чого було здобуття Червоною армією Севастополя.

На Далекому Сході до квітня 1920 р. були евакуйовані чехословацькі, американські, англійські та інші іноземні війська. Японські військові час­тини залишалися на Далекому Сході.

У квітні 1920 р. за рішенням ЦК РКП(б) і уряду РСФРР була створена буферна Далекосхідна республіка, а в 1922 р. Далекий Схід був звільне­ний від японських військ.

Втручання іноземних держав у громадянську війну, значна військо­ва, матеріальна і фінансова допомога антибільшовицьким силам не сприяли завершенню війни, а лише збільшили людські жертви і мате­ріальні втрати. Гасло "єдиної і неподільної" Росії, яке сповідував білий рух, суперечило сподіванням народів колишньої Російської імперії здо­бути державну незалежність.

За офіційною радянською версією Громадянська війна завершилась перемогою більшовиків та створенням Радянського Союзу в 1922 році. Але як соціальний конфлікт загально-національного масштабу, в якому політична партія, що захопила владу, придушувала інші соціальні класи і верстви населення силою, а іноді і зброєю, конфлікт проіснував у різних прихованих формах по різним оцінкам до другої половини 20-го ст.

Висновок

Наслідки громадянської війни були надзвичайно трагічними в першу чергу для народу. Збитки, завдані війною, становили 50 млрд карбованців. Внаслідок економічної розрухи промислове виробництво впало у 1920 р. до 14% відносно рівня 1913 p., сільськогосподарське виробництво скоротилося майже вдвічі. Унаслідок застосування «білого» й «червоного» терору, від голо­ду та хвороб загинуло від 12 до 15 млн осіб.

Громадянська війна поділила країну на два ворожі табори, змінила зви­чний спосіб життя і долі мільйонів людей. Наслідком війни стала еміграція багатьох людей. Більше 2 млн осіб опинилися за кордоном, і це були не лише активні учасники білогвардійського руху, а й робітники та селяни, що мобілі­зувалися до білих армій, а потім були виведені за кордон. В еміграції опини­лося багато представників інтелігенції.

Слід зазначити, що громадянська війна у Примор'ї та Забайкаллі тривала аж до 22 листопада 1922 p., коли Далекосхідна республіка перестала існу­вати й увійшла до складу Росії.

У Середній Азії ще довгі роки тривала боротьба проти басмацьких фор­мувань. Останні осередки селянського протистояння в Україні були ліквідо­вані лише в роки голодомору.