У першій половині XVI ст. у Францію активно проникали реформаційні ідеї, головним чином із сусідньої Швейцарії. Найбільшої популярності набув кальвінізм. Французьких кальвіністів називали гугенотами (від перекрученого нім. «айдгеноссе» - співтовариш). Ними ставали переважно городяни - від заможних бюргерів до дрібних ремісників і торгівців. Кальвіністську віру приймали також селяни і чимало дворян, які залишилися без діла після закінчення Італійських війн. Особливо напружена ситуація склалася на непокірному півдні, де зберігалася пам'ять про альбігойську єресь і колишню самостійність краю, а дворянство перебувало в опозиції до дому Валуа. її визнаними вождями стали представники побічної лінії правлячої династії — король Наварри Антуан Бурбон з сином Генріхом.

Закінчення Італійських війн співпало зі змінами на французькому престолі. Від смертельного поранення на рицарському турнірі помер Генріх II. Трон від короля-воїна перейшов до його старшого сина — хворобливого 15-річного Франціска II, Фактично влада опинилась у руках трьох братів - лотаринзьких герцогів Гізів, яким дружина монарха, юна шотландська королева Марія Стюарт, доводилася племінницею. Герцоги користувалися безмежним впливом при дворі та вважали себе захисниками «справжньої» католицької віри.

У 1560 р. Франціск II несподівано помер. Його молодший брат — король Карл ІХ (1560-1574) і королева-мати Катерина Медічі намагалися дотримуватися політики віротерпимості. Гугенотам було дозволено проводити богослужіння, але тільки за межами міст. Це не могло їх вдовольнити: адже серед гугенотів переважали городяни. Разом з тим поступка викликала обурення католиків. У такій атмосфері загального занепокоєння розігралися трагічні події в шампанському містечку Вассі. Франсуа Гіз. проїжджаючи там з невеликим загоном, вчинив різанину мирних гугенотів, які зібралися для спільної молитви всередині міста. У відповідь протестанти перейшли до не менш безжальних розправ з католиками. Почалися релігійні війни (1562-1598), які називають також громадянськими, оскільки в їхньому вогні брат ішов на брата, а син - на батька. Країна поринула у вир насильства.

Задля загального примирення було вирішено укласти шлюб між сестрою короля Маргаритою Валуа і вождем гугенотів Генріхом Наваррським. Для участі у святкуванні весілля до Парижа з'їхалися сотні дворян-гуге-нотів. Вони її гадки не мали, що після декількох днів пишних урочистостей на них чекає організована Гізами брутальна розправа. У ніч на 24 серпня 1572 р., у свято Св. Варфоломія, із дзвіниць усіх паризьких церков зазву-чав набат — сигнал до дій. Почалося дике й безжальне побиття неозброєних гугенотів, будинки яких заздалегідь позначили білими хрестами. Нещасних застигали зненацька і вбивали прямо в ліжках. Різанина продовжувалася декілька днів і перекинулась у провінції. Вона супроводжувалася практично масовими грабунками: у працьовитих заможних гугенотів було що взяти, а охочих скористатися плодами чужої праці не бракувало. Всього загинуло близько ЗО тис. чоловік, серед них один з лідерів гугенотів, відважний адмірал Коліньї.

Генріх Бурбон був змушений прийняти католицтво, але зміг втекти і знову згуртував навколо себе гугенотів. Майже увесь південь Франції повстав. Гізи також активізували свою діяльність і створили масову озброєну організацію - Католицьку лігу. З її допомогою вони сподівалися не лише розправитися з гугенотами, а й оволодіти престолом. Це добре розумів новий король - Генріх III (1574-1589). Він оголосив себе главою Католицької ліги та перейменував її на Королівську лігу.

Тоді Генріх Гіз, надзвичайно популярний серед парижан, заснував і озброїв Паризьку лігу. Король спробував її розігнати, але Париж відповів на це повстанням. Генріх III втік зі столиці й організував убивство Генріха Гіза та його брата кардинала. У Парижі піднявся шквал обурення. Похорон Гізів перетворився на грандіозну ходу, учасники якої за сигналом гасили свічки і кричали: „Так само погасить Господь династію Балуа!” Невдовзі Паризька ліга розбила загони короля. Водночас із півдня на нього насувалося велике військо Генріха Наваррського. У Генріха III не залишилось іншого вибору, як укласти з ним союз. Разом вони виступили на Париж, але в цей момент король загинув від руки фанатичного монаха-домініканця.

Законним спадкоємцем престолу став Генріх Бурбон. Йому довелося ще чимало поборотися за корону, перш ніж у 1598 р. він почав облогу Парижа. Не бажаючи руйнувати місто, Генріх спалив усі навколишні млини і розібрав мости. Це паралізувало постачання столиці харчами, проте Париж усе одно відмовився відчинити ворота перед гугенотом. Тоді Генріх зробив блискучий політичний крок: заявив, що «Париж вартий меси», і прийняв католицтво. Не зустрівши опору, він увійшов до столиці і став королем Франції під іменем Генріха IV (1589-1610). На французькому троні утвердилася династія Бурбонів.

Після шестирічного безвладдя престол опинився в міцних руках розумного й обережного правителя. Одразу ж Генріх IV видав Нантський -, едикг, за яким католицька віра була визнана офіційною, а католицькому духовенству повернули всі його колишні права і майно. Водночас гугенотам дозволили проводити богослужіння по всій країні, за винятком Парижа і деяких великих міст, а також нарівні з католиками обіймати державні посади. Аби гарантувати виконання цих умов, король передав гугенотам близько двохсот фортець і замків, у тому числі Ла-Рошель - порт на західному узбережжі Франції.

Пішовши на поступки гугенотам, Генріх IV дав країні перепочинок і зупинив її розорення. Прагнучи відродити Францію, король та його перший міністр Сюллі послідовно проводили протекціонізм - політику, спрямовану на підтримку національного виробництва та торгівлі. Вони заохочували розвиток мануфактур з виготовлення шовку, полотна, гобеленів, фаянсових виробів, шпалер. Генріх IV зменшив податки і тим покращив становище селян. Він мав на меті, щоб у його «королівстві не знайшлося такого бідного селянина, в горщику якого не варилася би курка до недільного обіду». У народній пам'яті й сьогодні зберігається образ «доброго короля Анрі», який не дуже утискував народ, був відважною, веселою і життєлюбною людиною.

Генріх Наваррський, один з кращих полководців Європи, досвідчений політик і далекоглядний дипломат, спромігся змінити долю цілої країни. Проте в 1610 р. його життя обірвав кинджал фанатичного католика.

Франція за Рішельє. Сину Генріха IV було всього 9 років, коли він став королем Людовіком XIII. Скориставшись малолітством короля і нездатністю його матері, королеви-регента Марії Медічі, управляти державою, французьке дворянство повністю вийшло з-під контролю влади. В країні запанувало політичне безладдя.

Порядок навів перший міністр Людовіка XIII кардинал Рішельє (1585-1642). Попри гучні титули, він безжально розправлявся із заколотниками. Непокірні аристократи ненавиділи кардинала, але Рішельє непохитно стояв на сторожі державних інтересів. Шалене обурення знаті викликав і виданий міністром закон про заборону дуелей — масового явища серед дворянської молоді, яка в такий дивний спосіб прагнула продемонструвати свою мужність, благородство і честь. Тільки за 20 років правління Генріха IV на дуелях загинуло близько 12 тис. дворян. Кардинал Рішельє заявив, що обов'язок підданих - не знищувати один одного, а проливати свою кров за короля і батьківщину.

Важливим завданням кардинала було також втихомирення гугенотів. Скориставшись ослабленням королівської влади, вони створили на півдні Франції справжню «державу в державі», мали власну систему оборони і навіть флот, користувалися підтримкою Англії та Голландії. Коли в оплоті гугенотів Ла-Рошелі стався заколот, Рішельє оточив фортецю і два роки тримав її у щільній облозі. Після капітуляції захисників Ла-Рошелі король, за порадою Рішельє, зберіг їм життя і право сповідати протестантську віру. Проте в гугенотів відібрали всі фортеці й позбавили їх політичних привілеїв, наданих Нантським едиктом. Гугенотська «держава в державі» припинила існування, але релігійні гоніння не застосовувались. Рішельє мав усі підстави говорити: «З того часу релігійні відмінності ніколи не заважали мені надавати різні добрі послуги гугенотам. Я розрізняв французів тільки за ступенем їхньої вірності».

Перший міністр підпорядкував королю місцеве управління, створивши нову важливу посаду - інтендантів. Ними ставали освічені люди незнатного походження, які контролювали діяльність органів влади і втручались у всі сфери життя в провінціях. Вони отримували призначення від уряду, повністю від нього залежали і були слухняними виконавцями розпоряджень кардинала-міністра.

Із приходом Рішельє до влади відбулися серйозні зміни у зовнішній політиці Франції. Кардинал відстоював ідею «європейської рівноваги» і виступав проти прагнення Габсбургів головувати в Європі. Завдяки дипломатичному, а згодом і військовому втручанню Франції Тридцятилітня війна (1618-1648) закінчилася повним крахом Австрії та Іспанії. Франція приєднала до своїх володінь Лотарингію, Ельзас та інші землі, її вплив на міжнародній арені надзвичайно зріс.