1. Наміри головних держав-переможниць на конференції.

Війна закінчилася. З метою облаштування повоєнного світу переможцями було скликано всесвітню мирну конференцію, якій судилося стати найзапеклішою дипломатичною битвою між колишніми союзниками.

На відкритті конференції 18 січня 1919 р. були присутні 72 делегати з 26 суверенних країн і 4 британських домініонів. Переможені країни було вирішено не запрошувати. Головну роль відігравала «Велика четвірка» в особі Президента США В. Вілсона та прем'єр-міністрів Ж. Клемансо (Франція), Д. Ллойд Джорджа (Велика Британія), В. Орландо (Італія). Всередині четвірки вирізнялася «Велика трійка», в якій місця італійцю вже не знаходилося.

Проте ще задовго до відкриття конференції між членами «Великої трійки» загострилася боротьба навіть з такого питання як, де її проводити - у Франції чи у Швейцарії.

Англія та Франція, віддаючи належне внеску на завершальному етапі війни 22-м американським дивізіям у Франції, закидали США, що ті не виробили жодної гармати і жодного танка, а із задіяних 1918 р. у Франції 4 млн союзницьких військ майже 2 млн становили англійські вояки. Те, що саме 1 млн американців схилив на Західному фронті шальки терезів на бік Антанти, уже не згадувалося. Війна закінчилася, і США перестали бути «рятівним колом» для Європи.

Франція, насамперед, розраховувала на реванш над німцями. Відсутність на конференції традиційного союзника Франції проти Німеччини - Росії - змушувала її триматися Англії.

Велика Британія сподівалася, що конференція стане трампліном для відновлення її могутності. Д. Ллойд Джордж, як і Ж. Клемансо, не хотів бачити американського президента у Парижі. Французький прем'єр, побоюючись, що сама присутність В. Вілсона на конференції дасть змогу німцям маневрувати на переговорах, писав Д. Ллойд Джорджу: «Я не вважаю за потрібне приховувати від Вас, що вважаю його присутність і небажаною, і неможливою».

США перебували в особливому становищі. На початку грудня 1918 р. американська делегація у складі 1300 осіб вирушила на пароплаві «Джордж Вашингтон» у Європу. В. Вілсон - «батько» історичних «14 пунктів», не приховував, що метою США на конференції є доповнення економічної та військової могутності міцним політичним впливом на Європу. Американці мало переймалися гаслом Д. Ллойд Джорджа «Німці за все заплатять!», адже часи, коли вони вклонялися у Вестмінстері й Пале-Бурбоні, минули. Головне, на думку американців, полягало в установленні рівноваги між Великою Британією та Німеччиною заснуванням на конференції всесвітнього парламенту - Ліги Націй. Америка розраховувала, опершись на нові держави, стримати апетити Британії та Франції щодо Німеччини, адже лише за умов рівноваги США могли здобути верховенство над іншими державами. Англія вже не могла цьому зарадити, вона втратила свій єдиний традиційний козир - перевагу над США у військово-морському флоті.

Єдиним серйозним конкурентом лідерства США міг бути лише Ватикан, і щоб не допустити контролю папи над об'єднаною німецько-австрійською державою, Сполучені Штати виступали проти об'єднання Австрії з Німеччиною.

2. Версальський договір з Німеччиною. Створення Ліги Націй.

Після запальних дискусій 28 червня 1919 р. політики виїхали до розташованого за 16 км від Парижа Версалю, де й підписали договір, що увійшов у історію як Версальський. Цим документом, обсягом 200 сторінок, вирішувалася доля не лише Німеччини, а й майбутнє світу.

Перші 26 із 400 статей договору започатковували Лігу Націй - міжнародну міжурядову організацію, створення якої В. Вілсон вважав ключовою проблемою конференції. За Статутом Ліги Націй, який був складовою Версальського договору і який підписали 44 держави, її засновниками вважалися країни, що брали участь у війні проти Німеччини (таких було 31), а також новоутворені держави (13). Оскільки конгрес США, вважаючи, де переважали республіканці - прихильники ізоляціонізму, відмовився ратифікувати Версальський договір, то країна не стала членом Ліги Націй. Це, окрім іншого, стало особистою трагедією В. Вілсона, унаслідок якої він невдовзі відійшов від політики і помер. Ліга ж, штаб-квартира якої розташовувалась у Женеві (Швейцарія), формально проіснувала до квітня 1946 р., хоча фактично припинила діяльність 1939 р. напередодні Другої світової війни.

Ж. Клемансо наполягав на створенні армії Ліги Націй, проте американська і британська делегації рішуче заперечили проти цього. Натомість США змушені були відмовитись від ідеї Міжнародного арбітражу і Світового міжнародного суду. 14 лютого 1919 р. В. Вілсон представив Статут Ліги Націй, який журналісти відразу назвали «Євангелієм XX століття».

Однак від самого початку існування Ліги не було безхмарним. Чимало неєвропейських учасників конференції були не задоволені тим, що у Раді Ліги Націй домінували європейські країни: Британія, Франція й Італія. Уже на першому засіданні Асамблеї неєвропейці, особливо делегати від Аргентини, піддали організацію жорсткій критиці, називаючи її «європейським клубом». Вони ратували за демократичну Лігу, за те, щоб Рада обиралася всіма країнами на Асамблеї. Ці ідеї були відхилені й аргентинська делегація від'їхала.
Неєвропейські країни також закидали, що в Лізі домінують білі. Японці відверто заявили, що розцінюють це як вияв расової дискримінації. Проте американці та британці відхилили і ці звинувачення.

3. Мирні договори з Австрією, Угорщиною, Болгарією, Туреччиною.