Разючі зміни, що відбувалися у світосприйнятті людей на межі XVI—XVII ст., не могли не вплинути на мистецтво. На зміну врівноваженому і гармонійному мистецтву Відродження приходить новий художній стиль - бароко (італ. - вигадливий, дивний). Він виник в Італії і стрімко поширився по всій Європі. Бароковим творам притаманні особлива пишність і велич, підкреслена декоративність і насиченість (часом навіть надмірна) ліпниною. їх мета — справити на людину вкрай емоційне враження.

Видатним представником мистецтва бароко був архітектор і скульптор Джованні Лоренцо Берніні (1598—1680). Найяскравіший твір майстра -ансамбль перед собором Святого Петра у Ватикані. Безліч різномовних прочан, які збиралися перед головним храмом католицького світу, повинні були відчувати тут свою духовну єдність. Для втілення пієї ідеї Берніні знайшов геніальне рішення. Перед собором він спорудив величну площу з обеліском та фонтанами й надав їй форму овалу, обрамленого двома колонадами. Наче велетенські руки вони обіймають людину та ведуть до собору. Загальний обрис ансамблю нагадує ключ, що мало символізувати слова Христа, звернені до першого єпископа Риму апостола Петра: «І дам тобі ключі Царства небесного».

Головна тема в творчості Берніні - роздуми про життя та почуття людини, що з особливою силою позначилося в таких його скульптурних роботах, як «Алоллоні Дафна», «Екстаз Св. Терези». Своїх героїв митець зображував у хвилини глибокого емоційного піднесення, віртуозно передаючи його через жести, вираз обличчя, міміку.

Стиль бароко проникнув також у живопис, де справжній переворот здійснив італієць Мікеланджело да Караваджо (1573-1610). Він першим зобразив світ неприкра-шеним, начебто зупинивши на своїх картинах мить реального життя. Надзвичайної достовірності персонажів художник досягав за допомогою улюбленого мистецького ефекту - світлового контрасту, гри світла й тіні.

Неперевершеним «королем живописців» по праву вважається фламандець Пітер Пауел Рубенс (1577-1640). Він надав мистецтву бароко нового подиху, внісши в нього традиції античності й Відродження -зображення оголеного тіла й радості буття. Його картини буквально випромінюють життєву силу. Рубенс був прекрасним колористом і вмів напрочуд точно передавати всі відтінки кольору. Як нікому, йому вдавалося виписати фактуру тканин, блиск прикрас, пухнастість хутра. Великий фламандець створив також свій напрям у портретному живопису — парадний портрет — зображення значної особи в ореолі слави і величі.

Завалений замовленнями, Рубенс відкрив незвичайну майстерню, своєрідну «фабрику картин». Сам майстер робив попередній ескіз маслом, учні писали по цих начерках картину, потім Рубенс її підправляв. З цієї майстерні вийшло понад 3 тисячі картин і безліч малюнків. Оплату праці в ній Рубенс - нащадок купців і торговців - організував зі знанням справи: існували спеціальні розцінки на роботи учнів та на його власні твори.

Справжню золоту добу переживав у XVII ст. іспанський живопис. Хусепе Рибера (1591-1652) і Франсіско Сурбаран (1598-1664) використовували релігійні сюжети і створили чимало яскравих, сповнених глибокого драматизму полотен зі сценами з життя святих, мучеників, пустельників. Вершина іспанського живопису — творчість Дієго Веласкеса (1599-1660). У 24 роки він став придворним художником короля Філіппа IV і, залишаючись ним до кінця життя, переважно писав портрети. Веласкес створив галерею зображень членів королівської сім'ї та їхнього оточення, відзначену глибоким проникненням у внутрішній світ і психологію персонажів. Полотна Веласкеса вражають точністю передачі кожного характеру. Не випадково папа Інокентій X, побачивши свій портрет, не зміг утриматися від слів: «Надто правдиво!»

У Голландії, де державною релігією був кальвінізм, який не визнавав церковного мистецтва, художникам довелося відмовитися від релігійних сюжетів. У пошуках нових тем вони звернулися до навколишньої дійсності: писали портрети, сценки з повсякденного життя, пейзажі, натюрморти.