Найбільш дохідні галузі народного господарства (наприклад, деревообробка) роздавалися в концесії іноземцям, в основі ж економіки країни (сільське господарство), як і раніше переважав середньовічний спосіб обробки землі оралом на волах, а в гірських областях - аж до ручного способу.

Велика була залежність країни від врожаю, через відсутність якого нерідко траплялися голодні роки: у такі періоди значна частина населення або вимирала, або емігрувала. Скотарство, що історично мало в Чорногорії більше значення, ніж землеробство, як і раніше залишалося примітивним (пастушачим).

Торгівля Чорногорії не уникла загальної долі економіки країни, тобто більше чим на половину залежала від багатої Австро-Угорщини. Вивозилися в основному дрібну худобу, вовну, кури, вино, тютюн, овечий сир і т. д., а ввозилася промислова продукція - залізо, зброя, а також хліб. Не дивно, що щорічно торговельний баланс залишався пасивним, а державний борг постійно зростав. Промисловості в Чорногорії фактично не було, якщо не вважати пивоварного і консервного заводів, тютюнової фабрики і лісопилки. Видобувної промисловості не було зовсім.

Важке положення, низький життєвий рівень, а також вплив російської революції 1905 р. викликало в широких масах невдоволення урядом і особисто Князем Миколою: воно вилилося в повсюдні збройні виступи селян.

Дотримуючись прикладу свого вінценосного заступника Імператора Миколи ІІ Багатостраждального, 6 (19) грудня 1905 року Князь Микола І прийняв першу чорногорську конституцію.

Відповідно до неї були засновані Народні збори (Скупщина), куди ввійшли 56 представників від округів, 6 - від міст і 12 - за посадою. Активне виборче право одержали всі громадяни, що досягли 21 року, пасивне - особи, що досягли 30-літнього віку і платили 15 крон податку. Утім, реально конституція містила таку кількість застережень, що значення Скупщини звелося до мінімуму, і уся влада як і раніше, як і повинно бути в православній Монархії, залишалася в руках Князя, який призначав міністрів та видавав закони і т. д.

Після відставки двох "неслухняних" урядів Радуловича і Радовича, у квітні 1907 року було створене міністерство Тумановича, що спричинило за собою розпуск Скупщини. У відповідь на селянські невдоволення, які знову підсилилися, були проведені нові вибори, що дали нову Скупщину, уже цілком керовану.

По відношенню до народу Князь спочатку поводився як патріархальний володар, сидячи на площі, особисто розбирав позови жителів. За його правління вперше з'явився в Чорногорії політичний рух, спрямований проти глави держави; з Чорногорії в Сербію й в інші країни потягнулися політичні емігранти і бунтівники.

У 1902 році Князь видав Закон про чиновників, що вводив у Чорногорії табель про ранги. У 1904 році ввів у країні тютюнову монополію.

Література

1. Залесский К. А. Кто был кто в Первой мировой войне. Биографический энциклопедический словарь. - М., 2003.
2. Історія південних і західних слов'ян. Підручник. Київ, 1987.