|
|
 |
Морські походи португальців
Піонерами Великих географічних відкриттів стали португальці. Ще у XIII ст., у ході Реконкісти, вони звільнили свою територію від арабів і створили численний флот. У 1415 р. португальці, чия морська торгівля дуже потерпала від грабунків арабських піратів, розгромили одне з їхніх розбійницьких гнізд - Сеуту, порт на північному узбережжі Африки. Одним з учасників походу був принц Енріке Мореплавець (1394-1460). І хоча цей випадок залишився єдиним, коли Енріке піднявся на корабель, своє прозвання принц отримав заслужено, ставши талановитим організатором великих морських експедицій.
Майже півстоліття прожив Енріке Мореплавець на крайньому півдні країни - у Сагриші, де заснував обсерваторію та мореплавну школу. Принц проводив астрономічні спостереження, листувався з усіма тогочасними знаменитими вченими, збирав навколо себе картографів, розробляв маршрути подорожей. Сполучення між Європою та Індією здійснювалося тоді спочатку морем, потім (після тривалого і дорогого перевантаження) суходолом і знову морем. Принц прагнув знайти для португальської торгівлі безперервний морський шлях і був упевнений, що, якою б величезною не здавалась Африка, десь на півдні вона має закінчуватись і там її можна обминути на кораблях.
На початку XV ст. буря викинула двох португальських дворян на великий безлюдний острів, повністю вкритий лісом. Їхні розповіді про цю пригоду зацікавили Енріке. Принц спорядив експедицію, і коли вона знайшла острів, назвав його Мадейра, що португальською означає «ліс». Острів віддали тим двом дворянам, які випадково його відкрили. Вони спалили всю острівну рослинність, а натомість завезли на Мадейру виноградну лозу, худобу, цукрову тростину й чимало в'язнів для постійного поселення. Мадейра стала важливим етапом на шляху португальців до тропічної Західної Африки.
Споряджені Енріке експедиції крок за кроком досліджували африканське узбережжя. Значною подією стало відкриття островів Зеленого Мису. Тут португальці дивувалися ніколи раніше не баченим баобабам і гіпопотаму, якого називали «риба-кінь». На землях сучасних Сьєрра-Леоне, Гани та Гвінеї вони знайшли золото й цінну слонову кістку: звідси вивезли та вигідно продали в Лісабоні перших африканських рабів. Невдовзі на них почалося справжнє полювання. Налякані африканці тікали від
моря в глиб країни, а работоргівці йшли слідом, просуваючись усе далі вздовж берегів Африки.
Ризиковані океанічні подорожі стали можливими завдяки успіхам у науці й техніці, а також досвіду мореплавців. На кінець XV ст. помітно вдосконалилися компас і астролябія - прилади для орієнтації у відкритому морі. Було накопичено цінну інформацію про морські течії, припливи й відпливи, напрямок вітрів. Вдалося створити портолани - більш точні карти з детальним зображенням узбережжя. Почав використовуватися новий тип судна - каравела - з системою вітрил, яка дозволяла рухатися проти вітру. Це істотно скорочувало кількість веслярів та дозволяло взяти на борт корабля більше харчів і прісної води для далекого плавання.
У 1487 р. португальський капітан Бартоломеу Діаш дістався крайнього півдня Африканського континенту. Він назвав його мис Доброї Надії. Шлях з Атлантики до Індійського океану навколо Африки було відкрито.
Джерело: school.xvatit.com |
| Категорія: Нова історія | Додав: Natar (01.01.2013)
|
| Переглядів: 2722
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
|
