До його воцаріння Англія була другорядною європейською країною і помітно поступалася Франції, Іспанії та Німецькій імперії. Генріх успадкував величезну казну і став одним з найбагатших монархів Європи. Тепер його мета полягала в розв'язанні головного політичного завдання -перетворити Англію на провідну державу. Аби досягти цього, Генріх вирішив затьмарити сусідів-монархів пишністю свого двору. Не шкодуючи коштів, він будував численні палаци та прикрашав їх чудовими творами мистецтва. На його запрошення до Англії з'їхалися кращі поети, художники та архітектори з усієї Європи. За підтримки короля в країні поширювались ідеї гуманізму і Ренесансу, а Томас Мор навіть отримав вищу державну посаду — лорд-канцлера.

Генріх VIII піклувався й про безпеку держави. Англія - острівна країна, тому вороже вторгнення загрожувало їй тільки з моря. Монарх особисто контролював надійність берегових укріплень і фортець. Він створив військовий флот, який сучасники називали «дерев'яними воротами Англії». Престиж країни помітно зріс. Генріх УШ надав справжнього блиску й величі англійській монархії і королівському двору. Він був високоосвіченою людиною і щедрим меценатом, але прагнення підкорити всіх своїй волі, підозрілість і жорстокість зробили його правління деспотичним.

Коли в Англію почали проникати реформаційні ідеї, Генріх VIII спочатку виступив проти них. Згодом король поміняв позицію, і сам наполіг на проведенні Реформації, яку через це називають королівською. Поштовхом для прийняття такого рішення стали обставини сімейного життя монарха. Генріх VIII та його дружина, іспанка Катерина Арагонська, мали тільки одну дитину - дочку Марію. Королю потрібен був син, спадкоємець престолу. Він замислив скасувати свій шлюб і одружитися із знатною молодою англійкою Анною Болейн. Дозвіл на розлучення міг дати лише папа римський. Проте він не наважився псувати стосунки з могутнім племінником Катерини, імператором Карлом V, і відмовив англійському монарху.

Розлючений Генріх VIII кинув виклик Риму. Він вирішив створити в Англії незалежну від папи церкву і підпорядкувати її собі. Під його тиском у 1534 р. парламент прийняв «Акт про супрематіюа (верховенство), який оголосив короля єдиним главою і захисником англійської церкви. Монастирі було закрито, а монахів розігнано. Монастирські землі й майно, а також власність церкви перейшли до рук короля. Монарх розпоряджався ними на власний розсуд і робив щедрі дарунки своїм наближеним, тобто з учення Лютера Генріх VIII узяв насамперед те, що могло укріпити королівську владу. Реформована англійська церква запозичила також ідею Лютера про «виправдання вірою» і відкинула частину таїнств. Але в цілому вона мала багато спільного з католицькою церквою: зберегла ієрархію духовенства та його пишне вбрання, вшанування ікон і святих, прикрашання церков, використання при богослужінні органної музики. Правда, ревні прибічники перетворень були невдоволені таким підходом. Вони закликали короля провести більш глибоку реформу та повністю відмовитися від «пережитків папізму».

Нова віра отримала назву "англіканська" і швидко перемогла. Це й не дивно: адже тим, хто відкрито відмовлявся її прийняти, загрожувала смертна кара. Не поступився своїми переконаннями і не погодився визнати короля главою церкви знаменитий гуманіст Томас Мор. Висока посада й слава вченого не змогли врятувати його від гніву Генріха VIII. Мор загинув на ешафоті. Проте попри всі розправи чимало англійців продовжували таємно сповідувати католицтво.