Папська держава (Папська область або Церковна область) - теократична держава у 756—1870 в Середній (Центральній) Італії на чолі з Папою Римським.

Для християн Ватикан набув значення у зв'язку з тим, що, за свідченнями, саме там 67 року був розп'ятий та похований апостол Петро. Імператор Костянтин, затвердивши "церковний мир", збудував на Ватиканському пагорбі базиліку на честь св. Петра. До цього Костянтин оселив Папу Мельхіода на Латеранському пагорбі, де від того часу почали жити папи. Після бунту Лаврентія, коли Папа Симах змушений був залишити Латеранський пагорб, він вирішив облаштуватися зі своїм двором на Ватиканському пагорбі, таким чином ставши засновником комплексу, який нині називають Ватикан. Король Карл Великий, який успадкував від свого батька Піпіна Короткого титул патриція і протектора римлян, почав відвідувати місто Рим як протектор, а пізніше як імператор і разом з папами Адріаном I і Левом III розпочав будівництво і реконструкцію релігійних споруд на Ватиканському пагорбі.

Лев IV оточив весь затибрський Рим муром з допомогою імператора Лотара та пожертвувань всього християнського світу. Роботи були розпочаті 848 року і завершені 852 року. Було споруджену міцну фортецю висотою 40 футів.

Згодом Папа Миколай V побудував більшу частину Ватиканського палацу і заклав підвалини Ватиканської бібліотеки. Пізніше Сікст IV збудував Сикстинську капелу. В квітні 1506 року Юлій II заклав перший камінь сучасного собору св. Петра. До епохи Сікста V будівництво палацу і собору було завершене, і пізніше папам довелося лише прибудовувати бібліотеки, музеї тощо.

Ще у III-IV століттях всі єпископи християнської церкви називали себе папами (від грецьк. "папас" - батько). З V ст. назва папа закріпилася за єпископом Рима, влада якого посилювалася в зв'язку з розпадом Західної Римської Імперії, і він став главою церкви на Заході. У VI ст. Папа Римський почав контролювати дії світських влад і в Римі, і в його околицях, а 756 року франкський король Піпін, розбивши лангобардів, які володіли Італією, віддав папі територію в середній Італії - Римську область. Папа освячував владу франкських королів, вони ж допомагали йому зміцнити духовну і світську владу в Римській області. Таким чином, вони заснували папську державу в 781 року. У момент найвищого розквіту на початку XVI ст. Папська держава включала герцогства Падую, П'яченцу, Модену, Романью, Урбіно, Сполето і Кастро, Анконську Марку, а також провінції Болонью, Перуджу й Орвієтано.

До 1860 року вона займала 15774 квадратних милі і налічувала 3 млн жителів. 1860 року, коли останні з папських територій, Романья, Марка та Урбіно, були приєднані до нового королівства Італії, у володінні Папи залишилися тільки місто Рим і провінція Лаціум.

1861 року італійський політичний діяч Кавур проголосив необхідність перетворення Рима в столицю об'єднаної Італії, і для вирішення цього питання він запропонував формулу "вільна церква у вільній державі", яку відкинула католицька церква.

Переговори провалилися, і 11 вересня італійські війська наблизилися до меж Папської держави. Після кількох марних спроб досягти компромісу, вранці 20 вересня війська увійшли в Рим. Французькі війська, які допомагали папі утримувати владу, змушені були залишити Церковну область у зв'язку з франко-пруською війною. У Римі почалися повстання проти теократичного правління. Побоюючись зростання народних повстань, італійський король поспішив взяти Рим. Місто було проголошене столицею Італії, а територія папської держави стала частиною італійського королівства. На початку жовтня населення колишньої папської держави майже одностайно проголосувало за приєднання до Італії. Папська область перестала існувати.

Остаточно "Римське питання" - місце пап та їхнє відношення до Італії було розв'язане лише у 1929 році підписанням Конкордату - так званих Латеранських угод. За ними визначено територію держави Ватикан та її суверенітет.