Контрибуція, накладена на Китай, і безперервне викачування срібла за ввезений опіум призвели до знецінення китайських грошей. Колосальне зростання цін на срібло спричинили цілковите зубожіння китайських селян і ремісників, яким для сплати податків доводилося міняти мідні гроші на срібні, що різко подорожчали.

Богдихан та його правителі запроваджували все нові й нові податки, сплачувати які вимагалося тільки сріблом. Постійно зростала орендна плата за землю, посилювалася феодальна експлуатація китайських селян. Село зубожіло й занепало. Системи штучного зрошення - канали, греблі, дамби - руйнувалися. Розливи річок, повені, а в інших місцях посухи призводили до масового голоду. Голодні селяни залишали села, обробляти землю було нікому. Збільшилася еміграція китайців до країн Південно-Східної Азії, на індонезійські острови й інші території.

Особливо погіршало становище народних мас після відкриття китайських портів для ввезення іноземних товарів. Цей крок мав трагічні наслідки для економіки країни. Увіз до Китаю англійських вовняних та бавовняних тканин з 1842-1845 рр. збільшився приблизно в 3,5 рази.

Увіз іноземних "тюків ситцю" мав у Китаї такі ж згубні наслідки, як і в Індії. Китайські ремесло, мануфактура, домашні промисли сильно постраждали від іноземної конкуренції. Це підірвало китайську економіку і, відповідно, соціальну сферу. Сотні тисяч ткачів втратили роботу. Китайці стали купувати дешевші англійські товари, прирікаючи тим самим на загибель свої власні мануфактури.

Народне обурення дедалі частіше набувало форм заколотів і стихійних повстань. Маньчжури жорстоко розправлялися з повстанцями, проте анти-маньчжурський рух не припинявся. Він охоплював усе нові й нові райони. Згідно з китайськими джерелами, протягом 1841 - 1849 рр. у країні відбулося 110 повстань і заворушень, в яких брали участь як китайці, так і представники інших національностей - дунгани, тибетці, мяо та ін.

Здебільшого ці повстання очолювалися таємними товариствами, діяльність яких проходила під гаслами повалення маньчжурської династії, неспроможної відстояти незалежність країни. Найбільш активними серед них були "Тріади" (Саньхе), товариство "Землі і Неба" (Тянь-дихуей), товариство "Трьох крапок" (Саньдяньхуей).

Невдоволення народних мас особливо активно виявлялося на півдні Китаю, у провінції Гуандун і Гуансі, які найбільше постраждали від війни та руйнівних наслідків увезення іноземних товарів. Ці провінції стали вогнищем селянської війни, яка розгорнулася в середині XIX ст. й увійшла в історію під назвою Тайпінського повстання.

Держава тайпінів

Важливим наслідком "опіумної" війни було виникнення в країні революційної ситуації,розвиток якої привів до того, що імперію Цін потрясло селянське повстання. Його очолили керівники таємного анти-маньчжурського товариства "Байманді хуэй" ("Суспільство поклоніння верховному владиці"). Керівником товариства і його ідеологом був сільський вчитель Хун Сюцюань. Товариство проповідувало рівність і братерство, для обґрунтування яких використовувалися деякі ідеї християнства. Кінцеву мету боротьби Хун Сюцюань бачив в створенні "Тайпін тянъго" ("Небесної держави загального благоденствування"), тому його послідовники і почали іменуватися тайпінами. Вони пропагували і здійснювали на практиці ідеї зрівняльного розподілу, які привертали до тайпінів головним чином знедолених людей. Але в їх ряди увійшли і представники торгової буржуазії і поміщиків, привернуті анти-маньчжурською спрямованістю руху.

Повстання розвивалося успішно. У 1851 р. повстанці оволоділи окружним центром Юнань і заклали тут основи своєї державності. Було проголошене "Тайпін тяньго", керівник руху Хун Сюцюайь отримав титул небесного царя (тянь ван), царями (ванами) почали іменуватися і п'ять інших керівників руху. Таким чином, як і в інших селянських рухах, китайські селяни не пішли далі за встановлення "справедливої" монархії. Тайпіни приділяли велику увагу військовій справі і незабаром створили боєздатну армію, що відрізнялася строгою дисципліною.

У березні 1853 р. війська тайпінів узяли Нанкін - столицю Китаю в період Мінської династії, який був проголошений столицею "небесної держави". Незабаром після цієї події був обнародуваний документ під назвою "Земельна система небесної династії", значення якого виходило за рамки його офіційного найменування - практично він був програмою антифеодальної селянської революції. Цей документ передбачав розподіл землі на зрівняльних основах, звільнення селян від орендної плати поміщикам надання рівноправ'я жінкам, аж до рівного з чоловіками доступу на державну службу, державний захист непрацездатних, заходи боротьби з корупцією і ін.

Влада тайпінів на частині території Китаю проіснувала до 1864 р. Основними причинами її загибелі, не рахуючи деяких стратегічних прорахунків тайпінських керівників і розколу в їх середовищі, були інтервенція західних держав і внутрішнє розкладання тайпінського руху. Тайпінські армії втратили минулу боєздатність, а тайпіни в цілому - широку підтримку народу. Вони потерпіли поразку під ударами об'єднаних військ маньчжурської династії і китайських поміщиків, підтриманих інтервентами. Проте повстання Тайпінів мало велике історичне значення, стало передвісником китайської буржуазно-демократичній революції, передвісником національно-визвольної боротьби.

Література

1. Болдырева Галина Николаевна. Новая и новейшая история стран Азии и Африки: Учеб. пособие для студ. и аспирантов ист. фак. пед. вузов - Воронеж: Изд-во ВГУ, 1995. - 315с.
2. Васильев Леонид Сергеевич. История Востока: В 2 т.:Учеб. по спец. "История" - М.: Высш. шк., 1998. - 495с. Т. 1 - М.: Высш. шк., 1998 - 495с.
3. История Востока: В 6 т. / РАН; Институт востоковедения / Р. Б. Рыбаков (ред.) - М.: "Восточная литература" РАН, 2000. Т. 3: Восток на рубеже средневековья и нового времени. XVI- XVIII вв.. - М.: "Восточная литература" РАН, 1999 - 696с.