|
|
 |
Річ Посполита як держава
За Сигізмунда І (правив 1506-1548) та Сигізмунда Августа (правив 1548-1572), чоловіка і сина ще однієї королеви з роду Сфорца, Річ Посполита мала тісні зв'язки з Італією, надто з Венецією, а в Кракові був один з найпишніших у Європі ренесансних монарших дворів.
Rzeczpospolita - "республіка", - проголошена після Люблінської унії (1569 p.), була наслідком почасти відсутності спадкоємця чоловічої статі, а почасти загрози московської експансії. То була одна з ранніх fyopu Ausgleich, компромісу, між польськими та литовськими інтересами. Когопа, тобто Польське королівство, визнала Велике князівство Литовське за рівного партнера, хоч узяла собі як відшкодування чималі українські території.
Велике князівство зберегло свої закони, свою адміністрацію і своє військо. Дуалістичною державою мав правити спільно обраний монарх і спільний сейм. Шляхта, витворивши систему аристократичної демократії, зберегла панівне становище. Через свої регіональні сеймики, які контролювали центральний сейм, шляхта верховодила у сфері оподаткування та військових справ. Завдяки Pacta conventa - доданому до коронаційної присяги договору між кандидатом на трон і шляхтою про умови обрання - шляхта наймала своїх королів, немов управителів за контрактом.
Завдяки визнаному законом праву на опір, що виявлялось в утворенні збройних конфедерацій, шляхта могла боронити свої інтереси від усіх королівських махінацій. Завдяки принципу одностайності, який визначав порядок усіх дебатів, шляхта мала змогу не дати королю або певній партії знехтувати спільний інтерес. Тоді ця система ще не призвела до загальної анархії, яка запанувала у XVIII ст., тож, попри всі свої величезні вади, цей сміливий демократичний експеримент за тодішньої доби абсолютизму й релігійних чвар становив нову та свіжу альтернативу. Авторитет Речі Посполитої серед решти демократичних держав не повинен залежати від жовчної пропаганди її пізніших убивць.
Вісімдесят років від Люблінської унії до загальної кризи 1648 р. Речі Посполитій велося краще, ніж її сусідам. Балтійська торгівля нечувано збагатила не одного аристократа. Міста, надто Данциг, процвітали, тішачись королівськими привілеями. Контрреформація, дарма що активно запроваджена, не призвела до відкритої боротьби.
Шляхта, хоч і паралізувала уряд під час великого юридичного rokosz, бунту 1606-1609 p., згодом здебільшого не доводила країну до такого безпорадного стану і найчастіше обирала короля, що опирався єпископам і папістській, про-габсбурзькій партії. Війни з іншими державами відбувались або на периферії, або на чужій території.
Монархія, дарма що її очолювали по-різному обдаровані королі, загалом зберігала свій авторитет. Генріх Валуа (правив 1574-1575), перший обраний король, був, либонь, справжнім нещастям, але втік через чотири місяці, накинувши власну особу рідній Франції, і за ним ніхто не шкодував.
Наступний король - звитяжний трансильванець Стефан Баторій (правив 1576-1586) - відновив повагу до королівської влади і змусив ефективно запрацювати складну державну машинерію. Після успішної війни з Іваном Грозним протягом 1578-1582 p. Стефан Баторій захопив Лівонію.
Третій король - швед Сигізмунд Ваза (правив 1587-1632) - мав не одну лиху пригоду, але пережив і rokosz, і тривожну польську інтервенцію до Московії в 1610-1619 p. Його сини - Владислав IV (правив 1632-1648), колись навіть російський цар, і Ян Казимир (правив 1648-1668), колишній кардинал, - королювали, один тішачись спокоєм, а другий здригаючись серед хаосу.
Ланцюгова реакція нещасть, що сталися за владарювання Яна Казимира, почалася мало не громом серед ясного неба.
В 1648-1654 p. повстання дніпровських козаків під проводом Богдана Хмельницького, що довів нещадне військо козаків і татар аж до Вісли, поклало покоси вирізаних католиків та євреїв по всій Україні. У цьому повстанні поєдналися селянський гнів і реальні соціально-політичні та релігійні кривди східних провінцій. Повстання було вже фактично придушене, коли Хмельницький у розпачі звернувся до царя по допомогу.
Московська навала 1654-1667 p., принісши смерть і руїну як Литві, так і Україні, пробудила стратегічні тривоги шведів. Після двох шведських походів у 1655-1660 p., відомих у Польщі як Роіор, упали і королівство, і Велике князівство, король подавсь у вигнання, а магнати вчинили зраду. Вистояв тільки Ясногурський монастир у Ченстохові, бо чорна Богородиця дивом відхиляла від його мурів усі шведські ядра. Водночас удерлись трансильванці і пруссаки, країна була близька до повного краху.
Проте, виявивши дивовижну стійкість, Польща відновила свою силу. Московіти зупинилися, шведи повернули назад, пруссаки задовольнились відкупним. 1658 р. гетьман Чарнецький навіть спромігся воювати зі шведами в Ютландії. Оливський мир, задовольнивши вимоги західних сусідів Польщі, поклав край ворожнечі з Вазами, підтвердив незалежність Пруссії і обіцяв кращі часи.
Відтак Річ Посполита мала перепочинок для розв'язку своїх найголовніших проблем. У щорічних кампаніях 1660-х років польська кіннота неодмінно заганяла московітів назад до Росії. Потім, коли вже замаячіли перспективи загального відродження, королівський проект конституційної реформи спричинив непропорційно потужну й насильну реакцію шляхетської демократії.
У 1665-1667 p. братовбивча війна, розв'язана повстанням гетьмана Любомирського, зупинила поступ на всіх напрямах і призвела до патової ситуації між королем та його опонентами.
Водночас Річ Посполита була змушена погодитись на фатальне Андрусівське перемир'я (1667 p.), відступивши Київ і Лівобережну Україну росіянам - теоретично на 20 років, а практично навіки. Король зрікся трону й подався до Франції, де по смерті його поховали в паризькій церкві Сен-Жермен-де-Пре. Тогочасні знецінені польські гроші мали на собі його ініціали: ICR (lohannes Casimirius Rex), і згодом їх розшифровували як Initium Calamitatum Reipublicae, початок катастроф Речі Посполитої.
Початок польських нещасть збігся з політичним піднесенням двох сусідів Польщі - Пруссії і Московії.
Література
Історія Польщі (Методичні матеріали до курсу). - Запоріжжя: ЗДУ, 2003. - 39с.
Шевальє, П'єр Історія війни козаків проти Польщі. - К.: Томіріс, 1993. - 224с. - 3.00.
Карабович Тадей Біля вогню. - Варшава: Видавниче агенство Об"єднання українців у Польщі, 1990. - 46с.
Вішка Омелян Преса української еміграції в Польщі (1920-1939 рр.). - Львів: ЛНУ ім. В. Стефаника НАНУ, 2002.
Іванцов Іван Овсійович Повстання українського народу проти шляхетської Польщі 1635-1638 рр.. - К.: Вид. дім "Академперіодика", 2002. - 289с.
Гринишин Маріанна, Трохимчук Степан Місцеве самоврядування в Україні та Польщі на шляху до спільного Європейського дому. - Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2002. - 96с.
Кубійович Володимир. Західні Українські Землі в межах Польщі 1920-1939. (Етнографічні відношення).. - Чікаго-Нью-Йорк: Український Публіцистично-науковий інститут, 1963. - 32с.
Срібняк І. В. (Срібняк, Ігор Володимирович) Обеззброена, але нескорена: Інтернована Армія УНР у таборах Польщі і Румунії (1921-1924р. р.). - К. -Філадельфія: Вид-во ім. Олени Теліги, 1997. - 128с. - 3.00.
Джерело: http://ru.osvita.ua/vnz/reports/world_history/31774/ |
| Категорія: Нова історія | Додав: Natar (27.01.2014)
|
| Переглядів: 531
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
|
